Версiя для друку Обговорити в форумi

В Києві, на Контрактовій площі експонується банерна виставка Українського інституту національної пам'яті «Церковний рашизм». Експозиція показує, що служіння московському імперіалізму (князям, царям, генеральним секретарям, президентам) є традицією Російської православної церкви.

Ідея єдності та неподільності світської і духовної влад, церкви як інструменту суверена, була вперше проголошена в концепції «Третього Риму» за московського царя Васілія ІІІ. Остаточно цей задум був закріплений царем Петром І на початку ХVІІІ століття. Петро І для управління церквою запровадив колективний орган – синод, який підпорядковувався імператору, і перетворив церкву на одну з численних ланок управлінського механізму держави.

 Більшовики, захопивши владу і офіційно заборонивши церкву в 1920-х роках, продовжували використовувати її, як один із інструментів управління. Церква таємно виконувала накази Антирелігійної комісії, керованої державними спецслужбами: поповнювала державний бюджет «власними» або експропрійованими в «конкурентів» церковними цінностями, ліквідовувала потенційні осередки інтелектуальної опозиції у власному колі (монастирі, семінарії). Від 1921 року в практиці радянських каральних органів уперше з’явилася категорія інформаторів із церковного середовища.

 У 1943 році, під час Другої світової війни Сталін відновив церковну ієрархію і цілком підпорядкував її тоталітарному режиму. Російська православна церква стала поглинати осередки місцевих конфесій, які оголошувалися поза законом, на нещодавно приєднаних територіях. Зокрема до РПЦ були передані храми і парафії забороненої греко-католицької церкви.

 За наступників Сталіна функції російської православної церкви суттєво розширилися. Сформований в 1946 році відділ зовнішніх церковних зносин РПЦ значно поповнив кадровий склад дипломатичного корпусу часів Хрущова. В період правління Брежнєва і Горбачова запропонована церковними богословами та священнослужителями ідея наднаціонального християнського патріотизму до спільної «вітчизни» стала одним із підмурків державної концепції «радянського народу».

 9-10 травня 1952 року в Загорську відбулася конференція всіх народів і релігійних об’єднань СРСР, присвячена питанням світового миру. На одному із фото виставки церковні ієрархи сидять під великим портретом Сталіна. Зміст виступів учасників конференції мало відрізнявся від офіційної радянської політичної візії. Одна з головних тем події – критика участі США та їхніх союзників у НАТО в Корейській війні (попри те, що конфлікт ініціювала підтримувана Сталіним КНДР).

 У 1977 році патріарх Пімен виголошуючи промову з нагоди 60-ї річниці Жовтневої революції, зокрема сказав: «Численні нації і народи нашої батьківщини, які нині утворюють нову історичну спільноту – радянський народ, довели всьому світу, яких висот всебічного розвитку може досягти соціалістичне суспільство, законом життя якого є турбота всіх про благо кожного і турбота кожного про благо всіх».

 Ще на одному фото виставки генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, митрополит Алексій, патріарх Пімен та рабин Яків Фішман з келихами в руках під час урочистостей з нагоди 60-ї річниці Жовтневої революції.

 Нині Російська православна церква підтримує агресивну імперіалістичну політику Москви.

 Російська експансивна політика спирається на так звані «духовні скрєпи», які є основою концепції «русского міра», сформульованої в сучасній історії кремлівським ідеологом Алєксандром Дугіним. За цією ідеологією всі території, де присутня російська мова, російська культура і російське православ’я, невіддільні від Москви, а тому мають бути об’єднаними і духовно, і політично, як противага «колективному Заходу». В риториці російського президента ця ідеологія еволюціонувала від «трьох братніх народів» до єдиного народу, який об’єднує українців і білорусів з росіянами, позбавляючи їх суб’єктності.

 РПЦ активно підтримує наративи Кремля, зокрема про «єдиний народ», «священну війну» та захист «традиційних цінностей». Імперські амбіції російська церква виправдовує «історичною місією» захищати православ’я і «єдність слов’янських народів», а війну проти України називає «боротьбою з сатанізмом» та «захистом істинного православ’я».

 Від 2022 року російська релігійна пропаганда стає все більш непримиренною і войовничою щодо України. Так, 27 березня 2024 року в московському храмі Христа Спасителя відбувся так званий «російський народний собор». Там відкрито назвали вторгненя в Україну «новим етапом національно-визвольної боротьби», а «відновлення єдності російського народу» через війну – ключовою умовою виховання та розвитку Росії у ХХІ столітті.

