Версiя для друку Обговорити в форумi

Дiва-весна
Вже зима лягла у хмари,
Неба синього отари
Попливли блакитним полем, наче вервиці.
Спішно вмилася сльозою,
Сум-журбу взяла з собою,
Не проси її, вона вже не повернеться.

А весна у вишиванці
Йшла до березня уранці,
І тримала у руках вербові котики.
На тендітний стан дівочий
Задивлялись всі охоче,
І підсніжників зоріли білі дзвоники.

На горі його чекала,
І пісні дзвінкі співала.
Де ж ти ходиш-забарився любий березню?
Він прийшов, дарує квіти,
Пригортає, щоб зігріти,
Зодягає-прикрашає діву зеленню.
Березень
А він її сьогодні не зігрів
Ні доторком, ні поглядом, ні словом,
Хоч зустріч їх була невипадкова
Опісля холоду лютневих вечорів.
Густий туман кроїли ліхтарі,
І блідли тіні попід їх покровом,
А він її сьогодні не зігрів
Ні доторком, ні поглядом. ні словом,
Ні вітерцем, що стишився раптово,
Заплутавшись у кронах яворів...
Земля - в хітон одягнена зимовий -
На літепло чекала стільки днів,
А він її сьогодні не зігрів.
Iєроглiфи весни
Чи може хто повідати мені,
Чому пишу вірші щоночі білі?
Зима не поступається весні,
Витають небом хмари сполотнілі.
Хоч брості верб уже набубнявілі,
В них котики ще сплять углибині.
Чи може хто повідати мені,
Чому пишу вірші щоночі білі?
А зранку - кава з присмаком ванілі,
Думки про сон, повіки обважнілі...
Чому ж веселий промінь у вікні
Виводить ієрогліфи чудні?
Чи може хто повідати мені?
Гавань весни
Човен долі пливе у бурхливому морі життя,
Відшукати б йому серед здиблених хвиль укриття…

Шматували його ураганів жорстокі вітри,
На щоглі залишилось лахміття подертих вітрил.

Крижаної води повсякчас набиралось за край,
Блискавиця сліпуча шмагала щосил, як нагай.

Шаленіли шторми і штовхали чимдуж в круговерть,
А громи з висоти гуркотіли, лякали на смерть.

Та глибока холодна вода для човна не страшна,
Бо уже закликає його в тиху гавань весна.
Не сполохай
Зізнанням не сполохай почуття,
Воно іще беззахисне, невинне,
Воно ще спить у лоні, як дитя,
З усмішкою на личку янголинім.

Даруй слова барвисті у віршах,
При зустрічі у погляди закутуй,
Та квапити його не поспішай,
Нехай розквітне, як червона рута.

Створи для нього казку неземну,
Яку ніхто не чув до цього досі,
Торкни смичком затаєну струну,
Мелодію зіграй срібноголосу.

Сховай від пересудів і обмов,
Від холоду страшної порожнечі...
...Так хочеться твоїх обіймів знов,
Як в той зимовий, фантастичний вечір.
Весняна орхiдея
У жіноче свято - завірюха.
Де ж так забарилася весна?
Білий явір колискову слухав,
Та у сон солодкий поринав.

Як же тепло та спокійно вдома!
І намріялося враз мені чомусь,
Що сьогодні крокусам чудовим
Я холодні стебла обійму.

Чи занурю радісно долоні
У мімози кульки золоті.
Чи букет тюльпанових бутонів
Серце звеселятиме мені.

Та неначе за наказом феї,
Серед заметілей снігових,
Ти приніс розкішні орхідеї
І сказав, що схожа я на них.
Банальний дощ
І скажуть мені: «Облиш,
Писати про дощ банально.
То небо і хмари лиш,
Дивися на світ реально.

Хоч вітер давно ущух,
Та хмари зігнав над містом.
У шумі нічного дощу
Не чути мелодії Ліста».

І скажуть мені: «Пусте!
Вночі треба просто спати,
На свято чекати гостей,
А день починати з лате».

І скажуть мені: «Дарма
Дзвінок ти чекаєш дальній».
Думки і нічна пітьма...
Я слухаю дощ банальний.
Нiчний дощ
Знов у Львів завітав тихий дощ,
Не спішить, накрапає за звичкою.
Із камінням брукованих площ
Гомонить неквапливо водичкою.

Лопотить по зеленій траві,
Стриптизером танцює за вікнами,
Поцілунками юних кобіт
Зачаровує. Мокрими квітами

Чепуриться спокусниця ніч,
Сповиваючи ратушу хмарами.
З-понад хмар дощових навсібіч
Десятьма б'є годинник ударами.

Лад наводять в нічній темноті
Ліхтарі, розсипаючи золото.
Чом же в ніч цю не спиться мені,
Хоч і знаю, у дощ спати солодко?...
Дощ
Непогода страшна! Півдоби
Ллє лавиною небо потоки.
Грім у бубон дубасить, аби
Чорні хмари пришвидшили кроки.

Хвацька блискавка, як батогом,
Перерізує вовняні шати,
І зникає зненацька, кругом
Чорноту залишивши кудлату.

Наче довгий небесний сувій
Розмотався гучними струмками.
Під шалений канкан вітровій
Срібні кидає перли разками.

Раптом - тиша... Лише гомонить
Дощ тихенький у райдужній тозі,
І тривога ущухла умить,
Бо усміхнений ти на порозі.
Нiч вiнчала смарагдами нас
Ніч вінчала смарагдами нас,
Золоті розсипаючи зорі.
Не шкодуючи диво-прикрас,
Синій шовк розстеляла прозорий.

