Версiя для друку Обговорити в форумi

Окрушина сонця: Антологія кримськотатарської поезії ХІІІ - ХХ ст./ Упоряд.:
М. Мірошниченко,
Ю. Кандим; Вступ. ст. М. Мірошниченка. - К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2003. - 792 с. - (Джерела духовності). - Кримськотатар., укр.

Недавно я побував у Криму.
Крим зросійщений. Крим - територія України. Крим - Батьківщина кримських татар. Крим сучасний, історичний, міфічний, літературний...
Природа Криму надзвичайно поетична, а коли пригадати, скільки українських та російських письменників у минулі часи обирали цей край для постійного мешкання або проживали тут тимчасово, то розумієш, що Крим невід'ємний від літератури.
А варто ж іще пам'ятати, що в Криму до 1944 року проживав народ із багатими культурними традиціями, у тому числі й літературними. Мушу зізнатись, що донедавна я про поезію кримських татар не знав нічого. Ні-чо-го. Аж поки мені до рук не потрапила двомовна антологія кримськотатарської поезії ХІІІ - ХХ століть "Окрушина сонця". Це видання - справжня подія (незалежно від того, матиме вона широкий резонанс чи ні, оскільки за нинішніх соціальних умов, які негативно впливають на культурне життя у нашій державі, адекватної реакції годі сподіватися) у літературному житті як кримських татар, так і українців.
Для кримських татар - оскільки антологія надзвичайно співзвучна тому національному відродженню, яке переживають кримські татари: долаючи різного роду перепони, вони повертаються на свою історичну Батьківщину, на землю своїх предків, депортовані й розсіяні, вони знову зливаються у єдиний народ. Для українців - позаяк маємо нагоду збагатитися, відкривши для себе ще одну сторінку поезії світу, ще один дивовижний поетичний світ, витворений поетами нації, яка знала і розквіт, і занепад, а тепер переживає відродження. Зрештою, українці і кримські татари - два корінні народи Української держави, і такий культурний діалог, яким є "Окрушина сонця" - це запорука добросусідських відносин, принаймні на рівні людських сердець. На мою думку, культурний діалог завжди щиріший від діалогу політичного, а серце ближче до істини, ніж розум. Абсолютно переконаний у цьому. За умови, що культура займатиме належне їй основоположне місце, а не живитиметься крихтами зі столу політиків.
Упорядники антології - Микола Мірошниченко та Юнус Кандим, обидва - поети й перекладачі з величезним досвідом. Скоріше за все, вони є авторами цього епохального проекту, про це можу лише здогадуватися, бо не дочитався, кому спала на думку ідея створення антології (про яку нині треба говорити як унікальну), але певен, що саме Мірошниченко та Кандим були тією головною силою, завдяки якій фантастичний, як на сьогодні, задум реалізований.
Микола Мірошниченко - автор передмови, яка дає читачеві загальне уявлення про історію кримськотатарської поезії. Левова частка перекладів теж належить Мірошниченку. Для перекладу з підрядника була задіяна чудова команда українських поетів. Аби не вдаватися до епітетів, назву імена, які відповідають за якість, художність еtс перекладених текстів: Петро Перебийніс, Петро Коробчук, Леонід Талалай, Володимир Мордань, Петро Осадчук, Володимир Коломієць, Віктор Гуменюк, Степан Литвин, Данило Кулиняк, Всеволод Ткаченко, Данило Кононенко, Іван Лучук, Дмитро Головко, Віль Гримич, Валерій Ляхевич, Ольга Тимохіна, Олесь Лупій, Віктор Женченко, Валерій Курінський. Список чималенький, тому прошу вибачення, якщо кого ненавмисне пропустив. (Панове товариші мене поправлять.)
Варто згадати, що першим перекладачем, який познайомив українського читача зі зразками кримськотатарської поезії, був універсальний Іван Франко. Його переспіви віршів Бора Гази Герай Газаїя вміщені в антології.
