Версiя для друку Обговорити в форумi

3 січня 2022 року виповнилося 80 років від дня народження Івана Даниловича Низового – українського поета-шістдесятника, прозаїка, публіциста, журналіста, просвітянина, громадського діяча.
Кримська Світлиця з Криму пропонує своїм читачам поезії Івана Даниловича Низового, люб'язно надані для публікації донькою поета Лесею Низовою.
Початок публікації в 52 числі тижневика за 2021 рік.

З ІСТОРІЇ СІЛЬСЬКОЇ УКРАЇНИ

Хуторяни втікали з села,
Селюки пропадали в місті.
Пересохли джерела.
Зела
Перев'яли.
Гаї троїсті
Отруїлись.
Одна лиш рута
На могилах,
І та – забута.
Та стежина, ущент розбита, –
Проскакали орди копита!

2003

* * *
Така доба…
Не знав хіба,
З ким проти кого став до бою
Й чим закінчиться боротьба?!

Така доба – одна ганьба.
Чини ж розправу над собою
За марно з’їдені хліба,
Катуй з молитвою святою
В собі мерзенного раба.

2003

* * *
Коли невігласи при владі,
Це вже біда. Коли ж при ній
Негідники – поріддя гадів
І змій – і думати не смій
Про справедливість і свободу:
Така держава – вже тюрма,
Тоді в безправного народу
На світлий день надій нема;
Тоді в героях – щонайгірші,
А всі порядні – злидарі,
Тоді й антиліричні вірші
Народжуються на зорі.

2003

* * *
Ні від чого я не ґарантований
В цій державі, де такий «ґарант» –
Чорного піару апробант,
Темний коник,
У Москві підкований,
І «євроальянсів» симулянт!

Від інфляцій я не застрахований,
Маючи наївності талант,
Кимось перехоплено мій грант
На удачу…
Шоком пошаткований,
У державі рідній – емігрант!

2003

* * *
Не потрапив за ґрати
Дивним чином. І все ж
Я – персона нон ґрата,
Отож обереж-
но зі мною спілкуйтесь
Назирці і тихцем,
Начувайтесь і чуйтесь,
Пам’ятаючи це.
Я в немилості знову
В державі своїй,
Бо відстоюю мову –
Основу надій
Для відродження роду
Й народу – за це
Ллють «тверезячу» воду
Мені на лице.

Я в глибокій опалі
В місцевих «князьків» –
Мої спроби – невдалі
Й дороги – слизькі.

Обережно, пано-
ве, – живе бюрократ,
І мені все одно
Не уникнути ґрат.

2003

* * *
Україна – чорна діра?
Заперечують:
Центр Європи!

Чому ж тут народ вимира,
Як ніде, оберіж Дніпра,
А ґарантові це, їй-пра,
Як зазвичай, усе – до …..?

Все триває нечесна гра:
Хто кого якнайглибше втопить…
Схаменутись давно пора…
Білі ж рученьки потира
Наш ґарант – це йому не тра…
Він з Європою хитро…..,
В очі Путіну зазира.

2003

* * *
Сучасна «Україніада»
Заполонила весь ефір…

До чого ж довела нас влада
(У тім числі й Верховна Рада),
Яка не знає меж і мір
В своїх звірячих апетитах,
Що множаться-ростуть стократ!
Не в патріотах,
А в бандитах
Знайшов опору наш «ґарант»:
Вони – міністри і банкіри,
Й законотворці – теж вони, –
В народі вже не ймуть їм віри…

Таж доведуть нас бузувіри
До громадянської війни!

А ми не можем дати ради
Собі – все робим навпаки:
Братам не подаєм руки,
Зате апологетам зради
Під ноги стелем рушники!

2003

* * *
Не дай Бог, знову прийде він –
Не нашенський, не той!..

«Ждемо на краще перемін», –
Хрипів ще Віктор Цой.

Не той приходить, як завжди,
Не нашенський, чужий,
Отож в передчутті біди
Хрипи чи вовком вий…

Немовби не в своїм житті,
Існуємо весь час,
А мимо нас не ті в святі
Пруть поодинці і в гурті
На трубний Божий глас.

А мимо нас і через нас,
По наших кістяках
Споживачі гнилих ковбас
Спішать проводирями мас
Зі стягами в руках…

Мовчить, не б’є на сполох дзвін.
Хто вбитий – той мовчить…
З усіх сторін, з-під всіх руїн –
Не наш, ворожий, хижий – він,
Мов лютий гад, сичить.

