Версiя для друку Обговорити в форумi

Після того, як 28 лютого зірвалися перемовини у Білому домі – відносини між Києвом та Вашингтоном чим далі, тим більше йшли у «мінус». Дійшло аж до того, що Трамп оголосив про тимчасове припинення постачання зброї, яка була передбачена нашій державі ще за адміністрації Байдена. Умови для перегляду цього рішення – вибачення Зеленського, подяка Сполученим Штатам та демонстрація готовності до мирного врегулювання.

Відповідь Києва не забарилася. 4 березня Зеленський провів консультації з європейськими лідерами, після чого опублікував соцмережі Х заяву, в якій наголосив, що Україна прагне якнайшвидшого завершення війни. Він також висловив подяку США та особисто Трампу, з сумом відзначивши, що зустріч у Вашингтоні «пройшла не так, як очікувалося».

Цього виявилося достатньо, щоб дещо знизити напруженість. Трамп «вибачення» українського Президента прийняв, привітав його ініціативу щодо мирних переговорів і повернення до обговорення угоди про корисні копалини. Однак ключове питання – зброя – залишилося відкритим.

«Я думаю, що пауза у військовій та розвідувальній співпраці мине, і ми продовжимо працювати разом з Україною. Нам потрібно не лише давати відсіч агресії, а й створювати умови для просування мирного процесу», – заявив директор ЦРУ Джон Реткліфф в ефірі Fox Business Network.

Попри це, очевидно, що Вашингтон ще не раз «гратиме» на українському питанні, використовуючи політику умов і тиску. А тому – що робити Україні на дипломатичному треку в цій ситуації? Ситуації направду непростій.

Трамп – не дипломат і не політик у класичному розумінні. Про що дуже чітко написав у своєму блозі екснардеп Мустафа Наєм. Процитуємо кілька абзаців: «Для Трампа переговори – це не пошук компромісу, а гра, в якій перемагає той, хто вміє тиснути, маніпулювати, змінювати правила на ходу у свою користь і нав’язувати свої умови. Неважливо, хто перед ним – партнер, ворог, держава чи навіть ціла країна. Важливе лише одне: хто зламається першим. Його заяви, епатаж, погрози та шантаж – не прояв імпульсивності, не світогляд, а відточена роками стратегія і навички, які він детально описав у своїй книзі «Мистецтво укладати угоди» (The Art of the Deal). Вона була написана, коли автору було 41 рік, але з того часу його методи не змінилися. Я прочитав її і вважаю, що цю книгу має вивчити кожен, хто збирається мати справу з Дональдом Трампом у майбутньому».

«Варто подумати про створення посади спецпосланника – людини на кшталт Кіта Келлога, яка не обіймає офіційних посад, але може стати ключем до комунікації»

Олександр Мацука, дипломат, колишній шеф Секретаріату Ради Безпеки ООН, в коментарі Укрінформу заявив, що сьогодні навряд чи хтось може дати однозначну відповідь на питання «Що робити в цих умовах?»

«Ми не знаємо, наскільки Дональд Трамп заангажований у відносинах із Росією – і тут немає жодних теорій змови. Я просто виходжу з того, що лежить на поверхні. Важливо розуміти: Трамп не є ані союзником, ані партнером України. Він – посередник, і головна мета такого посередника – власний успіх. Він неодноразово заявляв: «Я закінчу цю війну», але ніколи не уточнював, що зробить це справедливо або що допоможе Україні не програти», – звертає увагу Мацука.

Він упевнений, що якщо для досягнення цього «успіху» достатньо просто «перекрити кисень» одній зі сторін і виконати всі вимоги іншої – Трамп може піти цим шляхом. А якщо це в перспективі «світитиме» Трампу Нобелівською премією миру, яка, схоже, є його ідеєю-фікс, то тим більше.

У будь-якому разі, працювати з нинішнім президентом США – вкрай складне завдання.

