Версiя для друку Обговорити в форумi

Чи зможуть нові санкції США проти союзників Росії примусити Владіміра Путіна до миру? Ефект залежатиме не від намірів, а від масштабу дій – Путін має побачити, що Білий дім не блефує. Тільки в такому разі Москва змушена буде переглянути свої розрахунки щодо війни.

Дональд Трамп нарешті почав рухатися у правильному напрямку. Він отримав шанс виправити свої помилки на російському напрямку. Масштабна допомога Україні, поєднана з жорсткими заходами щодо Росії, здатні наблизити реальну перспективу миру.

Погроза Сполучених Штатів запровадити стовідсоткове мито щодо країн, які закуповують російські енергоносії, спочатку викликала доволі стримані оцінки. Навіть в Україні, яка давно виступала з ідеєю запровадження вторинних санкцій, у публічних коментарях був присутній відвертий песимізм: навіщо чекати 50 днів? У Росії таке відтягнуте в часі імовірне покарання сприйняли лише як запрошення до подальшої агресії, карт-бланш для продовження війни.

Нарікання щодо термінів справді обґрунтовані: президент США Дональд Трамп виставляв так багато різного роду дедлайнів для Росії, що нові строки могли викликати в одних приречене зітхання, а в інших – зловтіху. Більшість спостерігачів мали сумніви щодо впливу цих санкцій. Мовляв, якби Трамп хотів, то давно би їх запровадив – тому могло виглядати так, що щойно потрібно буде вдатися до справді потужних заходів, то президент США швидко спустить усе на гальмах. Наприклад, запровадить санкції в якомусь урізаному вигляді, лише щодо компаній, які безпосередньо купують російські енергоносії, але при цьому не мають інтересу до експорту на американський ринок.

Трамп став заручником своєї нечіткої, часом хаотичної зовнішньої політики. На російському напрямку це була навіть не просто хаотична політика, а відверто замирювальна, подеколи компліментарна. Окремі принципові поступки перед Москвою він зробив не лише до старту переговорів, а й до початку власного президенства – як-от у випадку з критикою перспективи членства України в НАТО. Перерви у постачанні зброї та розвідданих Україні, неясність щодо майбутньої військової підтримки, знущальні заяви на адресу українського керівництва, акцентування на тому, що це «не моя війна» – цього було достатньо, аби в Кремлі сприйняли американського президента незацікавленим в Україні.

Те, що Трамп вирішив зрештою змінити підходи, підтверджує імідж його непередбачуваності, змушує спостерігачів корегувати свої попередні оцінки щодо наслідків нових санкцій. Проте це не означає, що змінить свої підходи й Кремль. Принаймні допоки не переконається в тому, що Трамп не блефує.

Якби президент Дональд Трамп продемонстрував свою рішучість покарати Росію і її союзників із перших днів президентства, то ситуація станом на цей момент могла би бути суттєво іншою. Це не означало би, що Москва вмить перехотіла би підкорити всю Україну, але змушувало би її діяти більш обережно, вдаючись до старих гібридних моделей поведінки – аж до згоди на коротке перемир?я, аби у період особливої слабкості Заходу вдарити ще підступніше. Тепер Трампові доведеться вдаватися до такої сили санкційного удару, аби ні в кого не залишалося і крихти сумніву, що США серйозно налаштовані стримувати агресію Росії.

У перші дні президентства Трампа Центр «Нова Європа» вирішив звернутися до досвідчених дипломатів, аналітиків, які розуміються на російських методах ведення переговорів, із запитанням: “Що важливо було би врахувати Президенту США перед початком (і під час) переговорів з Путіним щодо України?”. Аналіз цих порад сьогодні дає можливість зрозуміти, чому Трамп зазнав фактичного фіаско на російському треку (принаймні станом на цей момент).

Більшість рекомендацій досі залишаються релевантними – і схоже, що Дональд Трамп пройшов самостійно шлях помилок, аби збагнути, як саме потрібно говорити з Путіним. Нагадаю лише деякі поради:

Перші переговори – з партнерами. Перед переговорами з росіянами президент США має провести консультації з колегами з України та ключових європейських країн.

Не розраховувати на швидке вирішення. Трампу слід протистояти спокусі вважати швидке, але тимчасове рішення значним досягненням.

Росія – слабка. Хоч як би Путін намагався це приховати, але Росія вступає в переговори з украй слабкими позиціями та гострою потребою в полегшенні катастрофічної шкоди, яку сама ж собі завдала війною.

