Версiя для друку Обговорити в форумi

14-15 грудня в Берліні пройшли два раунди інтенсивної дипломатії. З одного боку, Україна отримала безпрецедентну спільну заяву європейських лідерів та фактично першу обіцянку гарантій безпеки від США. З іншого – питання окупованих територій і реального припинення вогню залишається у глухому куті. Поки Стів Віткофф, спецпосланець Трампа, говорить про «прогрес», Володимир Зеленський про «жодних торгів суверенітетом», а Фрідріх Мерц закликає до перемир'я на Різдво – Кремль демонстративно спалює мости.

Тож які реальні підсумки берлінських зустрічей? Чи закриється «переговорне вікно» 19 грудня і до чого готуватися Україні у найближчі тижні? Розбираємося з експертами.

МІРАЖ ПРОРИВУ: ЧОМУ «БЕЗПЕКА» РУШИЛА, А «ТЕРИТОРІЇ» СТОЯТЬ

Атмосфера переговорів, за даними джерел, була робочою, але гранично жорсткою. Українська делегація на чолі з Володимиром Зеленський прибула до Німеччини з чіткою директивою: жодних торгів суверенітетом. Президент ще на старті окреслив базовий принцип, який Київ вважає єдиним реалістичним сценарієм припинення вогню: «стоїмо там, де стоїмо».

«Українські та російські військові залишаються на своїх позиціях, а всі питання вирішують дипломатичним шляхом», – пояснив глава держави.

Однак американські посланці привезли своє бачення, яке, м'яко кажучи, викликало дискусії. Йдеться про спробу «загорнути» територіальні поступки в економічну обгортку. Делегація США просувала ідею перетворення окупованих територій на «економічно вільні зони», що де-факто може означати замороження окупації на невизначений термін.

Втім, головним досягненням Берліна стала не територіальна, а безпекова корзина. Європейські лідери оприлюднили спільну заяву, яка формує контури так званого «Європейського щита». Список запропонованих гарантій виглядає безпрецедентно:

Багатонаціональні сили під егідою Європи. Вперше йдеться про фізичну присутність європейських контингентів для підтримки ЗСУ та захисту неба.

Юридичні зобов'язання (аналог статті 5). Європа декларує готовність воювати у разі повторного нападу. Канцлер Мерц пішов ще далі, заявивши про готовність США надати аналогічні гарантії.

Фіксація чисельності ЗСУ. Підтримка української армії на рівні 800 000 осіб у мирний час.

Моніторинг від США. Створення верифікаційного механізму під керівництвом американців.

Економічний фундамент. Інвестиції та використання заморожених російських активів.

Віткофф назвав переговори «значним прогресом». Зеленський був більш стриманим, визнавши складність діалогу з американцями.

Але чи можна вважати це проривом, якщо питання територій залишається у підвішеному стані?

Експертне середовище схиляється до думки, що відбулося розмежування треків: безпековий пішов уперед, а територіальний – вперся у стіну.

Політолог Ігор Рейтерович пропонує дивитися на ситуацію тверезо, без зайвого «тріумфаторства», але й без «зради».

«Ми можемо говорити не про прорив, але про певні зрушення. Заради справедливості варто визнати: за окремими напрямами просунутися вдалося. Про це говорили й американська, й українська сторони. Є також достатньо деталізована позиція Європейського Союзу. Вона, в принципі, не є новою – європейці й раніше дотримувалися подібної логіки, – але важливо, що цього разу її озвучили з урахуванням змін, які стали результатом зустрічі в Берліні», – зазначає експерт.

Рейтерович влучно описує нинішній стан переговорів, використовуючи математичну метафору: ми маємо рівняння, яке поки що не сходиться.

«Я б сформулював це так: ми дуже суттєво наблизилися до вирішення питань, пов’язаних із гарантіями безпеки. Водночас у питаннях територій ми поки що фактично стоїмо на місці. А це, знаєте, як у математиці: плюс на мінус у підсумку дає мінус. І це, мабуть, ключова проблема станом на зараз», – аналізує політолог.

На його думку, позитив полягає в тому, що з'явилося краще розуміння позицій сторін. Конструкція, яку повезуть до Москви, вже не є абстрактною.

«За іншими напрямами є певне просування: є краще розуміння позиції України, є чіткіше розуміння позиції Сполучених Штатів. Далі ця конструкція буде передана російській стороні. Росіяни вже сьогодні публічно наговорили чимало – що їм не подобається, що вони проти тощо. Ну, хай говорять. Важливіше те, який реальний фідбек ми отримаємо від Москви», – підсумовує Рейтерович.

Значно скептичніше на ситуацію дивиться політолог Володимир Фесенко. Він переконаний, що сам фундамент американських пропозицій містить критичну ваду – вимогу поступок, на які Україна не піде, й ілюзію, що Путін готовий зупинитися.

«Прорив не відбувся, і не міг відбутися. Питання про виведення українських військ з Донбасу є таким, в якому компроміс неможливий. Саме тому не варто очікувати якоїсь мирної угоди до Різдва», – категорично стверджує Фесенко.

Експерт визнає прогрес у гарантіях, але вважає його недостатнім для перекриття територіальних розбіжностей. За його словами, ми спостерігаємо класичний глухий кут, замаскований під активну дипломатію.

«Судячи по заявах Президента Зеленського, американських переговорників, наших європейських партнерів, а також витоках у мас-медіа, в ході переговорів вдалося досягти суттєвого прогресу в питанні про гарантії безпеки для України, а також певного прогресу про допомогу Україні в процесі повоєнного відновлення. Але поки США будуть підтримувати ідею виведення українських військ з Донбасу, прориву в переговорах не буде, буде навпаки – глухий кут», – попереджає він.

Фесенко наголошує: проблема не в тому, як написаний документ, а в тому, що в голові у кремлівського диктатора.

«Системна проблема, яка заважатиме успіху в переговорах, – Путін не збирається припиняти війну. Він все ще сподівається виграти війну проти України, тому не буде домовлятися зараз. Але переговори продовжаться. Кремлю теж не варто категорично відмовляти американцям в їхніх мирних ініціативах. Трамп занадто важливий для Путіна, і тому в Кремлі продовжать переговорну гру з американцями», – резюмує політолог.

ЄВРОПА ПЕРЕСТАЛА БОЯТИСЯ І ПОЧАЛА... ДІЯТИ?

Якщо роль США в цих переговорах виглядає двозначною, то Європа нарешті продемонструвала суб'єктність, якої від неї давно чекали. Берлінський саміт показав: Старий Світ більше не хоче бути пасивним спостерігачем, який лише оплачує рахунки. Спільна заява лідерів ЄС стала не просто декларацією, а сигналом про те, що Європа готова брати на себе відповідальність за безпеку континенту, навіть якщо Америка вирішить дистанціюватися.

Дипломат Вадим Трюхан називає події в Берліні знаковими. Він звертає увагу на те, що зустріч відбувалася не у форматі «Україна просить – партнери думають», а у форматі рівноправного діалогу консолідованої Європи.

«Завершилося все, з одного боку, цілком прогнозовано, а з іншого – неочікувано. Прогнозовано тому, що війна триває, і жодних фінальних документів там не могло бути за визначенням... Власне, цього ніхто серйозно й не очікував, адже це були не прямі перемовини двох воюючих сторін – України та Росії. Йшлося радше про координаційні зустрічі партнерів», – каже дипломат.

Але головне, на думку Трюхана, – це демонстрація єдності. Він наводить промовистий приклад, який ілюструє серйозність намірів європейців.

«Ми стали свідками безпрецедентної єдності європейців. Це була не просто формальна зустріч – хтось приїхав до Берліна, а хтось долучився онлайн. Багато хто свідомо скасовував інші важливі справи й поїздки, щоби бути саме тут і саме в цей момент. Показовий приклад: президент Фінляндії скасував запланований важливий візит до Сполучених Штатів і спеціально прилетів до Берліна, щоб особисто бути присутнім у цей день», – підкреслює експерт.

Зустріч президента України Володимира Зеленського,європейських лідерів генсека НАТО з представниками США у відомстві канцлера Німеччини в Берліні 15 грудня 2025 року. REUTERS/Lisi Niesner/Pool

Зустріч президента України Володимира Зеленського,європейських лідерів генсека НАТО з представниками США у відомстві канцлера Німеччини в Берліні 15 грудня 2025 року. REUTERS/Lisi Niesner/Pool

Ця консолідація нагадує зародження нового політичного організму.

«Тому так, проривів у класичному сенсі не відбулося. Але натомість у Берліні чітко проявився дуже важливий процес – глибока консолідація України та європейських держав. Фактично ми побачили зародження прообразу Союзу, політичної та безпекової спільноти, яка формується навколо України і разом з Україною. Великою мірою це стало можливим завдяки потужній, чіткій і персональній лідерській ролі канцлера Мерца», – вважає дипломат.

Чому відбулася ця трансформація? Трюхан переконаний: страх трансформувався в усвідомлення реальності. Європа зрозуміла, що вона – наступна.

«Мені здається, що ключовий висновок, який напрошується після всіх дискусій полягає в одному: Україна не залишиться наодинці з Росією. І це – принципово важливо. Навіть попри те, що Сполучені Штати Америки фактично умили руки й перестали бути надійним, а головне – ключовим партнером України... А європейці, схоже, нарешті усвідомили просту, але жорстку реальність: у разі, якщо Україна програє цю війну, наступними будуть вони самі», – пояснює Трюхан, нагадуючи слова генсека НАТО Марка Рютте про те, що падіння України означатиме падіння Європи.

Спільна заява також стала інструментом боротьби з «троянськими конями» Європи – Угорщиною та Словаччиною.

«Окремо варто зупинитися на спільній заяві. Вона є маркером процесів, які зараз відбуваються в Європі. З одного боку, заява чітко демонструє, що колишньої повної єдності в межах Європейського Союзу і НАТО більше не існує. Є держави, які фактично виступають маріонетками Кремля... Саме тому вони принципово не підписуються під жодними документами... І це потрібно нарешті чітко усвідомити: з цими країнами доведеться або працювати в обхід, або системно нейтралізовувати їхній деструктивний вплив», – зазначає Трюхан.

Крім політичної ваги, заява повертає дискусію в русло міжнародного права, ставлячи заслін спробам кулуарних домовленостей за рахунок українських земель.

«Європейці фактично повернули в гру базовий принцип... – урегулювання війни має відбуватися виключно на основі міжнародного права. Плюс до цього – чітко зафіксована вимога виведення російських військ з території України... По суті, це таке собі нагадування, навіть "холодний душ" для тих американських представників, які щиро вважають, що миру можна досягти, переламавши через коліно президента Зеленського», – резюмує дипломат.

Втім, політичні декларації потребують фінансового палива. Володимир Фесенко застерігає: без грошей заява залишиться папірцем.

«Безумовно, ця заява є дуже важливою. Вона демонструє політичну і переговорну підтримку України з боку європейських партнерів в достатньо жорсткій формі. Але дуже бажано, щоб ця заява була підкріплена рішенням ЄС про фінансову підтримку України на наступний рік. Політичні заяви мають спиратись на міцний фінансовий фундамент, інакше їх ефект буде примарним», – попереджає він.

Ігор Рейтерович додає оптимізму в фінансовому питанні, нагадуючи про майбутній саміт ЄС 18–19 грудня та долю заморожених активів РФ.

«Уже 18–19 грудня відбудеться європейський саміт. І якби там змогли вирішити питання так званого репараційного кредиту, це була б дуже сильна, я б навіть сказав – ефектна історія... Водночас варто зафіксувати інше: Європа таки пішла на безстрокове заморожування російських коштів. Це принципове рішення, і, по суті, європейці зробили те, що мали зробити», – коментує політолог.

Вадим Трюхан додає: «Є сподівання, що на саміті ЄС будуть ухвалені нові рішення щодо фінансової підтримки України – як у частині підтримки державного бюджету, так і в покритті воєнних витрат. Крім того, сьогодні проходить чергове засідання у форматі «Рамштайн», де будуть оголошені конкретні рішення щодо практичних аспектів підтримки України – передусім у сфері протиповітряної оборони, постачання боєприпасів та інших критично важливих напрямів».

АМЕРИКАНСЬКІ ГАРАНТІЇ: МОНІТОРИНГ ЗАМІСТЬ «ЧОБІТ НА ЗЕМЛІ»

Одним із найзагадковіших аспектів переговорів була позиція США щодо безпекових гарантій. Раніше Вашингтон уникав конкретики, але в Берліні, схоже, крига скресла. Йдеться про специфічний розподіл ролей, який може влаштувати Трампа: Америка не воює, але контролює.

Володимир Зеленський підтвердив, що раз НАТО не на часі, опрацьовується формат, аналогічний 5-й статті. Вадим Трюхан розшифровує, що це означає на практиці.

«Що стосується безпекових гарантій, то саме тут насправді й намітився реальний зсув. Деталей поки що небагато, але показовим є інше: канцлер Мерц та інші лідери європейських держав, так само як і Володимир Зеленський, говорили на цю тему з помітним задоволенням. Це дає підстави припускати, що Дональд Трамп усе ж ухвалив принципове рішення не обмежуватися політичною підтримкою європейців, а взяти безпосередню, дієву участь у механізмі гарантування безпеки України», – зазначає експерт.

Він пояснює, що роль США полягатиме не у відправці солдатів в окопи, а у створенні потужного механізму нагляду.

«Якщо виходити з публічних заяв європейських лідерів, мова не йде про безпосередню присутність військ Сполучених Штатів Америки на території України. Натомість йдеться про іншу, не менш важливу роль – американці мають очолити механізм моніторингу виконання домовленостей, насамперед режиму припинення вогню. Фактично можна говорити про певний розподіл ролей. Місію, завданням якої стане підтримка українських сил у сфері гарантування безпеки, очолюватимуть європейці. А місію з контролю, відстеження та моніторингу дотримання режиму припинення вогню – Сполучені Штати», – деталізує Трюхан.

Такий підхід, на його думку, є критично важливим, адже присутність американського прапора (навіть у вигляді моніторингової місії) суттєво змінює розрахунки Кремля.

«І те, й інше є критично важливим для виконання будь-яких домовленостей про завершення війни... Після того як у Берліні американські колеги донесли до України та наших європейських партнерів цю готовність, рівень оптимізму в заявах і оцінках Володимира Зеленського та європейських лідерів помітно зріс... Тепер ключове питання – як на це відреагує Росія. До цього моменту Москва категорично заперечувала будь-яку участь іноземних військ або навіть міжнародних контингентів... Але заперечувати рішення, за яким стоїть особисто Трамп, Кремлю буде значно складніше», – підсумовує дипломат.

Проте Ігор Рейтерович радить уважно читати дрібний шрифт, коли йдеться про «аналог 5-ї статті».

«Він [Трамп] виходить з логіки, що до 25 грудня нібито можна домовитися: Донбас – Росії в певному форматі, гарантії – Україні, причому навіть ратифіковані Конгресом США... Але якщо уважно прочитати саму п’яту статтю, починаєш розуміти, що там дуже багато нюансів у тому, як вона діє і що насправді означає. Після цього на всю цю конструкцію дивишся вже зовсім інакше. Тому блок гарантій безпеки, очевидно, доведеться ще раз серйозно й детально переписувати», – попереджає політолог.

ФАКТОР МОСКВИ ТА ЗАКРИТЕ ВІКНО: ОЧІКУВАННЯ НАЙБЛИЖЧИХ ДНІВ

Ключовим моментом істини для берлінських напрацювань стане реакція Москви. Канцлер Мерц спробував зіграти на випередження, запропонувавши «різдвяне перемир'я». Реакція Кремля була миттєвою: Пєсков відкинув ідею, а МЗС РФ заявило, що окуповані території «не обговорюються».

Ігор Рейтерович вважає, що ця відмова парадоксально може зіграти на руку Україні у діалозі з Трампом.

«Росіяни фактично сьогодні цю ініціативу Мерца відкинули. Теоретично Україна могла б використати це як аргумент у розмові з Трампом: мовляв, подивіться, ми пропонуємо кроки до деескалації, а росіяни від них відмовляються. Втім, як саме на це відреагує Трамп, велике питання», – розмірковує експерт.

Він прогнозує, що 20–21 грудня стануть вирішальними днями. Якщо Росія продовжить упиратися, Трамп може змінити тональність.

«Відповідно, 20–21 грудня може стати ключовим етапом переговорів. По суті, процес просто перенесли на іншу дату – вже з розумінням того, якою є або буде фінальна позиція росіян... Якщо вся ця історія зірветься, Трамп має чітко розуміти: вона зірвалася не з вини України. Ми не були проти, ми були готові працювати, ми навіть змогли домовитися з окремих пунктів. Але, на жаль для США, саме Росія виступила проти й по суті зірвала весь процес», – наголошує Рейтерович.

Він також припускає, що Україна може спробувати перехопити ініціативу, запропонувавши перемир'я на інший період.

«Тут для нас може з’явитися непоганий шанс спробувати дотиснути історію з різдвяним перемир’ям. Росіяни, звісно, можуть сказати: "У нас Різдво не 25 грудня...". Ну добре, тоді можна запропонувати інший формат: з 25 грудня по 7 січня. І тут стає цікаво, як на це відреагує Трамп... Бо, знаєте, "завершити" війну так, щоб за три місяці вона почалася знову, – це був би потужний удар і по його репутації», – каже політолог.

Володимир Фесенко налаштований на те, що пауза неминуча, а спроби тиску на Київ продовжаться.

«В найближчі дні варто очікувати переговорів американських спецпредставників з росіянами, потім будуть тактичні корективи переговорного процесу в адміністрації Трампа, і, якщо ще буде сенс, – переговори з Україною, але лише для того, щоб дотиснути нас до згоди на виведення українських військ з Донбасу. Оскільки ми на це навряд погодимось, після цього виникне пауза в переговорному процесі, можливо до середини січня, а можливо і довше», – прогнозує Фесенко.

Вадим Трюхан дивиться на ситуацію в довшій перспективі. Він впевнений, що до кінця року документів не буде, але час починає грати проти агресора.

«Однозначно можна сказати, що до кінця 2025 року жодних фінальних документів не буде ні підписано, ні ухвалено. До умовного "Берліну-2" ми зможемо повернутися не раніше середини січня наступного року», – вважає дипломат.

Однак стратегічно позиції Росії слабшають, оскільки її ресурси не безмежні, на відміну від консолідованої (тепер вже реально) допомоги Заходу.

«На даний момент, на мій погляд, час усе ж грає на боці України. По-перше, Україна має фінансовий ресурс щонайменше до квітня... Натомість Путіну розраховувати практично ні на кого. Фактично – лише на Китай, який і далі обережно балансує... та на Північну Корею. Але Пхеньян значною мірою вже вичерпує запаси боєприпасів... Тому чим далі, тим переговорні позиції Росії будуть лише послаблюватися», – аналізує Трюхан.

Експерт попереджає, що перед відновленням переговорів Росія спробує максимально підняти ставки.

«Україні необхідно бути готовою до того, що Росія знову спробує підвищити ставки на полі бою: активізувати ракетні та дронові удари по українських містах і селах, посилити тиск на цивільну інфраструктуру... і загалом намагатися нав’язати силовий сценарій замість реальних переговорів», – застерігає він.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Берлінські переговори не принесли дива, але вони зробили дещо важливіше – зняли маски. Європа продемонструвала готовність ставати самостійним гравцем безпеки, а не «платником по рахунках». США підтвердили готовність долучатися до гарантій, але їхнє бачення компромісів поки що надто дисонує з реальністю «на землі». Україна ж виходить із цього раунду з чітко артикульованою позицією: мир можливий, але не ціною капітуляції.

Далі – американські посланці спробують «продати» берлінські напрацювання Москві. Якщо (і коли) Кремль їх відкине, це стане моментом істини для Трампа: продовжувати грати в «миротворця», який вмовляє агресора, чи почати говорити з Путіним єдиною мовою, яку той розуміє – мовою сили, підкріпленою єдністю Заходу. «Переговорне вікно» зачиняється тимчасово, справжня дипломатична битва тільки починається.

Мирослав Ліскович

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2025 > Тема "Резонанс"