Версiя для друку Обговорити в форумi

Історична драма на три дії та шість картин
(Продовження. Початок у «КС» №3)

 ДІЯ ДРУГА
 Картина третя
 
 Той же двір, веранда, бесідка під липами. Обідня пора. За ворітьми лунко заторохтіли дзвіночки, звичний окрик «Тпру-у-у!» і скрип карети. З маєтку вискакує Настя у вишиванці, намисті та в кокошнику, подарованому в Санкт-Петербурзі. За нею повагом ступає гетьман у офіційному вбранні, червоній шапці зі шликом, кинджалом за широким поясом. У дворі з’являється Пьотр Толстой, невисокого зросту, коротконогий, з черевцем, у чорній «триуголці», червоному камзолі, в його руках золочений самовар, на якому стримить розцяцькований чобіт. За ним Шайтан несе два великих сувої тканин, підтанцьовують коробейники та співачки у квітчастих сарафанах.
 
 НАСТЯ. Яке щастя! Заходьте, гості дорогі московські! Заходь, наш несравнєнний Пьотр Пєтровіч! Які ми раді бачити вас на нашій українській, тобто малоруській землі! (Низько кланяється).
 ГЕТЬМАН. Вітаю тебе, вельмишановний графе! (Широким жестом показує на маєток, двір). Будьте, як удома. Я і моя прислуга раді виконати будь-який твій наказ.
 ТОЛСТОЙ. (Пафосно). Спасібо за пріглашеньіце! Послє того, как дєсять лєт тому назад под Полтавой билі разгромлєни войска прєдатєля Мазєпи і швєдского короля Карла, а Гетьманщіна подпала под руку нашєго августєйшєго самодержца Пєтра Велікаво, я мєчтал побивать в Малоросіі і прінять участіє в прєображєніі етого чудного края! І вот моя мєчта сбиваєтца! Я счастлів! Я в нєбивалом восторгє!
 НАСТЯ. (Коверкаючи українські та російські слова). Как прекрасно ви сказали! Україна, то бішь Малоросія, ждьот, не діждеться, коли його вєлічєство, цар Вєлікой, Малой і Бєлой Русі Пьотр Алєксєєвіч наведе тут порядок своєю залізною рукой! Хохлов надо дєржать в покорі!
 ГЕТЬМАН. Щось ти, жінко, не про те почала розмову. Гості з дороги. Їх треба нагодувати, розмістити. А вже потім про щось домовлятися. Так, Петре Петровичу?
 ТОЛСТОЙ. Согласєн. Вот прімітє в дар етот золотой самовар, а єщо десяток соболєй слуга прінєсьот. (Передає гетьману самовар).
 ГЕТЬМАН. Дякую. (Підозріло розглядає). А чобіт для чого?
 ТОЛСТОЙ. (Поблажливо всміхається). А ето чтоби хахли удівлялісь. Точнєє – для раздуванія огонька внутрі самовара.
 ГЕТЬМАН. (Хмикнувши). Вік прожив і не знав, якби ти, Петре Петровичу, не приїхав та не розтлумачив. (Про себе). Крім стоптаного чобота нічого кращого не придумали? Теж мені вчителі!
 ТОЛСТОЙ. О-о, ми єщо многому вас, малоросов, научім.
 НАСТЯ. Іване, ну чого ти до гостя присікався? Запрошуй до господи!
 ТОЛСТОЙ. Погодітє чуток. Госпожа Анастасія, я хочу і вам сдєлать подарок. (Витягує з кишені годинник і простягає Насті). Еті часи із самой Європи, із Германіі.
 НАСТЯ. Благодарствую. Какой чудний дарунок. Я от нєго без ума! Дайте я вас розцілую! (Тричі цілує в щоки).
 ТОЛСТОЙ. І ето єщо не всьо. Шатун! Ану тащі ткані! Прошу прінять, госпожа! (Шатун розгортає крайки сувоїв).
 НАСТЯ. (Захоплено). Ах! Ах! Благодарствую! Такої краси у всій Гетьманщині, то єсть Малоросії, не знайти. От що значить Московскоє царство! Це такі тканини у вас дєлают?
 ТОЛСТОЙ. Да нет. Оні із самой Індії.
 НАСТЯ. От всей души благодарствую, Пьотр Пєтровіч. Слава єго вєлічєству государю Пєтру Алєксєєвічу! І тобі, наш дорогий гостю!
 ГЕТЬМАН. Ну, годі, годі! Скільки можна гостей біля воріт тримати?! Прошу, ваша вельможність, до моєї господи.
 
 А на веранді прислуга швидко накриває стіл.
 