2003

* * *
Задушивши Україну
В хитросплетеній
                     московсько-путінській
                                                     петлі,
Сучиш ніжками, підніжко, сучий сину,
Гуманоїдом
По землі;
По пропитій пропадом, і проїдом
Знищеній,
Що рідною була,
Що віднині (не людину – гуманоїда),
Наче Каїна,
В усіх окраїнах
Прокляла!
Пращурів могилами забутими –
Прок-ля-ла,
Соловками, Сандармохами, Норільськами
Прокляла
(І прах у порох затовкла),
Вмерлими від голоду Парасками і Пріськами –
Прокляла!

Як же тобі в горло лізе
Після того,
Як уклавши в гріб,
Загріб
Нашу волю в землю, недоріко-блюдолизе,
Український хліб?!

2003

* * *
Мені мов хтось нашіптує:
Не бійся,
Що думаєш собі,
Про те й пиши,
В душі свою ненависть не души
До недругів – ув очі їм розсмійся!

І я пишу відверто, як умію,
Нітрохи проти правди не грішу,
Й можливо, сам свій вирок підпишу,
Зате ганьбу цим чесним вчинком змию!

2004

* * *
Вже краще бідувати в Конотопі
Чи бути «гастарбайтером» в Європі,
Ніж у Москві,
Куди з усіх країв
Справіку вабить лишень холуїв,
Виборювати першість у змаганнях
На вміння «процвітать» на подаяннях!

2004

* * *
В минуле повертатися не хочу,
А в сьогоденні жити вже не можу,
А завтрашнє приносить в сьогодення
Непереборний страх перед майбутнім.

Йдемо, йдемо – а краю все немає;
Початок загубився – вже й не видно;
Хрестами все довкіл позаростало;
Доріг – нема. Стежки – мертвопетляють.

10.02.2004

ЗВЕРТАЮСЬ ДО ГОСПОДА ЗНОВУ

Волаю (лаю владу)
В пустелі... Голос мій
Ні спереду, ні ззаду
Не чують, Боже ж мій!

Про тебе, Боже, всує
Я згадую не раз,
Але ж ніхто не чує
Моїх відчайнофраз,
Моїх словопрокльонів
І сльозопокаянь...

Скажи: не бий поклонів,
Звели: з колін устань,
О всевидющий Боже,
О всепрощенний мій, –
Душа мовчать не може
В пустелі цій німій!

Скажи: рядки і строфи –
Ніщо в такім житті,
Йди, сину, до Голгофи,
Розпнися на хресті!
Звели: помри з любові,
І я помру,
Й відтак
Залишу в рідній мові
Лишень окличний знак.

2004

* * *
Декоративний мій козаче
На сцені псевдодавнини,
Матня – матнею,
Та, одначе,
Які ж вузькі оці штани,
Чи, пак, червоні шаровари
Для вродженої ширини
Твоїх омбіцій!
Їм до пари,
Їй-пра, лиш клоунські штани.
Не ображайся, щирий друже,
Але й таке тобі скажу:
Штаням підходиш ти не дуже,
Отож козацтво не шаржуй!
Не жуй свої сценічні вуса,
Кажу цинічно: їм ціна
Така ж,
Як вусам білоруса,
Що видає за москвина
Себе, бульбешника
(Лукавий
Цей Лукашенко!), –
Схаменись,
Мій щирий друже,
Й будь ласкавий,
В життя зі сцени повернись!

2004

УКРАЇНІ

Ми всі – твої сини:
Одні – під знаком Бога,
Другим – до Сатани
Лежить пряма дорога.

А як тобі ділить
Себе, одну-єдину,
Якщо душа велить
І ту, і ту дитину
Однаково жаліть,
Однаково любити?!
Запитання століть
Насущне і відкрите…
Де ж відповідь? Нема…
Душа на шмаття рветься –
Її між усіма
Ділити не вдається!
Не зупинити чвар:
Де зрада – там розплата…
Знов Каїн-яничар
Вбиває підло брата.
А матері – тобі,
Укрaїно убога,
Знов краятись в журбі
Перед порогом Бога.

2004

* * *
Моє щиросердне слово
Сприймається поверхово:
Є рима, є ритм – чудово! –
Як у піснях народних,
Думка дзюрчить струмково,
І… зауважень жодних.

