Версiя для друку Обговорити в форумi

У Києві експонується вулична виставка «Рашизм – це…». Останніми роками імперіалістична політика Росії отримала назву рашизм. Виставка висвітлює еволюцію цього явища і характеризує його. На стендах виставки представлено багато світлин, цитати відомих людей, зокрема й рашистів.

 Повернення до тоталітаризму

 У серпні 1990 року голова Верховної Ради РРФСР Боріс Єльцин заявив республікам Росії: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути». Татарстан і Чечня захотіли стати незалежними державами. Восени 1991 року, ще до підписання Біловезьких угод, вони проголосили самостійність. У Чечні влада перейшла до національних антикомуністичних сил, а в жовтні там всенародно обрали президента республіки Джохара Дудаєва. Однак після розпаду СРСР Єльцин забув про свою колишню щедрість і повернувся до імперської практики збирання земель. Для Чечні це означало дві кровопролитні війни з регулярною російською армією, яка в усьому переважала чеченців, крім духу. Першу війну Чечня у 1996 році виграла, змусивши Москву визнати поразку та вивести свої війська. Однак у 1999-му році Кремль розпочав нове підкорення, що супроводжувалося воєнними злочинами і геноцидом.

 Російська правозахисниця Валерія Новодворська зазначала: «У російському суспільстві визрів запит на реставрацію тоталітаризму, на бурхливу позолочену велич, бажання навіювати страх, тобто на совєтські стандарти. Де завгодно, але домінувати, де завгодно, але грати роль старшого брата, у кого завгодно, але щось навіть несуттєве, забрати. У відповідь на ці запити і з’явився Путін».

 Злочинна пропаганда

 Упродовж кількох десятиліть населення Росії обробляли пропагандою. Для цього, як і раніше, фальсифікували історію. Навіть зі своїх відвертих поразок як програне Бородіно, зданий Севастополь і потоплений крейсер «Варяг» росіяни витворюють переможні міфи.

 Одним із головних інструментів політики в сучасній РФ є Російська православна церква. Для РПЦ немає нічого дивного в освяченні ракет «Сатана» чи зображенні Ісуса Христа з мечем.

 Російський протоієрей Мітрофанов влучно назвав цей деструктивний культ «побєдобєсієм».

 «Побєдобєсіє» стало моральним фоном мілітаризації населення, яка в Росії починається з пелюшок. 9 травня в РФ прийнято влаштовувати «паради» немовлят у військовій формі радянських бійців часів Другої світової війни. Дітей саджають у візки, стилізовані під танки, літаки, санітарні машини. Такі ж заходи влаштовують у дитячих садках і початковій школі. Крім віршів та пісень тієї пори діти розігрують сценки з допитом полонених, катуваннями та розстрілами. Все це подається із величезним пафосом під гаслом: «Спасибо деду за Победу».

 Нині головним об’єднуючим міфом Росії є перемога над нацизмом у 1945-му. Забуваючи про існування антигітлерівської коаліції і про внесок інших націй, рашисти привласнили звання народу-переможця, який самотужки «звільнив Європу від коричневої чуми».

 Замість близького всім постраждалим від глобальної війни країнам гасла «Ніколи знову» Росія, нехтуючи мільйонами власних жертв, бере на озброєння зухвале «Можем повторить».

 Контроль над суспільством

 Над суспільством встановлено контроль. 12 серпня 2000 року кораблі та підводні човни Північного флоту, в тому числі «Курськ», проводили навчання в Баренцевому морі. У четвертому торпедному апараті субмарини «Курськ» вибухнула практична торпеда. Підводний човен різко опустився на дно на глибину 108 метрів. Там стався другий вибух, який знищив носову частину човна. Путін відмовився від пропозицій британців і норвежців допомогти з порятунком моряків та намагався приховати їхню смерть. Загинули всі 118 членів екіпажу. Атомний підводний ракетний крейсер К-141 «Курськ» на той момент був однією з найсучасніших субмарин ВМФ. Це була найбільша катастрофа в історії підводного флоту Росії.

