Версiя для друку Обговорити в форумi

140 років тому, в червні 1884 року народився справжній герой Першої світової війни та Української революції Митрофан Очеретько. В біографічній літературі існує декілька дат його народження, 4-те, 11-те та 23 червня, будемо сподіватися, що дослідники біографії героя віднайдуть документи про справжню дату народження Митрофана Михайловича.

З’явився на світ Митрофан на хуторі Кошелиха неподалік села Матяшівка Лубенського повіту Полтавської губернії в багатодітній родині нащадка запорожців Михайла Очеретька. Батько мав міцне господарство, родючу землю, сподівався, що син буде працювати на землі і направив його до Лубенської нижчої сільськогосподарської школи 1-го розряду (сьогодні це Лубенський лісотехнічний фаховий коледж), оплачуючи понад сотню карбованців за рік навчання. Керував цією школою від часу її заснування Георгій Крат, який перетворив школу на зразкове господарство, привчав учнів любити рідну землю, шанувати народні традиції, культуру та історію свого народу. Разом з вихованцями зростав син Павло Крат, майбутній український громадсько-політичний діяч та селеціонер.

 Після закінчення школи Митрофан майже рік працював у батьківському господарстві і готувався до вступ до середньої сільськогосподарської школи. Однак, почалася російсько-японська війна і в 1904 році Митрофан Очеретько був зарахований до Віленського юнкерського піхотного училища. Під час революційних подій 1905 року Митрофан розповсюджував революційну літературу серед юнкерів. Виникла загроза арешту і Митрофан Очеретько з кількома однодумцями перевівся до Одеського юнкерського піхотного училища, де установив зв’язки з осередком Революційної української партії. Вочевидь Митрофан підтримував стосунки з осередком РУП в Лубнах, який очолював майбутній військовий міністр в уряді Центральної Ради Микола Порш.

 Про поширення українських впливів серед юнкерів училища свідчить той факт, що більше десятка випускників училища через 10 років після випуску взяли участь у збройній боротьбі за незалежність України, зокрема полковник Олександр Жуківський – перший військовий міністр УНР, генерал-полковник Марко Безручко – герой оборони від більшовицької навали під Замостям, а також українська старшина: генерал-хорунжий Олександр Кузьминський, полковники Петро Нестеренко, Андрій Єрмолаєв, Семен Гурський, Олексій Дужовський, підполковник Касьян Толмачов та сотники Михайло Пороховський та Олександр Вельтищев.

 Після закінчення училища в 1908 році Митрофан отримав призначення до 71-го Бєлевського піхотного полку, який дислокувався в містечку Новоалександрія в Польщі, служив молодшим офіцером кулеметної команди. У своїх спогадах Митрофан Михайлович згадував: «…Я знаходив для себе моральне самозадоволення в культурно-освітній роботі серед солдат у формі й мірі можливій для того часу. За це потрапив під підозру і начальство кваліфікувало мене як «вольнодумца», а товариші називали жартома «мазепністом»».

 Згодом підпоручника Очеретька відрядили на навчання до Офіцерської гімнастично-фехтувальної школи в Санкт-Петербурзі. Після здобуття нового фаху він повернувся у свою військову частину як викладач фізичної підготовки й отримав звання поручника.

 Під час Першої світової війни брав активну участь в бойових діях, отримавши 6 бойових орденів, зокрема, у 1915 р. - вищу військову нагороду — орден Св. Георгія 4-го ступеня, чин штабс-капітана, очолював 9 роту полку. Після цього брав участь ще в 50 боях, двічі був контужений, отримав серйозну травму в поясничному відділенні, яка призвела до паралічу лівої ноги. Наприкінці 1915 року Очеретько був призначений ад’ютантом Головної старшинської фехтувально-гімнастичної школи у Петрограді. Виконував ці обов’язки до лютого 1917 року. Попри важке поранення, Митрофан добре володів холодною та вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, чому успішно навчав юнкерів школи.

 В лютому 1917 року Митрофан Очеретько полишив військову службу і став до роботи у Міністерстві продовольства Тимчасового Уряду. В листопаді, після більшовицького перевороту з великими труднощами дістався до Києва, де мешкала його родина. В дорозі тяжко захворів, одужав лише навесні 1918 року. Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського був запрошений на посаду викладача фехтування та фізичної підготовки у Першу школу старшин, котра була заснована Радою Народних Міністрів УНР навесні 1918 року. Пізніше Очеретько також отримав призначення у 3-й сердюцький полк як офіцер, відповідальний за комунікацію зі згаданим навчальним закладом. Під час антигетьманського повстання відмовився воювати проти Петлюри. Це коштувало Очеретьку порушеною кримінальною справою, а вона в умовах війни передбачала розстріл. Події розгорталися так швидко, що вирок не встигли виконати: Київ звільнили загони Директорії УНР.

