Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно в Києві вийшла друком монографія кандидата історичних наук Олексія Сокирка «Козацький Марс. Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції 1648–1764».

Книжку присвячено армії Козацького Гетьманату – інституту, котрий породив і сформував козацьку державу в середині ХVІІ століття. У фокусі уваги головні елементи гетьманської армії (козацьке ополчення, наймані формування, приватні війська), історичний розвиток яких розглянуто в тісному зв'язку з політичним устроєм, соціальною структурою й економікою крізь призму Мілітарної революції в Європі.

 Козацтво, при виході на історичну арену, було дуже чутливим і відкритим до засвоєння будь-яких новацій у військовій справі (вогнепальної зброї, , тактики степової війни, ведення облог тощо), максимально швидко адаптуючись до нових противників (турків, шведів, московитів) і географічно відмінних театрів воєнних дій. Козацька піхота, озброєна мушкетами, призвичаєна діяти в густих домових порядках і рухомих таборах, що давало змогу поєднати вогневу міць із маневром, сполучила в собі найкращі риси цього роду військ, який у добу Мілітарної революції стає ядром армій нового типу. Протягом ХVІ – середини ХVІІ століття козаки, безсумнівно, були найкращою піхотою у Східній Європі, не поступаючись угорським гайдукам й османським яничарам. Але щойно козаки перетворилися на панівний стан, як їхня міліарна активність і загалом мотивація до військової служби почала спадати. Засвоєння нових технологій і практик (наприклад, картографії, логістики, артилерійських і фортифікаційних технологій), зрештою сприйняття війни як науки й мистецтва, військова модернізація стали неможливими, блокуючись намаганнями зберегти і зміцнити чинну архітектуру станової республіки на шкоду її військовій і політичній життєздатності.

 Останній гетьман України Кирило Розумовський прагнув перетворити гетьманат на спадкове «малоросійське князівство». Забезпечити реалізацію цього плану мала підтримка козацької старшини. Ця підтримка мала бути зміцнена не лише щедрими пожалуваннями посад і маєтностей, як раніше, а й законодавчим закріпленням корпоративних прав старшини як верхівки лицарської верстви, гарантій її юридичних і майнових прав, а також вищості над іншими станами. Цю лінію гетьман реалізовував послідовним відстоюванням малоросійського табеля про ранги, котрий налагоджував всередині українського політичного класу ієрархічну систему, встановлював чіткі статусні права, умови кар’єрного просування, не залежні від примх і волі володаря.

 Проєкт династичного гетьманату був озвучений у петиції старшинського сейму до імператриці Єкатерини ІІ восени 1763 року. Мабуть, найтривожнішими серед цих змін для Петербурга були спроби реорганізації козацької армії, котрі із часом могли призвести якщо не до повної, то принаймеі до часткової її модернізації.

 Символічно, що курс на відновлення річпосполитської моделі Гетьманщини, у якій керівну роль виконувала не шляхта, а козацька старшина, збігся з початком модернізаційної реформи у Речі Посполитій. Їхня поступова реалізація, особливо в період Чотирирічного сейму 1788-1792 років, так само створювала передумови для зміцнення державного організму польсько-литовської федерації, що не могло не тривожити сусідні імперії, які зазіхали на її територію. Перспектива подальшого зміцнення козацької знаті й інститутів гетьманської держави, яка намітилася в часи Розумовського, пришвидшила заходи Російської імперії з ліквідації її автономії. Так само як десятиліттям пізніше вони стануть поштовхом для здійснення поділів Речі Посполитої. Мілітарне лідерство модернізованих держав Європи автоматично означало й лідерство політичне, від якого усувалися архаїчні станові республіки на кшталт Гетьманщини та Речі Посполитої з їхніми недостатньо ефективними військовими механізмами.

 Олексій Сокирко зазначає, що робота над книгою була тривалою і значна її частина була написана вже під час відбиття повномасштабного московського вторгнення. Він пише: «Книжка точно не побачила б світ, якби не героїчний спротив сотень тисяч захисниць і захисників України, котрі боронять її від російської агресії. Їм усім мій доземний уклін, вдячність і шана!»

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2024 > Тема ""Білі плями" історії"