Версiя для друку Обговорити в форумi

Напередодні саміту в Гаазі повітря було наелектризоване від поганих передчуттів. Після скандального демаршу Дональда Трампа на зустрічі G7, де він достроково залишив зібрання, від саміту НАТО очікували чого завгодно, але не успіху. Прогнози були похмурими: зустріч провалиться, жодних рішень ухвалено не буде, а сам Альянс продемонструє світові свою кризу. Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко підкреслює, наскільки крихкою була ситуація: «Щодо саміту НАТО в Гаазі були великі побоювання, причому з різних приводів: що Трамп може проігнорувати цей саміт, або раптово залишити його; що Трамп і Зеленський можуть знов розсваритися, і це негативно вплине на хід і результати саміту НАТО; що Україну взагалі не згадають в рішеннях саміту і ми знов опинимось у сірій зоні функціонального інтересу НАТО».

Проте сталося те, що згодом назвуть «гаазьким дивом».

Європейські лідери, усвідомлюючи небезпеку, працювали на випередження. Особливо відзначився новий генсек Альянсу Марк Рютте, який провів насправді титанічну роботу. Було враховано все: від червоних доріжок та вечері у короля Нідерландів до скорочення пленарного засідання до комфортних для Трампа 2,5 години. Мета була простою – втримати США у грі. «Фактично, на саміт у Гаазі Трамп приїхав у ролі своєрідного тріумфатора – і варто визнати, що європейці певною мірою підіграли йому в цій ролі», – акцентує політолог Ігор Рейтерович. І от саміт не просто уникнув провалу, а його результати, за словами дипломата Вадима Трюхана, «перевершили навіть найоптимістичніші очікування».

ПРАКТИЧНИЙ ВИМІР ГААГИ: УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В БЮДЖЕТІ НАТО

Політичний успіх саміту, як зауважує Ігор Рейтерович, підтверджується «доволі емоційною, а подекуди навіть істеричною реакцією з боку Російської Федерації, яка, очевидно, розраховувала на зовсім інший результат». Ключовим стало те, що в фінальному документі Росію було чітко визнано єдиною довготривалою загрозою, а Україна отримала окрему згадку, попри всі побоювання.

Але головний позитив криється в деталях рішення про підвищення оборонних витрат. Володимир Фесенко пояснює його суть: «Йдеться про поступове (до 2035 року) підвищення кожною країною НАТО щорічних інвестицій в обсязі 5% від ВВП на основні потреби оборони, а також на витрати, пов'язані з обороною і безпекою... Але головним позитивним результатом для нас... є те, що в підсумковому документі саміту НАТО зафіксовано, що «союзники підтверджують незмінність своїх суверенних зобов'язань надавати підтримку Україні... і з цією метою включатимуть свої прямі пожертви на оборону України та внески в її оборонну промисловість до підрахунку власних витрат на оборону». Фактично, це означає, що підтримку нашої оборони де-факто вмонтували в бюджет країн-членів НАТО. Тобто ми є вагомою складовою оборонної політики НАТО, хоча вирішення питання де-юре відкладається як мінімум на час президентства Трампа, і значною мірою буде залежати від умов завершення російсько-української війни».

З цим погоджується й Ігор Рейтерович, який вказує на гнучкість нової фінансової моделі. За його словами, із загальних 5% ВВП на оборону 3,5% підуть на прямі військові потреби, а ще 1,5% можуть бути використані непрямим чином. Що це може бути? Наприклад, логістика – рокадні дороги, аеропорти, залізниці… «Було прямо зазначено, що ці кошти можуть бути спрямовані, зокрема, на підтримку України. Цей момент має вагоме значення для нас. Про це, до речі, натякав і Трамп, а також згадували європейські лідери», – підкреслює експерт. Таким чином, саміт не обмежився деклараціями, а заклав конкретний фінансовий механізм довгострокової підтримки Києва, формалізувавши його на найвищому політичному рівні. «Україна отримає додаткову підтримку – про це відкрито заявляли генсек Марк Рютте та низка представників країн-членів НАТО. Цей сигнал є чітким і однозначним: Київ залишається в центрі уваги Альянсу, і готовність до подальшої допомоги зберігається на високому рівні. І хоча багато рішень ще мають бути реалізовані, важливо, що вони вже формалізовані на політичному рівні. Тепер головне – якнайшвидше перейти до практичної реалізації ухвалених рішень», – наголосив політолог.

