Версiя для друку Обговорити в форумi

1 травня в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого в Києві відбувся літературний вечір до 120-річчя від дня народження літературознавця, публіциста і редактора Юрія Лавріненка.

 Юрій Лавріненко народився 3 травня 1905 року в селі Хижинцях (нині Черкаська область). Навчався в Уманському агротехнікумі. В Умані прилучився до літературного життя. У 1930 році закінчив літературний факультет Харківського університету (на той час Харківський інститут народної освіти) і став аспірантом Харківського науково-дослідного інституту ім. Т. Шевченка.

 Критична позиція Ю. Лавріненка щодо монополії в літературі стилю соцреалізму спричинила його переслідування владою. Лавріненка кілька разів заарештовували. У 1933–1939 роках літературознавець був ув’язнений у Норильському концтаборі. Під час радянсько-німецької війни Юрій Лавріненко виїхав на захід і перебрався до США. Він помер у Нью-Йорку 14 грудня 1987 року. Однак літературознавець Лавріненко залишив по собі цінну спадщину. У 1950-х роках він написав низку публіцистичних праць, на замовлення польського політика, громадського діяча, публіциста і редактора Єжи Гедройця уклав антологію «Розстріляне відродження». Тут зібрано твори українських поетів і прозаїків 1920-1930-х років.

 Під час заходу було презентовано мемуарну збірку «Мій сад в Арктиці» та нове перевидання антології «Розстріляне відродження».

 Про роль Юрія Лавріненка в збереженні забороненої літературної спадщини, актуальність письменства 1920-1930-х років і повернення забутих імен говорили доктор історичних наук Ігор Гирич, директорка видавництва «Простір» Олена Нужна, директорка книгарні видавництва «Смолоскип» Ольга Погинайко та історик науки, доктор фізико-математичних наук Василь Шендеровський.

 Ігор Гирич зазначив, що Лавріненко показав, чому комуністична влада (фактично це була саме комуністична влада, а не радянська) розправилася з українськими письменниками, що прийшли в літературу у пореволюційний час. Владі потрібна була пропагандивна література комуністичної форми. Було розстріляно 200 українських письменників віком від 30 до 40 років. Вони не встигли стати класиками. Можливо, серед них були й майбутні нобелівські лауреати.

 Ольга Погинайко додала, що кого не знищили фізично, той зламався духовно. Юрій Лавріненко показав, що Павло Тичина -= великий поет. Тичину не знищили фізично, але в творчості він не відновився.

 Максиму Рильському під час закордонної поїздки невідомий залишив у номері антологію «Розстріляне відродження». Рильський плакав, бо тут були твори його друзів. Він думав, що ці твори вже не опублікують, але їх видали.

 Юрій Лавріненко у 1980-і роки написав спогади. Майже 40 років вони пролежали в архівах. Видання «Мій сад в Арктиці» підготовлено за матеріалами, які надала до друку донька Юрія Лавріненка Лариса Лавріненко, що живе в США.

 Ю. Лавріненко згадував Харків кінця 1920-х -1930-х років. Тоді місто було осередком культурно-мистецького життя підрадянської України. В ньому доля звела молодого Юрія Лавріненка з кількома знаковими особистостями української пореволюційної культури. Книга також містить спогади Лавріненка про рідний край та про місця позбавлення волі.

 Ігор Гирич висловив побажання, щоб з’явилася вулиця Юрія Лавріненка.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 09.05.2025 > Тема "Українці мої..."