Грати у довгу. Путін має підстави вважати, що час – на його боці, але ця перевага втрачає сенс, якщо Захід продовжить підтримувати Україну та посилювати тиск на Росію.

Впровадження концепції «мир через силу». Аби посилити важелі впливу на Кремль, США мають ухвалити рішення щодо надання масштабної довгострокової військової допомоги, співпрацювати з G7 для перерахування заморожених активів Росії, посилити економічні санкції проти РФ. США мають підтримувати вступ України до НАТО.

Тривалі вагання, помилкові рішення Дональда Трампа дозволили Росії вважати, що вони повністю нейтралізували американський чинник у підтримці України. Помилка нового президента США полягала в тому, що він виходив із припущення, нібито Росія зацікавлена в мирі й відновленні співпраці з Заходом.

Останні ж рішення президента США повністю змішали всі карти (висловлюючись мовою самого ж Трампа). Росіяни мусять угадувати, якими будуть наступні рішення Вашингтона – чи це стосується військової підтримки України, чи рішень щодо партнерства з Європою, чи масштабу вторинних санкцій. Хоч якими б були подальші рішення московських союзників, 100-відсоткове мито впливатиме на військову спроможність Росії. Навіть якщо Китай і Індія продовжать купувати енергоносії, то вони змушуватимуть Москву компенсувати відповідну шкоду (ціна може виявитися на порядок нижчою від ринкової, а це безпосередньо впливатиме на бюджетні надходження).

Хоч скільки би Росія намагалася вдавати, що їй байдуже щодо нових санкцій, скільки б Китай не погрожував жорсткою реакцією, скільки б Індія не вдавала, що її це не стосується, – і в Москві, й у Пекіні, й у Делі затамували подих в очікуванні наслідків Трампового удару. Вплив може виявитися більшим, ніж здається зараз. Перший удар має прийтися по російському бюджету, що передовсім ударить по невійськових секторах, але непряма дія тарифів мала би відчуватися як у військово-промисловому комплексі, так і на полі бою (почнемо з того, що бонусна база для «добровольців» суттєво скорочуватиметься, а безкоштовний патріотизм, як може виявитися, властивий далеко не всім шанувальникам Путіна).

Проте головний наслідок полягатиме в зміні сприйняття Дональда Трампа – в Москві вже не зможуть спиратися на відчуття, що все й так очевидно: мовляв, Білому дому не цікава Європа і байдуже до України. Для Путіна партнерські взаємини з Трампом не становили цінності – у Кремлі мали усвідомлювати, що рано чи пізно американський президент розкусить погано приховувану гру Москви щодо буцімто зацікавленості в мирному врегулюванні. Росія прагнула не дружби зі США, а того, щоби США втратили інтерес до України. Якщо Трамп справді прагне зміни політики Росії, то має «розчарувати» Путіна – показати, що готовий до обмежувальних заходів щодо Росії і союзників, а також надавати масштабну підтримку Україні на довгостроковій основі. Самих лише санкцій замало – важливо підтримувати українську армію: не санкції спинили Путіна, а українські солдати.

Якщо Трамп вдасться до сміливих і всеохопних дій, то його можна вписати до переліку країн із «коаліції рішучих», створеної Францією і Британією. Як бачимо, «коаліція охочих», попри нібито пробуксовку, показує свою ефективність на неочікуваних напрямках – навіть якщо не вдається втілити ідею з контингентом, але серія дипломатичних переговорів, рішень дозволила повернути США до порядку денного України.

Тепер головне – аби дії США не виявилися половинчастими. Те, що Дональд Трамп свого часу погодився передати Україні «Джавеліни», стало стратегічно далекоглядним кроком. Водночас у його послужному списку не бракує й хибних рішень, які лише розпалювали апетити агресора. Саме сила й масштаб наступних кроків визначатимуть подальші сценарії.

При цьому слід пам'ятати: Кремль оцінює рішучість президента США не лише на основі кроків 2025 року. У січні 2018 року США оприлюднили так званий «кремлівський список», до якого увійшли 210 наближених до Путіна осіб. Публікації документа передувала масивна інформаційна кампанія, яка змушувала дрижати російський істеблішмент – очікувалося, що американці викриють усі оборудки російського олігархату, пов'язані з Кремлем. У підсумку був опублікований документ, який росіяни насмішкувато обізвали «телефонним довідником»: мовляв, нічого в цих даних нового нема, вся інформація давно в публічному доступі. У Трампа з'явився історичний шанс виправити помилки минулого.

Сергій Солодкий, директор Центру «Нова Європа»

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2025 > Тема "Резонанс"