Версiя для друку Обговорити в форумi

Норми в нашому суспільстві деколи такі дикі, що здається, ніби я живу в альтернативній до здорового глузду реальності. Плагіат починається зі школи. Школярі скачують з Інтернету реферати і твори. Хто намагається писати сам, може поплатитись за це гіршою оцінкою, «щоб не був такий розумний». Есеї на ЗНО писати навчають репетитори, але дитину, яка нічого не читає, можуть і не навчити висловити елементарну думку. Курсові, дипломні роботи в закладах освіти можна купити. Як і дисертації. Найгірше – це те, що ці страшні гріхи толерують і навіть доводять право привласнювати чужі тексти, шляхом купівлі чи крадіжки. За межами цього альтернативного світу плагіат – один з найтяжчих злочинів, який жорстоко карається.У нас – а шо такоє?
Не краща ситуація і в літературі. Вимоги до художніх творів настільки низькі, що весь процес плаває у мутній воді графоманії, де тяжко упіймати рибку цінної породи. Нацупив з перекладів і Вікіпедії – постмодерн, або сакральна відмазка – "заздриш, невдахо" чи "абіжают патріота". Відчепіться – а шо такоє? Головне – подати себе правильно, тобто прорекламувати. Особливо тяжко на серці, коли йдеться про сюжети з історії. Архіви чи наукові дослідження там і не валялись. Послуги консультантів – також. Що ж, фантазувати на історичну тему можна, висловлювати гіпотези, заповнювати прогалини теж, але при цьому консультуватися з істориками, щоб "начистила картоплі" не вигулькнуло в опусі про 17 ст. Бо буде соромно перед читачами. Хай рецензенти лають за ідеалізацію, домисли, все, що завгодно, а от історичні блохи переносять чуму з густого хутра фантазії в чиюсь бідну голівоньку дуже швидко. Досить з нас вже коронавірусу. І який це жанр – не має значення. Хоч би й фентезі. Найгірше те, що в цих "несуттєвих" деталях зачаївся диявол, дуже страшний і дуже сильний, ім’я якому Брехня. А брехня спотворює реальність до невпізнання. Соціальна відповідальність розчиняється в кислоті поблажливості й знищує людину як істоту мислячу. Де мисляча людина, там і мораль. Залишається лише людиноподібна істота, яка тупо зжере все, що їй дадуть. До чого довела неперебірливість в політиці, ми вже бачимо. В гуманітарній сфері – наслідки ще жахливіші. Владу легше поміняти, ніж свідомість.
Ми наблизились до краю прірви, роблячи легітимними і шанованими злодіїв, покидьків, нікчем, бездарностей, колишніх кагебістів і перебиранців-комуняк, піддаючи натомість анафемі тих, хто звертає увагу на небезпеку від бліх і щурів. Ба, їхні прихильники навіть з пафосом захищають ефемерну свободу творчості чи виявляють цехову солідарність. Видавництва повинні віддавати всі твори на історичну тематику на рецензію фахівцям, щоб з них потім не сміялись, але в нашому світі порядна репутація - як апендикс: можна жити й з ним, а можна без нього. Популяризація історії – надзвичайно важлива справа державної ваги, час вже це зрозуміти і обговорювати цю проблему, а не маргіналізувати її, переходячи на особистості.
Липень 4, 2020 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2020 > Тема "Резонанс"