 Прийшовши до влади колишній директор ФСБ Владімір Путін відновив у Росії тоталітарний режим, маскуючи його під «керовану демократію».

 Замовчування правди про загибель атомного підводного човна «Курськ» 12 серпня 2000 року стало початком брехні суспільству, поширення пропаганди і фейків, цензури, контролю над судовою та правоохоронною системами.

 Далі були розправи над терористами із заручниками. В Москві на Дубровці в 2002-му загинуло 130 заручників, а жертвами бійні у школі в Беслані в 2004 році стали 334 особи, із яких – 186 діти.

 1 вересня 2016 року, у 12-ту річницю трагедії у Беслані матері Елла Кесаєва, Емма Бетрозова, Жанна Цирікова, Світлана Маргієва та Емілія Бзаров написами на футболках назвали Путіна катом їхніх дітей. Одна з них відзначила, що саме верховний головнокомандував РФ дав наказ стріляти. Трагедію не розслідували, винних не покарали. За акцію протесту матерів оштрафували на 205 тисяч рублів і засудили до громадських робіт. Європейський суд з прав людини у 2017 році визнав, що російська влада чотири рази порушили права заручників на життя.

 Голову карельського «Меморіалу» історика Юрія Дмитрієва, який оприлюднив правду про розстріл в урочищі Сандармох у 1937, ув’язнили на 15 років за надуманим приводом.

 На російському телебаченні діють два головних принципи, які вписуються в загальні підходи пропаганди РФ. Перший – зняття табу, дозвіл людям відкрито проявляти злість, ненависть, бажання принижувати інших. Важливу роль відіграє тон. Рупор Кремля на рашистському телебаченні Солов’йов своїм агресивним стилем і манерою нормалізує все, що раніше було під забороною. Другий принцип – конспірологія замінила ідеологію. Виокремлення та протиставлення збирає народ: є «вони», які проти «нас». Весь світ змальовано як світ змов.

 Манію величі росіян підсилює характерна белетристика. Книжковий ринок РФ заповнений романами про «попаданців» - мандрівників у часі, які виправляють хід історії. З ненависними бандерівцями, англосаксами, фашистами минулого розправляються браві російські спецназівці, озброєні сучасними знаннями і знаряддями.

 Рашистські фільми та серіали, зняті в 2000-х, представляли українців бандитами, колабораціоністами, жорстокими «бандерівцями», або ж як такий собі підвид росіян.

 В реальній Росії цькуванням і переслідуванням знищили легальну опозицію. Кремль тиснув на всіх, хто насмілився сказати правду. Тисячі людей убито, арештовано й ув’язнено. Найбільш резонансними стали вбивства правозахисниці Галіни Старовойтової (1998), журналістки Анни Політковської (2006), яка викривала злочини Путіна у Чечні, політика Боріса Нємцова (2015), який досліджував російську гібридну війну в Україні. Антикорупціонера Олексія Навального намагалися отруїти, а після повернення в Росію – кинули за грати.

 12 травня 2008 року створений Роскомнадзор – федеральний орган, який здійснює цензуру ЗМІ. Має право блокувати публікації, додатки, сайти, анулювати реєстрацію медіа.

 У 2010 році спецслужбам дозволили без вагомих підстав переслідувати людей для «попередження злочинів». У шпигунстві, держзраді та розголошенні державної таємниці звинувачують учених, бізнесменів і співробітників культурних центрів.

 6 травня 2012 року поліція та ОМОН розігнали найбільший із 1991-го опозиційний мітинг на Болотній площі в Москві. Після цього влада неприкрито стала на шлях придушення прав і свобод громадян.

 24 червня 2016 року держдума прийняла так званий «Закон Ярової», який розширював повноваження російських силовиків і встановлював жорсткі вимоги до операторів зв'язку та інтернет-провайдерів. Закон зобов’язує операторів зв’язку зберігати дзвінки й повідомлення абонентів, так що влада може отримати доступ до них у будь-який момент.