«По-перше, за останній час вже було розбито чимало «горщиків». По-друге, доступ до Трампа суворо обмежений. Йти до нього через його адміністрацію? Сумнівний варіант. Трамп оточив себе людьми, які бояться висловити власну думку та лише підтакують йому. Яскравий приклад – реакція його оточення на події 28 лютого: на сайті Білого дому з’явилася стаття, де співробітники адміністрації, сенатори та конгресмени співали йому дифірамби. Така ж атмосфера панувала під час його виступу в Конгресі 4 березня. Це нагадує радянські часи, коли люди боялися першими припинити аплодувати», – іронізує дипломат.

За його словами, офіційні канали комунікації, схоже, не спрацюють.

«Чи варто змінювати посла Маркарову? З одного боку, це виглядало б як спроба догодити Трампу, а з іншого – наче ми прогнулися. Натомість варто подумати про створення посади спецпосланника – людини, яка не обіймає офіційних посад, але може стати ключем до комунікації. Це має бути хтось, хто не викликає негативних асоціацій у Трампа та його оточення, хто не був у Овальному кабінеті 28 лютого», – рекомендує фахівець.

Хто міг би стати такою фігурою? Варіанти є: це можуть бути ветерани дипломатичної служби, політичні важковаговики або впливові бізнесмени.

«Головне – не обмежувати пошук лише людьми, лояльними до чинної влади. Навпаки, це може бути навіть її критик – аби його сприймали серйозно у США. Другої спроби не буде. Тому діяти потрібно стратегічно, формуючи в очах Трампа та його команди позитивний імідж України. Адже сьогодні для них наша країна – це щось на кшталт Афганістану. І цю хибну парадигму необхідно змінювати», – наголошує Олександр Мацука.

Те, що Трамп бізнесмен, – це гарно звучить у книжках, але реальність зовсім інша, вважає наш співрозмовник: «Я достатньо старий, щоб пам’ятати голлівудські фільми 80-х і 90-х, де Трамп з’являвся у карикатурному образі: мовляв, прийшов у бізнес з татовими мільйонами, веде справи жорстко й не завжди чистими методами. І це не просто стереотип. Був період, коли американські банки перестали давати йому кредити, бо знали: поверне він максимум 30% від позиченого. Це ключове у розумінні Трампа».

Дипломат акцентує: Трампа не цікавлять емоції, мораль чи цінності – він бачить лише особистий інтерес. Наприклад, коли Зеленський привіз йому фотографії звільнених з полону українських бійців – це був сильний символічний жест, але не для Трампа.

«Ми не раз використовували цей підхід у Радбезі ООН – той же Єльченко, Кислиця – і це працювало. Але на тих, для кого цінності мають значення. У Трампа ж емпатія, здається, відсутня на генетичному рівні. Тому з ним потрібно говорити іншою мовою – мовою вигоди. Якщо він говорить про яблука, а ми про апельсини – тобто про гарантії безпеки, – діалогу не буде. Він цього не розуміє і не хоче розуміти. Ілюзій теж плекати не варто: Трамп не збирається давати Україні жодних гарантій безпеки. Але якщо знайти важелі, які його зацікавлять, – шанс на конструктивний діалог є. Ще раз: Трамп хоче закінчити війну якомога швидше – і це його єдиний реальний пріоритет. Його не зачеплять аргументи про те, що припинення постачання зброї лише збільшить кількість жертв. Він просто відповість: «Ну, то здавайтеся, щоб не було жертв. Це ваші проблеми, а не мої». Головна помилка – продовжувати сприймати Трампа як союзника чи партнера. Він не союзник і не партнер, він керується виключно власними інтересами», – переконує експерт.

Відтак стратегія України має бути іншою: працювати не тільки з Трампом і його адміністрацією, а й з усією республіканською «екосистемою» – з консервативною частиною американського суспільства, республіканськими політиками, медіа на кшталт Fox News. І ця робота має бути системною, глибокою і безперервною – 24/7.

