Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно у місті Луцьку вийшла друком книга Валентина Собчука і Сергія Смаглюка «Піддубний. Перемоги й непрощена любов до України».

 Поштовхом до написання книги стало знайомство письменника Валентина Собчука із нащадком українського богатиря Івана Піддубного по материнській лінії юристом Сергієм Смаглюком.

 Автори зазначають: «Він був легендою ще за життя, його постать можна порівняти з Гераклом, хоча останній походив з грецьких міфів. Піддубний був реальним богатирем і шестиразовим чемпіоном світу, який не мав жодної поразки на борцівському килимі. Ця повість не тільки про звитяги нашого богатиря, а й про аналогії минулого та сучасного часу. Життя Піддубного сповнене боротьби не тільки на спортивній арені, він був незламним перед сталінським режимом, не пристосувався до нього, хоча змушений був продати всі свої нагороди, щоб купити хліб».

 Іван Піддубний походив із козацького роду. Він народився 8 жовтня 1871 року в селі Красенівка (нині Черкаська область). Від батька Піддубний успадкував величезну силу (в 17 років легко за роги пригинав до землі бика), а від матері – музичний слух (Іван з татом і мамою співав у церковному хорі).

 Цікаво, що кар’єру важкоатлета Іван Піддубний розпочав у Криму. Років у двадцять він поїхав на заробітки на півострів. Три роки працював вантажником контори «Лавас» у порту Севастополя. Потім контора переїхала до Феодосії. Портові вантажники працювали до 14-ти годин на добу, а Іван працював і до 16-ти. Він хотів заробити гроші, щоб посвататися до коханої Олени Вітяк, яка залишилася в рідному селі. Але поки юнак заробляв гроші, його кохану видали заміж за багатія.

 Піддубний не лише вантажив 80-кілограмові мішки, але й влаштовував богатирські видовища. Наприклад, тримав на плечах телеграфний стовп, на який чіплялися люди. Якось дійшло до 8 осіб. Стовп тріснув, а Іван вистояв.

 Іван Піддубний познайомився з спортсменами Антоном Преображенським і Василем Васильєвим і завдяки ним став займатися спортом. Він читав книги про видатних спортсменів і за цими книгами склав власну систему тренувань. Іван Максимович не вживав алкоголю і не міг терпіти запаху тютюну. Якось до Феодосії приїхав цирк Безкоровайного. Коли там запросили глядачів помірятися силою з відомими борцями, Піддубний вийшов на манеж і переміг усіх атлетів цирку, окрім польського велетня Петра Янковського. Але через кілька років Іван Піддубний, на одному з турнірів подолав і його.

 Згодом розпочалася стрімка циркова кар’єра Піддубного в мандрівній трупі Енріко Труцці в Севастополі, а тоді в київському цирку братів Нікітіних. Протягом 1904-1909 років Іван Піддубний завоював близько двох пудів золотих медалей і значків. Журналісти почали називати його чемпіоном чемпіонів. У віці 54-57 років Піддубний виступав у США, де поклав на лопатки цілу плеяду видатних борців. Івана Максимовича офіційно назвали чемпіоном Америки, а на міжнародному конкурсі чоловічої краси визнали найвродливішою людиною в США. Про його успіхи писала американська преса, зокрема українська газета «Свобода». А після одного із виступів Івана Піддубного запросила на вечерю емігрантська організація Українських січових стрільців. Тоді зібралося близько півтори сотні земляків. Він міг би мати заможне життя за океаном до кінця своїх днів, але любов до Батьківщини повернула його в 1927 році в Україну.

 Востаннє Піддубний вийшов на арену у 1941 році у 70 років і, як завжди, переміг. Історія не пам’ятає випадків, щоб у такому віці хтось виходив на поєдинок.

 Після повалення царського режиму Піддубний не пристав до жодної із протиборчих сторін. Але у 1918 році (в час гетьманату Скоропадського) перебував у партії хліборобів-власників. Це була партія великих землевласників. На зароблені на спортивних змаганнях і гастрольних виступах у цирку гроші Іван Максимович придбав більше ста гектарів землі, два млини, викупив колишню садибу поміщика Абеля, в якого колись наймався пастухом, а ще заклав великий сад і обійстя, завів розкішну бричку. Однак успішного землевласника із легендарного борця не вийшло.

 А в 1919 році його ледь не пристрелили анархісти в житомирському цирку, але йому вдалося втекти. У Керчі Піддубного поранив у плече п’яний білогвардійський офіцер. У Бердянську в Піддубного була зустріч із Нестором Махном. Нестор Іванович запропонував цирковим борцям позмагатися з його силачами. Але циркачі побоялися, окрім Піддубного. Іван Максимович уклав на поміст усіх махновських гераклів. Махно, спостерігаючи за поєдинками, грався маузером, а по завершенні посміхнувся і наказав нагодувати всіх артистів цирку. У 1920 році одеські чекісти засудили Піддубного до розстрілу. На щастя, хтось його впізнав і непереможного чемпіона відпустили.

