Версiя для друку Обговорити в форумi

Раніше я добирався з Білопілля до Київа десь близько шести годин. Сьогодні фірмовим потягом Київ-Суми можу доїхати всього за три години п'ятдесят хвилин. Це, безсумнівно, краще аніж трюхикати на третину часу більше. І це тішить. Але ж, як би тішило, якби доїхати можна було, скажімо, хвилин так за 40! Адже, як нагадує нам мудрий Григорій Савич, "Зі всіх утрат утрата часу є найтяжчою".
Скажете, фантастика?
Аж ніяк. Бо оті щойнооспівані 230 хвилин видаються задовгими навіть у порівнянні з тим, що було нормою ще для британських паротягів першої половини минулого сторіччя.
Так, паротяг Срібний Ювілей вже в першому своєму рейсі вийшов на швидкість 112 миль на годину (180 км/г), а Меллард розігнався до 125 миль на годину (203 км/г). До слова, «КС» вже згадувала про них: (http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=20412)
- Чекайте, максимальна швидкість то одне, а експлуатаційна - зовсім інше, - скажуть мені тямлячі в тому люди.
І вони матимуть рацію. Що ж, порівняймо підтоптане британське минуле і наше буяюче сьогодення за параметром середньої швидкості. Привівши до спільної системи вимірювання (в милях на годину), бачимо: якщо середня швидкість Срібного Ювілею на лінії Лондон - Ньюкасл 85 років тому складала всього 67 миль на годину, то мій потяг Київ-Суми мчить сьогодні з середньою швидкістю аж 46 миль на годину. Неймовірно, чи не так? Схоже на те, що у чорній дірі, яку примостили десь між нашим сьогоднішнім чудом техніки і згаданими британськими допотопниками час дивним чином... тече у зворотньому напрямку.
Кажете, неможливо? А ж як тоді пояснити сьогоднішні наші "успіхи"?
Тільки не розказуйте про десятиліття неймовірних зусиль, змарнованих на побудову світлого майбутнього, про безкорисну допомогу пригнобленим народам, коли, відриваючи від себе, піднімали інших, не кажіть про життя в облозі хижого Заходу, про підступи піндосів, клятої Закуліси, про те, що замість будувати модерні авто, локомотиви, широкі автобани та рівненькі залізничні колії, по яких ті б не повзали, а мчали, ми, зберігаючи мир на планеті і саме людство, були змушені створювати ядерні боєголівки та ракетні носії для їхньої доставки через океан. Не розказуйте і про те, що всі ті десятиліття нас люто гнобили, безжально гвалтували, втягували у чужі війни, нищили голодоморами, дурили і обкрадали.
- Але ж все так і було!!! - крикнуть мені, палаючи праведним гнівом.
Справді, було. Хто б міг заперечити... От, лишень, виставляти себе виключно невинною жертвою всього того навряд чи й можливо. Бо вороги-ворогами, але ж, якби ми самі не пхалися навіжено їм у попихачі, то, мо', й не трапилося з нами всього того.
Хіба не тягнули наші очільники у 1918 за більшовиками, не ганяли наввипередки на їхні всеросійські з'їзди, не заперечували необхідність створення власного потужного війська?
Гнила інтелігенція, продажна влада, кажете? Як на мене, влада є лише віддзеркаленням прагнень суспільства на тому чи іншому етапі. Принаймні, його більшості. Хіба не пересічні українці аплодували більшовикам з їхніми закликами до експропріації землі, власності "міроєдов" на загал? Хіба щорси-боженки-пархоменки-коцюбинські були з монголів чи московитів? Хіба самі лише московити засилали українців в ГУЛАГи, "ставили" цілі села на "чорні дошки"? А було ж ще й достобіса тих, хто гаряче аплодували тому (https://l.facebook.com/l.php?u=http%3A%2F%2Fukrchas.com%2Fstatty%2F1508-organzatorv-golodomoru-kolgospniki-nathnenno-vtali-stoyachi.html%3Ffbclid%3DIwAR3qQ6H5XT6X2epYM_a6bgjtHr3-6qq90FUNwDvwB3ZQM-hnpkzREOTz5BU&h=AT1vODdl4Iz40aVLUVNc5U4wczdAtZXgUmBjw1FW5WkC0AyK7jM122w7R9rcbx6uqn4-EzWgSRFwUR6bHKl95qGWHpXLB84tt8jDfTS8cEgAtIXRW6foEP4Btj4cVH1Syj2g&__tn__=H-R&c[0]=AT1hbh7o1QbmLX07vOi6MTX1C-Y0ETEc0jSDw1q_XEqyAaS9B4DgVW5TlGLM-oR1l2eG21jYZIlu9YqSXUHw0uD6adC6D_4TjbaXvmEPbao0rcS3rcx9uW-doIpvpA3ho-e2WikN_qM4ZcfHB8x6t7BNzQ).