 ТОЛСТОЙ. (Показує великим пальцем позад себе у бік московських коробейників та співачок). А для тєх людішєк накрилі стол? У нас нє положєно обєдать вмєстє с німі.
 НАСТЯ. У нас теж. (Помітила Ярку, яка допомагала поратись кухарям). Ярко! Бігом до мене! Передай мій наказ поварам, щоб погодували отих ряжених у їдальні для челяді.
 
 Ярка підходить до коробейників та співачок.
 
 ЯРКА. А вам, гості дорогі, он туди, під повітку. Йдіть за мною. (Виходять).
 
 ГЕТЬМАН. (До Толстого). Прошу за стіл, дорогі московські гості! (Рушає на веранду. За ним Толстой).
 
 Настя першою входить на веранду. Обома руками відправляє геть всю прислугу. Крісло, в яке мав сісти Толстой, непомітно перехрещує, бубонить чи то молитву, чи заговір. Посеред круглого столу величезна матрьошка і букет квітів у маленькій вазі. Гетьман, увійшовши, ставить поряд самовар з чоботом – так би мовити, на знак поваги до гостя.
 
 ГЕТЬМАН. Так може, як у вас кажуть, по стопочці в честь приїзду, вельмишановний Петре? Можна так мені тебе величати?
 ТОЛСТОЙ: С прєбольшим удовольствієм! Надо снять напряженіє после такой долгой і трудной тряскі.
 
 Толстой знімає «триуголку» і камзол, передає усміхненій Насті, яка рада догодити гостю, і кладе той одяг в окреме крісло за столом.
 
 ГЕТЬМАН. (Наливає горілку у золочені келихи). Це вода життя! Аква віта! А в нас кажуть просто – оковита.
 ТОЛСТОЙ. Наслишан, наслишан о вашей аква вітє! І вообще в Малоросіі єсть три вєщі, которих нєт в Московіі, – горілка, борщ і красівиє дєвушкі. Да забил – і варєнікі. Всьо остальноє у нас лучше.
 НАСТЯ. Ето точно, дівчата у нас – заглядєніє. За дорогого гостя! (Цокнувшись із Толстим, хвацько опорожняє келих).
 ТОЛСТОЙ. Вот ето по-нашему, по-масковскі! Красота! (І теж випиває).

 Поміж сьорбанням борщу – слово за слово.
 
 ГЕТЬМАН. Так ти, Петре, вирішив одружитися на нашій доньці?
 ТОЛСТОЙ. С прєбольшим удовольствієм. Хватіт холостяковать. Нужно семьйой обзаводіться. Мой тьозка Пьотр Вєлікій так і сказал: єзжай в Малоросію, там тєбя ждєт нє дождьотца нєвєста, влівай нашу московскую кровь в хахлов. (Гигикає від свого дотепу).
 ГЕТЬМАН. (З хитруватим видом). А раптом тобі не сподобається наречена? І так буває.
 ТОЛСТОЙ. Колі царь сказал, значіт, понравітца. Єго вєличеству всєгда віднєє.
 ГЕТЬМАН. А може, наречена не захоче заміж?
 ТОЛСТОЙ. (Похитав перед собою вказівним пальцем). Такого нє можєт бить! Царь сказал – значіт, захочєт. І нікакіх отговорок!
 НАСТЯ. Іване, чого ти пристав до гостя? Хіба забув – Пьотр Алєксєєвіч лічно назвався сватом.
 ТОЛСТОЙ. Вот-вот! Царь у мєня сват! І за ето с пребольшім удовольствієм стоіт випіть єщо по одной рюмашечкє. Віват Августєйшєму!
 ГЕТЬМАН. Так, може, спочатку познайомишся з нареченою.
 ТОЛСТОЙ. А с нєвестой потом.
 
 Випили ще по келиху.
 
 ТОЛСТОЙ. Вот тєпєрь я готов повідать мою будущую супружніцу.
 НАСТЯ. (Гукає у прочинені двері будинку). Улянко, голубонько, вийди до нас.
 
 Із дверей маєтку на веранду повагом виходить засоромлена Уляна в національній одежі, з різноманітними разками намиста, розкішне волосся перехоплене блакитною тясьмою, на ногах червоні чобітки. За нею Ярка, теж в народному строї. Толстой довго захоплено розглядає Уляну. Настя раз по раз кидає допитливий погляд на Толстого – щоб дізнатися, яке враження справляє донька на жениха. Гетьман дивиться на доньку с великим сумом, як винуватець.
 
 ТОЛСТОЙ. Хороша! Прєлєсть! (Наближається до Уляни і одягає на її голову невеличку золотаву корону). Мілая, а тєпєрь пройдісь.
 