 В Росії сформувався тісний симбіоз армії і церкви. На території військових частин будують храми, а військових змушують системно брати участь у богослужіннях. Церковні ієрархи входять до колегій та інших органів силових структур, регулярно відвідують армійські підрозділи.

 Вершиною такого симбіозу стало будівництво головного храму збройних сил Російської Федерації, що був відкритий у 2020 році. Оздоблення цієї похмурої темно-зеленої споруди насичене міліарними символами. У храмі сусідять християнські хрести та комуністичні серпи з молотами. На мозаїках храму янголи поруч із танками й гарматами. На вітражах – зображення найвищих державних і військових нагород СРСР та сучасної Росії.

 Росія ще в попередні десятиліття сформувала антихристиянський за своєю суттю культ «освячення» знарядь вбивства – зброї та військової техніки. Служителі РПЦ окроплюють, зокрема, і носії ядерної зброї.

 Під церковним крилом плодяться різноманітні воєнізовані структури, відбуваються міліарні заходи із залученням дітей.

 Для впливу на дитячу свідомість у структурі РПЦ створено “синодальний відділ у справах молоді» під керівництвом якого діють «всецерковний православний молодіжний рух» і «братства православних слідопитів», серед цілей діяльності яких є «формування патріотичного ставлення до батьківщини (тобто Росії) та підвищення престижу військової служби». При російських церквах створюються і діють різного штибу так звані «православні військово-патріотичні» табори чи школи, в яких навчають військової справи та ідеологічно обробляють тисячі й тисячі дітей та підлітків. Мережу таких закладів РПЦ розгортає і на тимчасово окупованих територіях України.

 В інтернет-мережі можна зустріти багато фотографій священників РПЦ зі зброєю в руках, зокрема і під час вторгнення в Україну. На виставці представлено фото, на якому настоятель Свято-Покровського храму в місті Сімеїз у тимчасово окупованому Криму протоієрей Євгеній Халабузар навчає дітей користуватися зброєю. На іншому фото, яке датується листопадом 2024 року, 11 священників брянської єпархії, які отримали медалі міністерства оборони Росії «Учаснику спеціальної військової операції».

 Структури Московського патріархату вже не одне десятиліття використовуються російським керівництвом та спецслужбами як у гібридній, так і у відкритій війні проти України і українців. У багатьох храмах Московського патріархату в Україні протягом тривалого часу лунала відверта антиукраїнська пропаганда, поширювалася література, спрямована проти української держави, культури, історії.

 Від 2014 року чимало священнослужителів РПЦ виправдовували російську агресію в Криму і на сході України. Храми Московського патріархату ставали базами, де зберігали зброю чи переховувалися російські диверсанти або бойовики. Священники Російської православної церкви та Української православної церкви Московського патріархату благословляли російських бойовиків на вбивства українців, а окремі із них брали участь у бойових діях на боці окупантів під час анексії Криму та вторгнення на Донеччину й Луганщину. Водночас вони ж неодноразово поширювали фейки і відверту брехню про Україну і українських захисників і захисниць.

 З початком широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року РПЦ здійснює ідеологічне виправдання агресії і підтримує війну. Ганебною стала проповідь патріарха Кіріла у Прощену неділю 6 березня 2022 року. У ній глава РПЦ фактично виправдовував широкомасштабне російське вторгнення, закликав стати на бік агресора, якого ототожнював із «божою правдою».

 Від початку війни, з 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення Росія цілеспрямовано знищує не лише українські міста і села. Під прицілом опинилася історична, культурна та духовна спадщина нашого народу, зокрема культові споруди.

 Хоча російська риторика про «русский мір» базується на вдаваному захисті «традиційних цінностей» та православ’я, на практиці ця ідеологія не має нічого спільного з вірою. Вона спрямована винятково на підкорення та знищення ідентичності інших народів. Попри пафосні слова про православ’я, дії Росії свідчать про цілковиту протилежність християнським заповідям. Буденністю для російської армії стосовно України стали вбивства, знущання, катування, обстріли храмів навіть під час релігійних свят, крадіжки церковних цінностей.

 Понівечені покрівлі та стіни, ікони і хрести, присипані тиньком, залишки свічок, розсипані серед потрощених свічників і уламків цегли – такий вигляд на сьогодні мають 642 українські храми, що зазнали російських атак. З них більшість – 596 – це християнські храми різних конфесій. Як свідчить статистика, більшість поруйнованих окупантами храмів належать до Української православної церква Московського патріархату.

