|
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 15.10.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
#42 за 15.10.2004
ВІН ВИЗВОЛЯВ УКРАЇНУ
Петро ГРИЩЕНКО
28 жовтня нинішнього року святкуватимемо 60-ту річницю від дня визволення України від німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни.
Все менше й менше залишається ветеранів, які брали участь в жорстоких подіях того далекого часу. Тих, хто ризикуючи своїм життям, проливаючи кров, врятував нашу Батьківщину від коричневої чуми. Одним із таких учасників є нині гвардії полковник у відставці, ветеран Прикордонних військ Валентин Миколайович Мальов.
В жовтні 1942 року його було призвано Ашхабадським військкоматом в Збройні Сили Радянського Союзу та направлено в діючу четверту гвардійську повітрянодесантну бригаду, яка прикривала підступ до Москви в місті Люберці.
Така затримка з призовом пояснюється тим, що в 1939 році, коли Валентину минуло 21 рік, він закінчив комунально-будівельний технікум, працював в Управлінні військово-будівельних робіт, мав так звану "броню".
Четверта бригада ПДВ, беручи участь в жорстоких боях, зазнала тяжких втрат і була переформована в одинадцяту піхотну дивізію. Валентина Миколайовича було зараховано в роту санітарного
батальйону. Перебуваючи в бойових порядках підрозділів, він рятував своїх поранених товаришів, виносячи їх з передової до медсанбату. Як правило, на собі або на плащ-палатці.
Доводилося не тільки повзати по-пластунськи, але й відбиватися від фашистів, захищаючи зі зброєю в руках поранених.
У 1943 році в складі цього підрозділу він брав участь в боях на Орловсько-Курській дузі. Ця битва була особливо жорстокою і кровопролитною.
Бажаючи взяти реванш за поразку під Сталінградом, німці зосе-редили тут кращі сили та засоби, перекинувши їх з європейських напрямів. У бойових діях використовувались важкі танки "Тигри" та "Фердинанди".
Оборону наших військ, яка складалася з чотирьох ешелонів, німці потіснили на декілька десятків кілометрів, розгромили три ешелони, загрожуючи оточенням. Тільки після використання реактивної артилерії "Град", яку солдати любовно називали "Катюшами", наступ німців було зупинено.
Наш четвертий ешелон пішов в атаку. Втрати були величезні. Рядовий Мальов В. М., на рахунку якого на цей час були вже десятки врятованих бійців, винесених з бою, був сам поранений. На щастя, рана була незначною.
Дивізія продовжувала бойові дії у Сумській області. Почалося визволення України. Відчувши свою приреченість, фашисти чинили відчайдушний опір нашим військам, проявляли жорстокість до мирного населення України. Грабували селян, забирали хліб, скотину, пожитки. Та земля, котру побачив В. М. Мальов, була схожою на випалену пустелю, а не на раніше багату та квітучу Україну.
Бої точилися за кожне місто і село, за кожну бойову позицію.
Валентин Миколайович згадує, як в цей тяжкий час бійцям-визволителям допомагали місцеві жителі, в основному старики і діти, які перебували під окупацією. Вони зустрічали нас як своїх синів.
Виділяли кращі місця в хаті або в землянці для відпочинку, ділилися останнім шматком хліба, хоча самі жили впроголодь.
Дійшовши до Дніпра, передові частини з ходу на понтонах та підручних засобах форсували річку. Але німці розбомбили переправу, оточивши нашу групу. Більш ніж три доби довелося відбиватися в оточенні, не маючи підкріплення, боєзапасу, провіанту та медикаментів. Ціною величезних зусиль дивізії вдалося відновити переправу, поповнитися всім потрібним і продовжити наступ.
Не з чуток, а своїми очима бачив солдат Мальов почервонілі від людської крові води Дніпра та берег, усіяний тілами загиблих бійців. Під Житомиром, за який точилися також жорстокі бої, рядовий Мальов був контужений вибуховою хвилею від снаряду. Одержав струс головного мозку. На деякий час не міг прийти до тями. Але пізніше, незважаючи на тяжкий стан, продовжував виконувати обов'язки санітара.
Не менш кровопролитні бойові дії йшли за місто Овруч, в яких він теж брав участь. Останнім боєм за визволення України для Мальова була Яссько-Кишинівська дуга. Німецька армія, яка нараховувала близько 150 тисяч солдат та офіцерів, а також її сателітів, намагалася вирватися з оточення. Характерно, що тут, як і раніше, нацисти використовували союзників як щит
для свого прикриття. Оборону збудували в три ешелони. Перший - італійці, іспанці, французи та інші. Другий - угорці, болгари, австрійці. І третій - самі німці, які тримали під наглядом всіх попередніх, примушуючи їх йти в наступ. Всі намагання німців вийти з оточення закінчилися провалом. 80 ти-сяч вбитих і близько 70 тисяч полонених - такий підсумок цієї битви.
Пройшовши стільки боїв, не раз будучи в екстремальних ситуаціях, солдат Мальов зумів вистояти і вижити. Свою вдачу він пояснює в першу чергу високою відпові-дальністю за доручену справу, фізичною підготовленістю та любов'ю до Вітчизни, вірою в її свободу і незалежність.
Наступ радянських військ продовжувався. Далі Валентин Миколайович брав участь у бойових діях за визволення Румунії, Угорщини та Чехословаччини. Не дійшовши 50 кілометрів до міста
Праги, війну закінчив 9 травня 1945 року. Через місяць його в другу чергу звільнили в запас.
Ще в Сумській області, де під час війни зупинявся медсанбат в селі Хотінь, В. М. Мальов познайомився з дівчиною Марусею, покохав її. Він пообіцяв, що обов'язково повернеться до неї. Після демобілізації він дотримав свого слова.
Проживши рік в Хотіні, сім'я переїхала в Ашхабад, де республіканський військкомат запропонував Мальову посаду начальника квартирної служби в Кахкинському прикордонному загоні. Присвоїли офіцерське звання.
Через 17 років, вже в званні майора його переводять для подальшого проходження служби у Сімферопольський прикордонний загін. Так він повернувся в Україну, яку визволяв, яка стала йому Батьківщиною.
В травні 1972 року, прослуживши 27 років в Прикордонних військах та маючи за плечима три роки боїв у Великій Вітчизняній війні, він пішов на заслужений відпочинок. Труднощі похідно-фронтового життя, численні поранення та контузія даються взнаки. Переніс інфаркт. Турбують інші хвороби. Але Валентин Миколайович не піддається. В свої
86 років він намагається бути веселим та бадьорим.
Зустрічаючи 60-річчя визволення України у Великій Вітчизняній війні, він пишається тим, що зробив свій скромний, але необхідний внесок у Велику Перемогу.
За мужність, героїзм, військову доблесть Валентин Миколайович нагороджений трьома орденами і 19 медалями.
Побажаємо йому здоров'я і довголіття.
Петро ГРИЩЕНКО,
учасник Великої Вітчизняної війни та Параду Перемоги,
ветеран Прикордонних військ, член Ради ветеранів воїнів-прикордонників загону, підполковник у відставці.
м. Сімферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 15.10.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2505
|
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