Спопеляло бажання дотла,
Замовкали уста у цілунку.
Розпашілі єднались тіла,
Щоб кохання напитися трунку.

"Обійми, пригорни, доторкнись", -
У зіницях тонула глибоких.
Серце рвалося птахом увись
Під вінчальні небесні потоки.

Літом дихали зорі ясні,
Колихаючи тишу довкола...
Сон чарівний наснився мені
В час нічний, як цвіла матіола.
Коли довго не було дощу
не треба нічого
лиш слухати
падає дощ
краплини по шибці вікна
дріботять довгожданні
земля набрякає
приймаючи воду крізь товщ
далеке fortissimo грому
в небеснім органі
купається в ранішніх водах
садок за вікном
і травень лоскоче траву
за оголені п'яти
а спогади ночі
наповнюють душу вином
і мляво злітають
під стелю малої кімнати
не треба нічого
лише відчувати тепло
двох наших долоней
що міцно сплелись на подушці
устами торкати і очі твої
і чоло
і тихо-претихо "люблю"
шепотіти на вушко
Ранковий етюд
Нектар солодкий із медунки
Іще не випили джмелі.
Жук-носоріг, для порятунку,
Поліз у нірку.
Як нові
У глянці пелюстки стрілчаті
Жовтявих квітів.
Біля них
Літає волохань кудлатий -
Малий, кумедний лісовик.
Простукав дятел телеграму,
Синиці обірвався писк...
Велична тиша - наче в храмі -
Навколо прокидався ліс.
Краплини щастя
На пядь піднявся ряст.
А сонце,
Перечепившись за сосну,
Замешкало на довгій голці.
Затіяв пісню голосну
Шпак,
Полишивши всі турботи.
- Го-луб-ко -
Голуб туркотів,
На гілку дуба сів навпроти,
Палаючи від почуттів.
Старезний ліс розкинув килим
Із первоцвітів.
А між них
Літав метелик жовтокрилий
У клопотах своїх земних.
Заплутавшись в зелених хащах,
Присів на дзбанку квітки джміль.
Малі, стурбовані мурашки
В мурашник бігли звідусіль.

Розлите щастя до краплини
У цій невтомній метушні.
Збиратиму його у рими,
Нехай залишиться мені.
Звичайна жiнка

Вона звичайна жінка. День у день
Охайна і приємна. Не лукава.
Для прИятелів - жодних одкровень,
Хіба що разом вип'є чашку кави.

Коли проміння сонця золотить
У вазі квітів маківки червоні,
Пригадує життя солодку мить,
І заздрить гОлубам на підвіконні.

Коли іде любовний серіал,
Бажає мати ніжності краплину.
Подивиться у глибину дзеркал,
І розстеляє ліжка половину.

Вона звичайна жінка. І тому -
Сучасний одяг, модні черевички.
У диво вірить. Диво і весну,
Що радісно накликують* синички.

*Накликують(діал.) - дуже голосно раз у раз
видавати звук, що передає певне почуття.
Купальський вiнок
Дівча вплітає квіти у вінок:
Яснотку, рутку, ковилу і м'яту.
Вплітає вихор молодих думок,
Надію їм даруючи завзято.

Купальська ніч запалює вогні,
Немов чарівні збільшуються тіні.
Луна гучні підхоплює пісні
І в річковому губить мерехтінні.

Біжить дівча в полоні юних мрій,
Мигтять у світлі місяця коліна...
А той єдиний, суджений лиш їй,
З води вінок дістане неодмінно!
А я до тебе
Мандрує ніч імлистим небокраєм,
Нічний вівчар ясні зірки збирає.
Він заховає їх у срібний дзбанок,
Коли на землю тихо ступить ранок.

Не прокидайся, спи! А я до тебе,
Лечу, неначе білий ангел з неба.
Сни додивляйся різнокольорові
Настояні на вірі та любові.

У напівсні малюю нас з тобою,
Вогні станційні мерехтять юрбою.
Щасливо посміхаюся крізь втому,
Бо мчить мене нічний експрес додому.

П'янять духм'яні пахощі жасмину,
У сні ти посміхаєшся так мило.
Хай ніч тобі співає крізь фіранку
Мелодію кохання аж до ранку.
Досi люблю
По весільному вбрались дерева в садах,
 На серпанку весни колихається спомин.
 Ти сьогодні наснилась мені молода,
 Цілував твої очі у сні барвінковім.

 Від цілунків моїх ти була осяйна,
 І мені раптом легко і радісно стало.
 У буянні садів вирувала весна,
 І кохання моє у душі розквітало.

 Пролетіли над нами роки, як птахи,
 Та тебе, ніби вперше, у скроні цілую.
 І хоч білі заплутались в них пелюстки,
 Щиро, ніжно, як в юності, досі люблю я.
Прилети в мої сни
Прилети в мої сни,
У рожеві, заквітчані весни.
Принеси лік душі,
Що стомилась в безмежжі шляхів.
Промовляй ті слова,
Що забуті були, та воскресли.
Помолися за нас,
За прощення минулих гріхів.

Хай молитва твоя
Лине тихим зітханням до Бога.
Хай сльоза на очах
Розплескає найтяжчу печаль.
Хай від нині у нас
Буде тільки щаслива дорога,
На якій ми удвох
Разом знайдемо втіхи причал.

Там зупиниться час.
Хто щасливий - живе поза часом
В ілюзорних світах
Зачарованої таїни.
Там звучатиме Гріг,
Пісню Сольвейг прослухаєм разом...
Та потрібно лише,
Щоби ти прилетів в мої сни.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 05.03.2021 > Тема "Душі криниця"