Версiя для друку Обговорити в форумi

Останні дні сповнені небезпідставного хвилювання і побоювань. Нагнітання Московією напруженості сягло, здається, свого піку. Ще б пак: сотня тисяч, чи й більше, одних лише сухопутних військ, сконцентрованих чи не по всьому периметру нашого кордону - і то не лише піхоти, бронетанкових підрозділів та артилерії, а й ракетних військ, авіації. Цим, останнім, на жаль, небагато чого можемо протиставити. А ще до Чорного моря стягнуто великі десантні кораблі з Північного, Балтійського та Тихоокеанського флотів. На цей час, разом з чорноморськими ВДК, їх, принаймні, десять. При тому, наче б для прикриття гаданої десантної операції від гаданого ж втручання середземноморської авіаносної групи НАТО, в Середземне море увійшли кілька потужних бойових кораблів Московії, зокрема, три ракетних крейсери проекту 1164 Атлант - т. зв. убивців авіаносців (ми занехаяли один з таких - крейсер Україна - пам'ятаємо?) та ракетний фрегат Адмірал Касатонов, озброєний, як кажуть, гіперзвуковими "цирконами". Такої концентрації військ навколо України не було, вочевидь, з часів Другої світової війни.
Напруга від тих маневрів Кремля нагадує нині туго натягнуту струну, готову урватися в будь-який момент.
На цьому тлі багато хто вважає неодноразові попередження США про готований Московією наступ ледь не провокацією. Особливо ж сьогодні, після того, як день, названий його початком, проминув. Хтось іде ще далі, звинувачуючи наших партнерів в умисному підриві економіки та фінансової системи, у сіянні панічних настроїв, бо ж - бач! - не лише вивезли свої диппредставництва з Київа, а й закликали своїх громадян негайно виїхати з України. Он, навіть Президент не стримався, доволі різко заявивши, що нам, на восьмому році війни, мовляв, видніше, готується наступ чи ні.
Справді, оголошений на 16 лютого наступ не відбувся. З ряду причин. З видимих, можна назвати, бодай, три найважливіші:
1. Безпрецедентне єднання світової спільноти навколо України. Світ, схоже, швидко розкліпується, знімає рожеві окуляри, через які багато хто дивився на Московію. Це видно навіть по традиційних путінферштеєрах. Ось і сьогодні, пишучи ці рядки, слухаю, як в Радбезі ООН (відбувається під головуванням Московії, націлене нею, ініціатором засідання, на принукання України до виконання Мінських угод) високі представники практично всіх країн жорстко засуджують напруження, створене Московією навколо України, наполягають на якнайскорішій деескалації та відведенні військ. Навіть лічені традиційні прибічники Московії, на кшталт Китаю, наполягають на мирному, дипломатичному вирішенні "українського питання". Така згуртованість Европи та Америки на боці України то не лише заслуга неадекватних порухів Московії, але й цілеспрямовані зусилля дипкорпусу самої України - поза сумнівом, найефективнішого за всі роки Незалежності.
2. Рішуча позиція урядів країн Заходу, найперше, США та Великої Британії, внаслідок якої Україну було підперто не лише морально, фінансово, але й збройно, є ключовим фактором, який стримує Московію, нарівні з загрозою запровадження руйнівних для економіки агресора санкцій та деяких інших кроків. Тут можна принагідно згадати обіцянку міністерки закордонних справ Великої Британії пані Трасс, в разі агресії, унеможливити операції московійських ВКС в українському повітряному просторі.
3. Проте, найважливішим - переконаний в тому! - є рішучість нас самих відстоювати себе, свої родини, свої доми, свою волю. Пишаюся тим, що в ці непрості дні моя нація не впала в паніку, не кинулася розмітати з полиць магазинів гречку - розкупила, натомість, все, що було в магазинах зброї. Хтось поповнив ряди ЗСУ, хтось подався в Територіальну оборону. Є, щоправда, й такі, хто, не витримавши перевірки на вошивість, гайнули "на симпозіуми", "на термінові ділові зустрічі" до Европи, але тих, наче, зовсім небагато і така їхня поведінка аж ніяк не здивувала нас, адже знаємо тих щурів давно.
Радує, що нація більш-менш сконсолідувалася. Лише зовсім неадекватні продовжують наскоки на владу, яка в цій вкрай складній ситуації поки що не дала жодних підстав для недовіри. Навпаки, поводить себе, наразі, цілком пристойно. Он, нещодавно, проголосовано закон, яким
Україна вїдмовилася, нарешті, від співробітництва з СНД по антитерору, на підставі якого Юрій Вітальйович Луценко ще кілька років тому видавав московитам тих, хто відстоював Україну на Донбасі.
То чи то вже все минулося і можна радіти? Боюся, що ні. Загроза ніде не поділася. Війська не відведені і навряд чи будуть відведені повністю. Справа навіть не в тому, що згортання розгорнутих в бойові порядки підрозділів потребуватиме таких же грубих грошей, як і на їхнє розгортання. Справа в тім, що політика Кремля залишається все тою ж. Попри "вражаючі" заяви пенсіонерів-генштабістів, які ще вчора пророкували погибель Україні, попри шойгівські заяви про, нібито, відведення військ, розслаблятися не час. Час гуртуватися і, закасавши рукави, змінювати свою країну, очищати її від корупції і мафії, виводити її не на словах одних - на ділі в ряд успішних, самодостатніх европейських країн.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 18.02.2022 > Тема "Резонанс"