 Уляна слухняно, з гордо піднятою головою проходить вздовж веранди. Ярка слідом за нею.
 
 ТОЛСТОЙ. Как чудєсно сідіт на твоєй головушкє ета корона! Дорогуша, ану крутнісь.
 
 Уляна з викликом крутнулась пару разів.
 
 ТОЛСТОЙ. Настоящая царєвна! Да улибнісь же! В тєбя же празднік. Ти же замуж ідьош!
 УЛЯНА. (Раптом спиняється напроти Толстого, у відчаї зціплює пальці в замок на грудях, ще дужче рум’яниться). То ви женитеся, а я нікуди не йду! (Знімає з себе корону, демонстративно чіпляє на голову матрьошки). Їй корона краще личить! Чим вона не нєвєста?! (І кидається в будинок. За нею й Ярка).
 ТОЛСТОЙ. (У нього трусяться руки, в очах розгубленість. Заїкається, повертається до гетьмана і Насті). Ну, как же так! Царь сказал… Скандал! Какой скандал!
 НАСТЯ. (Підсідає до Толстого, аби заспокоїти, погладжує його тремкі руки). Ясновельможний Пьотр Пєтровіч, не звертай уваги на такі вибрики. Молоді – вони зараз усі гонорові. Їм же треба трохи покомизитися, повикаблучуватися, показати характер. Так і наша Улянка: каже, що не хоче заміж, а сама тільки про це й мріє. Я бесідувала з нею. Вона з величезним нетерпінням чекала вашого приїзду! Все питала: коли вже прибуде Пьотр Пєтровіч? Та все виглядала у віконце. Вона віддана його величності Пєтру Алєксєєвічу. От вам хрест! (І тричі перехрестилася навпроти матрьошки). У неї і в думках немає не послухатися його царскоє височєство. Так що заспокойтеся, вельмишановний Пьотр Пєтровіч. А я з донькою ще проведу виховну бесіду. Все буде так, як бажає государ. І як хочу я!
 ТОЛСТОЙ. Да я понімаю – возраст. Но всьо же…
 НАСТЯ. Пьотр Петровіч, а давате на знак взаимопоніманія та за удачу ще по рюмашечці.
 ТОЛСТОЙ. С пребольшім удовольствієм, моя дорогая будущая тьоща! Надо успокоіть мозгі. (Вмощується на своє місце).
 НАСТЯ. Пане гетьмане, наливай. Обслужи зятя!
 
 Гетьман наповнює келихи. В це час за верандою озивається Андрій Маркович, брат Насті. Виявляється, він чув усю попередню розмову.
 
 АНДРІЙ. (Уже напідпитку, весело, голосно, полковницьким зичним басом). Ні, дорогенькі, негоже без мене піднімати чари за мою улюбленицю Уляночку! Негоже!
 НАСТЯ. Андрійку, як ти вчасно! (І тихіше Толстому). Це мій брат, наш глухівський полковник. (До Андрія). Брате, знайомся – наш будущий зять Пьотр Пєтровіч Толстой із самого Санкт-Петербурга.
 АНДРІЙ. (Безцеремонно умощується поряд із Толстим і довго тисне його руку). Радий знайомству! Як дізнався про твій візит, друже, так і прилетів! Багато я чув добрих слів про твого батюшку. Геній! І про тебе також. Яка ж гарна пара з тебе та Улянки вийде! За вас, молодята!
 ТОЛСТОЙ. (Цокаючись келихом з усіма). С прєбольшім удовольствієм. Спасібочкі!
 
 Випили. Настя все підкладає страви у таріль Толстого.
 
 АНДРІЙ. До речі, а де ж це наша наречена? Куди ви її сховали? (Гукнув щосили). Уляночко! Племінничко! Красунечко! А покажи своє личенько! Я тобі даруночок приніс!
 
 З будинку виходять насурмлена Уляна і усміхнена Ярка.
 
