Версiя для друку Обговорити в форумi

Музей історичного центру міста Києва розробив історико-просвітницький проєкт «Terra Ucrainorum» («Земля українців»). Виставка з такою назвою експонується нині у вестибюлі станції Київського метрополітену «Золоті Ворота».

 Епіграфом до виставки взято слова Збігнєва Бжезінського, колишнього радника з національної безпеки президента США, які він виголосив 15 червня 2004 року: «Тому, хто хоч якось знає історію Європи, відомо, що Київ ще 1000 років тому був центром європейської культури, центром освіти, думки… Київ був одним з центрів європейської політики».

 На виставці представлені історичні карти українських земель (оригінали деяких карт знаходяться в фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського). Першою з карт експонується карта «Східна Європа до кінця ХІІІ століття за «Літописом руським», де показано межі найбільшого розширення держави Русь (столиця Київ) з центрами земель – князівств і удільних князівств: Київська земля, Переяславська земля, Волинська земля, Галицька земля, Чернігівська земля, Полоцька земля, Новгородська земля, Смоленська земля, Ростово-Суздальська земля, Муромо-Рязанська земля.

 Карту уклав Леонід Махновець. Він також автор перекладу, коментарів і наукового апарату. Ця робота зайняла 37 років і була відзначена Державною премією імені Тараса Шевченка у 1990 році.

 На картах ХVІІ століття Україна – це цілісність і сукупність земель, що перейшли під владу козаків – того лицарського стану, який перейняв державність у Русі, тим самим ствердивши, що виключно Україна є спадкоємцем давньої Русі.

 Найвидатнішими картографічними працями ХVІІ століття, що мали визначний вплив на картографію України також і в ХVІІІ столітті, є карти французького картографа Гійома Левассера де Боплана. Боплан виконав карти на підставі, проведених ним особисто топографічних вимірів. На карті з’явилася назва Україна.

 Відомий французький історик, картограф і космограф Нікола Сансон створив сім карт українських земель. Він є першим європейським картографом, який в 1674 році надрукував карту з назвою «Україна – земля козаків».

 За гетьманування Івана Мазепи наприкінці ХVІІ і на початку ХVІІІ століть в Україні були розпочаті топографічні праці для картографування територій окремих козацьких полків. Багато з цих карт збереглося в Бібліотеці Гідрографічного департаменту морського флоту і в Географічному відділі Національної бібліотеки в Парижі.

 Давні карти Європи свідчать, що держави під назвою Росія не було, а була Московія. Європа сприймала Московію як продовження Золотої Орди. Бо Московія як князівство виникло 1277 року за наказом хана Менгу-Тимура, було улусом Золотої Орди та платило данину спочатку Чингізидам, а потім спадкоємцям роду Чингізидів кримським Гіреям аж до 1700 року.

 22 жовтня 1721 року московський цар Пьотр І присвоїв собі титул імператора, а московське царство, на картах позначене як Moscovia, назвав Російською імперією. Загарбавши назву Русь, під якою Європа знала Україну, Московія присвоїла собі здобутки культури, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою.

 Історичні карти спростовують химери «руского міра» про «іконно рускіє землі».

 На карті 1720 року засновника німецької школи видання атласів Йогана Гоммана зображена Україна – земля козаків. Тут Україна максимально наближена до своїх тодішніх етнічних меж від Слобожанщини до Перемишля.

 Серед експонатів виставки представлено копію виданої в Харкові гіпотетично в 1918 році двомовної (українською і російською мовами) «Карти Української Народної Республіки», оригінал якої експерти вважають сенсацією. Бо карта виявлена в єдиному примірнику та інформує про особливо широкі кордони України. На цій карті територія УНР певною мірою відповідає кордонам, затвердженим Берестейським мирним договором 9 лютого 1918 року і крім Волинської, Київської, Чернігівської, Полтавської, Подільської, Катеринославської та Харківської губерній, вона включає Холмщину, південну частину Підляшшя, південну частину Полісся (Берестя, Пінськ, Мозир), північну частину Таврії (без Криму). До складу УНР на карті включено українські етнічні землі, належність яких до України договір не визначав: південні частини Курщини (Путивль, Рильськ, Суджа, Білгород, Короча, Новий Оскіл), частину Бессарабії. Карта зберігалася в родинному архіві сім’ї Голубченків у Сумах У серпні 2005 року сім’я передала карту на зберігання до Державного архіву Сумської області.

 В СРСР карти України 1918 року цілеспрямовано знищували, а за їхнє зберігання загрожувало 10 років позбавлення волі.

 Після закінчення Першої світової війни (1914-1918) у січні 1919 року розпочалася Паризька мирна конференція, на якій йшлося про створення нової політичної карти Європи. Українська делегація спрямувала зусилля на те, щоб домогтися визнання незалежності УНР та забезпечення її територіальної цілісності.

 На конференцію був представлений французькою мовою «Меморандум про незалежність України» з картою «Українська Республіка», який надав переконливі аргументи щодо незалежності України і відіграв ключову роль в інформаційному прориві України на міжнародній арені.