 Найбільших руйнувань зазнали Донецька та Луганська області. Тут вщент знищено 19 релігійних об’єктів, 131 зазнали різного ступеня ушкоджень.

 Україна фіксує кожен такий злочин ЮНЕСКО включило до списку об’єктів, які перебувають під загрозою, чимало українських церков і пам’яток, а деякі справи передано до Міжнародного кримінального суду.

 Найвідомішою святинею на Сході України вважається Свято-Успенська Святогірська лавра, що розташована в унікальному ландшафті на правому крейдяному березі річки Сіверський Донець. Більшість будівель лаври визнані пам'яткою архітектури національного значення. Російська православна церква вважає цю лавру одним зі своїх найсвятіших місць. У 2022 році лавра постраждала від російських авіа- та артилерійських обстрілів. Тут загинули ченці, які в той час ховали людей у підвалах монастиря.

 У травні 2022 року росіяни скинули авіабомбу на Свято-Георгіївський скит Свято-Успенської Святогірської лаври в селі Долина на Донеччині, зруйнувавши його вщент.

 23 липня 2023 року внаслідок чергової російської терористичної ракетної атаки було пошкоджено будівлю та інтер’єр найбільшого православного храму Одеси – Спасо-Преображенського кафедрального собору Української православної церкви Московського патріархату.

 Правоохоронці на Дніпропетровщині, Кіровоградщині, Харківщині та в інших краях викрили десятки священників Української православної церкви Московського патріархату, які закликали вірян підтримувати окупаційні війська, благословляли окупантів, або ж передавали інформацію про українських захисників агресору.

 1 грудня 2022 року Рада національної безпеки та оборони України запровадила, а Президент України того ж дня своїм указом ввів в дію санкції проти 17 діячів Української православної церкви Московського патріархату. Серед них – клірик цієї релігійної структури та колишній народний депутат Вадим Новинський, настоятель Києво-Печерської лаври Павло, архімандрит Алексій із Херсона, який благословляв на правління колаборанта Володимира Сальдо та інші.

 У травні 2023 року районний суд Кропивницького вперше в Україні виніс судовий вирок - високопоставленому ієрарху Московського патріархату – колишньому керівнику Кіровоградської єпархії митрополиту Іосафу, а також секретареві цієї установи. Вони публічно вихваляли захоплення російськими окупантами українських територій та роздмухували міжрелігійну ворожнечу в краю на користь Росії. Єпископ координував підривну діяльність проти України із московським патріархом Кірілом.

 Загалом від початку початку повномасштабного вторгнення і до червня 2025 року СБУ відкрила 174 кримінальні провадження стосовно православних священнослужителів Московського патріархату за підтримку агресора. 122-м священникам повідомлено про підозру, а в 31 випадку винесено обвинувальні вироки.

 Ізюмський та Куп’янський митрополит Єлисей (Олег Іванов) під час окупації підтримував загарбників і закликав до цього інших громадян. Благословляв окупантів і колаборантів. Зрадник перебуває під санкціями в Україні та щодо нього є кримінальне провадження за колабораційну діяльність.

 Протоієрекй Олександр Свірідов під час тимчасової окупації Харківщини в 2022 році організовував у Дворічній церковну ходу, під час якої благословляв окупантів і їхню техніку. Під час Харківського контрнаступу українських військ утік з родиною до Росії.

 Єпископ Української православної церкви Феодосійський і Керченський Платон (Володимир Удовенко) у 2017 році освячував російські зенітні комплекси С-400 в тимчасово окупованому Криму. У 2022 році після початку повномасштабного вторгнення перейшов до Російської православної церкви.

 Митрополит Тульчинської єпархії Української православної церкви Московського патріархату Іонафан (Анатолій Єлецьких) засуджений у 2023 році за виправдання російської агресії до п’ятирічного ув’язнення. У 2024 році в рамках обміну полоненими переданий Росії.

 Активний наступ російського «русского міра»на українське православ’я почався ще в 2014 році з Криму. Окупація півострова спричинила системний тиск на парафії, які підпорялковувалися Українській православній церкві Київського патріархату, а після отримання в 2019 році Томосу – Православній церкві України. Якщо до окупації на Кримському півострові діяло 49 українських релігійних громад (парафії, місії, братства, монастирі), то на початок повномасштабної війни їх залишилося 7. У 2022 році окупанти незаконно приєднали Кримську єпархію до РПЦ, а в липні 2024 року була демонтована остання церква ПЦУ в Євпаторії.

