Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
Укра╖нськ╕ митц╕ – це потужна сила, яку не можна знец╕нювати…


СУМНА ОС╤НЬ
Наш╕ традиц╕╖


ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
Чи здатн╕ ми слухати, коли мистецтво промовля╓?..


МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
Автори представлених роб╕т - художники, як╕ п╕шли захищати Укра╖ну…


ПОРА НА В╤ДПОЧИНОК...
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 28.01.2022 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 28.01.2022
ГЕТЬМАНША
В╕ктор Стус

В╕ктор Стус
ГЕТЬМАНША
╤сторична драма на три д╕╖ та ш╕сть картин
(Продовження. Початок у «КС» №3)

 Картина друга

 Каб╕нет гетьмана ╤вана Скоропадського в Генеральн╕й в╕йськов╕й канцеляр╕╖. В╕н на чол╕ довгого столу, напроти з ╕ншого краю царський резидент Протасов, об╕руч старшини, полковники. В╕д майдану кр╕зь в╕кно доноситься сп╕в кобзаря, луна╓ п╕сня: «Ой Морозе, Морозенку, Ой да ти славний козаче! За тобою, Морозенку, Вся Вкра╖на плаче»... Гетьман прикрива╓ в╕кно, наче хоче в╕дгородитися в╕д того сп╕ву.
 ГЕТЬМАН. (Вмощу╓ться у масивне дерев’яне кр╕сло). Що за неподобство! Розгорланились! Доведеться указ видати, щоб удень кобзар╕ не сп╕вали на вулицях та не в╕двол╕кали голоту в╕д труд╕в праведних. Заважають працювати.
 Н╤ЖИНСЬКИЙ ПОЛКОВНИК. А чи не забагато заборон, пане гетьмане? То купальськ╕ свята заборонили… Тепер на черз╕ народн╕ п╕сн╕? Хай слуха╓ народ. Не бачу в тому н╕яко╖ шкоди.
 ГЕТЬМАН. (Гн╕вно). ╤ чого б я ото баз╕кав?! То не моя примха. Так царський канцлер вимага╓.
 Н╤ЖИНСЬКИЙ ПОЛКОВНИК. Так скоро й дихати укра╖нцям заборонять. Що це за халепи на наш╕ голови: папери пиши т╕льки по-москальському, друкувати укра╖нською зовс╕м не см╕й. До чого ми отак докотимося, пане гетьмане?
 ГЕТЬМАН. Щось ти, друже, дуже см╕ливим став. Дивись, аби полковництво в╕д тебе не втекло! Це вс╕х стосу╓ться! Я не допущу будь-якого в╕льнодумства! (Зирка╓ на Протасова, н╕би прагне заручитися його п╕дтримкою. П╕сля паузи). Так от, сьогодн╕ ми повинн╕ визначитися, з яких полк╕в в╕дправити козак╕в на буд╕вництво Санкт-Петербургу та каналу Волга-Дон.
 ХТОСЬ ╤З ПОЛКОВНИК╤В. А ск╕льки потр╕бно?
 ГЕТЬМАН. В╕йськовий обозний, ану зачитай присутн╕м рознарядку за п╕дписом його високост╕ царя Петра Олекс╕йовича.
 В╤ЙСЬКОВИЙ ОБОЗНИЙ. Та я ╖╖ напам’ять знаю. Цар вимага╓ над╕слати двадцять тисяч козак╕в до Санкт-Петербургу ╕ ст╕льки ж на Волго-Донський канал.
 Н╤ЖИНСЬКИЙ ПОЛКОВНИК. У мене на це козак╕в нема╓!
 ГЕТЬМАН. (До в╕йськового обозного). Ти все ж зачитай, що загрожу╓ тому, хто не викона╓ наказ государя!
 В╤ЙСЬКОВИЙ ОБОЗНИЙ. Його висок╕сть так ╕ пише: за саботаж в╕ддавати п╕д в╕йськовий суд, а дал╕ – висилка до Сиб╕ру ╕ конф╕скац╕я майна.
 ГЕТЬМАН. Вс╕м зрозум╕ло? Н╕жинський полковнику, до тебе д╕йшло?
 Н╤ЖИНСЬКИЙ ПОЛКОВНИК. (Похнюплено схиля╓ голову). Я даю п’ять тисяч козак╕в…
 ГЕТЬМАН. Оце по-нашому! Хвалю! А язика все ж прикуси! Рознарядку отрима╓те у в╕йськового писаря.
 