«А щодо комунікації з самим Трампом – конфронтація не спрацює. І ми це бачили. Його треба вести м’яко, майже як дитину, яка вимагає уваги. Гарний приклад – Еммануель Макрон. Він не завжди погоджувався з Трампом, але вибудовував діалог у теплій, дружній манері, і це давало результати. А ще, можливо, українським перемовникам варто освоїти гольф. Бо для Трампа це не просто хобі – це спосіб комунікації, а часто і вирішення питань», – вважає Олександр Мацука.

«Треба бути гнучкими, готовими до компромісів, але одночасно зберігати гідність, відстоюючи національні інтереси в конкретних питаннях»

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», каже, що набір того, що треба робити, достатньо очевидний:

Демонстрація готовності підписати ресурсну угоду. І це вже зроблено.

Різноманітні політичні жести про повагу до Трампа, готовність до конструктивної співпраці і до мирних переговорів. Це також робиться, зокрема на це спрямована заява Президента Зеленського.

Посередницькі дії наших європейських і американських друзів для подолання конфліктної ситуації. Це також вже робиться.

«Індикатором подальшого розвитку ситуації є виступ Трампа в Конгресі США. В будь-якому випадку деескалація наших двосторонніх відносин, якщо вона відбудеться, буде покроковою, а нормалізація буде відносною. Під час мирних переговорів між США і Україною знову можуть виникнути принципові протиріччя, якщо США будуть наполягати на російських умовах припинення війни», – вважає Фесенко.

Щодо Трампа...  По-перше, закликає політолог, не треба кидатися в крайнощі. Як і в історії з переговорами про ресурсну угоду, треба поєднувати гнучкість, готовність до компромісів (зараз у мирних переговорах) з відстоюванням наших інтересів у конкретних питаннях (наприклад, у питанні про статус окупованих територій або про чисельність Збройних Сил України після завершення війни).

«Вірно, Трамп – це не про пошук компромісів, а про жорсткі переговори з агресивним тиском, з намаганням зламати візаві по переговорах. Але ж реальні змістовні переговори і з нами, і з росіянами відбуваються не за участі Трампа (зустрічі на вищому рівні – це, як правило, фіналізація попереднього переговорного процесу), а з чиновниками і дипломатами, які звикли саме до переговорів і до пошуку певних компромісів», – пропонує експерт.

За його словами, тиск Трампа треба витримати, демонструючи готовність домовлятися з тих питань, які актуальні для Трампа, і одночасно зберігаючи гідність і стійкість у реальних переговорах, а не тільки в спілкуванні з президентом США.

«Якщо почати вже зараз вибачатись перед Трампом і виконувати все, що від нас будуть вимагати американці, то ми і гідність втратимо і програємо все (зокрема і в мирних переговорах), і нічого не отримаємо в обмін на наші поступки. Але не треба і йти на конфлікт з Трампом, або висувати Трампу зустрічні вимоги (як от з гарантіями безпеки до припинення вогню), це дасть лише негативний результат. І для нас негативних наслідків буде набагато більше, ніж для американців», – додав Володимир Фесенко.

Краще використовувати тактику айкідо.

«Зокрема, не протидіяти бажанню Трампа швидше припинити вогонь, а всіляко це підтримувати, і врешті-решт він наразиться саме на небажання росіян погоджуватись на припинення вогню. А ми маємо закликати до якомога швидшого початку робочих переговорів про припинення вогню. Те саме стосується європейського миротворчого контингенту в Україні після завершення війни. Ми маємо використовувати будь-які переговорні протиріччя між США і Росією», – акцентує експерт.

Також, на його думку, треба відмовитись від ставки вирішувати всі політичні проблеми під час особистих контактів між Трампом і Зеленським.

«На жаль, це не дало необхідних результатів. А зараз (після інциденту в Білому домі) більше не варто на це сподіватися. Основний акцент треба зробити на робочі переговорні контакти уповноважених перемовників, в яких не буде впливу особистісних відносин і надмірного політичного контексту, не буде і переговорного стилю Трампа. Саме такий формат переговорів дав позитивний результат під час роботи над ресурсною угодою», – зазначив політолог.

