Версiя для друку Обговорити в форумi

Станом на ранок 3 жовтня 2022 року понад 1200 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації. За офіційною інформацією ювенальних прокурорів, 416 дітей загинуло та понад 784 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

 Нині містами України подорожує мобільна виставка «Маріуполь, де ти?» Вона підіймає гострі суспільні питання воєнного часу: втрати та загибель дітей – найуразливішої категорії, яка є найбільш безпомічною перед руйнівною силою війни.

 Запитання «Де ти?» співзвучне з написом «Дети» біля Драматичного театру Маріуполя, де переховувалось більше 1000 осіб і куди 16 березня було цілеспрямовано скинуто надпотужну російську авіабомбу. Це запитання до втраченого міста, до втрачених життів, до втраченого майбутнього.

 В експозиції представлено фото маріупольських дітей і фото 25-ти об’єктів культури, архітектури, освіти, спорту, відпочинку тощо. Кожна будівля презентується в двох фото: до війни і зруйнована російськими окупантами. Наприклад, кінотеатр «Победа». Це перший кінотеатр міста, який продовжував працювати навіть під час Другої світової війни. Для багатьох жителів міста він залишився символом дитинства та юності. Це перший кінотеатр у Маріуполі, в якому показували фільми 3D формату і який увійшов до числа найкращих кінотеатрів Донецької області.

 Мечеть Сулеймана та Роксолани збудована у 2007 році завдяки членам азербайджанської громади Маріуполя. Прообразом мечеті стала Сулейманіє Джамі у Стамбулі, звідки після закінчення релігійної академії приїхав і головний імам маріупольської мечеті.

 Маріуполь зруйнований російськими агресорами.

 На виставці також експонуються записи маріупольців про загиблих батьків, матерів, братів, дітей, подруг, які були вбиті під час обстрілів, або померли в сховищах унаслідок тяжких умов. Ось один із записів: «Моя бабуся померла 13.03. Вона була вже досить старенька, щоб померти і своєю смертю, але серце зупинилося від холоду, замерзла у своїй квартирі на Купріна».

 Вражає дитячий щоденник про жахіття, які творили російські окупанти в Маріуполі. Євген Сосновський представив свій фотощоденник, зазначивши, що далеко не все йому вдалося зафіксувати фотоапаратом.

 Мета виставки – продемонструвати візуальними засобами мистецтва і змусити широкий загал замислитись про цінність і крихкість дитячих життів, а також віддати шану пам’яті втраченим життям маленьких маріупольців.

 Проблема втрати на війні, проблема беззахисності перед війною, проблема смерті, особливо безвинних дітей – дуже гострі питання сучасності, з якими стикнулося багато людей та залишилося з ними сам на сам. Тож висвітлення цієї проблеми на широкий загал сприятиме згуртуванню людей, незалежно від віддаленості їх міст від війни, підвищенню емпатії та співчуття, моральної та емоційної підтримки один одного та відчуття спільності українського народу через спільний біль і спільну втрату.

 Книга відгуків заповнюється записами передусім вимушених переселенців із Маріуполя. Хтось написав лише два слова: «Боляче. Тримаємось». Керівник центру «Я – Маріуполь» в Івано-Франківську Калайтан схвильовано написала: «Де ти, наше улюблене місто? Чекай нас додому, ми обов’язково повернемось, відбудуємо тебе ще кращим. А зараз, дійсно, там, де ми, кожен з маріупольців, живе частина нашого міста. Вечори в Україні, де є центри допомоги переселенцям «Я - Маріуполь», велика маріупольська родина береже історію, традиції та мрії міста Марії. Маріуполь – це Україна».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 04.11.2022 > Тема "Резонанс"