Версiя для друку Обговорити в форумi

Уже всі птахи повернулися з вирію. Весело щебечуть ластівки, звечора і до світанку дзвінко й невгамовно співають соловейки… А дехто з пернатих сидить у гнізді в очікуванні, що ось-ость вилупляться пташенята. Останньою прилітає зозуля. Коли вперше весною зачуєш її голос, то, вважай, різких похолодань не буде.

Побутує легенда, що зозуля має ключі від Ирію (Вирію, Буян-Острова), де зимують птахи. Тому вона першою з пернатих (ще влітку) відлітає до райського місця, відмикає золотими ключами ворота й очікує прильоту інших птахів. А потім, весною, коли всі птахи повернулися на рідну землю, замикає ворота і летить за ними.

Хоч і славиться ця птаха у різдвяній щедрівці «Ой сивая та і зозуленька…», але, загалом, вона зазнала недоброї слави серед людей. Злою мачухою, пройдисвітом, безбожницею, гульвісою, покидьком її називають. Та, водночас, зачаровуються голосом зозулі, зваблює він… Насправді ж, кує самець, а не самичка, і тим кличе до себе «половинку».

Недолюблюють зозулю і дрібні птахи. Адже підкидає свої яйця у чужі гнізда, бо свого не в’є і пташенят не висиджує. Це за неї роблять інші батьки-птахи, та ще й позбуваються своїх малят. Бо коли пташеня зозулі підростає, то неодмінно викидає крихітних названих братів і сестер, щоб більше корму йому перепало.

У народі кажуть:

Коли вперше весною почув голос зозулі, то порахуй, скільки разів вона прокувала – стільки років проживеш.

Кує зозуля – дзеленькай копійчинами, які маєш у кишені, бо тоді в достатку будеш.

Зозуля кує, та грошей не дає…

Хитра (підступна), як зозуля…

Таку правду сказав, як зозуля накувала.

Зозуля кувала, правди не сказала. (Не всю правду передала).

Полетіли, як зозулині діти. (Забути про батьків, нехтувати своїм родом, зневажати Батьківщину…).

Зозуля собі гнізда не мостить.

Зозуля довго кує, бо гнізда собі не в’є.

Господарські прикмети:

Зозуля довго кує – на теплу погоду.

Зозуля закувала – пора сіяти льон.

Дбайливі господарі ніколи не проганяли зі свого саду зозулю. Вона належить до тих небагатьох птахів, які ненаситно поїдають гусінь (зокрема мохнату). А та завдає добрячої шкоди плодовим деревам…

ЧАС ПОСІВУ

В основу народних передбачень погоди покладені багатовікові спостереження за природою. Цим, насамперед, займалися землероби. Досвід навчив їх використовувати видозміни у житті рослин. А ці видозміни спричинені тим, що сума оптимальних температур досягає такого рівня, коли фізіологічні функції дикорослих рослин, а також окремих садових, сприяє тому чи іншому їх розвитку. Вони якраз і співпадають з умовами для посіву, росту культурних злаків, коренеплодів, овочів. Так і виник народний аграрний календар. Ефективний він тим, що пристосований до будь-якого кліматичного регіону, а не до конкретного дня. Хоча церковним календарем наші предки також не нехтували. Отож:

-«Пробилися» на світ білий перші проліски – можна орати ниву.

-Зацвіла осика – пора моркву сіяти.

-Вкрилася цвітом черемха – треба саджати картоплю.

-З’явилися перші листочки на березі – кидай овес у землю.

-Із пшеницею краще зачекати до появи листя на дубі, а гречку сій, коли травиця сили набереться.

-Верба вкрилася молодим листям і земля доволі волога – можна сіяти ячмінь.

ПЛАВАВ КАЧУР ЗА КАЧКОЮ…

(Етюд)

Весна покликала птахів з Ирію додому. Вже й дикі качки прилетіли. Щойно ввечері їх ще не було, а вранці вже плавають човниками по річках та озерах.

Іду до плеса, що неподалік міста. Пробиратися трохи важко. Сонце ледь-ледь прогріває землю. Гумові чоботи в’язнуть у багнюці. Але окремими стежками, протоптаними ще торік,  можна йти більш-менш безпечно. Палиці-підпирача не потрібно. Головне – сповнитись бажанням побачити щось цікаве, тоді жодні перешкоди не страшні.

Плесо (його не назвеш озером чи, навіть, озерцем) мілководне, але відносно велике за площею. Довкола ростуть очерет, верболіз, безліч різних чагарників. На підступах до окремих ділянок берегів, як на захист, постали болота. Чортівня в них не водиться, однак застрягнеш по коліна, наберешся лиха. Тут усюди можна сховатися від зайвого ока диким качкам, лебедям, чаплям… А ще на водоймі багато ряски. Добра пожива для диких качок та іншої птиці. Навіть узимку зелена ряска не завжди щезає, видно її з-під тоненького льоду, від чого лід і сам стає зеленим. Дрібненька рибка – також відмінний харч.

Табунці диких качок побачив на протилежному березі водойми. Але обходити навколо по багнюці не хочеться, тим паче, що доведеться подолати два кілометри. Причаївся у найближчих кущах верболозу. Став здалека спостерігати за пернатими, завбачливо озброївшись біноклем. Над головою здебільшого пролітали лугові чубаті чайки, вигукували: «Чий?!. Чий?!.». Побачив кількох бекасів.

Минуло з півгодини часу, як моя терпеливість винагородилася. З невеличкої затоки плеса (з берега через густі зарослі очерету її не побачити) виплила дика качка, а за нею двоє качурів-крижнів. Поплили ледь не середини водойми. І що тут почалося!..

Хоч втомлені, зморені далеким перельотом, та на рідній землі, знайомих водоймах вони враз пожвавішали, набралися сил. Шукають собі пару, щоб привести потомство, продовжити рід качиний.

Два качури-крижні слідом плили за сіренькою, непоказною качкою (та, все ж, у ній є щось привабливе!), ні на мить на відставали. Стелили крила по воді, били ними, піднімаючи бризки, розпушували хвости, кивали головами, кланялися, наче запрошували качечку до танцю. А тій – байдуже. Тільки хтось з качурів наблизиться до неї, та враз розвернеться і попливе геть від залицяльника.

Качури за нею. Та ні! Жодного прояву уваги від качечки. Непідступна дама.

Потім качури стали чубитися, що аж пір’я з них полетіло. Очевидно думали-гадали: «Хто переможе у поєдинку, того качечка й обере за свого…».

А качечці і далі байдуже.

…Раптом вона пірнула під воду і вигулькнула аж за десяток метрів від  залицяльників. Опинилася біля самого берега. Із заросте очерету неквапливо, поважно виплив ще один качур-крижень, здоровань, красень. Голова і шия темно-зелені, ще й почепив на шию біле намисто. Верх тіла, груди каштанові, хвіст облямований білим. Хоч і ті двоє качурів не менш гарні, та йому не рівня.

Качечка ледь не кинулася отому третьому в обійми. То ось кого вона вже давно обрала. Мабуть і місце для гнізда підшукали. Над тими ж двома невдахами лишень кепкувала. А качур-красень, вочевидь, перевіряв подругу на вірність, на встрявав у баталію. Та якби довелося…

Потрапивши у таку халепу, двоє качурів подалися в різні сторони, щоб продовжити шукати собі іншу половинку.

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 14.04.2023 > Тема "Душі криниця"