Хіба не українські суди (а як ми знаємо, часом і адвокати) запроторювали за грати стусів, чорноволів та лук'яненків? Хіба не наші мудрі кравчуки та кучми здавали, обмінювали на свою меншовартість, страх, дурість чи й щось більш матеріальне ядерну зброю, військовий флот, авіацію, розкрадали дощенту флот цивільний, роздаровували потенційним недругам, а чи й нищили, різали на брухт унікальні підприємства, перекривали кисень науці? А може, то не ми, а марсіяни обирали на Президентів двічі несудимого, міністра двічінесудимого, жмуда двічінесудимого? Може, то якийсь московський піп, для якого наша Конституція, наші закони ніщо, забравшись в крісло спікера ВР, забезпечив успіх "Кримської весни"?
Але ще раз: справа не у поганих Президентах, не в пасторах-зрадниках, справа в тих, на чий запит вони з'являються. Справа у суспільстві, яке уможливлює їхній прихід до влади, толерує ставлення до себе як до бидла.
Звісно, корені тої біди не сьогоднішні. Ми надто довго не мали власної держави, служили підпорками чужим королівствам та імперіям, і те не могло не накласти свого відбитку. Аби владарювати над нами, нас розділяли упродовж віків. І у кожному часі на волелюбних трясил, бутів, мазеп, шухевичів, стусів ніколи не бракувало каїнового поріддя киселів, вишневецьких, кочубеїв, поліщуків та мертвечуків. Хіба не те й нині?
То може б нам вже приходити до тями і братися до діла, і то не на одній лише залізниці? І одними закликами, одними перейменовуваннями вулиць-перелазів-вокзалів тут не обійтися.
Звісно, тих, хто вже снить і бачить себе у якості латифундистів, не лякає перетворення космічної держави на аграрний придаток, при тому, не важливо чий - Московії, Европи, але наш інтерес має бути значно ширшим. Україна є морською державою і мусить на ділі застояти той свій статус. А ще - продовжити традиції судно -, літакобудування, А ще - повернутися в коло космічних держав. А ще - створити свою Силіконову долину. А ще... Тих "ще" насправді багато. Тож маємо не просто декларувати, не просто стрясати повітря, виголошуючи гучні гасла, а вкладати серйозні кошти у кинуту нині напризволяще науку, в новітні технології, працювати у поті чола на свій успіх і процвітання. Бо ж час і історія судять не за словами - за плодами трудів наших.
А щодо реальності перспектив згаданої на початку статті сорокахвилинної поїздки з Київа до мого Білопілля, то ось лише два приклади:
японський Shinkanen Hayabusа, що курсує між Токіо і Шин Аоморі (відстань 710 км) маючи максимальну швидкість 316 км/г. , долає цю відстань лише за 2 години 56 хвилин;
побудований у Франції потяг RGV Italo, що курсує на лінії Рим-Неаполь (224 км) покриває свій маршрут за 1 (одну) годину. І то не межа, бо якщо його експлуатаційна швидкість "всього" 357 км/год, то максимальна, показана ним в 2007 році - 570,6 км/год.
Ще раз:
Київ - Білопілля = 301 км, час в дорозі 230 хв.
Токіо - Шин Аоморі = 710 км, час в дорозі 176 хв.
Рим - Неаполь = 224 км, час в дорозі 60 хв.
А що вже говорити про китайські МагЛеви - потяги на магнітній подушці!
Шангайський Маглев має на сьогодні найвищу експлуатаційну швидкість - 430 кілометрів на годину, набирає її з нуля всього за чотири хвилини. Попри всю можливу аеродинамічну "зализаність", на таких швидкостях значною перешкодою стає вже спротив повітря. Аби не витрачати на його подолання щораз більшу кількість енергії, його наступника, над створенням якого працюють упритул, збираються помістити в гігантську трубу з вдесятеро розрідженою атмосферою. І тут вже пророкують швидкості за межею 1 000 км/год. (https://www.youtube.com/watch?v=8-bnFt6r-as)
Тож нам є куди рости, чи не так?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2020 > Тема "Резонанс"