Вадим Трюхан звертає увагу на конкретні домовленості, досягнуті на полях саміту, які лише підтверджують про перехід до нового етапу співпраці. «Зрозуміло, що більшість домовленостей щодо нових пакетів допомоги та запуску спільних виробництв залишилися поза публічним простором. Проте важливо звернути увагу на те, що під час зустрічі Президента України з прем'єр-міністром Данії було офіційно оголошено про запуск першого спільного оборонного виробництва між Україною та іноземною державою. Йдеться про виробництво зброї – і це справді знакова подія. Данія фактично стала лідером у цьому процесі, і за її прикладом уже активно долучаються інші країни...»

Ще один вагомий результат – новий пакет військової допомоги від Великої Британії.

«Його обсяг справді вражає: йдеться про постачання 350 ракет для систем ППО загальною вартістю під 2 мільярди фунтів стерлінгів. Це суттєве підсилення українського повітряного щита... Разом з тим слід розуміти, що цей саміт НАТО не був фокусований на оголошенні конкретних пакетів підтримки. Його основна мета – вироблення стратегічних і концептуальних рішень. У цьому контексті особливо важливим є пункт у спільній підсумковій декларації, який передбачає зобов’язання всіх держав-членів Альянсу підтримувати Збройні сили України... І саме це є головним здобутком саміту», – наголосив дипломат.

ЗУСТРІЧ ЗЕЛЕНСЬКОГО І ТРАМПА: ВІД НАПРУГИ ДО «ХОРОШОГО ХЛОПЦЯ»

Окремою і, можливо, ключовою подією саміту стала особиста зустріч президентів України та США. Після тривалої паузи та неоднозначних сигналів з боку американської адміністрації, ця розмова мала не лише символічне, але й важливе практичне значення, потенційно перезавантаживши двосторонні відносини.

За словами Вадима Трюхана, атмосфера зустрічі та зміна риторики Трампа є надзвичайно показовими. «Складається враження, що остання зустріч між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським частково зняла напругу й певні побоювання щодо особистого ставлення Трампа до українського президента. Вперше з його вуст прозвучала відверта позитивна оцінка: Зеленський названий «хорошим хлопцем» і «президентом, який виконує неймовірно складну роботу». Це, безумовно, може свідчити про початок нового етапу у відносинах... Зустріч пройшла в спокійній, конструктивній атмосфері, без жодних «подразників»... Особливу увагу заслуговує й той факт, що розмова тривала близько 45 хвилин – суттєво більше за стандартні 20–30 хвилин... Цілком можливо, що саме після цієї розмови з’являться практичні результати.

Дипломат звернув увагу на один момент: на питання щодо можливості передачі Україні систем Patriot Трамп не відповів категоричним «ні»: «Замість цього пролунала обережна, але позитивна формула, мовляв, будемо думати, де їх знайти. І навіть така зміна риторики є промовистою та обнадійливою для Києва».

Володимир Фесенко закликає до стриманого оптимізму, наголошуючи на важливості самого факту конструктивного діалогу. «Важливим є те, що зустріч Трампа й Зеленського нарешті відбулася і пройшла достатньо доброзичливо. Такий висновок зокрема можна зробити по заявах самого Трампа. А емоція Трампа – в багатьох ситуаціях це головний індикатор стану справ. Ця зустріч була вкрай необхідною для того, щоб донести до Трампа українську позицію щодо ситуації на фронті та в переговорному процесі, нашу потребу у зброї... Схоже, що значною мірою це вдалося. І це вже є вагомим результатом... Але не варто думати, що після цієї зустрічі відразу зміниться ставлення президента США до Путіна, до України, він відновить постачання Україні зброї, і посилить тиск на Росію. Від цієї зустрічі не варто чекати негайних результатів. Точніше, над потрібними для нас результатами (а це відновлення постачання Україні американської зброї, в першу чергу систем ППО, а також більш дієвий вплив США на переговорний процес щодо припинення російсько-української війни) ще треба попрацювати».

Політолог нагадує, що настрої Трампа такі ж мінливі, як погода в Новій Англії: «Тому з президентом США та його адміністрацією треба працювати системно, регулярно».

На думку Ігоря Рейтеровича, ключовий результат розмови – це чітке зміщення акцентів у риториці Трампа. «Особливо показово, що Трамп, говорячи публічно про ці питання, чітко окреслив: у нього наразі є претензії саме до Путіна, а не до України. Це надзвичайно важливий момент. Таку риторику не можна назвати зручною для Москви... Звісно, не варто переоцінювати теплу тональність цієї розмови... Це все ж таки Дональд Трамп – сьогодні він говорить одне, а завтра може діяти кардинально інакше. Проте важливо, що за останні дні Трамп, згадуючи Росію, робив це в дуже конкретному, критичному ключі... При цьому жодних закидів на адресу України з боку Трампа не прозвучало. І це, на мою думку, ключовий результат. Принаймні в рамках цього саміту вдалося змінити небезпечний тренд риторики про "обопільну відповідальність", в якій агресор і жертва ніби ставляться на один щабель. У цьому випадку подібної постановки питання не було: Україна – не джерело проблеми, і саме Росія зараз розглядається як сторона, до якої є серйозні претензії».

