Версiя для друку Обговорити в форумi

З Мариною Міщенко я познайомився під час громадських акцій протесту проти судового переслідування героїв оборони України в 2022 році — Романа Дудіна і Романа Червінського. Виявилося, що Марина раніше жила в Криму, а після загарбання росіянами півострова перебралася в Київ.

 - Коли ви почали відчувати себе українкою?

 - Я завжди була і відчувала себе українкою. Від народження.

 - Але ви вчилися в російській школі?

 - Так, школа була російськомовною. Але наш клас був український.

 - У вашому класі вчили українською мовою?

 - Ні, всі предмети викладали російською. Але у нашому класі більше годин відводилося на вивчення української мови та літератури. Нашим класним керівником була вчителька української мови та літератури. Класне приміщення вирізнялося вишитим оздобленням і було найгарнішим у школі.

 - А література українською мовою була?

 - Так, я брала українські книги в бібліотеці. На канікулах всі три місяці я перебувала у бабусі в селі на Миколаївщині. Бабуся мала домашню бібліотеку. Я читала Конан-Дойля, детективи українською мовою.

 - В селі розмовляють українською мовою.

 - Суржиком.

 - Якою мовою розмовляли у вашій родині?

 - Російською. Мама могла говорити суржиком. В сім’ї нерідко згадували українські прислів’я та приказки. Українську літературну мову я вивчила в школі.

 - Як у школі викладали історію?

 - Погано. Про бій під Крутами не згадували. Про Українську Народну Республіку, Центральну Раду розповідали якось завуальовано. А от про Голодомор розповідали добре. Я дізналася про репресії. Тоді я зрозуміла, що мою націю знищували. Моя бабуся теж зазнала репресій. У 1946 році, коли їй було 9 років, її родину виселили з Польщі. Бо вони українці. Я бачила, що антиукраїнський процес триває. Якщо відбувалася дискотека, то наголошували, що її влаштувала “Единая Россия”. Фейєрверки і салюти в Криму робила Москва. Російські моряки отримували зарплату в кількадесят разів вищу від зарплати наших моряків і гнітили їх. У разі конфлікту командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України ставало на бік російських моряків. На день ВМФ Росії лунало: “Севастополь — город русских моряков”. Чому українське місто Севастополь — “город русских моряков”? Велися розмови про приєднання до Росії. Горезвісний Чалий, який був генеральним директором промислової групи “Таврида Електрик”, роздавав із 2005 року по школах книги, що Севастополь — це Росія. Під час Майдану формував із працівників свого підприємства так звану оборону Севастополя. Говорив, що в Крим їдуть бандерівські поїзди смерті убивати всіх російськомовних. А коли після окупації Криму почали видавати російські паспорти, я зрозуміла, що пора тікати. Щоб отримати роботу, потрібно мати російський паспорт. Мало хто з українських військових не зрадив Батьківщину. Більшість співробітників СБУ, МВС перейшли на службу до окупантів. Та й політика київської влади була така... Обіцяли виплатити нашим військовим, які переїдуть на територію вільної України, по 20 тисяч гривень. Але ніхто жодної гривні не отримав. Мене не хотіли ставити на облік у поліклініці, бо в мене реєстрація в Криму, вимагали хабар. Я звернулася на гарячу лінію для переселенців, однак мені не допомогли.

 - А як поставилася до окупантів та молодь, з якою ви вчилися?

 - 90 відсотків тих, з ким я вчилася, мають родичів у Росії. Це позначилося на їхньому менталітеті. Я з шкільних років активістка. Була старостою, в студентській раді. В 7-9 класах писала вірші українською мовою. Мій вірш відзначили на всеукраїнському конкурсі “Я вірю в майбутнє твоє, Україно». В 10-11 класах я була членкинею Малої академії наук, захистила роботу по творчості Тараса Шевченка. Захист тривав дві години. Цікаво, що ті, хто в студентські роки займалися активною громадською роботою, як я, виїхали в Київ.

 - Як вам живеться в Києві?

 - Я наймаю квартиру, роботу знайшла. Але… я виїхала з окупованого Криму у вільну Україну, а тепер спостерігаю узурпацію влади, свавілля, беззаконня, переслідування військових і ходжу на суди, щоб добитися справедливості. Ні диктатурі!

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 21.06.2024 > Тема "Українці мої..."