Версiя для друку Обговорити в форумi

"Моя надія — батько Трамонтан,

Що розганя навіяні тумани,

Вивітрює з голів пусті дурмани,

Нагадує, що й з вимушених плавань

Вертають кораблі у рідну гавань,

Знайшовся б лиш порядний капітан…"

(В.Б., Трамонтан*)

Напередодні передостаннього березневого дня Західний Крим накрило снігом. Десь сніжок потанув, щойно торкнувшись землі, десь лежав упродовж більшої половини дня. В часі цвітіння аличі та абрикосів невеликі похолодання у Північно-Західному Криму не рідкість, скоріше, правило, але щоб випадав сніг, та ще й у самому Севастополі… Таке на моїй пам'яті траплялося всього раз чи двічі. І те не тривало довго. От і тепер, десь вже закручують свої гігантські спіралі могутні циклони і невдовзі свіжі вітри видують, винесуть, вичистять з милого Криму залишки холодів і весь той мотлох, що його понанесено упродовж сірого безчасся. З кожним днем сонечко підбивається вище, ясних, незахмарених днів стає дедалі більше, тож прихід довгожданого тепла невідворотний і вже дуже скорий.

Цьогоріч з теплом грядуть ще й великі переміни. Ознаки їхнього наближення тут чи не на кожному кроці: у гарячковій фортифікації пляжів, у хапливому пошуку будь чого, схожого на "дискредитаторів скрєпного воїнства", "диверсантів" та "ісламістів-терористів", у знервованій реакції місцевих владців на бавовну, яка, акліматизувавшись на півострові ще минулого літа, тепер, мов тої папороті квіт, ледь не щоночі зацвітає як не в Джанкої, то в Севастополі, Бельбеці, Гвардійському, їхні ознаки у судомних потугах заїжджих та місцевих "експердів" переконати тих, хто має (чи думає, що має) підстави вібрувати, в тому, що хоч "Крим і є "ключовою мішенню" для київської влади, оскільки півострів має символічне значення, спроби ЗСУ активізувати тут бойові дії будуть успішно припинені російськими військами"**. Чи вірять в те ті, кому адресовані подібні посили? Хтось вірить (завжди є такі, хто до останнього ставлять на кульгаву шкапу), та більшість, напевно, що ні. Бо ж мають очі в лобі, бачать, куди все сунеться. Не вірять тим "пророкам", як видно, й самі временщики. Хтось ще гарячково намагається збути свою кримську нерухомість, а хтось вже завбачливо повивозив з півострова свої родини: мало що може статися, скажімо, з тим же Кримським мостом. І вони десь мають рацію. Бо вже ж і горів, і падав в протоку цілими прольотами. А тут ще й ті, хто мав би берегти його, мов зіницю ока, натомість гріють руки на тому, що мало б його захистити. Так, сьогоднішня Стрічка кримських новин повідомляє про кримінальну справу, порушену стосовно начальника відділу технічного розвитку та ресурсного забезпечення Морського управління Росгвардії Сергія Волкова, який був заарештований минулої середи судом за звинуваченням у перевищенні посадових повноважень.

За даними слідства, щоб не повертати кошти, виділені на безпеку Кримського мосту, метикуватий полковник організував закупівлю майже на 400 млн. руб. двох радіолокаційних комплексів «Орел-БПЛА», які за своїми технчічними спроможностями просто нездатні бути хоч якоюсь завадою для "бандерівських" безпілотників.

Буденна історія, скаже хтось. Ну, відпочине чоловік рік-другий від напруженої служби, споглядаючи небо в клітинку. А може, й умовним обійдеться. Своя ж людина. Зрештою, тут же не про злісну дискредитацію героїчного московитського воїнства йдеться, не про підступні замисли висадити в повітря Вічний вогонь чи Сакський бурмистрат, не про страшну гізб-ут-тахрірщину, де можна загриміти на десять, а то й всі двадцять років - всього лише про посягання на якісь там чотири сотні "лямів", які пан полковник, скоріш за все, повернув, ще й з відсотками. Ну, справді, хіба ті лями щось важать там де в очікуванні примарного бандерівського десанту на кримських пляжах серйозні люди косять грубі "лярди"! Останнє, щоправда, лише здогади. Бо серйозні люди не підставляються як отой простакуватий полковник.

А десанту таки чекають. Якщо не з моря, то з-за Перекопу вже напевно. І чекати, схоже, вже недовго. Декого, як от місцевих временщиків та їхніх прихвоснів, недалека та перспектива, вочевидь, лякає. Дехто зайшов аж так далеко, що вже набрав собі навіть приватну боївку з промовистою назвою. Ось ці, дійсно, не очікують для себе нічого доброго від наступу українського війська. І мають рацію. Чи побоюються інші? А певно, що так. Війна є війна, і там, де вона ступає, мало радості. Поруйновані, понищені міста і села, покалічені, побиті люди - ось що лишає вона по собі. Та попри зрозумілі побоювання втрапити між її жаскі жорна, багато хто дивиться в майбутнє з оптимізмом, з надією на те, що чекати вже недовго.

- Що мені та хата, - казав нещодавно один молодий чоловік. - Розіб'ють, то побудую іншу. Зате житиму далі на своїй землі не озираючись. Швидше б вже.

Ось так. І в словах його не було ані краплі пафосу чи награності. Проста констатація світобачення по дев'яти підскрєпних роках, напередодні великих перемін.

*https://valentineboot.wordpress.com/2018/10/26/%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD/

** Стрічка кримських новин

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2023 > Тема "Бути чи не бути?"