СТРАТЕГІЧНИЙ ПІДСУМОК: ЩО ДАЛІ ДЛЯ УКРАЇНИ ТА АЛЬЯНСУ?

Вадим Трюхан переконаний, що саміт посилив позиції України. «Цей саміт НАТО однозначно зіграв проти Росії, і це без жодних застережень. Росія згадувалася виключно в негативному контексті, тоді як Україна – в позитивному. Для Києва це, можливо, не був безпосередній крок до членства в Альянсі, однак це точно крок у бік поглиблення системної взаємодії з державами-членами НАТО. Йдеться, зокрема, про посилення обороноздатності України... З огляду на те, як багато ризиків і невизначеності супроводжували підготовку до цього саміту – включно з непевністю щодо участі Трампа та Зеленського – результат можна сміливо назвати успішним... На мою думку, це той рідкісний випадок, коли дипломатія спрацювала бездоганно...»

Окремо варто зазначити, що після цього саміту значною мірою знято ключові ризики, які тривалий час висіли над Альянсом, зокрема, питання можливого виходу США з НАТО, сумнів щодо статті 5 або незадоволення Вашингтона через рівень оборонних витрат європейських країн.

«І в цьому велика заслуга нового генерального секретаря Альянсу Марка Рютте. Його дипломатичний талант дозволив досягти делікатного балансу: з одного боку – врахувати позицію Трампа, з іншого – забезпечити підтримку та єдність з боку Сполучених Штатів у питаннях, що є надзвичайно важливими для безпеки Європи та, безумовно, критичними для України. Є всі підстави сподіватися, що й надалі він з такою ж майстерністю забезпечуватиме реалізацію рішень, ухвалених на цьому саміті. Тож очікуємо переходу до більш стабільної, планової, рутинної співпраці в межах НАТО», – зазначив Трюхан.

Водночас Володимир Фесенко вважає, що боротьба за майбутнє Альянсу ще триває, а Україні варто зосередитись на прагматичних цілях. «Ми досягли максимума можливого. Щодо конкретики про майбутнє членство України в Альянсі, то треба розуміти просту річ – при президентстві Трампа і при Орбані на чолі уряду Угорщини це питання для нас, на жаль, закрите. Тому в стосунках з НАТО зараз не треба займатися фантазіями, треба вирішувати прагматичні питання. Крім того, ще не відомо, що далі буде з НАТО. Великими зусиллями генсека НАТО Марка Рютте вдалося уникнути потенційних проблем... Але ризики і кризові тенденції в НАТО залишаються актуальними. Боротьба за виживання НАТО та відновлення його політичної і воєнної [могутності] триває».

Підсумовуючи загальний настрій, Ігор Рейтерович відзначає ключову роль європейських партнерів у досягненні успіху. «Саміт можна сміливо назвати таким, що перевершив попередні очікування. Перед його початком існували серйозні побоювання... Проте реальність виявилася зовсім іншою. Фактично, ми отримали протилежний результат – Україна була представлена гідно, підтримана партнерами й чітко згадана в підсумковій декларації. Саміт, безперечно, не став проривним у буквальному сенсі, але за політичними та символічними результатами це безумовний успіх. Без надмірного захоплення, але й без жодного розчарування – просто набагато краще, ніж могло бути. Що сприяло такому результату? Передусім, варто віддати належне європейським партнерам. Вони дійсно добре підготувалися, провели значну попередню дипломатичну роботу й продемонстрували, що здатні виступати як консолідована сила на підтримку України. Це ще один важливий сигнал і в контексті майбутньої єдності Альянсу, і в ширшому – трансатлантичному – вимірі».

НАШ ВИСНОВОК

Гаазький саміт НАТО, всупереч усім песимістичним прогнозам, став для України історією успіху. Він не лише зберіг статус-кво щодо інтеграції в НАТО, але й де-факто вмонтував українську оборону в архітектуру безпеки Альянсу через фінансові зобов'язання його членів. Зустріч у Нідерландах продемонструвала, що єдність Заходу перед обличчям російської загрози залишається міцною, а роль України в цій системі є центральною. Це був не крок до формального членства, а щось значно важливіше на даному етапі – практичне визнання того, що безпека України є невід'ємною частиною безпеки всього цивілізованого світу.

Мирослав Ліскович

www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2025 > Тема "Резонанс"