Версiя для друку Обговорити в форумi

До Дня пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, який щороку відзначають 18 травня, в Києві, на Хрещатику, відкрилась банерна виставка «Заради Криму». Виставка розповідає про трагедію кримськотатарського народу.

Висвітлено формування тюркомовної спільноти, яка стала основою кримськотатарського народу.

В середині ХV століття в Криму та на прилеглих степах Північного Причорномор’я виник Кримський ханат.

 У 1783 році Російська імперія, після тривалого протистояння і попри попередні домовленості, за допомогою військового втручання, хитрості та обману захопила Крим, унаслідок чого Кримський ханат припинив існування. В Криму розпочався період, який у кримськотатарській історичній пам'яті відомий як «Чорне століття».

 Колоніальна політика Російської імперії у ХІХ столітті зумовила три великі хвилі еміграції кримських татар. І вже наприкінці ХІХ століття кримськотатарський народ становив меншість на своїй землі.

 Після Кримської війни 1853-1856 років півострів перетворюється на «Кримську Рів’єру» - популярний курорт для російської аристократії.

 Світлом у мороці «Чорного століття» Криму стала постать Ісмаїла Гаспринського – кримськотатарського інтелектуала, реформатора, публіциста та одного з найвідоміших просвітників свого часу.

 Ісмаїл Гаспринський навчався за межами Криму. Подорожі Європою відкрили перед ним ширші можливості для дії через освіту.

 Ісмаїл Гаспринський обрав шлях мирного опору через просвітництво. Він створив освітню методику – «джадидизм», або «новий метод», що дозволяв молоді поєднувати європейську світську освіту з ісламським релігійним ученням.

 Саме реформи та просвітницька діяльність Ісмаїла Гаспринського стали передумовами для народження плеяди політичних і культурних діячів – нової кримськотатарської еліти.

 8 грудня 1917 року в Ханському палаці в Бахчисараї розпочав роботу Перший Курултай Кримськотатарського народу – національні установчі збори, які поклали початок Кримській Народній Республіці. Уряд Республіки Директорію очолив Номан Челебіджихан, видатний політик, публіцист, перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі.

 Однак у січні 1918 року Крим захопили більшовики. Директорію розпустили, а Номана Челебіджихана ув’язнили та вбили без суду. Його тіло більшовики викинули в море. Так почалася хвиля репресій проти кримських татар, що тривала майже все ХХ століття.

 Після періоду червоного терору, масових розстрілів, штучного голоду 1920-х років і розкуркулення розпочався системний наступ на кримськотатарську еліту. Саме ті, хто формував національну свідомість, культуру, освіту та науку, стали жертвами режиму.

 У травні 1944 року кримськотатарський народ зазнає наступного удару – депортації.

 Насильницьке виселення кримських татар почалося 18 травня близько 8 години ранку стуком у кожний будинок. У той час, коли близько 30 тисяч чоловіків з цього народу воювали в лавах червоної армії, їхніх дружин, дітей і літніх батьків депортували у товарних вагонах, призначених для худоби.

 Кримськотатарський народ було примусово виселено до Узбекистану, Казахстану, на Урал і в інші республіки Радянського Союзу. Загальна кількість позбавлених Батьківщини становила 207111 людей. В дорозі від голоду і хвороб померло близько 8 тисяч осіб, яких не було можливості поховати. Їхні тіла просто викидали з вагонів.

 У дорозі та в перші роки вигнання від голоду і хвороб померло, за різними підрахунками, від 25 до 46 відсотків народу.

 Беззаперечно депортація кримськотатарського народу в 1944 році є геноцидом. Метою цього вигнання було знищення кримських татар.

 Радянська влада позбавила їх не лише Батьківщини, а й імені. У переписах кримськотатарська національність зникла – їх зарахували до категорії «татари».

 Після депортації Кримська АРСР була перетворена на область, а топоніми та гідроніми замінені на типово радянські. Крим перетворювали на «всесоюзну здравницю».

 Радянська влада масово заселяла Крим колгоспниками з центральних областей СРСР. А кримським татарам було суворо заборонено повертатись на Батьківщину. Як відповідь на цю категоричну заборону виник кримськотатарський національний рух. Попри переслідування, арешти вбивства активістів рух не зупинявся, тому, що його основою був увесь народ.

 Із 1967 року тисячі кримських татар вирушили до Криму, а вже до 1978 року додому змогли повернутися майже 10 тисяч людей. Їх заарештовували, били, вивозили за межі півострова, а намети та новобудови зносили бульдозерами.

 Люди сім’ями будували землянки з цеглин, зроблених власноруч, бо продавати будівельні матеріали кримським татарам було суворо заборонено. А в будинках їхніх предків жили ті, кого заселили після депортації.

 Масове повернення народу розпочалося в 1989 році та тривало після відновлення незалежності України.

 Коли в 2014 році відбулося тимчасове захоплення Росією Криму, знову розпочались репресії проти кримських татар. Знову стало актуальним старе кримськотатарське прислів’я: «Якщо в тебе сусід росіянин – тримай сокиру під подушкою».

 Попри 11 років окупації громадяни України в Криму продовжують чинити спротив. Перемога – лише питання часу.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2025 > Тема "Крим - наш дім"