Версiя для друку Обговорити в форумi

У Харкові вийшла друком книга «Війна і ми. Лікарі на війні». Видання створене на основі відеозустрічей з медиками різних областей України, в яких лікар і громадський діяч, міністр охорони здоров’я у 2007-2010 роках Василь Князевич за участі доктора історичних наук, тележурналіста Данила Яневського говорили з фахівцями різних галузей медицини про стратегії й тактики виживання та відновлення фізичного й психічного стану українців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

 Повномасштабна війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, не зламала Україну, і зокрема не зламала нашу медичну систему. Василь Князевич констатував: «Підступна нічна атака ракетами, коли удари були завдані по всій країні, мала на меті спричинити дуже серйозний агресивний вплив, залякати нас, щоб ми всі, в тому числі й медики, запанікували, розбіглися, і дуже просто тоді було нас подавити. Хочу сказати, що система вистояла, у всіх містах, які були атаковані, медики вийшли на свої робочі місця і почали надавати допомогу. Це говорить про те, що стреси, яким ми піддавалися під час епідемії covid-19, виробили певну стійкість до екстремальних ситуацій, а ті кроки, які були зроблені для реформування, зберегли систему. Зберегли систему, яка реагує і буде далі змінюватися і надавати нам допомогу на рівні кращих зразків, у нас ще будуть вчитися».

 Яких поранень найбільше? Лікар із Краматорська Олексій Яковленко свідчить: «В основному це зараз війна артилерії, тому це акубаротравми, це осколкові поранення, це щось таке. Кульових, на наше щастя, мало».

 Василь Князевич говорить про успіхи нашої медицини: «80% поранених повертаються в стрій та ідуть далі воювати, це потужно мотивовані люди».

 Хірург-онколог, голова Українського лікарського товариства у Львові Олег Дуда наводить приклад героїзму і самовідданості: «У нас поранений поїхав у Німеччину, проблема з коліном, треба робити величезне протезування, тому що не просто коліно, а ще велика частина кістки зверху і знизу з гомілкової із стегнової пішла, треба такий протез незвичний робити, і лікар каже: «Друже, що ти будеш робити далі, як ми тобі коліно оце поставимо?», а той каже: «Я вернуся на фронт». Це чоловік, якому понад 50 років. І німецький хірург просто в палаті заплакав, такого в них ніколи не бувало».

 Операційний медбрат Василь Муцко із Одеси розповідає про поранення цивільних: «90 відсотків постраждалих з вогнепальними осколковими пораненнями, з кульовими було дуже мало – це були люди, які їхали в машині, хотіли виїхати за межі міста і їх розстрілювали з автоматів, з кулеметів, от ці були з кульовими, а всі решта – це внаслідок артобстрілів, авіабомбардування».

 Священник о. Павло із Закарпаття згадує, що на виїзді за кордон побачив автомобілі, які доїхали із місць, де були російські окупанти: «Я був шокований, побачивши автомобілі, прошиті кулями. І я розумів, то це була правда, машини, які були прошиті кулями, там були діти, відразу на лобовому шклі написано «діти», «дети», тобто це було щось страшне».

 Допомога фронту єднає людей. Проректор Полтавського державного медичного університету Валерій Похилько розповідає: «Один говорить: «У мене є тканина, я буду сітки плести». І моментально зібралася група, і вони це почали робити; сказали воїни: «Ви знаєте, холодно, а немає теплих шкарпеток». До мене в кабінет за день знесли стільки шкарпеток, що я був здивований, як це ми можемо зробити. А коли постало питання, щоб допомогти з турнікетами, то повірте, ми аптечки створювали, буквально по 20, 30, 40, 50 їх потрібно було кожен день, і це робили, приходили в неділю, в суботу йшли дівчата і аптечки комплектували. І нікому не треба було говорити, що треба десь взяти кошти, нам не вистачає тисячі або навіть десять, приходили і говорили: «Чим я можу допомогти, чим? А якщо я можу, я прийду і буду готувати».

 Війна реалізовує гасло «Схід і Захід разом». Керівник департаменту охорони здоров’я в Чернівцях Марія Поліщук згадує: «До нас в онкодиспансер влаштувалися два лікарі-хірурги з Харкова, вони дуже високої кваліфікації, проводять надскладні операції онкохворим, і фактично для нас це був просто захмарний рівень. Тепер ми його маємо для мешканців області, до речі, не лише області, і для тих, які до нас переїхали. До прикладу, в онкодиспансері з часів війни близько 70 внутрішньо переміщених осіб отримали хіміотерапію, тобто онкохворі мають можливість отримувати допомогу. Маємо, до речі такий досвід ще з 2014 року, до нас приїхали кардіохірурги з Луганська, і вони нам допомогли підняти кардіохірургію в кардіодиспансері».

 Велику допомогу українській медицині надають інші європейські країни, передусім Польща, присилають ліки, медичне обладнання. Наша медицина піднялася на високий рівень, значно вищий, ніж у Росії. Це видно на прикладі російських полонених, які потрапили в полон. Олексій Яковленко якось оглянув полоненого пораненого окупанта: «І от дивлюся, як воно на ньому зроблено, якісь бинти жовто-коричневі, неясного кольору, якісь дровиняки примотані, він не знає, що таке турнікет. Розвиток нашої військової медицини, я вам скажу, це років на тридцять вперед від того, що просто ми бачимо там, і це теж дає надію і впевненість в нашій перемозі, не може бути інакше».

 Наші медики надають допомогу і полоненим. Професор Одеського національного медичного університету Михайло Каштальян розповів про один випадок: «Льотчика збройних сил РФ до нас доставили. Він бомбардував Миколаїв, його збили, але наші хлопці його не добили, бо обмінний фонд має бути, його привезли до нас з важкими опіками кінцівок, особливо рук. І стояло питання про ампутацію лівої, а потім ми зібрали консиліум, щоб орки нам не сказали, що ми руки відрізаємо російським льотчикам. Ми йому одну кінцівку зберегли і пластику зробили, а іншу кисть довелося втратити. Його вже обміняли. Таких треба віддавати, міняти на них, він уже за штурвал літака не сяде, та й може за кермом автомобіля йому не так вже й просто буде, але самі знали, на що йшли, нехай вони самі лікуються і відновлюють своїх інвалідів».

 Доктор фармацевтичних наук із Житомира Костянтин Косяченко розповів ще один випадок: «В Житомирі смішний був один момент, коли привезли пораненого росіянина, здається бурята. У нього була прострелена голова, але не був пошкоджений мозок, тоді ми сміялися, що таких тільки до нас і посилають, наскрізь голова прострелена, а мозок не був задітий».

 Василь Князевич висловлює впевненість від імені всіх українських медиків: «Ми впевнені, що переможемо, важко, але діватися нам немає куди, тільки повернути свої території й вистояти, і творити майбутнє. Вже готуватися по-іншому, вже треба вірити, знаємо, пробували, сотнями років сусід на нас нападає, треба створити систему безпеки, треба всім морально бути готовими дати таку відсіч».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2025 > Тема "Бути чи не бути?"