Версiя для друку Обговорити в форумi

Багато українців – вірних ПЦУ, УГКЦ святкували і святкують Різдво Христове за західним календарем – 25 грудня, як і в більшості країн світу (і це ще до «офіційного» церковного переходу і «державного узаконення»), ідуть до храмів на урочисте Богослужіння. Все цілком природньо. Адже таким чином українці долучаються до великої світової християнської спільноти у єдиному пориві достойно відзначити важливе церковне свято.

Є у цій даті і щось символічне. Саме 25 грудня (за східним церковним календарем – свято Спиридона, а за українським народним – Спиридона-Сонцеворота), хоч і непомітно, але день починає збільшуватися, ніч вкорочується. Враження, що Новонароджений Ісусик додає усім світла і долає пітьму.

Однак на Святий Вечір, у Різдво Христове (тут уже ідеться про західний календар) українці таки дотримуються своїх прадавніх звичаїв та традицій: вносять до хати дідуха, кладуть під стіл оберемок сіна чи соломи, запалюють свічку і моляться за померлих, таки звучать українські (!) колядки чи різдвяні пісні, віншування, від хати до хати ходить український різдвяний вертеп.

Свята вечеря, яку родина розпочинає х першою зорею (вона сповіщає про народження Ісуса Христа і завершення Різдвяного посту) також відбувається за українським звичаєм. Але останній день перед Різдвом ще «пісний», тому готують дванадцять виключно пісних страв. А це – кутя, узвар, пампухи, вареники, голубці, гриби (солені, мариновані, грибна підлива), риба (смажена, копчена, запечена, маринований оселедець), борщ, квасоля, варена капуста з пшоном, картопля, шулики з медом… Може бути кілька варіантів заміни тих чи інших страв, але неодмінно дванадцять.

…Трапеза трапезою. Обряди обрядами… Та, все ж, святкуючи Святий Вечір, Різдво Христове, насамперед не забуваймо про іменинника – Дитятко Боже!

ПЕРЕД РІЗДВОМ

Зазвичай, відразу після дня Миколая Чудотворця українці активно готувалися до Різдвяних свят. Жінки білили хати із середини, прали рушники, скатертини, чистили на снігу килими… Господарі запасалися дровами. Знаходилася робота і для дітей, скажімо, якнайбільше заготовити для худоби сіна, соломи (принести оберемки зі стіжків до хліва, щоб у свята зайвий раз не клопотатися). Чимало турбот випадало у кожного. Але всі сповнювалися радістю в очікуванні Різдва Христового, Зимових святок. Тому ці праця ставала урочистою.

А ще посилено годували свиней, щоб на святковому столі було багато смачної свіжини – і для себе, і для гостей.

Побутувало й таке: ближче до Різдвяних свят у містах і містечках організовували різдвяні (чи, радше, передріздвяні) ярмарки. Тут можна було придбати новий одяг, взуття. Зять купував для тещі хустку, а невістка – свекрусі. (Ідеться про молоду пару, яка щойно побралася). На різдвяних ярмарках продавали дідухи, ялинкові прикраси, різдвяні віночки, глечики для освячення йорданської води. Дітям купували виготовлені з дерева або глини іграшки у вигляді звірят і пташок, свистунці, солодкі смаколики…

Та не тільки цим обмежувалася підготовка до Різдва. Важливим християнським обов’язком було піти у часі Різдвяного посту піти до церкви на сповідь, за скоєне лихо, заподіяне зло (бодай словом) попросити прощення один в одного.

Сімейною реліквією ставала придбана й освячена у храмі нова ікона.

Різдвяні свята є родинними, де кожен член сім’ї (від найстаршого до наймолодшого, тобто, дитини) відіграє свою роль. Так само і підготовка до них. Усе це привносить в сім’ю радість, душевний спокій, мир, злагоду, взаємоповагу. Це також важливо й з огляду на народну родинну педагогіку, виховання дітей у дусі християнської моралі.

У КОЖНІЙ ХАТІ – КОЛЯДА!

Різдвяні свята в Україні не обходяться без колядок. Вони звучать у кожній хаті українській родини, ними вітають Дитятко Боже – Новонародженого Ісуса Христа, Його Пречисту Матір Богородицю Марію і Святого Йосифа Обручника. Колядувати починають у сімейному колі за святвечірнім столом, у Надвечір’я Різдва Христового.

Широка тематика українських колядок! Окрім релігійних мотивів (а це – основа), зустрічаємо історичні, героїко-патріотичні, про гірку долю українського народу… Та всі вони сповнені оптимізму. Чимало колядок (як і віншувань) торкаються теми мирної хліборобської праці.

А от гурти колядників, зазвичай, починають ходити від хати до хати аж після Різдва Христового і свята Собору Пресвятої Богородиці, тобто, на третій день Різдвяних свят, коли у церквах поминають Святого первомученика архідиякона Стефана (Степана), 27 грудня (9 січня). І першим вітають колядою священика-пароха.

Колядування – давній звичай обходів із використанням величально-поздоровчих пісень і речитативних віншувань, які неодмінно закінчуються словами:

-Христос Рождається!

-Славіте Його!

В основі цих обходів лежить «магічна» ідея Першого дня. Тому висловлені побажання обов’язково мають сповнитися, стати  реальністю.