 Врива╓ться Настя, р╕шуча, сп╕тн╕ла.
 
 НАСТЯ. (Сердито, запально). А бий вас лиха година! Ск╕льки можна зас╕дати? Чекаю та гадаю б╕ля канцеляр╕╖ – от-от вийдуть. А вони, далеб╕, все радяться! П╕вдня баляндраси точать! Теж мен╕ полковники!
 ГЕТЬМАН. (Невдоволено). Що у тебе за пожежа, ж╕нко? Щось десь пала╓?
 НАСТЯ. Та земля у мене горить п╕д ногами! От-от майбутн╕й зять при╖де ╕з самого Санкт-Петербурга!
 ГЕТЬМАН. То й що?
 НАСТЯ. (Аж руками сплеску╓). Як то що?! Зять! Розум╕╓ш? Тут вес╕лля на нос╕, а ти у кр╕сл╕ валя╓шся…
 ГЕТЬМАН. Одна бабка надво╓ ворожила: може, той зять буде, а може, й н╕.
 НАСТЯ. ╤ване, ти дума╓ш, що говориш?
 ГЕТЬМАН. А ти, Насте, дума╓ш, де торохтиш?
 НАСТЯ. (Вдавано хника╓, б’ючи на жал╕сть). Як╕ ж ви безсердечн╕! Тут кожна хвилина дорога. Треба п╕дготуватися не як-небудь, а найкраще. Адже це под╕я державно╖ ваги! Висок╕ гост╕, упевнена, при╖дуть ╕з Москов╕╖. Можливо сам Пресв╓тл╓йший Август╓йший Великий Государь Пьотр Ал╓кс╓╓в╕ч з ╖╖ височеством царицею ╢кат╓р╕ною. (╤ вже твердо). Щоб ус╕ ви знали: цар у мене сват! Це вам не жарти! Об╕цяв бути й канцлер, граф Гаври╖л ╤ванович Головк╕н. Ну ╕, зв╕сно, батечко нашого жениха – Пьотр Андр╕йович Толстой, граф, д╕йсний тайний сов╓тн╕к. Не кажучи вже про гостей нижчих ранг╕в… Так╕ люди! Увесь цв╕т царства Московського прибуде у наш Глух╕в! Ось про що сл╕д турбуватися! А ви тут посиденьки справля╓те!
 ГЕТЬМАН. (П╕дводячись). Насте, втихомирся! Це наша особиста справа. ╤ не варто ╖╖ виносити на смакування вс╕╓╖ Гетьманщини.
 НАСТЯ. (Потрясаючи вказ╕вним пальцем). Е, н╕! Це величезна под╕я для вс╕╓╖ нашо╖ держави! Це свято для вс╕х укра╖нц╕в! Так╕ гост╕! Ус╕ наш╕ правител╕!
 ГЕТЬМАН. Насте, заспокойся!
 ПРОТАСОВ. (П╕дходячи до Наст╕). Ясновельможна пан╕ гетьманова, ви, як завжди, прав╕. Дуже! Ви – далекоглядна ж╕нка. Не в док╕р будь сказано деяким нашим полковникам. Я в╕таю вас ╕з такою визначною под╕╓ю для вс╕╓╖ Малорос╕╖! (Ц╕лу╓ ╖й руку, не звертаючи увагу на кос╕ погляди гетьмана).
 ГЕТЬМАН. (Голосно, пересилюючи гом╕н, що зчинився в каб╕нет╕). Вельмишановн╕ полковники, на цьому наше зас╕дання зак╕нчилося. Зайд╕ть до в╕йськового писаря!
 
 Старшини ╕ полковники виходять. Залишаються лише гетьман, Настя та Протасов.
 