 Така ж доля чекала на українські парафії на території російської федерації. Після повномасштабного вторгнення вони мусили піти в підпілля і фактично припинити своє існування. У 2024 році закрилася парафія Святителя Петра Могили Православної церкви України в Москві, яка була найбільшим духовним осередком численної української діаспори в російській столиці.

 Репресії і гоніння чекають і служителів РПЦ, які виступають проти війни. П’ять священників та два диякони з литовської єпархії РПЦ, а також двоє священників з Білоруської православної церкви, які публічно засудили війну проти України, були позбавлені сану. Приводом для гонінь може стати навіть заміна в молитві слів «перемога російського війська» на «мир».

 За три роки повномасштабного вторгнення на територіях, які опинилися під окупацією, було повністю ліквідовано діяльність Української греко-католицької церкви (усі 49 парафій), а із 15 парафій римо-католицької церкви діє лише одна.

 Окрім того, окупаційна влада насильно приєднала до РПЦ вісім єпархій Української православної церкви – понад 1600 парафій та 23 монастирі. Російські силовики не довіряють навіть лояльним до них служителям Української православної церкви, вимагаючи від них безпосереднього підпорядкування Москві.

 Від рук російських окупантів в Україні загинуло 67 представників духовенства різних конфесій, понад 30 релігійних діячів досі незаконно утримуються в полоні. Про долю багатьох священників Православної церкви України, викрадених російською окупаційною владою, досі нічого не відомо.

 13 лютого 2024 року російські окупанти викрали 59-річного настоятеля храму ПЦУ в Каланчаку на Херсонщині Степана Подольчака. Через два дні дружині повернули тіло закатованого священника. За однією з версій, причиною вбивства став донос «батюшки» місцевого храму Української православної церкви Московського патріархату, бо і після окупації віряни продовжували ходити в українську церкву, яку разом будували протягом десяти років.

 Із Наказу ХХV Всесвітнього російського народного собору 27 березня 2024 року: «З духовно-морального погляду спеціальна військова операція є священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію «того, хто утримує», захищає світ від тиску глобалізму і перемоги осатанілого Заходу. Після завершення СВО вся територія сучасної України має увійти в зону виняткового впливу Росії».

 Хрестовоздвиженський храм ПЦУ в Євпаторії в липні 2024 року окупанти перетворили на гору сміття. Це був останній український храм на окупованому півострові.

 8 червня 2014 року в Слов’янську після богослужіння озброєні бойовики так званої «днр» увірвалися до приміщення протестантської церкви «Преображення Господнє» і викрали двох дияконів Володимира Величка і Віктора Бредарського та двох синів старшого пастора – 30-річного Рувима і 24-річного Альберта Павенків. Після ночі нелюдських катувань їх вивезли за місто і розстріляли з автоматів прямо в машині, яка загорілася, а тих, хто намагався втекти, дострелили. Після звільнення Слов’янська тіла закатованих були знайдені в братській могилі на околиці міста.

 Із резолюції 2540(2024) Парламентської асамблеї ради Європи від 17 квітня 2024 року: «Ієрархія Московського патріархату Російської православної церкви, включаючи патріарха Кіріла, пропагує ідеологію «русского міра», оголошуючи війну проти України та «сатанинського» Заходу «священною війною всіх росіян», закликаючи православних вірян пожертвувати собою за свою країну. Асамблея обурена таким зловживанням релігією та спотворенням православної християнської традиції режимом Владіміра Путіна та його посередниками в ієрархії Московського патріархату. Асамблея засуджує таку риторику та наголошує, що підбурювання до злочину агресії, геноциду та воєнних злочинів само собою є злочином. Асамблея закликає всі держави ставитися до патріарха Кіріла та російської православної ієрархії як до ідеологічного продовження режиму Владіміра Путіна, співучасника воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних від імені Російської Федерації та ідеології «русского міра».

 У виставці «Церковний рашизм» використані матеріали прес-служби Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності, Донецької ОВА, Центру громадянської просвіти “Альменда”, електронних ресурсів: цифрової платформи “Храми під вогнем”, Військового альбому Вікісховища, Net-Film, з соціальних мереж та відкритих інтернет-джерел, УРСТ “Суспільне Чернігів”.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2025 > Тема "Резонанс"