Антологія "Окрушина сонця" охоплює вісім століть поетичної традиції кримських татар. Однак не всі ті літературні шедеври, що були напрацьовані упродовж тривалого часу, збереглися до наших днів. На жаль, історія кримських татар - це не лише історія набутків, але й історія втрат. Те ж саме можна сказати про історію України.
Найдавніший твір, що поданий в антології, написаний у XIII столітті, - це поема (дастан) Махмуда Киримли "Повість про Юсуфа і Зулейху". За основу твору була взята біблійна історія про Йосифа та його братів, проте в поемі наголос (на це вказує сама назва) дещо зміщений - у центр подій ставиться пристрасть Зулейхи, дружини султана Єгипту, яка схиляє Юсуфа до близькості, та протистояння Юсуфа тілесній спокусі.
Далі - величезна прогалина. Наступний твір датовано XIV століттям. Поезія цієї пори - традиційні газелі, в яких оспівується Господня велич та краса жінки, поети звертаються до класичних для того часу тем та образів. Однак у поезії не може вічно панувати таємнича мудрість суфіїв і традиційно міфічні вияви кохання, виникають більш насущні проблеми, а відтак з'являються твори героїко-патріотичного спрямування. А поема Джанмухамеда (XVII ст.) "Тугайбей" то й зовсім у інтернаціональному дусі написана. У ній розповідається про те, як татарське військо на чолі з Тугайбеєм та українське військо на чолі з Богданом Хмельницьким спільно боронили Україну від польських загарбників. Ці ж мотиви знайдемо в поемі Едіпа Ефенді "Сефернаме, або Слово про похід".
Перегортаючи сторінки антології, бачимо, як невблаганні час та події нав'язують поезії нові теми, нові образи, нові засоби, нові обов'язки. Вишукана любовна й філософська лірика відступає на другий план, вірш стає стрімким, дещо жорстким, іноді прямолінійним. Це вже не молитва суфія, не спів закоханого, а пісня воїна, маніфест борця за волю... "Люби сердечно свій народ, адже татарин ти..." (Абібулла Одабаш), або: "Я - татарин всім смертям наперекір!" Тільки й лишається разом з поетом констатувати: "В Криму за російських часів... /(...)/ Цей світ невпізнанно змінився. / Все гірше стає на віку" (Ешмирза). Відтак тема патріотизму, національної незалежності, само-пожертви та інші мотиви, які мають посилене значення у контексті проблем нації, стають на безкінечно довгі роки актуальними для кримськотатарської поезії. Аж до наших часів. Скажімо, у Юнуса Теміркая можемо прочитати: "За свободу народу на нашій землі / Я пожертвую власним життям, якщо треба". Вірш датований 1982 роком. Як мовиться, питання залишається відкритим.
Читаючи антологію, я знаходив у віршах багато перегуків із українською поезією. Кримськотатарська поезія, як і українська, довгий період стояла на сторожі нації ( "я на сторожі коло їх поставлю слово" (Тарас Шевченко), що дуже її сковувало, звужувало коло інтересів, призводило до певних естетичних втрат. Втім, ця тема варта окремого дослідження. Сподіваюся, що ця проблема вже належить до історії наших літератур, а Юнус Кандим своїми "Паліндромами" зачинає новий етап розвитку кримськотатарської поезії, повертаючи її в річище давніх традицій (пригадати хоча б "Циклічну газель" Шагіна Герая), якими жила поезія тоді ще не поневоленого народу, й одночасно виводячи на якісно новий рівень, з урахуванням здобутків світової поезії та нових перспектив, що відкриваються перед кримськотатарською поезією. Отже, слово за молодим поколінням поетів кримчан. До речі, наймолодший автор антології Сейран Сулейман народився 1979 року.
Я за неподільність України. Але і за справедливість. На мою думку, було б абсолютно справедливо й логічно, якби Автономна Республіка Крим мала назву Кримськотатарської автономної республіки. Українська держава хоча б морально повинна сприяти поверненню кримських татар на історичну Батьківщину, аби цей процес не відбувався всупереч, а завдяки. Будьте певні, кримськотатарська поезія від цього лише виграє.
м. Луцьк.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 03.09.2004 > Тема "Душі криниця"