 НАСТЯ. А ще я просто в захват╕ в╕д пропозиц╕╖ його височества, повелителя Велико╖, Мало╖ ╕ Б╕ло╖ Рус╕ – створити ╓диний народ! А для цього треба переженити якомога б╕льше великорос╕в та малорос╕в. Правду я кажу, ясновельможний пане Протасов?
 ПРОТАСОВ. Вашими устами глаголить ╕стина.
 
 В цей час за в╕кном чуються приглушен╕ голоси.
 
 ПЕРШИЙ ГОЛОС: Недарма люди кажуть: ╤ван носить плахту, а Настя булаву. Так воно ╕ ╓!
 ДРУГИЙ ГОЛОС: (Схожий на голос н╕жинського полковника, з╕ см╕шком). А ще городяни подейкують: ╤ван гусей пасе, а Настя булаву несе. Не дов╕ря╓ нам гетьман. ╤де балачка, що на полки цар ставитиме московит╕в. ╤ Скоропад погодиться. От побачиш! Бо так Настя велить.
 
 Гетьман п╕дскаку╓ до в╕кна, розчеп╕рю╓ навст╕ж. Проте н╕кого не бачить за рогом канцеляр╕╖.
 
 ГЕТЬМАН. (Насварився кулаком у б╕к в╕кна). Ну, зачекайте, песиголовц╕! Я вам роги обламаю! Разом з козаками в╕дправлю на канали!
 НАСТЯ. Давно сл╕д зам╕нити на над╕йних. Особливо отого – н╕жинського полковника! В ньому ще дух Мазепи бунту╓.
 ПРОТАСОВ. (Улесливо). П╕сля вес╕лля можна б вашого зятя Петра Толстого на цю посаду. В╕н наведе порядок твердою государевою рукою!
 НАСТЯ. Яка слушна пропозиц╕я! Пане Федоре, ви просто вгаду╓те мо╖ думки! (А пот╕м п╕дходить ззаду до гетьмана, н╕жно погладжу╓ його лисину). Як дума╓ш, ╤ване?
 ГЕТЬМАН. А що тут думати… Поживемо – побачимо.
 НАСТЯ. (П╕дморгнувши Протасову, заявля╓ твердо). Значить, так ╕ буде! Варто провчити наших малорос╕йських холоп╕в! Теж мен╕ полковники! Вуса понакручують, гор╕лки понапиваються, молодиць полапають – ото й уся служба! Вони мають боятися тебе, гетьмане! А то он бозна що поп╕д в╕кнами буравлять. А Пьотр Толстой став би тво╓ю над╕йною опорою.
 ПРОТАСОВ. ╤стинно так. ╤ т╕льки так! Яка ж ви мудра порадниця у його вельможност╕ пана гетьмана!
 НАСТЯ. (С╕даючи напроти Скоропадського). ╤ване, раз уже п╕шла така в╕дверта розмова у нашому т╕сному кол╕, то я прошу вид╕лити мен╕ хорошого писаря.
 ГЕТЬМАН. Нащо тоб╕ писар?
 НАСТЯ. Не здогаду╓шся? Хочу ╖╖ вельможност╕ цариц╕ Катерин╕, а я з нею домовлялася, направити прошен╕╓.
 ГЕТЬМАН. Про що?
 НАСТЯ. Який же ти ╖й-бо, ╤ване ╤лл╕чу! Х╕ба забув, що наша донька збира╓ться зам╕ж на графа. А що ми ╖й дамо у посаг? Якийсь хут╕рець зачуханий? Це не достойно майбутньо╖ графин╕! Тож попрошу царицю вид╕лити молодяткам земельки з селами на тисячу душ челяд╕ та ма╓точок колишнього мазепинця, який до к╕нця л╕т сво╖х освоюватиме сиб╕рськ╕ простори. Я вже все продумала. Впевнена, цариця не в╕дмовить.
 ГЕТЬМАН. (Невдоволено). Насте, ти мене без ножа р╕жеш. А що скажуть люди? Т╕ ж таки полковники врешт╕-решт? Що гетьман Скоропадський грабу╓ народ?
 НАСТЯ. Та плюнь ти на все те ╕ роз╕три! Пошушукаються десь на призьб╕ ╕ замовкнуть. Зате у нашо╖ Улянки буде багатство, г╕дне ╖╖ краси! (Знову п╕длащу╓ться). Ти ж добрий батечко?
 ГЕТЬМАН. Ти таке зат╕ва╓ш… ╤ Бога не бо╖шся? А раптом в╕н покара╓? ╤ тво╖ храми не допоможуть.
 НАСТЯ. ╤ване, а я Богу велику св╕чку поставлю. Черниць Гамал╕╖вского монастиря попрошу, щоб вони за мене щиро помолилися. ╤ вони це зроблять. Можеш не сумн╕ватися. За т╕ кошти, як╕ я ╖м пост╕йно вид╕ляю! За т╕ земл╕, що ти ╖м в╕дв╕в, вони день ╕ н╕ч поклони битимуть за мо╓ ╕ тво╓ здоров’я!
 ГЕТЬМАН. (Важко з╕тха╓). Ти невиправна.
 НАСТЯ. То ти пришлеш мен╕ грамотного писаря? Я йому наговорю, а в╕н нашкряба╓ так, як треба.
 ПРОТАСОВ. Гетьмане, уваж ясновельможн╕й пан╕. Вона ж для твого блага стара╓ться.
 ГЕТЬМАН. (Невдоволено). Пришлю. Куди я под╕нусь?
 НАСТЯ. Красно дякую, м╕й милий чолов╕ченьку. (╤ до Протасова). А ви, м╕й благод╕йнику, при нагод╕ замовте за мене добре словечко перед ╖хньою величн╕стю государем та государинею, а також ╕ншими знатними людьми нашо╖ держави.
 ПРОТАСОВ. Звичайно, звичайно. У мене таких нагод буде безл╕ч.
 НАСТЯ. Як же я вас за це люблю! Обожаю! (Шле пов╕тряний ц╕лунок).
 
