Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛЕКЦІЯ 5.
З аналізу Закону України “Про основи національної безпеки України” видно, що вже в преамбулі законодавець допускає досить довільне трактування Конституції України.
Цитую: “Закон відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності”, в той час, як пункт 17 частини першої статті 92 Конституції України чітко зазначає: “Виключно законами України визначаються: ...17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку”.
Оскільки основи національної безпеки не є основними засадами державної політики, то цей Закон України мав би визначати саме основи національної безпеки, а не “основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів”.
Таким чином, преамбула Закону “Про основи національної безпеки України” не відповідає пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України, бо законодавець заплутався у термінології і в преамбулі стверджує, що цей Закон “визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності”.
Виникає питання, чому державна політика, спрямована саме на “захист”, якщо історичне існування нації передбачає постійне задоволення національних інтересів зусиллями всієї спільноти протягом багатьох поколінь?
“Захист” передбачає наявність загрози, а якщо загроз немає, то хіба ж не потрібне “гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави”?
Звичайно, “захист” ні до чого там, де потрібна повсякденна робота щодо задоволення національних інтересів, а в Україні спостерігається відсутність системного процесу задоволення національних інтересів, а тому іде занепад нації і ніякий “захист” тут не допоможе.
Інша справа – державні інтереси, які є різними за своєю тривалістю і мінливістю, а тому в певних ситуаціях вимагають захисту, для чого створені Збройні сили і інші військові формування, оскільки цілком є зрозумілим, що війну і збройну боротьбу веде виключно держава, бо це її виключна функція.
Таким чином, в цьому Законі законодавець не тільки здійснив підміну понять, а й побудував подальший його зміст не на визначенні основ національної безпеки, а на визначені основ державної політики, як вважав за необхідне, і при цьому вжив хибне визначення термінів, яке змішує поняття нація і держава, національні інтереси і державні інтереси.
У пункті 2.1 Закону дається визначення термінів.
З аналізу смислового навантаження цих термінів, видно, що вони також мають смислові помилки, тому для порівняння подаємо терміни з Короткого тлумачного словника української мови видавничого центру „Просвіта”, видавництва 2004 року:
нація – стійка спільність людей, що історично склалася на базі спільної мови, території, економічного життя, психологічного складу, який проявляється у спільності культури (ст. 316);
суспільство – сукупність людей, об’єднаних певними відносинами (ст. 535);
народ – населення, об’єднане приналежністю до однієї держави (ст.311);
захист – охорона, заступництво (ст. 179);
загроза – можлива небезпека обіцянка або прояв наміру спричинити шкоду (ст. 162);
небезпека – ймовірність завдання шкоди;
безпека – стан, за якого ніщо нікому не загрожує (ст. 33);
задовольняти – виконувати чиїсь вимоги, потреби (ст. 163);
інтерес – потреба;
процес – сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату (ст. 454);
задовольняння – виконання вимог, потреб (ст. 163).
У Статті 1 цього Закону терміни вживаються в такому значенні:
національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Виникає запитання, що розуміє законодавець під захищеністю і чому національна безпека є саме захищеністю і захищеністю від чого, оскільки за словником (стор. 33) безпека – це не захищеність, а стан, за якого ніщо нікому не загрожує.
А оскільки безпека це стан, за якого ніщо нікому не загрожує, то національна безпека це стан, за якого ніщо не загрожує існуванню і розвитку нації, тому потрібно конституційно визначитися з терміном нація, визначити перелік основних національних інтересів, сформувати ефективну систему задоволення національних інтересів та визначити обсяги її фінансового і матеріального забезпечення, тоді „захист” буде потрібен лише у разі виникнення загрози.
Далі. Законодавець чомусь вважає національну безпеку захищеністю життєво-важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, а не української нації, хоча термін суспільство означає сукупність людей, об’єднаних певними відносинами, а нація є стійкою спільністю людей, що історично склалася на базі спільної мови, території, економічного життя, психологічного складу, який проявляється у спільності культури. Тобто термін нація поглинає і людину, і громадянина, і суспільство і державу, а національні інтереси поглинають інтереси і людини, і громадянина, і суспільства, і держави. Проблема задоволення національних інтересів пов’язана з проблемою сталого розвитку нації і вимагає утворення системи національної безпеки. Проте, законодавець вважає за потрібне забезпечити сталий розвиток лише суспільства, а не нації, хоча сталий розвиток нації передбачає безперервність і цілісність історичного процесу всебічного задоволення життєво-важливих національних інтересів, який в собі поглинає і розвиток українського суспільства.
Крім того, не зрозуміло, чому законодавець пов’язує національні інтереси лише з суспільством і вважає, що потрібна захищеність національних інтересів від реальних та потенційних загроз. Законодавець вживає терміни реальні загрози і потенційні загрози, але ж реальна загроза і є загрозою, що передбачає здійснення проти неї негайних адекватних дій захисту (нема загрози – немає і дій захисту; сьогодні, захисних дій немає, бо немає загроз), а потенційна загроза – це небезпека, а небезпека, як відомо, існує завжди і за певних умов може перетворитись на загрозу. Тому є сумнівним вживання терміну національна безпека у смислі, який закладає законодавець в Законі України „Про основи національної безпеки України”.
