Версiя для друку Обговорити в форумi

Першого грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою.

«Не підтримати незалежність означає підтримати залежність», – таким був головний аргумент тих, хто бачив майбутнє своєї батьківщини тільки у незалежному статусі.

Напередодні референдуму великий вплив мала небайдужа позиція української інтелігенції, зокрема, пристрасне слово Ліни Костенко, з яким вона звернулася до громадськості: «Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!».

1 грудня 1991 року 90,92% виборців дали ствердну відповідь на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Не було жодного регіону, жодного населеного пункту, де ідея незалежності України не знайшла б підтримки більшості громадян. Зокрема, в Криму за незалежність проголосували 54,19% громадян, у Севастополі – 57,07%, у Донецькій, Луганській, Одеській та Харківській областях волю до власної держави виявили понад 80% громадян. В Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях «за» проголосували більш як 95% громадян.

Втретє за понад 350 років нашої героїчної і водночас трагічної історії – від Визвольної війни середини ХVІІ століття – Україна здобула самостійність.

Вже наступного дня, 2 грудня 1991-го незалежність України визнали Польща і Канада, 4 грудня – Литва і Латвія.

"31 рік тому, 1 грудня 1991 року Українці прийшли на референдум, де мали дати відповідь лише на одне запитання: “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” Тоді 90,32 % громадян сказали : “так” Сказали “так” незалежній Україні. Сказали “так” власній, самостійній, неподільній, суверенній державі. Сказали “так” в усіх наших містах - Львові, Донецьку, Чернігові та Севастополі", - написав Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.

Стефанчук наголосив, що за це “так”, висловлене 31 рік тому, ми боремося сьогодні. "За наш Крим, Луганськ, Донецьк, Маріуполь... За всю Україну. За нашу землю і нашу свободу. За те, аби синьо-жовтий майорів на всіх кордонах, і щоб більше ніхто не наважився їх перекроювати. За те, щоб діти вчилися на українських книжках і знали всю правду про історію України. За те, щоб ми самі обирали свій шлях", - зазначив він, вітаючи українців зі святом.

Він додав, що ми обрали свій шлях: йти до Перемоги! І ми обов’язково її виборемо!

31-РІЧНИЦЯ РЕФЕРЕНДУМУ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: ЯКИМИ ДЛЯ УКРАЇНИ БУДУТЬ ВИРІШАЛЬНІ 10 РОКІВ?

Ми станемо членами євроатлантичної спільноти, політичними лідерами у перетвореннях на пострадянському просторі. Ціль близько, але перешкод ще багато

01.12.22 — не просто чергова дата у календарі. Цього дня, 31 рік тому, ми “забили” останній цвях у домовину радянського союзу, ми — з усіх регіонів, включаючи й Кримський півострів — прийшли на виборчі дільниці, щоб підтвердити прагнення жити в Незалежній державі. Але скільки із понад 90% нас тоді, 31 рік тому, сказали на Всеукраїнському референдумі “так”, усвідомлюючи, що Незалежність — це не просто якийсь набір букв чи норма в офіційному документі, а самобутня, вистраждана, неповторна цінність? Більшість, але не всі. Інакше не було б отих “темних” періодів Кучми та Януковича, Майданів 2004 і 2013 років. Не було б війни?.. А може без цього всього ніяк, себто так і треба було? Очевидно нам, українцям, як свого часу євреям, належить пройти свої 40 років до Свободи через кров, піт і сльози, недоспані ночі, зруйноване житло, сотні тисяч загиблих і поранених, мільйони біженців...

01.12.22 — не просто чергова дата у календарі. Ми вступаємо в останню, вирішальну декаду цього шляху. Тож якими будуть ці наступні 10 років?

“Посилитись у всіх вимірах та максимально послабити ворога — ключові завдання України на наступне десятиріччя”

“Понад 90% українців проголосували за Незалежність на референдумі 1991-го року. Проте це не зупинило рашистів. І вони ніколи, принаймні в осяжному майбутньому, не змиряться з тим, що поруч з ними розбудовується демократична і вільна Україна, яка прагне жити в Європі, сповідуючи спільні європейські цінності. Така Україна завжди була і буде загрозою для зашкарублої, злісної, неповороткої та вкрай агресивної росії”, - коментує Укрінформу дипломат Вадим Трюхан.

