Версiя для друку Обговорити в форумi

Останнім часом у ЗМІ поширюється чимало інформації про те, що Віктор Медведчук подав позов у суд щодо заборони виготовлення і розповсюдження книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», що спричинило масове обурення українців, зокрема шанувальників творчості поета рідкісного таланту – Василя Стуса, а також автора книги – історика й журналіста Вахтанга Кіпіані.
Беззаперечно, такі дії – це ніщо інше, як другий суд над Стусом. Певно, що так, проте, українці не мають цього допустити.
Ми не маємо допустити повторного тотального приниження легендарного поета України. На превеликий жаль, реальність доводить, що часи, коли якісна і правдива література була заборонена, повертаються. Під суд за Слово, під суд за картину, під суд за правду?.. Може, колись і за жарт?.. Навряд чи, бо тоді зникнуть «улюблені» коміки… Українські літератори й інша інтелігенція споконвіку були на боці правди і реалій життя Вітчизни, та найбільше за це потерпали. Чому? Бо простолюд боявся і боїться правди, а його ставлення до «жертв щирості» абсолютно байдуже. Сама лише інтелігенція, як стверджують довготривалі роки цієї боротьби, безсила. А, можливо, вже час? Час і молоді озирнутися на те суспільство, в якому вона знаходиться; на владу, яку обирає; на тих, хто її оточує; на тих, про кого мовчить історія, просто уявивши, що її чекає в майбутньому… Перш за все, на боці істини повинна стояти молодь, а не ті, кому «за…», адже саме нам, нашому поколінню передається Україна, і якою ми її отримаємо, залежить від нас, від нашого вибору. Та чи отримаємо ми її взагалі?..
Зараз, коли триває судовий процес, в результаті якого вирішиться подальша доля книги «Справа Василя Стуса», українці можуть зробити крок на захист культури, правди, та напевно, і своєї держави, просто підтримавши історика і автора видання акціями, флешмобами, своєю увагою, і врешті-решт, прихильністю до справжнього борця за правду і Україну, Василя Стуса. Згадаймо його вірші «Ярій, душе…», «Як добре те, що смерти не боюсь я», «Мов жертва щирості – життя» (що, до речі, став піснею у виконанні сестер Тельнюк). Кожен вірш Стуса – це непереможне слово на захист рідної держави, запалений вогонь правди відтоді й донині… Сміливість цього автора – справжнє єство українця, що переповнювало поета зсередини й виливалося з його душі в його поезії, що пробуджує патріотизм в серцях того, хто хоч раз прочитав ці вірші.
Василь Стус писав: «Долі не обирають. Її приймають такою, яка вона вже є». Так, ця людина прийняла свою долю й до останку з нею жила, позбавивши себе звичного людського щастя, натомість до останнього борючись за Україну. Василь Стус покинув нас, певно, сподіваючись на те, що ми будемо його пам’ятати, вивчати й продовжувати боротьбу за Незалежність України та за її правдиву історію. Тепер ми мусимо стати на її захист, врятувавши і висвітливши справу й історію Василя Стуса.
Аліна ШЕВЧЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
лауреатка Всеукраїнського літературного конкурсу "Ми - діти твої, Україно!" імені Данила Кононенка - 2020 р. 
Кіровоградська область

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2020 > Тема "Резонанс"