 Законодавчо введено поняття «іноземний агент». Із 20 липня 2012-го «іноземними агентами» можуть бути некомерційні організації, із 25 листопада 2017 року ЗМІ, із 30 грудня 2020-го – фізичні особи. Під цим поняттям у Росії розуміють особу, яка отримує будь-яку підтримку з-за кордону. Фактично закон поставив під контроль влади громадський сектор. Під забороною опинилося міжнародне товариство «Меморіал», яке досліджувало злочини радянського тоталітаризму. В Росії заборонені мирні мітинги та акції протесту.

 Терор

 Ще одна характерна ознака рашизму – міжнародний тероризм.

 У листопаді 2006 року з ознаками гострого отруєння госпіталізували Алєксандра Літвінєнка – колишнього радянського та російського співробітника спецслужб, опонента Путіна, автора книги про причетність ФСБ до вибухів у російських містах у 1999 році. 23 листопада Літвінєнко помер, як згодом встановило слідство від отруєння радіаційним полонієм-210.

 4 березня 2018 року в британському місті Солсбері були отруєні нервово-паралітичною речовиною з сімейства «Новичок» колишній російський розвідник Сергєй Скріпаль та його дочка Юлія. Слідчі Великої Британії дійшли висновку, що до замаху причетні співробітники російської розвідки Алєксандр Петров (справжнє ім’я Алєксандр Мішкін) і Руслан Баширов (Анатолій Чепіга).

 Після початку другої чеченської війни в 1999 році колишній віце-президент Ічкерії Зейман Яндарбієв виконував роль посланця воюючої батьківщини в мусульманських країнах.

 13 лютого 2004 року він загинув у своєму автомобілі від вибуху в столиці Катару місті Доха. Влада Катару виявила та заарештувала вбивць. Ними виявилися співробітники російських спецслужб,

 30 жовтня 2017 року поблизу залізничного переїзду в Глевасі на Київщині розстріляли автомобіль, в якому перебувало подружжя Адама Осмаєва та Аміни Окуєвої – громадських активістів чеченського визвольного руху, українських військових. Внаслідок теракту Окуєва загинула. З огляду на їхню політичну активність немає сумніву, що кілери працювали на замовлення путінського режиму.

 Мета рашистського терору – посіяти страх серед незадоволених режимом. Страх, що на земній кулі немає жодного місця, куди не дістали би криваві руки путінських злочинців.

 Щоб реставрувати імперію, путінський режим відновив всевладдя репресивно-силового блоку, управлінську вертикаль, однопартійність, сировинну економіку, цензуру, пропаганду. Це дало змогу відсторонити від участі в житті країни приватний капітал, взяти під контроль медіа, ліквідувати регіональне самоврядування, монополізувати владу всередині країни і перейти до зовнішнього підкорення пострадянського простору.

 Москва використовує регіональних сепаратистів, щоб стримати рух до незалежності молдаван і грузинів. У збройних конфліктах 1990-х сепаратистів неофіційно і гібридно підтримувала російська армія, а також різношерсті найманці – проросійські добровольці. Так з’явилися ніким не визнані квазі-утворення: Придністровська Молдавська Республіка, Абхазія, Південна Осетія. Їхню відірваність від батьківщини забезпечували російські миротворці.

 Передусім Москву цікавить Україна, наші матеріальні та людські ресурси, тисячолітня історія. Тому РФ понад 25 років нашої незалежності пробувала накинути нове ярмо під вивісками СНД, Євразійський та Митний Союзи. Нас переконували у спільній історії і культурі. Нас робили залежними від російського газу і нафти.

 Диктатор Путін та армія пропагандистів у Росії протягом десятиліть формували суспільну думку, яка заперечувала існування українців. Численні фейки, які озвучують Путін, Сурков, Медведєв зводяться до того, що росіяни та українці начебто один народ, одне ціле, що України не існує, як і української нації, мови, культури.