Діти, як правило, колядують для себе, «собі у кишеню». Дорослі – на потреби церкви. Основу цих гуртів здебільшого якраз і становлять учасники церковного хору. Дякують господарям за кожну плату, вітають з Різдвом Христовим і зичать усій родині, всій Україні миру та гараздів.

Зрештою, тепер і діти, і дорослі частку наколядованих грошей віддають (здебільшого через окрему церковну касу) на потреби ЗСУ, лікування поранених бійців, допомогу їхнім родинам, сім’ям, насамперед дітям тих батьків, які полягли за волю України.

Для малечі здавна існували певні правила колядування. Спочатку вони колядували вдома. Потім ішли до сусідів, хресних батьків (якщо була така нагода), але спершу у всіх ввічливо просили дозволу заколядувати.

Повелася й така добра традиція: ще до Різдва (Коляди) добрі сусіди гречно просили дітей, щоб ті прийшли і привітали їх колядкою з Різдвом Христовим.

До речі (але не сприймаймо це на віру, а звернімо увагу, як на пласт духовної культури, власне, його залишки), у давнину наші предки-язичники цієї пори вітали народження Сонця і Коляду. Адже день уже більшає, небесне світило «набирає сили». За віруваннями давніх слов’ян, Коляда якраз і була матір’ю Сонця, дружиною Дажбога, богинею Неба. Її ім’я походить від слова «коло» - стародавньої назви Сонця. Легенда розповідає, що саме Коляда навчила давніх українців виготовляти колесо.

Влучно співпали Різдвяні свята і свято Коляди.

КВАПИТЬ ДІВЧАТ

19 грудня (1 січня) – свято Боніфатія. До Різдва Христового залишаються лічені дні…

Жартують, що Святий Боніфатій квапить дівчат, так само і парубків, щоб ті підшукали собі пару. Адже у часі Різдвяних свят, Коляди дівчатам і парубкам випадає слушна нагода ближче познайомитися. А вже після завершення Різдвяних свят, їх проводів (посвяток) і до початку Великого посту можна засилати старостів і справляти весілля.

Тому у ніч на Боніфатія дівчата ворожили. Клали під подушку засушену квітку і лягали спати. Якщо приснилося, що цю квітку (але живу, а не засушену чи, навіть зів’ялу) поклав під подушку парубок, у якого дівчина закохалася, то він і стане її судженим. Не наснилося, або наснилося щось гірше, тоді, дівко, не чекай скорого шлюбу…

У народі кажуть:

Якщо на Боніфатія день ясний, то і рік буде такий.

Зажурений Боніфатій (хмарно) – чекай тривалої негоди.

Боніфатій скупий на сніг – поле буде скупе на хліб.

На Боніфатія недоспати – щастя не проспати.

Що Боніфатій наснить (сном навіє) – так і буде. (Стосується молоді, ідеться про шлюб, про суджену другу половину).

НІЧ СОВИ

Найдовшу ніч у році (з 21 на 22 грудня) у народі називають Ніччю Анни (Ганни, Ганки). Але зустрічається і така дивна назва – Ніч Сови.

Вважають, що сови найактивніше полюють у найтемніші, найдовші ночі. Проте, таке твердження цілком хибне. Так, сови полюють здебільшого вночі за нічними гризунами (зокрема мишами), коли ті виходять зі своїх схованок похарчуватися. Але до совиного раціону харчування (якщо це крупна птаха)  входять навіть молоденькі зайці чи зайці-дитинчата, білки, куниці… Полюють вони і вдень. Чистої води побрехеньки, що сова вдень погано бачить (а то й зовсім не бачить), що світло сонця сліпить їй очі. Ці спритні мисливці покладаються насамперед на свій відмінний слух, а не на зір, тому будь-якої пори доби добре орієнтуються у довкіллі.

У народній уяві сова зазнала слави і неслави. Її називають птахом мудрості, знань; водночас – лихим віщуном, провісником недоброго. Чомусь були упевнені, якщо вночі сова голосно гугукає, кричить, то невдовзі хтось помре, а, може, вже й помер, сова ж голосить, плаче за його душею. Застерігали, що у Ніч Сови з хати краще не виходити, тим паче, коли почув голос цього птаха, бо він зведе на манівці, пропадеш. Звісно, що такі безглузді твердження та перестороги не варті уваги.

З народних прогностичних прикмет і висловлювань про сову:

-Взимку сова голосно кричить – перед сильним снігопадом; а якщо стоїть міцний мороз, то відчуває відлигу.

-Активне зимове полювання сови свідчить про наближення завірюхи.

-Де багато сов – там завелося багато гризунів. (Утім, завдяки ненаситним совам цих гризунів явно збавиться).

-Не бачиш, як та сова.

-Сова сліпа, але мудра.

-Мудрий, як сова.

-Сова – відьмацький (відьомський) птах.

-Вдень сліпа, а вночі бачить. (Сова).

-Ходиш (не спиш) по ночах, мов та сова.

-Сова і жайворонок – не пара.

-Сові – ніч, а жайворонку – ранок. (Так і людей порівнюють, зокрема творчих. Одні люблять працювати вночі, а іншим дає наснагу ранок).

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 22.12.2023 > Тема "Душі криниця"