Чинне законодавство розглядає національну безпеку як стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, тобто, як оціночну категорію якоїсь абстрактної захищеності на певний розріз часу, що не відповідає її суті, бо за своєю сутністю національна безпека – це процес забезпечення життєдіяльності нації в умовах постійної протидії різноманітним об’єктивно існуючим в природі небезпекам.
Іншими словами, національна безпека – це природний процес протидії існуючим для нації небезпекам усіма духовними і матеріальними здобутками, які досягнуті в життєдіяльності нації спільними зусиллями кожної людини, груп людей, місцевих громад, громадських організацій і громадських об’єднань та переважають завдану нації шкоду від цих небезпек.
Це треба розуміти і від цього потрібно відштовхуватися у подальших міркуваннях, особливо під час розробки проектів стратегії національної безпеки і нормативно-правових актів України.
Крім того, оскільки процес задовольняння будь яких життєво-важливих національних інтересів передбачає виробництво, накопичення і використання матеріальних і духовних ресурсів в необхідних для цього обсягах, то національна безпека має забезпечити сталість і безперервність процесу задовольняння життєво-важливих інтересів.
З цією метою потрібна відповідна система, що має складатися з відповідних державних і недержавних виконавчих органів, що опікуються механізмами вироблення, накопичення, зберігання і захисту конкретних матеріальних чи духовних цінностей в необхідних обсягах для убезпечення процесу задовольняння життєво-важливих національних інтересів.
Такою системою являє собою воєнний устрій держави, що формує відповідну матеріальну, духовну і збройну міць держави, здатну у певний спосіб протидіяти відповідним чинникам дестабілізуючим національну безпеку.
Тим не менше, законодавець визначив, що „національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток”, у той час, як національні інтереси є потребами нації, що мають постійно задовольнятися від ефективного функціонування національної економіки, як матеріальної основи існування і розвитку нації.
Далі, Закон України “Про основи національної безпеки України” визначає, що “загрози національній безпеці” - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України”, що є повною нісенітницею!
Небезпека первинна. У природі життя нації небезпека для життєво важливих національних інтересів існує постійно та за певних умов і обставин може перетворитися на загрозу, тому і потрібна система безпеки, щоб не допустити такого перетворення.
Тому законодавець помиляється вважаючи, що “загрози” – “наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку...”. Такого не може бути. Все навпаки. До того ж, законодавець говорить про “загрози національній безпеці”, що також є нісенітницею, бо ніяких загроз національній безпеці не існує в природі, оскільки національна безпека це стан, за якого ніщо нікому не загрожує, а для стану загроз не існує. Загроза може бути для національних інтересів, а тому система національної безпеки створюється як система протидії небезпекам, що можуть завадити задоволенню національних інтересів. Тобто, небезпеки існують завжди і є об’єктом національної безпеки.
Таким чином, законодавець ввів в цей Закон плутанину, яка не тільки унеможливлює його виконання, а й унеможливлює державне планування у сфері національної безпеки і оборони.
Далі, Закон України „Про основи національної безпеки України” визначив:
1. “Воєнна організація держави – сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз”.
Точніше було б визначити, що Воєнна організація держави є сукупністю конституційно визначених органів державної влади та військових формувань, утворених відповідно до законів України, з функціями забезпечення підготовки та ведення сучасних війн та збройної боротьби з метою захисту державних інтересів України у міждержавних стосунках.
2. “правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій”.
Точніше було б визначити, що правоохоронні органи – визначені Конституцією і законами України органи державної влади з функціями захисту конституційних прав і свобод, норм чинного законодавства та охорони громадського порядку.
Таким чином, законодавець вжив дуже некоректне тлумачення термінів, що спотворює ідею національної безпеки.
3. За Законом об'єктами національної безпеки є:
“людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;
суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність”.
Виникає питання, як об’єктами національної безпеки можуть бути людина і громадянин, суспільство і держава, якщо Законом визначено, що „національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”, а захищеність – це наслідок від цілеспрямованої діяльності держави щодо забезпечення національних інтересів: забезпечуються національні інтереси – захищені всі. і – навпаки. Тому об'єктами національної безпеки, мають бути національні інтереси і процес їх задоволення.
Після цього можна впевнено стверджувати, що законодавець помилився з визначенням терміну національна безпека, бо захищеність це лише наслідок функціонування держави по забезпеченню процесу задовільнення національних інтересів і то можливий наслідок.
Це значить, що треба по-новому визначитися з національними інтересами і об'єктами національної безпеки.