Себто – сиджу на лавці,
Тобто – стою на полиці…
Пишуть літературознавці,
Тішаться молодиці;
Шепчуться лиш лукавці –
Заздрять маленькій славці.

Маю що пити-їсти,
Є в мене дах і стіни.
Чублять мене комуністи,
Люблять степи України.
Знали одні кадебісти
Слова мого глибини.

Знає лише СБУ,
Чим я насправді живу.

2004

* * *
Перекоти (безмежним) полем
Я був з маленства –
Вітровій
То яром ніс мене,
То долом,
То навпрошки котив,
То колом
Крутив...

Спасибі ж тобі, доле,
За український деревій
Я зачепивсь навіки –
Свій!

2004

* * *
Ми пихаті лиш у хаті
Власній, серед близьких,
А чиновницької раті,
Де пикаті та пузаті,
Не знаття, якої знаті,
Боїмось. На писках
Нашенських помітні знаки,
Що ми в дошку свійські:
Там, де треба, – посіпаки,
При нагоді – мов собаки,
Яничари й вурдалаки,
Наймити злодійські.

Ми – еліти сателіти,
Гридні і васали,
В нас такими й наші діти
Стануть, щоби володіти
Й від роботи щоб не пріти,
Преміальним салом.
І не вроздріб – налом;
Щоб навалом хліба й солі
І всього-всього доволі
В закромах, в заначках, в полі
Й не мозолились долоні,
Незнайомі з ралом!

Дописав би я й кінцівку
Чесно й без вагання,
Та… пустив мій Шустрик цівку
На віршописання
Й похилив униз голівку –
Вибачивсь зарання.

2004

* * *
Не всенародно – всебазарно
Ми обираєм на Слона
Нікчемну муху… Муха зна
Своє покликання: безкарно
Усе огиджує сповна!

Тут істину шукати марно:
Який товар – така й ціна!

2004

* * *
Чим закінчиться цей терор
Нахабних олігархів?

Злочинець – слідчий. Прокурор –
Бандюга. Судді – архі-
пройдисвіти. Верховний Суд
З Конституційним вкупі
Антизаконний творять блуд,
Товчуть повітря в ступі.

Що – Президент?! І він в руках
Крутих сімейних кланів.
Не честь і совість правлять – страх
Приречених баранів!

І це – держава?! Ні – страма,
Пародія печерна,
Гіпертрофована тюрма
Або корчма нікчемна!

2004

* * *
Територія терору,
Поки що теоретично, –
В Україні він існує
Від Донбасу до Карпат:

Брата брат тероризує –
Так вже склалось історично,
Хоч який мені, практично,
Брат – домашній бандократ?!

У державі, що існує
Поки що гіпотетично
Для народу,
Над народом
Здійснюється геноцид:
Брат у брата віднімає
Кусень хліба –
Це ж так звично,
Коли втрачено і совість,
І відмінено геть стид!

2004

НОВОУКРАЇНЦЯМ

Не прикривайтесь іменем Пророка
І Генія,
Тримаючи в руках
Батіг і пряник, –
Дужа зависока
Для вас ця честь
І надто вже низька
Ціна стремління вашого до слави...
Це нині ви, при владі й при грошах,
Пануєте над нами
Й чорні справи
Творити
      ваша кліка
               поспіша,
Бо, мабуть, свій кінець передчуває...
Тарас Шевченко бачить все згори
Й вас проклина,
А нас – благословляє:
«Народе мій, добро в добрі твори!»

2004

* * *
О скільки «ворогів народу»
Знаходило енкаведе!
Та справжніх ворогів ізроду
Ще не знаходили ніде
Й ніколи… Нині лиш, сьогодні
Вони з’явилися на світ –
Справжнісінькі, свої, народні,
Наплоджені за кілька літ
В державі нібинезалежній,
В країні нібитосвоїй,
У виборі – необережній,
У простоті своїй – святій.
І всім відомо достеменно,
Хто справжній ворог.
Навіть я
Назвати можу поіменно
Всіх ворогів від «А» до «Я».
При капіталах чималеньких,
Що підпирають їх могуть,
Вони крадуть майбутнє неньки,
Її минуле продають.
Вони виморюють сьогодні
Голодоморами братів
Своїх – свої, не чужородні,
Жорстокіші за всіх катів!

2004

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 18.02.2022 > Тема "Душі криниця"