Версiя для друку Обговорити в форумi

В останній день лютого виповнилося 50 років, як відійшов у засвіти польський адмірал німецького походження Юзеф Міхал Губерт Унруг, який після 1 вересня 1939 року «забув» німецьку мову. Його вчинок став гідним проявом для наслідування вірності військовій присязі. Це в умовах війни з росією є надзвичайно актуальним для багатьох українців.

Народився Юзеф 7 жовтня 1884 року в Бранденбурзі, в родині генерала Прусської армії Тадеуша Густава Унруга. У нього було незвичайне дитинство — з матір’ю Ізидорою фон Бюнау він розмовляв німецькою, з обома батьками — французькою, а польську вивчив від батька. Хоча Унруґи походили зі старовинного роду німецьких баронів, а його мати була фрейліною прусського Королівського двору, Юзеф ніколи не вважав себе прусаком. Він ніколи не зрікався польського походження.

 Описи океанських подорожей і захоплюючі пригоди морських людей на борту вітрильників сприяли його вибору стати моряком. Щоб втілити свою мрію, він поступив на службу в Імператорський військово-морський флот. В квітні 1904 року Юзеф поступає до в Морської академії в Кілі. У вересні 1907 року йому присвоєно перше офіцерське звання — підпоручника флоту. З грудня 1914 року по лютий 1915 року він відвідував курси в Школі офіцерів підводного плавання в Мюрвіку. Підводну службу розпочав з призначення на човен U-30. Керівництво морської піхоти Кайзерліхе в 1915–1917 роках довірило Унругу посаду командира підводних мінних загороджувачів. Згодом Унруг став начальником флотилії навчальних підводних човнів і начальником відділу моряків і техніків підводних човнів у Кілі.

 Нарешті 17 березня 1919 р. капітан Унруг пішов у відставку з флоту за власним бажанням. Дізнавшись про створення незалежної Польської держави – вірний любові до Польщі, яку прищепив йому батько, Юзеф остаточно розірвав зв’язки з німецьким флотом. Через два місяці Юзеф Унруг 19 травня 1919 року прибув до Варшави і потрапив на прийом до військово-морського відділу Міністерства військових справ. Він виявив бажання вступити до військового флоту, хоча Польща ще не мала виходу до моря. Службу розпочав в Управлінні морських справ, перетвореному 1 січня 1922 року в Управління морського флоту. Адмірал Казімеж Порембський та морський полковник Єжи Свірський швидко помітили в Унруга ті риси характеру, якими мав би відрізнятися здібний і надійний морський штабний офіцер. Юзеф проявив неабиякі лідерські та організаторські здібності.

 В листопаді 1919 року вперше і востаннє Унруг став законним власником корабля. Оскільки влада Ґданська не визнавала польський уряд, він придбав у свою власність пароплав — пізніше відомий як «Pomorzanin» (судно, призначене для гідрографічної служби). Це була перша одиниця відроджуваного польського флоту. Через кілька днів після отримання Польщею виходу до моря, 19 лютого 1920 р., Юзеф Унруг офіційно обійняв посаду начальника Гідрографічного управління на морському узбережжі. Незабаром він розробив і підготував документ щодо майбутньої військово-морської бази в Гдині. Виявилося, що перша імпровізована військово-морська база в Пуцьку не підходила для довготривалої військово-морської бази новонародженого флоту.

 Капітан Унруг швидко отримав підвищення. У вересні 1920 року йому було доручено виконання обов'язків начальника штабу Берегового командування в Пуцьку (через два роки назва була змінена на Командування флоту). До себе і до підлеглих ставився однаково: не пив, не терпів ненадійності, був пунктуальний, мало говорив, але завжди все бачив і знав. Ці риси характеру були дуже корисними, коли через п’ять років на прохання генерала Владислава Сікорського Юзефа Унруга було призначено на посаду командувача флотом. Він організовував роботу особового складу, наводив порядок і дисципліну на службі, готував плани підготовки екіпажів кораблів. Не всі офіцери змогли задовольнити суворі вимоги колишнього офіцера німецького флоту. Проблема полягала в тому, що Унруг переніс прищеплені там риси характеру у ВМС Польщі: дисциплінованість, чесність по відношенню до начальства, відданість професійній роботі та відповідальності. Це не подобалось частині офіцерів, які колись служили в російському флоті.