 На момент роботи Паризької мирної конференції Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка підписали Акт Злуки 22 січня 1919 року, після чого Україна стала єдиною державою.

 Карта становила собою територіальний «план-максимум» вимог делегатів Української Народної Республіки. Українські делегати керувалися головним критерієм – наявність на цих територіях української етнічної більшості, зафіксованої переписами та етнографічними картами.

 На цій карті територія УНР певною мірою відповідає кордонам, затвердженим Берестейським договором, а також включає українські етнічні землі: Холмщину, південну частину Підляшшя, південну частину Полісся (Берестя, Пінськ, Мозир), північну частину Таврійської губернії, Білгород, Короча, Новий Оскіл, Валуйки, Богучар, Ростов, Таганрог, Кубань включно з Азовом, Єйськом, Новоросійськом, Туапсе, частину Бессарабії, Крим.

 В 2020 році Музей історичного центру міста Києва вперше за 100 років здійснив переклад і видав двомовний текст «Меморандуму про незалежність України». Презентація видання та виставки «Меморандум про Незалежність України» відбулася в Національному заповіднику «Софія Київська».

 Ще одним документом, долученим до Паризької мирної конференції була праця Мирона Кордуби «Територія і населення України. Географічний і статистичний огляд», у якій автор на підставі офіційних даних переписів населення в Російській і Австро-Угорській імперіях обґрунтував межі українських етнічних земель і представив їх на «Карті України». Карта показала, де проходить кордон України з білорусами, росіянами, козаками Дону, грузинами, румунами, угорцями, словаками, литовцями. На карті кордон з Росією проходить лише на півночі, а схід Кордуба фіксує як Землю донських козаків. А також подає кількість населення України. Станом на 1914 рік на площі 739162 квадратних кілометри проживало 46 612 000 осіб. З них українці становили переважну більшість – 32 662 000 осіб, що становило 71%, росіяни – 11,7%, поляки – 4,5%, євреї – 8,2%, німці – 1,9%, румуни - 0,9%, угорці – 0,07%, інші народи – 1,73%.

 В 2023 році Музей історичного центру міста Києва здійснив переклад і випустив у світ двомовне видання «Території і населення України». Презентація видання відбулася в Національному заповіднику «Софія Київська» та Дипломатичній академії МЗС України.

 Ще один цікавий експонат – «Етнографічна карта України», автори якої В. Кубійович і М. Кулицький, видана у 1949 році в Мюнхені. Вона є ілюстрацією до статті 1 тому «Енциклопедії українознавства» - першої фундаментальної наукової праці, що містить систематизовані знання про Україну.

 Під час роботи над картою В. Кубійович використав дані переписів, статистику, наукові праці.

 Це одна із найкращих етнографічних карт України, де станом на 30-і роки ХХ століття показано український етнічний ареал.

 УКкраїнські етнічні терени сягали:

 -із заходу Німана, Дорогочина, Берестя, Сяну, Перемишля, Бескид і Дунайця на Лемківщині;

 -Сіверщина на півночі;

 -Середній Дон на східній Слобожанщині, Калитва над Дінцем, Таганрог, степи вздовж Манича і Передкавказзя та Кубань – на сході.

 На цій карті Перемишль, Ярослав, Холм, Брест, Пінськ, Білгород, Катеринодар, Новоросійськ – українські міста.

 На час друку цієї карти в 1949 році ці ретельно зібрані дані застаріли. Після Голодомору 1932-1933 років і зросійщення картина суттєво змінилась. Український етнічний ареал, що сягав Поволжя, зменшився на третину. Після 1947 року суттєво зменшились українські етнічні землі на заході України.

 Серед карт України на виставці є карта невеликого кусочка території України. Це «План острова Фідонісі (з показом старовинних руїн») 1823 року. Автор – картограф капітан-лейтенант Крицький. Фідонісі в перекладі з новогрецької означає Зміїний. Острів відіграв значну роль під час великої грецької колонізації Північного Причорномор’я VІІІ – VІ століть до н.е.

 24 лютого 2022 року російський ракетний крейсер «Москва» поставив українському прикордонному загону, розташованому на острові, ультиматум. Того ж дня російські окупанти взяли в полон українських прикордонників, які перед тим послали російський військовий корабель на популярну адресу. Ця фраза стала крилатим висловом російсько-української війни.

 Вночі проти 30 червня, внаслідок нанесення вогневих ударів українськими ракетними та артилерійськими підрозділами по острову Зміїний, росіяни після 126-денної окупації евакуювали залишки свого гарнізону. Це означає втрату загарбниками контролю над частиною акваторії Чорного моря.

 Після видання праці Мирона Кордуби виникла ідея представити етнічні українські землі на картах. Вона була втілена у виставку «Terra Ucrainorum”. Для закордонних дипломатичних установ Музей історичного центру міста Києва підготував англомовний варіант віртуальної виставки «Terra Ucrainorum» спільно з дипломатичною академією МЗС України.

 Україна є частиною європейської цивілізації і має величезний історико-географічгний спадок, підтверджений картами, які є не лише географічними, але і політичними та історичними документами.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2024 > Тема ""Білі плями" історії"