 У 1927 році Іван Піддубний оселився с місті Єйську (нині Краснодарський край Росії). Тут лунала українська говірка. Зберігся опис помешкання богатиря. Над канапою висів портрет Тараса Шевченка, обрамлений лавровим вінком, а під ним на полиці стояли різні видання «Кобзарів». Коли хтось запитував Івана Максимовича, навіщо йому стільки «Кобзарів», він відповідав: «Я вірю в Бога, а святих не знаю, тож замість них «Кобзаря» тримаю». Дружині він не раз співав улюблену пісню «Дивлюсь я на небо».

 Іван Піддубний обурився, що в паспорті його записали росіянином і вимагав, щоб зробили виправлення у графі «національність». Та з нього тільки насміхалися. Тоді він сам написав ручкою в паспорті, що він українець і виправив прізвище «Поддубный» на «Піддубний». У 1937 році виправлення в паспорті сприйняли як виклик сталінському режимові, й Івана Максимовича заарештували. В Ростовському управлінні НКВС його катували паяльником. Але на захист Піддубного піднялася світова громадськість, і його відпустили на волю.

 Ще до початку Другої світової війни влада старалася не помічати Івана Піддубного. Але в 1939 році комуністичний СРСР уклав угоду з нацистською Німеччиною. Німецьке атлетичне товариство почало розшукувати Піддубного. Тому, щоб уникнути запитань від нових союзників стосовно приниження Піддубного, його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора і званням заслуженого артиста РРФСР. А ще дозволили зустрітися з німецькими атлетами, проте заборонили будь-які візити до них.

 Після війни посипалися доноси, що Піддубний працював на німців. Але начальник Єйського міськвідділу НКДБ Олексій Порфентьєв, провівши низку перевірок, написав: «Чогось компрометуючого в ворожій поведінці Піддубного на окупованій території встановлено не було».

 Незважаючи на те, що в сталінські часи могли запроторити до в’язниці за сповідування християнських цінностей, Іван Максимович не побоявся взяти квартирантом священнослужителя, якого попрохав охрестити в себе сина своєї знайомої. І став хрещеним батьком. А хрещеник Юрій Коротков став художником. Він розповідав журналістам, що коли його вигнали зі школи за те, що одягнув шапку на бюст Сталіна, то хрещений батько домовився з директором, щоб його знову прийняли.

 Останні роки життя чемпіон чемпіонів провів у злиднях, голодував. Помер від інфаркту 8 серпня 1949 року. Його поховали в міському парку. З часом територія могили поросла травою, була немов стерта з лиця землі. Біля неї паслися кози та корови.

 Та ось зарубіжна радіостанція Бі-бі-сі повідомила: «У місті Єйську в запустінні – могила Івана Максимовича Піддубного, котрого ніхто в світі не переміг на борцівському килимі». Після закордонної критики на могилі богатиря нарешті встановили гранітний пам’ятник. Але у 1988 році стелу на могилі Піддубного розбили, а на самому пам’ятнику хтось написав: «Хохол-Петлюровец».

 Проте до 100-річчя з дня народження Івана Піддубного парк у Єйську, де його поховано, назвали на його честь, згодом відкрили меморіальний музей та спортивну школу, якій присвоєно ім’я борця. Іменем Івана Піддубного в Росії назвали і криголам. Росія намагається присвоїти славу українця Івана Піддубного. Там його називають «русским богатырем. Сергій Смаглюк зауважує про росіян: «Вони люблять красти все чуже: в технологіях і ресурсах, тому ніколи не випустять нормальної автівки типу «Мерседес». А як показала війна, не гребували навіть унітазами з наших туалетів, то що говорити про історію, яку вони присвоюють у нас з давніх-давен, бо не мають власної. Вона в них вся на крові та загарбницьких війнах».

 В Україні ім’я Піддубного увічнено в назвах вулиць в селі Красенівка, селищі Чорнобай, містах Золотоноша, Черкаси, Київ, є провулок у Полтаві. В Красенівці встановлено пам’ятник, відкрито Народний музей села імені Піддубного. Щороку на малій Батьківщині Івана Піддубного відбуваються Всеукраїнські свята богатирської сили.

 На завершення книги Валентин Собчук і Сергій Смаглюк роблять висновок: «Україна стала щитом на брамі Європи, як робила це протягом століть, пам’ятаючи своє походження з козацького роду, легендарним представником котрого був герой цієї повісті – Іван Піддубний».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 14.07.2023 > Тема "Українці мої..."