Проте, законодавець, не визначившись з національними інтересами, поспішає з визначенням суб'єктів та принципів забезпечення національної безпеки, що не витримує ніякої критики: все, що можна віднести до держави, законодавець включив до суб'єктів забезпечення національної безпеки.
Так, Стаття 4 цього Закону визначає: “Суб'єкти забезпечення національної безпеки є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об'єднання громадян”.
Всі перелічені суб'єкти одним словом – держава, а значить, що законодавець не продумав і не визначив поняття нація і національна безпека, оскільки за цим Законом держава є і об’єктом, і суб'єктом національної безпеки, що є абсурдом.
Далі, Стаття 5 визначає: “Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки”, – тут законодавець помилився: “пріоритет прав і свобод людини і громадянина” та “верховенство права” не є принципами забезпечення національної безпеки, а є загальнолюдськими цінностями, тобто, національними інтересами, які мають бути забезпечені державою.
При цьому, не враховується такий принцип забезпечення національної безпеки, як принцип інтенсивності розвитку національної економіки, без дотримання якого захищеність національних інтересів не буде повною і не буде витримана пріоритетність інтересів, що визначаються в статті 6 цього Закону:
“Пріоритетами національних інтересів України є: гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.”
Якщо взяти ”гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві”, то це є суверенні функції держави, це її обов’язок і аж ніяк не національні інтереси.
Крім того ці функції повинні мати фінансове і ресурсне забезпечення, яке живиться з національної економіки. Те ж саме стосується і статей 7, 8, 9.
До того ж, ”захист державного суверенітету” – є помилковою фразою, оскільки державний суверенітет не захищають, а утверджують. Для цього мають бути правосудні і чесні суди, прокуратура, міліція, які мають бути взірцем законослухняності.
На жаль, ми маємо інші приклади, що призводить до непокори і протестних дій громадян щодо рішень держави та послаблює державний суверенітет.
Далі Стаття 10 Закону України „Про основи національної безпеки України”. зокрема, визначає основні функції суб'єктів забезпечення національної безпеки: „вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України; створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи; підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням”.
А Стратегії національної безпеки, саме, як національної, нажаль, немає.

ВИСНОВКИ
1. З аналізу змісту Закону України “Про основи національної безпеки України”, видно, що в ньому спостерігається плутанина у термінології, непродуманість і фактична невизначеність терміну нація та національна безпека, а термін державна безпека штучно розширено до поняття національна безпека. Введений термін ”захищеність” національних інтересів не має критеріїв для розрахунків, а тому має популістський характер. Все це вказує на недосконалість цього Закону та на неможливість його виконання.

2. Воєнна доктрина України за змістом подається як військова доктрина без врахування всіх форм і способів ведення війни в сучасному глобалізованому світі (інформаційна, економічна, дипломатична та ведення збройної боротьби).

3. Система національної безпеки України конституційно не визначена, що вказує на відсутність в Україні цілісної системи національної безпеки та недосконалість чинного законодавства у цій сфері.
ПРОПОЗИЦІЇ:
1. Текст Конституції України має містити юридичний термін «нація», що дасть законні підстави оперувати визначеннями зі словами з корінням від слова нація, наприклад, національні інтереси, Національний банк України тощо.
2. У тексті Конституції України, як суспільному договорі, необхідно передбачити змістову частину з окресленням взаємовідносини між нацією і державою та визначити націю як замовника на послуги держави, а державу - як виконавця цих послуг.
3. Текст Конституції України має визначити відповідальність держави перед нацією за свою діяльність у задоволенні національних інтересів (не лише у захисті, а більш широко - у задоволенні національних інтересів).
4. При Верховній Раді України утворити Робочу групу з завданнями:
- підготувати Концепцію створення системи національної безпеки в Україні і відповідну Державну програму.
- переглянути чинну нормативно-правову базу в сфері національної безпеки і оборони з огляду на очевидну недосконалість термінології та надати необхідні проекти змін до змісту відповідних актів чинного законодавства.
- підготувати пропозиції щодо зведення в єдиний Кодекс законів про національну безпеку України чинних нормативних актів у цій сфері.
- організувати державне замовлення на створення Термінологічного словника для сфери національної безпеки.
5. В системі національної безпеки в Україні передбачити:
- створення при Верховній Раді України Національної інформаційно-аналітичної Служби, до інформаційної мережі якої долучити мережі усіх наявних відомчих інформаційно-аналітичних установ і організацій з метою отримання максимально широкого діапазону інформації для аналізу поточного стану задовольняння національних інтересів;
- створення при Раді національної безпеки і оборони Науково-дослідного інституту національної безпеки України для наукового супроводу функціонування системи національної безпеки України та підготовки проектів відповідних державних рішень з метою своєчасного реагування на виявлені небезпеки;
- створення в Національній академії державного управління при Президентові України спеціалізованого факультету з підготовки менеджерів і фахівців-аналітиків для роботи у системі національної безпеки.
(Далі буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 08.05.2020 > Тема "З потоку життя"