 АНДРІЙ. Петре Петровичу, ти тільки поглянь на свою наречену! Найкраща московка – ні в яке порівняння з нею! Правда? Картини з неї малювати! Гарна в тебе буде дружина, графе! Ой, гарна! У государя Петра чудовий смак. Ану підійди, дівчинко моя. (Уляна наближається, Андрій швидко зодягає їй на пальця золоту каблучку). Це щоб ти не забувала дядька, коли станеш графинею. А на весілля від мене отримаєш особливий дарунок.
 УЛЯНА. Дякую, дядечку. (Невесело усміхається).
 АНДРІЙ. (Пригортає племінницю, веде до матрьошки, знімає з неї корону і зодягає на голову Уляни. Та сприймає це покірно). А таким добром, дівчинко, не розкидаються. Звикай, може, колись і царицею станеш. Тоді ця корона тобі знадобиться.
 НАСТЯ. Нам і графства вистачить.
 ГЕТЬМАН. У Московії своїх претенденток на роль цариці доста.
 АНДРІЙ. Що ж, царицею не царицею, а гетьманшою є всі шанси стати!
 НАСТЯ. Все залежить від його величності, нашого улюбленого самодержця, царя Петра. От він візьме і призначить Петра Петровіча гетьманом. А чом би й ні? Й таке може бути. І тоді ти станеш гетьманшою, донечко!
 УЛЯНА. Нащо мені таке нещастя? Не бажаю! Хочу просто людиною бути!
 АНДРІЙ. Не зарікайся, голубонько! На віку – як на довгій ниві. Ясно? До речі, а хіба царі та гетьмани – не люди?
 УЛЯНА. Не знаю, дядечку.
 АНДРІЙ. Запам’ятай, дівчинко, на царях та гетьманах, а ще полковниках цей світ тримається. Правда, Петре Петровичу?
 ТОЛСТОЙ. Істінно так. Об етом і церковь глаголіт.
 УЛЯНА. А я думаю – на трударях.
 АНДРІЙ. А посполиті – то робсила. Вони мають коритися і виконувати все, що пан забажає.
 
 Уляна, не погоджуючись, стріпує головою, корона зсувається, ледь не падає, її вчасно підхоплює Ярка і вручає Уляні.
 
 ЯРКА. (Лукаво всміхається). Це Бог підказує, що до весілля корону не слід носити. Таке буцімто повір’я є. От ми з Улянкою сховаємо її в кімнаті до слушного часу.
 НАСТЯ. (Хреститься). От і слава Богу! Як добре, що Ярка спіймала. (І стиха Андрієві). Недобра прикмета.
 АНДРІЙ. (Шепоче на вухо Насті). Не переймайся, сестро. Все буде гаразд. Племінничка уже не брикається. Помітила?
 НАСТЯ. (Теж шепоче). Спасибі тобі, братику! Виручив! Так уміло загасив цей пожар. Справді Уляна присмирніла.
 АНДРІЙ. А скоро вона стане шовковою. Але ти одним спасибі не відбудешся, сестро.
 НАСТЯ. Та розплачуся! Ти б ще й Толстого розвеселив. Бо він трохи заскучав після викрутасів Уляни.
 АНДРІЙ. Це я зможу. Але за окрему плату.
 НАСТЯ. Ну, ти ж мене знаєш: за добро я плачу щедро.
 УЛЯНА. (Змахує короною, як звичайним вінком). То ми з Яркою підемо, тату?
 ГЕТЬМАН. Та йдіть, що вам робити серед дядьків.
 
 Уляна швидко подалася до відчинених дверей маєтку. Андрій на ходу зловив руку Ярки.
 
 АНДРІЙ. (Неголосно). Ми з Петром Петровичем усамітнимося он у тій бесідці. (Показує очима). А ти принесеш туди яства і кварту оковитої.
 ЯРКА. То, може, я кухарям передам ваше прохання?
 АНДРІЙ. (З притиском у голосі). А я хочу, щоб ти принесла.
 ЯРКА. Як скажете, пане полковнику.
 АНДРІЙ. (Підморгнув, розгладжуючи вуса). Оце правильна відповідь.
 
 Ярка зникає в будинкові услід за Уляною.
 
 АНДРІЙ. (Бере Толстого під лікоть). Петре Петровичу, у мене до тебе є секретна розмова. Так би мовити, на чотири ока. Треба порадитися об одній дуже делікатній справі. Ходімо до бесідки.
 ТОЛСТОЙ. С прєбольшим удовольствієм. А как же будущій тесть?
 ГЕТЬМАН. А мені слід навідатися до військової канцелярії. Я не прощаюсь. Ще зустрінемося.
 НАСТЯ. І мені треба хазяйством пройтись. За нашими работніками глаз да глаз нужен.
 ТОЛСТОЙ. А іх надо пльоткой за плохую работу. Пльоткой! У нас ето самоє лучшеє лєкарство от лєні.
 НАСТЯ. Доведеться і нам у вас пєрєнять таке срєдство.
 ТОЛСТОЙ. Ми скоро навєдьом і у вас порядок!
 АНДРІЙ. Ну, ходімо, Петре Петровичу. Там на нас чекають, як у вас кажуть, большіє дєла.
 
 Настя услід перехрещує Андрія і Толстого, які, обійнявшись, простують до бесідки. Гетьман і Настя виходять.
 
 ЗАТЕМНЕННЯ
 (Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 04.02.2022 > Тема "Душі криниця"