 В Україні провідником цієї ідеології був, наприклад, міністр освіти Дмитро Табачник. Він, як прихильник російсько-радянської історичної парадигми викреслив з українського освітнього простору УПА, дисидентів, Помаранчеву революцію, натомість повернув російську мову, «Велику Вітчизняну війну», гру «Зарніца», кадетоманію.

 Російська православна церква поширювала в Україні ідеологію «руского міра» через мережу організацій, як наприклад Всеукраїнське православне братство Александра Невського. Їх використовували для підбурювання українських вірян проти державної влади і курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, які оголошувалися зрадою православної єдності російського та українського народів.

 Узявши під контроль президента України Віктора Януковича та його політичну силу Партію регіонів Російська Федерація домоглася підписання 2010 року в Харкові угоди про продовження до 2042 року терміну базування Чорноморського флоту Росії у Криму в обмін на знижку на газ. Експерти назвали той договір відмовою України від власної безпекової політики.

 Боротьба українців

 У листопаді 2013 – лютому 2014-го українці вийшли на Революцію Гідності за європейське майбутнє, проти проросійського режиму Януковича. Кремль і Путін не просто підтримували його, а й інвестували чималу суму російських нафтодоларів, ідеологів, політологів, шоу-бізнесу. Руками Януковича Росія мала забезпечити контроль над Україною.

 Щойно Революція Гідності завершилася перемогою і вигнанням проросійського режиму Януковича в лютому 2014 року, Кремль вдався до воєнного захоплення Криму. Навесні за підтримки засланих Росією банд розпочався збройний заколот на сході України. Москва підтримувала гібридні війська зброєю, командуванням, а часто і кадровою армією. Російські снаряди і ракети сипалися на українські міста та їх захисників з іншого боку державного кордону з РФ. Незважаючи на зухвалу незаконну анексію Криму, путінський режим вдавав, що непричетний до розпалювання війни. Він зумів нав’язати Україні Мінські угоди, які заморожували конфлікт. Тим часом на окупованих Росією територіях з’явилися так звані «народні республіки».

 Війна

 У липні 2021 року в російських ЗМІ з’явилася стаття за підписом Путіна «Про історичну єдність росіян та українців». У ній російський президент заперечує право українського народу на національну самобутність, самовизначення, суверенітет і територіальну цілісність.

 А наступного року розпочалася відкрита агресія російських військ під лицемірною назвою «спеціальна воєнна операція». Московський патріарх Кіріл (Гундяєв) беззаперечно підтримав широкомасштабне російське вторгнення в Україну.

 Російський політтехнолог Тімофєй Сєргєйцев у статті «Що Росія має зробити з Україною» відверто написав: «Денацифікація неминуче має бути й деукраїнізацією».

 Мобільні крематорії та 45 тисяч спеціальних мішків для трупів, з якими прийшла російська армія, свідчать, якою мала бути ця деукраїнізація.

 Злочини російської армії показали, що Росія влаштувала в Україні геноцид.

 У Бучі на Київщині виявлено кілька місць масових поховань, куди окупанти скидали тіла людей з слідами катувань, убитих пострілами в потилицю, зі зв’язаними руками.

 Понад 1500 цивільних були знищені лише на території Київської області – у Бучі, Ірпені, Гостомелі і Бородянці.

 Президент США Джозеф Байден зробив висновок: «Я назвав це геноцидом, оскільки стає все очевиднішим, що Путін намагається знищити саму ідею бути українцем. І доказів цьому дедалі більше. Наші юристи матимуть можливість оцінити, як кваліфікувати ці злочини на міжнародному рівні. Але для мене це саме так».

 У звільненому від російських окупантів Ізюмі на Харківщині, в лісосмузі віднайдено місце захоронення 450 тіл цивільних зі слідами насильницької смерті.

 Взявши в облогу Чернігів російські окупанти позбавили містян води, харчів, світла. А ще можливості поховання померлих і загиблих на міському цвинтарі, який постійно обстрілювали. У лісопарку «Ялівщина» під час блокади міста поховали понад 1000 людей.