 Настя виходить. Протасов п╕дсува╓ться з кр╕слом поближче до гетьмана.
 
 ПРОТАСОВ. Ясновельможний пане гетьмане, у мене до тебе теж нев╕дкладна справа, точн╕ше – прохання.
 ГЕТЬМАН. Валяй. Т╕льки пошвидше. Бо на мене Настя чека╓.
 ПРОТАСОВ. (Ута╓мниченим голосом). Дорогий наш ╤ване ╤лл╕чу, хоч я у тебе й резидент, але б╕дний, як церковна миша.
 ГЕТЬМАН. Ти б╕дний? Ти, Федоре, хоч н╕кому не за╖кайся по свою б╕дн╕сть, бо люди засм╕ють. Про це можеш розпов╕дати кому завгодно, т╕льки не мен╕.
 ПРОТАСОВ. Зв╕сно, я у тебе весь на виду. Але що хочу запропонувати… Я тут неподалечку надибав два ма╓тки разом ╕з шматками земельки… Глянув на них – ╕ серце об╕мл╕ло. Височать без господар╕в, як сироти. Отак ╕ще простоять п’яток рочк╕в – ╕ почнуть розвалюватися.
 ГЕТЬМАН. А де ж ╖хн╕ власники?
 ПРОТАСОВ. П╕сля битви п╕д Полтавою як щезли, то й по цю пору н╕ слуху, н╕ духу. Може, в ╢вропу втекли, а може, десь у Сиб╕ру. ╤ване ╤лл╕чу, дуже боляче дивитися, як гиб╕ють т╕ ма╓тки.
 ГЕТЬМАН. То що ти пропону╓ш?
 ПРОТАСОВ. Гетьмане, п╕дписав би ти указ про передачу тих ма╓тк╕в у мо╓ управл╕ння. (Вич╕куюче витр╕ща╓ться на гетьмана).
 ГЕТЬМАН. Без царського повел╕ння не можу. В╕н тепер розпоряджа╓ться ус╕ма багатствами колишн╕х мазепинц╕в.
 ПРОТАСОВ. (Змовницьки). А ми зробимо так, що й цар не знатиме.
 ГЕТЬМАН. В╕д його пильного ока н╕чого не схова╓ться.
 ПРОТАСОВ. ╤ване ╤лл╕чу, у мене ╓ р╕шенець.
 ГЕТЬМАН. Хочеш сказати, що до Бога високо, до царя далеко, то все у наших руках? Як би мен╕ непри╓мност╕ не накликати на свою сиву голову.
 ПРОТАСОВ. Марно бо╖шся, ╤ване ╤лл╕чу. От прикинь: твоя дружина, ясновельможна пан╕ гетьманова, у лист╕ на ╕м’я цариц╕ впише ╕ т╕ два об╕йстя. А коли цариця погодиться, ти от╕ два ма╓точки мен╕ подару╓ш – матимеш повне право.
 ГЕТЬМАН. Ну ти ж ╕ лисиця, Федоре. А якщо я не погоджуся – не в╕ддам тоб╕ т╕ осел╕?
 ПРОТАСОВ. В╕ддаси, пане гетьмане. Ще й з наваром. Бо люблю отаку приказку: ворон ворону оч╕ не виклю╓, пан у пана шкуру не здере.
 ГЕТЬМАН. (Вир╕шу╓ вив╕дати, чим збира╓ться козиряти резидент). А якщо я все ж не погоджуся задовольнити таке прохання, нав╕ть не дивлячись на твою приказку?
