Версiя для друку Обговорити в форумi

15 липня в київській книгарні Readeat відбулася презентація казки Максима Парфіненка «Окопний Дід». Автор – морський піхотинець, старший лейтенант. Він захищає Україну вже 12 років з перервами. Зараз воює на Херсонщині.

 Модератором заходу виступила Тетяна Даниленко. Вона зазначила, що одні люди вважають, що все написане до війни втрачає свою актуальність, інші твердять, що про війну писати ще рано та поцікавилася, що спонукало воїна писати твори художньої літератури.

 Офіцер Парфіненко пояснив, що на війні кожний знаходить якусь розраду для себе. Для нього такою розрадою є написання літературних творів. Він вже написав роман для дорослих. Цей роман мав вийти у 2022 році, але вийшов пізніше. Це не є книга суто про війну. Військові такі ж самі люди, як і цивільні. Роман про військовослужбовця, який потрапив у вир війни. Якоюсь мірою роман автобіографічний. Писати про війну не рано. Люди повинні знати, що відбувається. Повинні знати про наших захисників, завдяки яким ми маємо можливість провести цей захід тут.

 Тетяна Даниленко: «Як вибрати правильний тон для розповіді дітям про війну?»

 Максим Парфіненко: «Моя дружина Ольга Голуб – мати шістьох дітей. У мене є син від попереднього шлюбу. Тобто, у мене семеро дітей. Моєму Артемку 8 років, а мені 45. Що ми робили у 8 років? Гралися у війну, бігали з іграшковими пістолетами. А він у гаджетах, у мобільному телефоні. У нього доступ до інформації. Зараз є багато українського контенту. Треба пояснювати дітям, що головне – українське. Моя небога щось знімала і перейшла на російську мову. Запитую - чому? Ти говориш не так, як росіяни. Для них ти чужа і для нас ти теж уже не наша».

 Тетяна Даниленко: «Коли спала на думку ідея написати цю казку?»

 Максим Парфіненко: «Ідея, мабуть, народилася під час чергового нічного виїзду. Вночі відчувається якась присутність чогось невідомого. У 2015 році ми виконували бойове завдання в Мар’їнці і потрапили в скрутну ситуацію. Ми опинилися під щільним обстрілом. Одна людина, яка раніше кричала, що ні в що не вірить, почала щось шептати. Але потім цей чоловік відмовився розповісти, що ж він шептав. Я не знаю, в кого яка релігія, але люди в скрутній ситуації починають звертатися до чогось невідомого. Діти присилають нам свої малюнки. Іноді можна почути, що військовим це не треба. Однак із власного досвіду скажу: коли дитячі малюнки висять у бліндажах, хатах, у яких ми перебуваємо, то починаєш розуміти, що дитина старалася для нас, військових. Це оберіг, бо робили з любов’ю. Герой моєї казки – містичний персонаж Окопний Дід. Давайте згадаємо український фольклор. У домі є Домовик. Він допомагає господині, якщо вона гарно хазяйнує, і чинить навпаки, якщо хазяйка погана. В лісі є лісовик. У воді – водяник. Не може бути, щоб якогось духа не було в окопі. Відповідно, це Окопний Дід. Він допомагає. Якось ми проїхали на позицію, а коли сказали хлопцям, що там були, якою дорогою ми їхали, то вони здивувалися. Сказали, що тією дорогою проїхати неможливо, бо вона замінована. Складається враження ніби нас щось вберегло».

 Учасники презентації поділилися своїми думками з приводу казки «Окопний Дід».

 Видавець Володимир Даниленко розповів про сприйняття інформації різними віковими групами дошкільників і наголосив, що батьків і дітей зближує спільне читання і обговорення книжки, казки. Діти розуміють, що от цей герой казки – добрий, цей злий, цей – скупий тощо. Під час читання казки формується характер людини.

 Марія Костян, яка сама пише в жанрі фентезі, звернула увагу, що казка виконувала роль ініціації, сприяла переходу дитини в дорослий світ. Казка «Окопний Дід» належить до тих текстів, які можуть розставити дітям правильні акценти. Зараз це на часі. Марія Костян сказала: «Коли в мене будуть діти, я подбаю, щоб вони прочитали цю казку».

 Директорка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлана Яременко пошкодувала, що подібних книжок не мали її діти. Після закінчення університету вона потрапила в Донецьк. Вдома розмовляли українською мовою. Але дитсадок, школа – все було російською. Якось вона йшла із дитсадка з сином, якому тоді було років 5-6, і голосно говорила українською. Вони проходили повз якихось дітей. Раптом синок почав прохати: «Тише, тише». Дома він запитав: «Мама, а почему ты не разговариваешь со мной так, как разговаривают родители с другими детьми?» Нещодавно пані Світлана йшла Хрещатиком. Назустріч їй йшли групки старшокласників. Всі розмовляли російською мовою. Світлана Яременко сказала: «Йде 11-й рік війни, а діти слухають російську музику, дивляться російські мультфільми. Проблеми, які я мала з своїми дітьми, є. Вони нікуди не ділися. Тому ідея серії героїчних казок «Котигорошко» видавництва Літературна агенція «Друге дихання», в якій вийшла ця книжка, дуже необхідна. Діти повинні знати, хто наш ворог».

 Директорка висловила подяку Максиму Парфіненку і в його особі подяку ІІІ-й Окремій штурмовій бригаді, проєктом якої є видавнича серія героїчних казок «Котигорошко».

 Тетяна Даниленко: «Як нам не стати Росією, яка проводить паради дітей у картонних танках?»

 Максим Парфіненко: «Передусім треба бути самими собою. Ми українці. У нас є своя українська мова. Мова має значення. Якби це було не так, то окупанти не палили б українські книжки. У нас є стержень, жилка. Кожний народ має свою фішку. Нам не треба бути схожими на німців, поляків, росіян, французів. У нас є своя фішка».

 У серії героїчних казок за місяць має вийти ще одна казка, і потім через місяць – ще одна.

 Цікавість до «Окопного Діда» у дітей викличуть і малюнки ілюстраторки Ольги Сови.

 Полковник Андрій Білецький, командир Третього Армійського корпусу написав перредмову до казки «Окопний Дід»: «На героїчних казках нашого народу виховувалися воїни антів, дружинники Святослава Хороброго, Володимира Мономаха, Данила Галицького, запорізькі козаки, січові стрільці Коновальця, чорні запорожці Болбочана та вояки ОУН–УПА. Тому створення героїчних казок не повинно зупинятися. Війна триває, і в Україні мають народжуватися нові герої, які продовжать подвиги Котигорошка, Микити Кожум’яки, Івана Побивана, що завжди перемагали зло, бо у них був незламний український характер!»

 Анатолій Зборовський

На фото: Тетяна Даниленко, Максим Парфіненко та маленькі читачі зі своїми мамами

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2025 > Тема "Душі криниця"