 Під тиском більшовицьких військ, які сунули на Київ, 31 січня 1919 р. Інструкторська школа старшин, де перебував Митрофан Очеретько, у складі викладачів та слухачів відбула спочатку до Кам’янця-Подільського, а згодом вона була переведена до Луцька, де в травні 1919-го її розформували поляки. В Луцьку українські офіцери були заарештовані поляками. Митрофан потрапив до каземату Брестської фортеці, а потім опинився в таборі військовополонених в Познані.

 У листопаді 1919-го разом із сотником Угнічем повернувся з полону та був призначений начальником обозу Збірної Київської дивізії, згодом — комендантом штабу 4-ї Київської дивізії. У складі дивізії брав участь у Першому зимовому поході. В 1921 році призначено начальником розвідувального відділу Партизансько-повстанського штабу. Брав безпосередню участь у останньому бою вояків Повстанської армії біля села Малі Миньки (Житомирщина) проти кінноти Котовсього 17 листопада 1921 року. Вцілів у бою та повернувся до Польщі.

 Навесні 1922 року Митрофан Очеретько перейшов польсько-румунський кордон, згодом йому вдалося отримати дозвіл переїхати до Болгарії. Почалося духовне та матеріальне поневіряння. Родина Митрофана залишалася в Україні без засобів до існування, сам він теж був у матеріальній скруті. З Болгарії Очеретько переїхав до румунського Кишинева де й пробув до осені 1923 року. Мріяв повернутися в Україну.

 Під впливом агітації Ю. Тютюнника повернувся до УСРР. У 1926 році був примусово залучений до співробітництва Київським окрвідділом ДПУ, але тривалий час дезінформував їх. В 1923–1929 рр. жив у Києві під наглядом ДПУ, працював на посаді завідуючого курсами фізичної освіти при будинку Червоної армії Київського гарнізону та вчителював у школах Києва. Зустрічався з Юрієм Тютюником. Заарештований Київським окрвідділом ДПУ 20 листопада 1929. Страчений 3 березня 1930 року, місце поховання невідоме. Велику ціну, а саме своє життя, заплатив Митрофан Очеретько, як і більшість тих, хто повірив брехливим обіцянкам більшовиків, за повернення на Батьківщину.

 Зазвичай доля рідних у жертв тоталітарного більшовицького режиму така ж трагічна як і самих репресованих. Дружині розстріляного Митрофана Марині Саввівні (дівоче прізвище Блажко) чекісти порадили зникнути подалі з Києва і змінити прізвище. Так і довелося зробити, опинилися Очерет(д)ьки аж у Луганську, змінивши в прізвищі літеру т на д.

 Старша донька Митрофана Олександра (в заміжжі Скорченко) 1911 р.н. мешкала в Луганську. В 1989 році почала розшукувати батька. З КДБ повідомили, що він був незаконно репресований і у травні 1989 реабілітований згідно указу Президії Верховної Ради СРСР.

 Син Лев, 1915 р.н., з вересня 1943-го воював на 3-му Українському фронті, нагороджений орденом Червоної Зірки та Вітчизняної війни 2-го ступеня. Помер після травня 1985 року.

 Молодша донька Галина, 1919 р.н. напередодні вийшла заміж за Петра Левицького, інженера, сина Олексія Левицького. Олекса Левитський був діяльним учасником Української революції, у 1917 році обіймав посаду ректора Полтавського учительського інституту. Під час радянсько-німецької війни Галину Левицьку нацисти вивезли на примусові роботи до Німеччини. В полоні опинився і її чоловік Петро. В одному з німецьких таборів вони випадково зустрілися, а після закінчення війни подружжя опинилося в Британії. Ще раніше, у німецькому місті Кілі, в таборі для переміщених осіб, у них народилася донька Марина.

 Марина Левицька мешкає у Шеффілді, має доньку. Викладала теорію та практику зв’язків з громадськістю в університеті Шеффілд Холлем. Пані Левицька дуже цікавиться історією свого роду, а тому пишається дідом Митрофаном. Вона вдячна, що українці пам’ятають про нього.

 Земляки Митрофана Михайловича з села Засулля Лубенського району замінили назву вулиці Ковпака на Очеретька. Викладач історії Лубенського лісотехнічного фахового коледжу Сергій Омельченко розмістив на сайті коледжу біографічний нарис про славетного випускника коледжу, підполковника дієвої Армії УНР Митрофана Очеретька.

Василь Вельможко,

член Національної спілки краєзнавців України

Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 24.05.2024 > Тема "Українці мої..."