«Європі, а разом із нею й Україні, потрібно виграти час, щоб адаптуватися до нової реальності»

Андрій Клименко, головний редактор порталу BlackSeaNews, каже, що всім, хто уважно слідкував за подіями в США, починаючи з президентської кампанії, було зрозуміло, що нинішнє припинення допомоги Україні не випадкове.

«Тобто воно не залежало від драматичних розмов в Овальному кабінеті, а було вирішено задовго до того, як частина нової ідеології правлячої верхівки США. Їй, верхівці, категорично не подобається не тільки Україна, а й вся сучасна Європа. Змінити це швидко – абсолютно неможливо. Шукати зараз чиїхось помилок – немає часу», – наголошує експерт.

Це глобальний виклик, який зачіпає не лише Україну. Європа також опинилася перед фактом «американських гірок».

«Уже видно, як швидко відбувається переосмислення європейської безпекової політики, що підтвердили і саміт у Лондоні, і заяви лідерів до і після нього. Тож треба вибудовувати відносини зі США заново, і в сенсі дипломатичних відносин, скоріше, з новими людьми. Зокрема, має бути перезавантажено посольство України в США. Без претензій до пані Маркарової, але світова дипломатична практика свідчить, що зазвичай, після таких катаклізмів мають бути кадрові зміни, з'явитися інші люди, яким, можливо, буде легше наводити мости. Зрештою, потрібні такі люди, які розумітимуть, що це робота уже не з союзником, але й не з ворогом. Треба розуміти, що це – без Америки – надовго», – стверджує Клименко.

А ще розуміти, що будь-які прояви слабкості, приниження тощо – тут неприпустимі.

«Україна має виглядати в очах американського народу і в очах трампівської верхівки державою з гідністю, з сильним характером, якою вона насправді і є. «Справимось і без вас, тим більше, що Європа з нами, але Америці буде соромно за це» – я б так сформулював те послання, яке стихійно формулюється сьогодні українцями, що обговорюють цю ситуацію».

Та це про стратегію. А щодо тактики станом на зараз...

«Навіть розуміючи усе вище сказане, європейці не можуть просто грюкнути дверима перед американцями. Оборонні, фінансові, розвідувальні та інші зв’язки між США та ЄС вибудовувалися десятиліттями, і різкий розрив матиме серйозні наслідки. Водночас всі розуміють: НАТО у нинішньому вигляді навряд чи збереже свою ефективність, і Європа поступово рухається до створення нової оборонної структури, – констатує головред порталу BlackSeaNews, – Власне, Європейський Союз також перебуває у кризі через присутність у ньому проросійських агентів – зокрема, в керівництві Угорщини та Словаччини. І цей список може поповнитися вже найближчим часом. Тому необхідні стратегічні рішення, але вони не приймаються за день».

Європа, а разом із нею і Україна, зараз намагаються виграти час, щоб адаптуватися до нової реальності.

«Лідери ЄС дали Зеленському чіткий сигнал: «Ми допоможемо вам стати міцнішими, незалежно від США». Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн уже заявила про нові підходи до європейської оборони (йдеться про план переозброєння Європи на €800 мільярдів, детальніше – за посиланням), що для Брюсселя – безпрецедентно швидкий крок. Але в той же час Захід сподівається, що Україна допоможе їм не допустити різкої ескалації проблем у відносинах зі США. Тому крок Зеленського є цілком зрозумілим і правильним. Він не вибачається перед Вашингтоном, а висловлює жаль щодо ситуації. До слова, він не просто пропонує угоду про мінерали, а наполягає на її безпековій складовій. Це виважена тактика, яка відповідає проханню європейських партнерів – не загострювати ситуацію передчасно. Адже, хай там як, розрив між Європою та США вже майже неминучий, але усвідомлювати його слід так, щоб не розбити посуд», – підкреслив Андрій Клименко.