 За шість місяців широкомасштабного вторгнення російська армія завдала 300 ударів по військових цілях і понад 22 тисячі – по цивільних, тобто у 73 рази більше. Ворог знищив або зруйнував понад 2200 навчальних закладів, близько 500 об’єктів культурної спадщини, більш як140 тисяч житлових будинків, понад 840 установ охорони здоров’я.

 На тимчасово окупованих територіях загарбники вилучають з бібліотек та шкіл книги й підручники з історії України, українську художню літературу. Усе, що свідчить про українську ідентичність та витоки, знищується, оголошується «екстремістським» за змістом. Навчання в окупації відбувається за російськими програмами та підручниками. За окупаційними військами наступає російська пропаганда. Нав’язуються російські «герої». В окупованому Мелітополі Запорізької області загарбники встановили пам’ятник Судоплатову, одному із найвідоміших радянських терористів, який керував організацією замаху на Льва Троцького і вбив лідера ОУН Євгена Коновальця. В Мелітополі одну із вулиць перейменували на честь Судоплатова і встановили біл-борд із його зображенням і написом: «Он знал, что делать с бандеровцами».

 На 2022 рік припав 300-літній ювілей знаменитого українського філософа і богослова Григорія Сковороди. У ніч на 7 травня прицільний снаряд окупантів зруйнував Літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка Богодухівського району на Харківщині, де філософ жив останні роки і помер.

 Варварство

 У 1944 році практично всі об’єкти культурної спадщини, пов’язані з історією і культурою кримських татар були знищені. Залишився єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури – палац правителів Кримського ханства – династії Гераїв.

 Після окупації в 2014 році Криму палац системно руйнується, вже втрачено деякі елементи 500-літньої будівлі. Під виглядом ремонтно-реставраційних робіт, за твердженням колишньої генеральної директорки Бахчисарайського заповідника Ельміри Аблялімової, триває свідоме нищення пам’ятки. Це відбувається ювелірно непомітно для нас. Але насправді маємо справу з фактами культурного стирання щодо певної групи людей, яка є корінним народом України – кримських татар. Схожі висновки щодо загрози культурній спадщині від росіян у Криму озвучило ЮНЕСКО у своїй доповіді за результатами дослідження у 2021 році.

 Чернігівська бібліотека – раніше будинок Василя Тарновського – зруйнована прямим попаданням бомби. Будинок управляючого Кеніга – до війни офіс Лісодослідної станції в Тростянці на Сумщині окупанти спалили під час відступу з міста.

 Ще в часи Російської імперії та радянської окупації з України було вивезено величезну кількість пам’яток, які зберігаються в російських музеях, найбільше – в Ермітажі, Російському музеї в Санкт-Петербурзі, Збройній палаті в Кремлі, Третьяковській галереї, Московському історичному музеї і представляються як російське надбання.

 Крадіжки продовжились з окупацією Криму, і тривають після повномасштабного вторгнення в Україну. У березні загарбники знищили будівлю Художнього музею імені Архипа Куїнджі в Маріуполі, викрали його картини та роботи Івана Айвазовського.

 Фонд музею нараховував близько 2000 експонатів, зокрема, крім згаданих, картини всесвітньо відомих митців Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса, доля яких тепер невідома.

 У квітні з краєзнавчого музею окупованого Мелітополя рашисти винесли унікальну колекцію скіфського золота й археологічних знахідок з мелітопольського кургану. У 1950-х роках частину із цих речей вивезли до російських музеїв, нині пограбували решту.

 Рашисти періодично обстрілюють Свято-Успенську лавру у Святогірську. Хоча у спальних приміщеннях монастиря знайшли прихисток близько 520 біженців із Харкова та Ізюма. Ні на території монастиря, ні в місті не було жодних військових формувань. Іронія в тому, що Святогірська лавра належить Російській православній церкві в Україні й десятиліттями була осередком пропагування «руского міра».

 Антидемократичність рашизму несе небезпеку для світу не тому, що росіяни авторитарні, а тому, що вони хочуть нав’язати свій авторитаризм іншим народам.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 21.10.2022 > Тема "Бути чи не бути?"