Версiя для друку Обговорити в форумi

6 листопада виповнюється 170 років від дня народження видатного українського історика, археолога, етнографа та фольклориста Дмитра Івановича Яворницького. Його подвижницьке життя та наукова діяльність – яскравий приклад самовідданого та безкорисливого служіння своєму народу. Людина енциклопедичних знань та багатогранних інтересів, Дмитро Іванович за своє довге життя здійснив безліч археологічних та етнографічних експедицій, подорожей у пошуках пам'яток історії та культури та зібрав близько вісімдесяти тисяч реліквій, написав майже 200 наукових праць.

 Дмитро Іванович народився 6 листопада 1855 р. за григоріанським календарем у селі Сонцівці Харківської губернії (тепер с. Борисівка Харківського району Харківської області) у родині священника. Його батько був бідний, але благородного походження, багато знав та самостійно дав дітям початкову освіту. Крім того, батько багато розповідав дітям про козаків, а особливо дітям подобалося слухати про Тараса Бульбу. Це вплинуло на подальший життєвий вибір хлопчика — досліджувати історію козацтва. Спочатку Дмитро навчався у Харківському повітовому училищі, а після училища юнак деякий час навчався в семінарії, але дитяча мрія про козаків перемогла і Яворницький вступає на історико-філологічний факультет Харківського університету, де його вчителями стали визначні філологи О. Потебня та М. Сумцов. Після закінчення у 1881 році університету він був залишений для підготовки до професорського звання. Пізніше Дмитро познайомився з відомим істориком Миколою Костомаровим, який схвалив його захоплення запорізьким козацтвом.

 У 1883 р. відбулася важлива подія в особистому житті Д. Яворницького. 18 лютого він одружився з учителькою музики Варварою Кокіною. Але цей шлюб виявився невдалим й незабаром у 1885 р. стався розрив, як казав Дмитро Іванович, не з його вини. Варвара Петрівна не змогла зрозуміти творчу захоплену наукою натуру Д. Яворницького і стати йому другом і помічницею. Дмитро Іванович вельми кохав її й досить болісно переживав розлучення, яке офіційно було оформлене лише через 30 років – у 1915 р. Але головним для Д. Яворницького була наука, заняття якою допомагало пережити важкі, навіть трагічні події в житті й здобути насолоду від творчого пошуку.

 У серпні 1884 року в Одесі відбувся VI археологічний, на якому Дмитро Яворницький демонстрував свої колекції. На цьому форумі він познайомився з одеськими істориками М. Комаровим та А. Скальковським. З'їзд став тріумфом молодого вченого. Але в умовах посилення реакції Дмитра Івановича було звинувачено в українофільських настроях та звільнено з викладацької роботи. Попечитель Харківського навчального округу генерал Максимович у категоричній формі запропонував початківцю: «Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію». Але Дмитро не відмовився від обраної ще в студентські роки теми з історії запорозького козацтва, але залишився без стипендії.

 Дмитро Яворницький їздив селами Наддніпрянщини та збирав предмети старовини. Йому вдалося знайти безліч рушників, курильних трубок, зброї, порохівниць, одягу. Знайшов історик навіть затоне судно — козацьку чайку. Спеціально для цього пірнав на дно річки. Незабаром експонатів стало так багато, що вони вже не поміщалися у невеликій квартирці, яку винаймав Дмитро Іванович.

 Коли Яворницькому не вдалося отримати звання професора Харківського університету, друзі порадили йому вирушити до Петербурга. Але за українським істориком полетіла депеша про неблагонадійність, через що він довго не міг знайти роботу. Це був найважчий період у житті Дмитра Івановича. Місце викладача історії та літератури у Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат Яворницькому вдалося отримати після того, як, подавши документи на конкурс, він зачарував усіх лекціями про козацтво. Незабаром його навперебій почали запрошувати виступати з ними в інших навчальних закладах Петербурга. Саме Дмитра Івановича попросили написати передмову до ювілейного видання поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка, яке вийшло у Санкт-Петербурзі 1885 року.

 А на вечорі, присвяченому 25-м роковинам від дня смерті поета, Яворницький познайомився з художником Іллею Рєпіним. Їх зблизила любов до історії запорізького козацтва. Ілля Юхимович знав, що до Петербурга приїхав молодий дослідник козацтва, і прийшов до Яворницького познайомитися. Дмитро Іванович надав художнику всю унікальну колекцію козацьких реліквій. Одяг, зброя, музичні інструменти, посуд, предмети побуту з'явилися на картині, яку назвали «Запорожці пишуть лист турецькому султану», саме завдяки вченому. І більшість натурників підбирав Дмитро Іванович, адже він знав типажі, характери запорожців. А коли Ілля Рєпін сказав йому: «Кому, як не вам, бути писарем?» — із задоволенням погодився позувати у цьому образі.