«Робота з європейськими союзниками й іншими міжнародними партнерами допоможе збалансувати переговорний процес і досягти вигідних для нас рішень»

«Що робити? Відповідь доволі проста: у жодному разі не йти на контакти сам на сам – ані з Трампом, ані з Путіним. Україна має координувати свої дії з європейськими партнерами», – каже дипломат Вадим Трюхан.

Формат індивідуальних переговорів – програшний для України. Ми маємо справу зі США та Росією, які, попри всі розбіжності, зберігають прагнення до партнерства, зокрема в економічній та безпековій сферах.

«Тому наша стратегія – діяти разом із європейськими союзниками, які зможуть збалансувати ситуацію, – каже Трюхан. – Спочатку – спільна позиція з американцями, потім – діалог із росіянами з чіткою узгодженою позицією. Це ключ до виходу з дипломатичного глухого кута, в якому Україна опинилася не через власні помилки, а через те, що інтереси Трампа та його Америки кардинально не збігаються з інтересами України».

Другий ключовий напрям – це тісна співпраця з європейськими партнерами в усіх сферах. Переговори про вступ до ЄС мають стати пріоритетом №2 після діалогу зі США щодо війни.

«Членство в ЄС – це для України не просто геополітична мета, а екзистенційна потреба. Нам потрібно вижити, а євроінтеграція – це гарантія економічної, політичної та безпекової стабільності. Позитивний сигнал – уже зараз кілька європейських лідерів заявляють, що Україна може стати членом ЄС у 2030 році або й раніше. Вся державна машина має працювати на переговори з ЄС – складні, багаторівневі, галузеві», – наголошує експерт.

Третій ключовий напрям для української дипломатії – робота з країнами Глобального Півдня. І навіть з Китаєм.

«На забуваймо, що 24 лютого 2025 року Китай утримався при голосуванні за резолюцію ООН, проти якої виступили США та Росія. Це свідчить про те, що Пекін уважно спостерігає за ситуацією і ще не визначився остаточно, – вважає дипломат. – Україні потрібно вести з Китаєм активний діалог і намагатися переконати його не ставати для Росії таким союзником, яким для Кремля вже стала КНДР. Останні повідомлення в пресі про те, що Китай веде переговори з РФ щодо можливого перебування своїх військових на тимчасово окупованих територіях України для отримання бойового досвіду, викликають серйозне занепокоєння».

Отже, три напрями – координація з європейськими партнерами, євроінтеграція та робота з Глобальним Півднем – є ключовими для української дипломатії в нинішній ситуації.

Тепер про те, як говорити з Трампом.

«Якщо Україна піде на поступки Трампу, поступившись своїми інтересами, це буде катастрофічним рішенням. Однак нинішня ситуація показала, що наша країна не піддається тиску й залишається сильним гравцем. Трамп, судячи з його звернення до Конгресу, це побачив і навіть позитивно відреагував на заяву Зеленського», – підкреслив Вадим Трюхан.

Діалог із Трампом можливий, але він має бути рівноправним.

«Зеленський має підтримку української армії та народу. Це – факт і ключова перевага, яку слід використовувати в переговорах. Один із найефективніших шляхів комунікації з адміністрацією Трампа – бізнес. Чимало його соратників мислять передусім комерційними категоріями, і це потрібно враховувати. Український бізнес уже активно працює в США, і взаємодія має посилюватися».

Дипломат укотре зазначив, що Україна не повинна залишатися сам на сам із Вашингтоном.

«Зараз лише три європейські лідери мають реальний вплив на Трампа. Мелоні, Стармер і Макрон. Чи вдасться майбутньому канцлеру Німеччини долучитися до цієї трійки? Побачимо. Скоріш за все, що так. Німеччина – це локомотив Європи, це економіка №1. Навряд чи Вашингтон ігноруватиме Берлін», – резюмував експерт.

Мирослав Ліскович

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2025 > Тема "Резонанс"