Відтак, за його словами, наступні десять років Україна має присвятити двом речам:

1. Посиленню своєї міці, зокрема у політичному, військовому, економічному та інформаційному вимірах;

2. Послабленню росії, зокрема шляхом її ізоляції, демілітаризації, денацифікації і децентралізації.

“Оптимальна модель виконання першого завдання має включати реалізацію декількох цілей. По-перше, набуття членства в НАТО. А на шляху до цього — забезпечення постійної або, принаймні, на ротаційній основі присутності на території України обмежених контингентів військ держав-членів Альянсу. У першу чергу підрозділів ПРО/ППО, авіації та військово-морських сил у Чорному та Азовському морях, - наголошує дипломат. - По-друге, набуття членства в ЄС. Ставши частиною внутрішнього ринку та впровадивши норми і стандарти ЄС, Україна значно підвищить свої шанси на отримання значних обсягів прямих іноземних інвестицій, яких вона конче потребує. По-третє, має бути реалізована давно назріла ідея створення так званого малого безпекового союзу за участі України, Польщі, Британії, а також, можливо, Туреччини, країн Балтії та Північної Європи”.

На шляху до набуття повноправного членства в НАТО такий союз міг би стати дієвим інструментом запобігання майбутнім спробам чергових неадекватів у кремлі розв’язати ще більш потужну війну проти України та всього континенту.

Україна має посилити свою міць у політичному, військовому, економічному та інформаційному вимірах

Україна має посилити свою міць у політичному, військовому, економічному та інформаційному вимірах

Щодо другого завдання, то, вважає пан Трюхан, його виконання виглядає дещо складнішим.

“І це, м’яко кажучи. Причина одна — багато хто на Заході досі лякається від перспективи розвалу нинішньої росії. Мовляв, там же дерев зброя, хай краще вона була в руках одного маніяка путіна, ніж у десятків подібних йому кадирових, пригожиних тощо”, - каже експерт.

Зрозуміло, що подібне мислення вже давно не відповідає вимогам часу. Більше того, приблизно те саме ми вже походили у 1990-91 рр. Тож Україні для виконання цього завдання треба напружитися з усіх сил і добитися досягнення двох інших цілей.

Ціль перша — завдати путінській росії нищівної поразки на полі бою.

“Причому такої, яка б відбила бажання у російських військових продовжувати воювати з Україною. Натомість вони мають нарешті зрозуміти, що не Україна й українці їхній ворог, а путін і його банда, які фактично окупували росію”, - акцентує Вадим Трюхан.

Ціль друга — об’єднати навколо ідеї демілітаризації, денацифікації і децентралізації максимальну кількість держав, які належать до Вільного Світу.

“Це архіскладне завдання. Проте з огляду на останні тренди в європейському політикумі, в тому числі ухвалення німецьким парламентом резолюції про засудження голодомору 1932-33 років, французьким парламентом сильної резолюції на підтримку України, а також низкою законодавчих органів держав-членів ЄС і НАТО про визнання росії державою, спонсором тероризму, — цілком досяжне”, - певен він.

Крім того, Україні слід добитися як мінімум позбавлення росії права вето в Радбезі ООН, а краще виключення її взагалі звідти як держави, яка грубо порушила статут ООН.

“Якщо ж говорити загалом, то наступне десятиріччя має стати періодом закладення основи для входження України протягом наступного десятиліття в групу країн “Великої двадцятки”, перетворення України на державу з нульовою толерантністю до корупції, а також з темпами росту ВВП на рівні 13-15% щороку”, - підкреслив Вадим Трюхан.

“Нас чекають серйозні перетворення, рушійною силою яких стануть ті українці, які народились у вільній і незалежній державі”

“Наступні 10 років точно будуть вирішальними”, - погоджується керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Саме зараз відбувається розрив з геополітичним минулим (геополітичною залежністю від росії), з політико-культурною «радянщиною», з комплексом меншовартості, і закладаються підвалини для майбутнього ривка”.

“Справжня незалежність виборюється зараз на полі бою. Вирішальними будуть навіть не 10 наступних років, а найближчі 2-3 роки. Саме в цей період має бути вирішено головне завдання – перемога над росією, звільнення окупованих українських територій”, - наголошує політолог.

Є чіткі й цілком реальні орієнтири на майбутні 10 років – членство в ЄС і НАТО. По європейській інтеграції вікно можливостей (реальна перспектива членства в Євросоюзі) вже відкрилось, по НАТО може відкритися після нашої Перемоги у війні.

Але головне, що нас чекає — внутрішнє оновлення.

Маємо не гаяти часу, а а напрацювати й реалізувати конкретні плані важкої та наполегливої роботи на ці самі наступні 10 років

Маємо не гаяти часу, а напрацювати й реалізувати конкретні плани важкої та наполегливої роботи на наступні 10 років

“Нам необхідне поєднання повоєнного відновлення з соціально-економічною модернізацією країни й політичним оновленням, з подоланням наших хронічних хвороб — корупції, політико-економічної олігархії, архаїчності, бюрократичності й низької ефективності державних структур”, - каже пан Фесенко.

Все це, звісно, не відбудеться автоматично, і саме це буде найбільш складною і суперечливою частиною нашого повоєнного оновлення.

“І тут головне не гаяти час і не повторювати помилок, які були після революцій 2004 і 2013 рр. Треба не просто малювати красиві картинки чудового майбутнього України, а напрацювати й реалізувати конкретні плани важкої та наполегливої роботи на ці самі наступні 10 років”, - акцентує експерт.

За його словами, у нас є чудовий шанс в цю останню декаду зробити набагато більше, ніж за попередні 30 років, піднятися на якісно новий рівень, ставши членом європейської і євроатлантичної спільноти, політичним лідером у перетвореннях на пострадянському просторі та у Східній Європі.

“Рушійною силою цих перетворень стане Покоління Незалежності, ті українці, які народились у вільній і незалежній Україні. В цьому сенсі біблійна притча має підтвердитись і в нашій політичній практиці”, - зазначив Володимир Фесенко.

“Україна не просто стане членом великої родини світла, а має всі шанси зайняти місце лідерів цієї родини”

Експерт-міжнародник Агія Загребельська переконана, що наступне десятиріччя українців — це також десятиріччя боротьби проти темних сил, як і попередні сотні років. З однією відмінністю: ми боротимемося у світлі.

“Не тільки ми врешті побачили свою цінність, місію та місце на земній кулі. А й для всього світу це стало очевидним. Маяк для демократій. Символ цінностей в міжнародній політиці. Цим є Україна сьогодні для світу”, - каже вона.

Наша віддана боротьба протягом всього майбутнього десятиріччя надихатиме поневолені народи у всьому світі боротися за свою волю та гідність. А наша мужня відсіч агресору мотивуватиме жертв тиранів не здаватися та чинити опір до перемоги.

“У визначальне десятиріччя боротьби між демократіями та диктатурами саме Україна здобула першу перемогу над злом. Українці десакралізували зло та своїм прикладом показали, що диктатор має силу поки його бояться”, - додає пані Загребельська.

Тож нас чекає остаточна й невідворотна Перемога у війні проти росії.

“А ще — реформи та відновлення власної країни. Вступ до НАТО та ЄС. І десятки інших битв поряд з іншими народами, щоб допомогти їм своїм досвідом, силою духу та антикрихкістю повторити наші перемоги”, - наголошує експерт.

Україна не просто стане членом великої родини світла, родини переможців майбутнього десятиріччя, якими будуть захоплюватися наступні покоління, вивчаючи підручники історії. Україна має всі шанси зайняти місце лідерів цієї родини.

“Моральних авторитетів. Стійких. Відданих цінностям. Непохитних та сильних. Ми — лідери нової епохи боротьби та переможці епохи миру, що послідує за нею. Це цілком реальне наше майбутнє, якщо в боротьбі з темрявою в собі ми будемо такі самі ефективні та безкомпромісні, як і у війні з агресором”, - резюмувала Агія Загребельська.

Мирослав Ліскович

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 02.12.2022 > Тема "Бути чи не бути?"