 У травні 1923 року Унруг вирішив покинути флот. Він узявся керувати занепалим родинним маєтком у Сєльці (Мазовецьке воєводство). Але через два роки капітан Унруг повернувся до служби. Адмірал Свірський переконав Юзефа Унруга прийняти посаду командувача флотом. Новий командувач ідеально підходив для виховання майбутніх поколінь польських моряків. Він був суворим учителем, чутливим до правди, але водночас толерантним. Мав великий авторитет у військовому середовищі. Унруг, безсумнівно, був реалістом, тому його головними завданнями були будівництво нового морського порту, розширення флоту, створення ескадри міноносців і підводних човнів, але перш за все - підготовка офіцерів. Він був пунктуальним фанатиком і вимагав того ж від інших. Він послідовно переніс справді «нельсонівські» риси на польський ґрунт. 1 січня 1933 року Унругу було присвоєно звання контр-адмірала.

 Новий командувач розумів, що для того, щоб мати ефективний військовий флот, він повинен мати відповідні засоби в країні. Тому адмірал з великим інтересом і занепокоєнням стежив за роботою портових майстерень, переселених із Пуцька до Ґдині.

 В останні дні серпня 1939 року адмірал Унруг разом зі штабом флоту переїхав з Оксиви до Хеля. Перед кораблями польського флоту було поставлено два головних завдання - перешкоджати морському сполученню між Рейхом і Східною Пруссією та якомога довше захищати дві найважливіші військово-морські бази в Гдині та Хелі. Завдання було складним, адже перед самим початком війни з сильнішим противником три есмінці: «Буря», «Блискавиця» та «Гром» були відправлені до Великої Британії. Адмірал Унруг був надто досвідченим офіцером, щоб недооцінити нищівну перевагу німців. Проте, коли настало 1 вересня 1939 року, він зрозумів, що німці роблять найбільшу помилку у своїй історії.

 Командувач флотом, навчений досвідом Першої світової війни, усвідомлював покладену на нього відповідальність. Хоча він відчував особисту відповідальність за життя тисяч захисників, згідно з попередніми наказами Головнокомандувача, маршала Едвард Ридз-Смігли, він мав намір воювати, доки дозволятимуть обставини. Але марно проливати кров підлеглих він не збирався. Унруг був людиною честі, а тому, сумлінно дотримуючись міжнародних конвенцій, не погоджувався торпедувати беззбройні та неконвойовані ворожі кораблі.

 Польський надводний флот припинив своє існування 3 вересня. Значно важче було ворогу на суші. Ґдиня та Оксивська бухта були захоплені німцями лише 19 вересня після кровопролитних боїв з солдатами під командуванням полковника Станіслава Домбека. Після капітуляції Варшави і Модліна останніми пунктами організованого опору залишилися Хель і Окрема оперативна група «Полісся». Бої останньої групи тривали до 6 жовтня. У ніч з 30 вересня на 1 жовтня командувач флотом вирішив, що подальша оборона Хеля втратила сенс, тому можна з чистою совістю капітулювати.

 Унруг потрапив у полон 2 жовтня. Перебував у багатьох таборах для військовополонених, його визволили лише 29 квітня 1945 року солдати генерала Омара Бредлі. Але ще в 1940 році німецька делегація, перебуваючи в Шпітталі, намагалася переконати командувача флотом повернутися на службу в Крігсмаріне. Унруг був невблаганним, і його зарозуміле ставлення за колючим дротом стало легендарним. З німцями спілкувався лише через перекладача, бо, як сам казав, мову ворога 1 вересня 1939 року забув.

 Після війни виїхав до Великої Британії. Тут він нарешті зустрів свою родину – дружину та сина Горація. Службу на флоті розпочав на Заході – обійняв посаду 1-го заступника начальника Морського управління. У серпні 1948 року в чині віце-адмірала звільнений з Польського корпусу та демобілізований. Англійці пропонували йому пенсію, але адмірал відмовився. Разом із дружиною він поїхав до Марокко, де давні друзі влаштували його на роботу. Шістдесятирічний адмірал тримав флот рибальських човнів, які використовувалися для вилову сардин. З 1951 року працював у Агадірі водієм на гірничодобувній компанії. У 1958 році Унруги виїхали до Франції. Тут вони жили в Польському домі пенсіонерів у селі Лаї-ан-Валь біля Орлеана. В його оселі була пристойна бібліотека, в якій налічувалося декілька сотень книжок французькою та англійськими мовами і не було жодної книги на німецькій.

 28 лютого 1973 року Юзеф Унруг помер від раку. Його поховали у каплиці сімейного палацу Браницьких в Монтрезорі. Бажанням адмірала було, щоб його прах поховали серед підлеглих на кладовищі в Оксиві. Син Горацій помер в 2012 році. 24 вересня 2018 року останки адмірала і його дружини Софії були ексгумовані і в супроводі почесної варти доставлені в Польщу, де 2 жовтня 2018 були поховані на гарнізонному цвинтарі в Оксиві біля Гдині.

 Василь Вельможко,

 голова Одеського міжрегіонального об’єднання письменників-мариністів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2023 > Тема ""Білі плями" історії"