 У квітні 1887 року дослідник їздив на Соловки, наслідком чого стала робота про Петра Кальнишевського. 1892 року Дмитра Яворницького як неблагонадійного вислали під виглядом археологічного відрядження до Ташкента. Через рік він перебрався до Самарканда, а навесні 1895-го — до Варшави, де займався вивченням місцевих архівів, одночасно склавши іспит на звання магістра російської історії. 1896 року Дмитро Яворницький отримує звання приват-доцента Московського університету, де викладає археологію та історію малоросійського козацтва. Щоліта він організовує археологічно-етнографічні експедиції в Україну.

 Перебуваючи в Москві, Д. Яворницький не стояв осторонь українського культурно-громадського життя, підтримував дружні стосунки з провідними діячами українського національно-визвольного руху і української культури, серед яких були: Б. Грінченко, О. Кониський, М. Коцюбинський, М. Старицький, М. Лисенко, М. Кропивницький, П. Саксаганський, В. Леонтович, М. Комаров, А. Кримський, В. Науменко, Я. Новицький, Є. Чикаленко та ін.

 З 1902 року Яворницький очолює Катеринославський історико-географічний музей - і на цій посаді вчений беззмінно перебував до 1933 року. 1910 року здійснилася давня мрія Дмитра Івановича — подорож до Туреччини та Близького Сходу, де він відвідав Єгипет, Палестину, побував у Єрусалимі, а в Хелуані зустрічався з геніальною українською поетесою Лесею Українкою. Ця подорож не могла пройти повз наше місто та Одеський морський порт.

1914 року Дмитро Іванович домігся від Катеринославського губернатора дозволу на святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Урочистості відбулися 25 лютого в Англійському клубі.

 Лютнева революція 1917 р. дала новий імпульс до піднесення наукової та культурно-громадської діяльності Д. Яворницького. 21 – 22 травня 1917 р. він був почесним головою катеринославського українського губернського з’їзду Центральної Ради. Під час російсько-української війни Дмитро Іванович постійно охороняв музей і його неоціненні скарби від пограбування, навіть домігся «охоронної грамоти» від Нестора Махна.

 У 1918 р. відбулася доленосна подія в особистому житті Дмитра Івановича. Він одружився з учителькою Серафімою Дмитрівною Буряковою (1879–1943). Вони познайомилася ще задовго до одруження, Серафима Дмитрівна часто приводила своїх учнів до музею, сама розповідала їм про пам’ятки, що експонувалися в ньому. Саме в музеї вони й познайомилися. Д. Яворницький став частим гостем в родині Бурякових – Серафими Дмитрівни та її сестер Зінаїди і Варвари. Серафима Дмитрівна стала Д. Яворницькому справжнім відданим другом, сподвижником, помічницею, виконувала трудомістку секретарську роботу. Так склалося, що власних дітей у Д. Яворницького не було, але все своє життя він допомагав племінникам та іншим родичам.

 У 1920-х роках історик читав лекції в Катеринославському інституті народної освіти, разом зі студентами проводив щорічні краєзнавчі обстеження Катеринославщини. 1924-го він організовує та очолює археологічні обстеження в районі будівництва ДніпроГЕСу, і саме завдяки цій роботі Яворницького ми бачимо врятованими ті крихти безцінних історичних багатств нашого народу. 1928 року було видано розкішно ілюстрований альбом «Дніпровські пороги» з 86 фотографіями та історико-географічним нарисом вченого. У 1924 р. Дмитро Іванович був обраний членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук, а 1929-го він став її дійсним членом. На початку 30-х років його було звинувачено в ідеалізації козацтва, українському буржуазному націоналізмі та звільнено з роботи. Безробітний академік останні роки прожив у злиднях. Щоб вижити, ця видатна людина продавала на ринку особисті речі.

 Наприкінці життя Яворницького радянська влада ніби змилувалася над ним. 1939 року з нагоди відзначення 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка його включили до складу ювілейної Шевченківської комісії Академії наук УРСР. Пенсію Дмитру Івановичу почали виплачувати лише у 1936 році, але в музей вчений уже не повернувся: тяжко захворів і 5 серпня 1940 року помер. Похорон був скромним: попрощатися з опальним ученим прийшли лише найближчі друзі. Але духовий оркестр, як і просив перед смертю Д.І. Яворницький, виконав його улюблений гопак.

 11 жовтня 1940 року його іменем названо Дніпропетровський історичний музей, у 1961 було виконано заповіт ученого, його перепоховали біля стін створеного ним музею. 18 липня 1964 р. відкрито меморіальну кімнату-музей і встановлено меморіальну дошку. У 1995 р., з нагоди 140-річчя від дня народження у Дніпропетровську, біля історичного музею, відбулося урочисте відкриття пам'ятника Дмитру Яворницькому. 1991 року Національна спілка краєзнавців України заснувала Премію імені Дмитра Яворницького.

Василь Вельможко,

член Національної спілки краєзнавців України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2025 > Тема "Українці мої..."