 ПРОТАСОВ. (П╕дводиться з кр╕сла, виструнчу╓ться, переходить на оф╕ц╕йну мову). Пане гетьмане, я змушений буду допов╕сти туди (показу╓ великим пальцем угору), що ти, по-перше, самочинно розда╓ш царськ╕ земл╕ в Малорос╕╖, ╕, по-друге, не нада╓ш правдив╕ зв╕ти про в╕йськов╕ доходи.
 ГЕТЬМАН. Бачу, ти добряче п╕дготувався до тако╖ розмови. (Криво всм╕ха╓ться). А тепер с╕дай. Вважай, я тво╓ прохання вдовольнив. Просто хот╕в пересв╕дчитися, що ти д╕лова людина. ╤ з тобою можна вершити велик╕ справи.
 ПРОТАСОВ. Я теж вважаю, що кращого гетьмана, ан╕ж ╤ван Скоропадський, Малорос╕╖ й не треба. Слава нашому непереможному пресв╕тлому государю П╓тру Ал╓кс╓╓в╕чу!
 ГЕТЬМАН. (Неохоче) Слава!
 
 Гетьман ╕ Протасов виходять на середину каб╕нету, тиснуть один одному руки, поплескують по плечах.
 
 ПРОТАСОВ. За тако╖ нагоди можна б ╕ гор╕лочки скуштувати. Ум╕ють на Укра╖н╕ ╖╖ виготовляти – аж за душу бере.
 ГЕТЬМАН. Вибач, шановний, але мен╕ край потр╕бно додому. Там же Настя листа пише. Треба ж туди й тво╓ проханнячко внести.
 ПРОТАСОВ. Обов’язково внес╕ть. В╕дсвятку╓мо таку визначну под╕ю згодом. Ну, я п╕шов.
 
 Протасов виходить. Гетьман знеможено пада╓ в кр╕сло, обхоплю╓ голову руками. Розм╕ркову╓ вголос.
 
 ГЕТЬМАН. Правий був ╤ван Мазепа. Казав же: треба вив╕льнятися з-п╕д руки москальського царя. ╤накше пропаде Укра╖на – ╕ сл╕ду не залишиться. Але що я, ╤ван Скоропадський, можу вд╕яти? Що? Руки й ноги у мене зв’язан╕ тугими мотузками. Об╕клали мене царськими указами, податями, полками драгун╕в ╕ отакими резидентами-донощиками. Тьху на нього! Народ укра╖нський аж пищить в╕д визиску та безправ’я. А я… Хто я? Холоп? Слуга царя?.. Жах… Дико чути: Настя носить булаву, а ╤ван – плахту… Не я, а вона керу╓ Гетьманщиною. Та кому про це скажеш? Х╕ба що ╖╖ величност╕ ╤стор╕╖. Б╕льше н╕кому.
ЗАВ╤СА
(Продовження в наступному номер╕)

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 28.01.2022 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23892

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков