Версiя для друку Обговорити в форумi

Весна 2026 року зафіксувала безпрецедентний злам у парадигмі російсько-української війни: Україна вперше з початку повномасштабного вторгнення перевершила РФ за інтенсивністю та кількістю випущених ударних безпілотників. Аналіз верифікованих даних, які щоденно публікувалися Повітряними силами ЗСУ та оборонним відомством країни-агресора протягом березня поточного року, демонструє разючу зміну динаміки. Згідно з оприлюдненою статистикою, українські Сили оборони змусили російську сторону звітувати про понад 7347 «збитих» дронів – це найвищий показник атак на російські тили, який Москва коли-небудь визнавала публічно. Для порівняння: за цей самий період Росія запустила по українській території 6462 ударні безпілотники (з яких українські захисники ліквідували 90% БПЛА, або 5833 одиниці).

Ця статистика свідчить не лише про нарощування українських виробничих потужностей, а й про фундаментальну зміну тактики. Перенесення бойових дій у глибокий тил противника стало новою реальністю, яку Президент України Володимир Зеленський влучно охарактеризував як вітчизняні «санкції».

«Росіяни повинні відчувати тиск. Якщо Україна не буде відповідати на їхні удари, то Росія буде просто продовжувати війну і навіть не думати про паузи», – наголосив глава держави.

І ці удари по нафтопереробній, військовій та логістичній інфраструктурі РФ виявилися максимально ефективними. Проте їхній успіх базується не лише на якості українських дронів, а на системній, тривалій та методичній роботі зі знищення того, що ще недавно вважалося гордістю російського ВПК – ешелонованої системи протиповітряної оборони. 

ДІРЯВА ПАРАСОЛЬКА: ЯК СИЛИ ОБОРОНИ ПРОБИЛИ ПОВІТРЯНИЙ ПРОСТІР ВОРОГА

Відповідаючи на питання про те, де нині перебуває російська протиповітряна оборона і чому вона демонструє таку кричущу безпорадність перед українськими дронами, варто визнати: Сили оборони України не просто ситуативно послабили цей елемент, а реалізували стратегію методичного випалювання ворожого потенціалу. Те, що ми спостерігаємо сьогодні, є кумулятивним ефектом тривалої роботи, спрямованої на виснаження технологічної основи окупаційної армії.

Аналізуючи генезис цього процесу, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко розкриває еволюцію української стратегії. За його словами, розвал російської ППО почався задовго до масованих нальотів дронів на російські НПЗ.

«Якщо говорити про знищення систем протиповітряної оборони противника, то варто розуміти: жодна така операція не реалізується за тиждень, місяць чи навіть рік. Сили оборони України фактично ще з 2022 року розпочали поступовий і системний процес виснаження російської ППО – передусім безпосередньо на полі бою, коли для цього з’являлися можливості, – пояснює експерт. – Перші знищені російські системи малого радіусу дії – такі як ЗРПК «Панцир С-1» чи ЗРК «Тор-М2», а також комплекси, захоплені як трофеї або пошкоджені, – уже тоді сигналізували про важливу тенденцію. Це свідчило про те, що російська протиповітряна оборона починає втрачати ресурс і поступово виснажується».

Сьогодні російська ППО розпорошена на величезній території, намагаючись одночасно прикривати фронт, окуповані українські землі (зокрема Крим) та власні стратегічні об'єкти в глибокому тилу. В результаті утворюються величезні «білі плями», якими успішно користуються українські оператори БПЛА.

Переказуючи думку Коваленка щодо виробничих потужностей ворога, можна констатувати, що Росія наразі абсолютно не здатна виготовляти необхідну кількість систем для компенсації своїх шалених втрат. Сегмент ППО у структурі російських окупаційних військ деградує найшвидше, оскільки відновлення РЛС та ЗРК є вкрай повільним процесом, що значно поступається за швидкістю виробництву бронетехніки чи артилерії.

Військовий оглядач деталізує проблематику виробництва: «Воно потребує тривалого часу на виготовлення кожної одиниці, особливо коли йдеться про радари. Саме тому системна робота зі знищення РЛС – ключових елементів для виявлення, супроводження та наведення на цілі – разом з ураженням мобільних зенітно-ракетних комплексів малого радіусу дії, які використовуються для перехоплення дронів, дала відчутний ефект. Росія зараз як ніколи виснажена в питаннях прикриття на малих і середніх дистанціях».

Розрекламовані комплекси типу С-300 і С-400 просто не призначені для ефективного перехоплення малогабаритних цілей, особливо на наднизьких висотах, адже їхнє основне завдання – протидія ракетній зброї та стратегічній авіації.

«Фактично йдеться про системну і масштабну «зачистку» тієї російської компоненти, яка становила загрозу для наших дронів. Саме тому безпілотники рівня Middle Strike і Deep Strike вже можуть виконувати завдання навіть у глибокому тилу РФ», – підкреслює Коваленко.

Крім того, російські війська зіткнулися з катастрофічним дефіцитом боєприпасів для ППО. Залишки радянських арсеналів значною мірою вичерпані, а поточне виробництво не здатне задовольнити потреби фронту та тилу.

«Зараз вони змушені покладатися переважно на поточне виробництво, але їхній військово-промисловий комплекс не встигає виготовляти необхідну кількість ракет щомісяця. Йдеться, зокрема, про боєкомплект до ЗРК «Тор-М2», «Бук» чи ЗРПК «Панцир С-1», якого недостатньо, щоб закривати реальні потреби у перехопленні тієї кількості дронів, яку застосовує Україна, – констатує Олександр Коваленко. – Ми виробляємо дрони рівня Middle Strike і Deep Strike у значно більших обсягах, ніж росіяни здатні виготовляти зенітно-керовані ракети навіть для тих систем ППО, які в них залишаються для перехоплення цих цілей. І, що важливо, з кожним місяцем кількість самих комплексів лише скорочується. Фактично це підводить до простого висновку: російська протиповітряна оборона переживає глибоку, по суті, екзистенційну кризу своїх спроможностей». 

КРОВОТЕЧА ТИЛУ: ОСЛІПЛЕННЯ ПРОТИВНИКА РУЙНУЄ ЙОГО ЕКОНОМІКУ ТА ЛОГІСТИКУ

Системне знищення систем виявлення та перехоплення дозволило Силам оборони України розгорнути безпрецедентну кампанію ударів по найчутливіших точках російської економіки та логістики. Ослаблення захисту тилу не просто створює дискомфорт для ворога – воно паралізує цілі галузі, критично важливі для продовження агресії.

Лише за перші три місяці 2026 року Україна методично випалювала нафтогазову інфраструктуру, підприємства ВПК та логістичні хаби противника. Ураження нафтопереробних заводів стало справжнім шоком для російського енергетичного сектору.

У січні-лютому горіли ключові об'єкти: «Ільський» та «Славянск Еко» у Краснодарському краї, які забезпечували паливом окупаційні війська на півдні України та у Криму, а також гарантували валютну виручку в Азово-Чорноморському регіоні. Удар по «Волгоградському» НПЗ суттєво підірвав постачання пального для техніки на сході фронту, а ураження Ухтинського заводу в Республіці Комі завдало удару по забезпеченню північних і центральних регіонів самої РФ.

Не менш нищівними стали прицільні атаки на нафтобази, які є кровоносною системою військової логістики: від бази «Гєркон Плюс» у Липецькій області до «Осколнєфтєснаб» на Бєлгородщині, що була точкою заправки для харківського угруповання ворога. Уражено також тилові бази «Пензанєфтєпродукт» та «Хохольська» у Воронезькій області. Березнева кампанія стала ще більш руйнівною, охопивши п’ять військових заводів та 10 об’єктів нафтопереробки: від підприємства мікроелектроніки «Кремній Ел» у Брянську, авіабудівного гіганта «Авіастар» в Ульяновську до Алчевського металургійного комбінату та Інноваційного центру «Граніт» у тимчасово окупованому Севастополі. Квітень продовжив цю тенденцію ударами по порту Новоросійська та порту Усть-Луга.

Оцінюючи масштаби катастрофи для російського тилу, політичний експерт Ігор Савчук надає вкрай жорстку та об'єктивну характеристику діям українських безпілотних систем: «2026-й рік увійде в історію як час, коли російська протиповітряна оборона офіційно перетворилася на найдорожчий у світі металобрухт. Сили безпілотних систем (СБС) ЗСУ не просто перехопили ініціативу, вони влаштували методичний, конвеєрний геноцид ворожих радарів та пускових установок, помноживши на нуль будь-які спроби окупантів захистити свої тили. Тільки за перші місяці 2026 року СБС рознесли понад 80 елементів російської ППО. У січні на брухт перетворилася 21 одиниця (13 ЗРК та 8 РЛС), 19 портативних радарів та 3 комплекси РЕБ. У лютому інтенсивність злетіла на 20% – знищено 25 елементів (20 ЗРК, 5 РЛС). А березень став справжньою катастрофою для росіян: ріст ще на 36%, знищено 36 елементів ППО, плюс 49 портативних РЛС і один РЕБ».

Згідно з даними експерта, загалом з початку поточного року було спалено 62 зенітно-ракетні та гарматно-ракетні комплекси. Савчук підкреслює асиметрію цих ударів: «І це не просто статистика, це економічне приниження, коли картонний дрон за 20 тисяч доларів розриває на шматки гусеничний комплекс С-300ВМ «Антей-2500» вартістю понад 100 мільйонів баксів (як це було 18 лютого на Донеччині)».

Варто зауважити, що ЗСУ обирають найболючіші мішені – радіолокаційні станції, які виконують роль «очей та мозку» зенітних систем. Ліквідація сучасного радара означає смертний вирок для всього дивізіону, оскільки РФ, перебуваючи під санкціями, не здатна швидко відновити високотехнологічну елементну базу.

«ЗСУ свідомо і цинічно прорубують діри в їхньому захисті, щоб відкрити чисте небо для мідлстрайків, – наголошує експерт. – Те, що сили оборони випалили російське ППО і перенесли удари на російські НПЗ, нафтові порти та заводи, запускає ланцюгову реакцію глобального масштабу. Росія остаточно втрачає здатність захищати власне небо і логістику».

Такий стан речей повністю руйнує стійкість тилового забезпечення окупантів. «А ще ускладнює постачання, ремонт техніки та координацію військ. У результаті формується не просто ослаблення, а режим хронічного перевантаження системи, коли вона вже не здатна підтримувати наступальні дії», – додає Савчук.

Ослаблення захисту тилу призводить до того, що російська економіка втрачає інструменти самовідтворення: горять нафтопереробні установки, зупиняються конвеєри авіабудівних підприємств, порушується логістика. Кожен вибитий зенітний комплекс чи радар автоматично перетворюється на безперешкодний проліт десятків ударних дронів, які завдають мільярдних збитків російській інфраструктурі. 

ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ: ЩО СТОЇТЬ ЗА ЗНИЩЕННЯМ 1300 СИСТЕМ І СКІЛЬКИ ЇХ ЗАЛИШИЛОСЯ

Офіційні зведення Генерального штабу ЗСУ повідомляють про понад 1300 знищених систем протиповітряної оборони противника за роки повномасштабного вторгнення. Ця колосальна цифра потребує розшифровки, адже система ППО – це не моноліт, а складна архітектура, що складається з радарів (очей), командних пунктів (мозку) та пускових установок (кулаків).

Олександр Коваленко деталізує статистику та пояснює методологію підрахунків: «Згідно з даними нашого Генштабу, з початку повномасштабного вторгнення в Україну російські війська втратили понад 1 300 одиниць ППО. Нюанс в тому, що не уточнюються типи знищених комплексів ППО, немає даних окремо щодо РЛС та інших радарних систем, також немає розподілу на категорії знищений/ушкоджений/затрофеєний».

Для отримання об'єктивної картини аналітик звертається до даних незалежних моніторингових груп, які фіксують виключно верифіковані (підтверджені фото- та відеоматеріалами) втрати. Згідно з їхніми зведеннями, загальна кількість підтверджених втрат становить понад 580 одиниць, серед яких понад 370 зенітно-ракетних комплексів та понад 120 радіолокаційних станцій.

«Для тих, хто досі не в курсі й кого продовжує бентежити розбіжність між офіційними даними Генштабу ЗСУ і верифікованими даними, то в середньому відмінність документально підтвердженої статистики має коефіцієнт 2–2,5, з чого робимо висновок про досить високу достовірність офіційної інформації», – аргументує Коваленко.

Деталізуючи втрати за номенклатурою, експерт наводить вражаючий перелік верифікованої знищеної техніки: ЗУ-23-2 – понад 45 одиниць, ЗУ-23-4 «Шилка» – понад 10, 2К22 «Тунгуска» – понад 16, ЗРК 9К33 «Оса» – понад 40, ЗРК 9К35 «Стріла-10» – понад 50, ЗРК «Бук-М1/2/3» – понад 140, ЗРК «Тор-М1/2» – понад 75, ЗРПК «Панцир-С1» – понад 50, а також стратегічні ЗРК С-300/400 – понад 50 одиниць.

Беручи до уваги аналітичні розрахунки експерта, можна змоделювати реальний масштаб катастрофи для армії РФ. Якщо застосувати коефіцієнт реальних втрат, виявляється, що російські збройні сили втратили більше техніки, ніж мали на озброєнні у деяких сегментах станом на початок 2022 року.

«А тепер для спрощення завдання всі ці наведені вище верифіковані дані множимо на 2–2,5 і отримуємо, наприклад, те, що чисті втрати ЗРПК «Панцир-С1» можуть перевищувати 125 одиниць, тоді як до повномасштабного вторгнення в Україну на бойовому чергуванні в РФ їх стояло 116. При цьому виробництво «Панцир-С1» становить 1–2 комплекси на місяць або 12–24 на рік, – наголошує Коваленко. – Таким чином у РФ у наявності в кращому разі зараз може бути на бойовому чергуванні до 100 ЗРПК «Панцир-С1», що менше ніж на початку 2022 року. Такої кількості критично не вистачає».

Аналогічна ситуація спостерігається і з комплексами середнього радіуса дії. «Якщо розглянути ЗРК «Бук-М1/2/3» за такою ж схемою, то ми отримуємо чисті втрати в 350. При тому, що до повномасштабного вторгнення на бойовому чергуванні у РФ стояло... 350 «Буків»! Виробничий потенціал на рік становить від 15 до 30 комплексів. Тобто, в кращому разі РФ виробила за чотири роки 120 ЗРК цього типу, це катастрофічніше, ніж показник ЗРПК «Панцир-С1», – констатує аналітик.

Але найбільш фатальним є системне винищення російського радіолокаційного поля. Радар є стрижнем ППО.

«Нам подобається спостерігати за тим, як горять пускові установки С-300 і С-400, як детонує ворожий боєкомплект, але не менш важливим і навіть, мабуть, найголовнішим є знищення саме радарів, – переконує Коваленко. – Згідно з верифікованими даними, за чотири роки повномасштабної війни було знищено/пошкоджено/затрофеєно понад 120 російських РЛС і радарів. Україна сконцентрувала увагу на знищенні російських РЛС на тимчасово окупованому півострові Крим».

Операції у Криму заслуговують на окремий глибокий аналіз. Півострів, який російська пропаганда називала «непотоплюваним авіаносцем»... «на сьогодні перетворився на пастку для російської ППО, де на неї влаштували справжнє полювання – зазначає оглядач «Інформаційного спротиву». – Щотижня ГУР МО України, СБУ тощо звітують про успішні ураження на півострові таких комплексів, як РЛС «Підліт», РЛС «Ніобій-СВ», РЛС «Каста 2Е2», РЛС «Імбир», РЛС «Небо-СВ»/«Небо-М», РЛС 59Н6-Е «Противник-ГЕ» та багатьох інших. Варто зазначити, що навіть не знищення, а лише пошкодження таких РЛС, особливо їхніх антен, виводять весь комплекс із працездатного стану».

Коваленко деталізує наслідки на прикладі комплексу С-400: «Наприклад, знищено/пошкоджено 96Л6Е, радар цілевказання – і все, дивізіон і навіть полк С-300/С-400 глухий і сліпий. ЗРС С-400 «Тріумф», що «не мають аналогів у світі», перетворюються на купу металобрухту. Потрібно терміново тягнути нову РЛС. А де її взяти, цю «нову», якщо за рік виробляють лічені одиниці? А тому знімають з уже наявних, розгорнутих дивізіонів/полків С-300/С-400 у тиловій зоні РФ».

Ігор Савчук доповнює цю картину описом результатів осліплення ворога на окупованому півострові, де українські сили системно вирізають радіолокаційне поле: «9 березня вони помножили на нуль РЛС «Надгробие» (радіус огляду 300 км), 13 березня винесли гігантський радар дальнього виявлення «Небо» (бачить на 600 км, включаючи балістику). Далі в утиль пішли Центр дальнього космічного зв'язку, сучасна станція «Подлет-К1» та високовартісна «Каста-2Е2», яка мала б ловити цілі на надмалих висотах».

Наслідком ліквідації цих унікальних станцій стало те, що українські дрони почали безперешкодно полювати на найдорожчу російську техніку просто на марші. Савчук згадує спалений «Іскандер» біля Вишневого, знищений пункт зберігання біля Курортного та епохальний розгром колони установок «Бастіон» з гіперзвуковими ракетами «Циркон» у ніч на 24 березня.

Ця ж тенденція поширюється і на суверенну територію РФ.

Олександр Коваленко наводить хронологію ударів: 1 березня 2026 року уражено РЛС 92Н6А комплексу С-400 у Тульській області; 7 лютого знищено РЛС 96Л6 у Брянській області; у грудні 2025 року розбито колону С-400 на Бєлгородщині. «По суті, російська ППО зараз доведена до такого стану, що не тільки нездатна захистити повітряний простір Росії, а й саму себе», – робить висновок аналітик.

Підсумовуючи ці дані, стає очевидним: кількість у понад 1300 знищених систем ППО – це не абстрактна статистика, а математичний доказ того, що Росія вичерпує свої можливості. Спроможність захищати власну територію зводиться до критичного мінімуму, і цього абсолютно недостатньо для прикриття такої «неосяжної географії». 

СУМНІ ВИСНОВКИ ДЛЯ АГРЕСОРА ТА СТРАТЕГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

Масштабний колапс російської протиповітряної оборони та неспроможність захистити власні стратегічні підприємства стали очевидними не лише для зовнішніх спостерігачів, але й для самого російського військово-політичного керівництва. Події перших місяців 2026 року чітко засвідчили: ініціатива у повітряній війні на великих дистанціях перейшла до Сил оборони України. Це слугує фіксацією початку незворотних руйнівних процесів для агресора.

Вкрай симптоматичною є зміна риторики в російському інформаційному просторі. Ворожі військові оглядачі дедалі частіше відходять від традиційної пропагандистської бравади, переходячи до відвертого песимізму. Зокрема, російський Z-канал «Два майора» бідкається на нерівність ресурсів у високотехнологічному сегменті: «Київ лише є першим тараном проти нашого військового потенціалу, який ЗСУ намагаються сточити перед чимось більшим».

Ще один телеграм-канал окупантів, «Военный осведомитель», прогнозує інфраструктурну катастрофу: «Є відчуття, що якщо нічого не вигадати для протидії масовим українським дронам на «Старлінку», то за рік, як мінімум, у Криму ППО просто вийде з ладу».

Ігор Савчук підсумовує цей сценарій максимально безжально. За його словами, систематичне вибивання ворожих систем гарантує постійний, цілодобовий вогневий вплив по тилах окупантів, перетворюючи їхні наступальні амбіції на самогубство. «2026 рік – це рік колапсу російської військової машини. Вони позбавлені очей, позбавлені логістики й найближчим часом будуть позбавлені грошей», – стверджує він, додаючи, що кожен знищений радар є відкритою дорогою для ліквідації НПЗ та штабів. «Їхня армія сліпне, стікає кров'ю в логістичній блокаді та чекає на фінансовий дефолт. І це тільки початок кінця».

Заступник голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Єгор Чернєв наголошує на зміні балансу сил.

«Якщо Путін не погодиться на компромісний варіант закінчення війни по лінії фронту, наступні умови для Росії можуть бути набагато гіршими. І це не лякалка чи фантазія – вперше з 2022 року Україна перевершила Росію у дронових атаках, – заявляє парламентарій. – В умовах сучасної війни, коли здійснення стрімких та великих наземних наступальних операцій є майже неможливим, стратегічною перевагою стає перевага у повітряній війні».

Чернєв проводить чітке технологічне порівняння: «Сьогодні ситуація складається так, що в нас є дрони-перехоплювачі, а у Росії «Панцирі» стоять без ракет. У нас є «Старлінк» та сучасний зв'язок – у них немає. Ми щодоби виносимо їм якесь стратегічне підприємство, порт або НПЗ, а також системи ППО – вони б'ють переважно по цивільних об'єктах поодинокими дронами з тих, що долетіли».

Оцінюючи найближчі перспективи, Єгор Чернєв прогнозує економічну катастрофу для РФ у разі збереження поточної інтенсивності українських ударів: «За пів року обміну такими ударами російська економіка буде у важкому стані. І тоді у Кремлі будуть думати не про те, як захопити Донеччину, а як не втратити вже захоплене. Вибір за ними. Але щось мені підказує, що вони у черговий раз зроблять помилку». Це і є та головна перспектива для України: перенесення тягаря та болю війни на територію ворога, руйнування його тилу та змушення до капітуляції через колапс військової та економічної машини, беззахисної перед українським гнівом. 

Мирослав Ліскович

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2026 > Тема "Бути чи не бути?"