|
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2026 > Тема "Українці мої..."
#31 за 31.07.2026
У ДОВГ╤Й ЧЕРЗ╤ РАЗОМ З ╤НШИМИ В╤ЙСЬКОВИМИ
23 липня в Ки╓в╕ в╕дбулася презентац╕я зб╕рки есе╖в Романа Закревського «Я стою у довг╕й черз╕ разом з ╕ншими в╕йськовими».
Автору виповнилося 39 рок╕в. В╕н народився ╕ вир╕с у Черн╕гов╕. Працював фотографом ╕ в╕деооператором. Перед повномасштабною в╕йною Роман Закревський зн╕мав документальне та ╕грове к╕но, був в╕деооператором «Сусп╕льне Черн╕г╕в». У 2022 роц╕ його фото обстр╕ляного будинку в Черн╕гов╕ з’явилося на перш╕й шпальт╕ The New York Times.
У 2023 роц╕ Закревський вступив у «Азов». В╕н розпов╕да╓: «У мене був виб╕р: чекати поки покличуть, чи прийняти запрошення. Друг ╕з Черн╕гова, з яким ми зн╕мали документальн╕ ф╕льми, коли я ще був оператором на м╕сцевому телебаченн╕, запропонував долучитися до мед╕йного в╕дд╕лу одн╕╓╖ з бригад. Я погодився, бо ще з юност╕, коли т╕льки почав займатися фотограф╕╓ю, мр╕яв працювати в гарячих точках, надихаючись роботами класик╕в во╓нно╖ фотожурнал╕стики. Правда не уявляв, що гарячою точкою стане вся моя кра╖на».
В есеях Романа Закревського перепл╕та╓ться досв╕д служби та особист╕ спогади: про облогу й бомбардування р╕дного м╕ста в 2022 роц╕, про розлуку з близькими, страх ╕ втому, але також про н╕жн╕сть ╕ крихк╕ мит╕ людяност╕, що збер╕гаються нав╕ть у св╕т╕, отру╓ному жорсток╕стю.
Один ╕з есе╖в назива╓ться «Мовне питання». Р. Закревський розпов╕да╓: «Укра╖нську мову я повноц╕нно не використовував до повномасштабного вторгнення. Хоча було пару момент╕в, коли я довго розмовляв солов’╖ною. Наприклад, дек╕лька раз╕в п╕сля того, як повертався з╕ Львова, де був у гостях у мого друга ╤вана Цап’яка, з яким ми ще в нашому Криму познайомились. В╕н з колегами розписував фресками церкву-маяк в Малор╓чк╓ в далекому 2007 роц╕.
У школ╕ з укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури в мене була тверда дев’ятка. Я дос╕ пам'ятаю, як плакав в╕д «Мар╕╖» Уласа Самчука. Вона справила на мене сильне враження, хоча в п╕дручнику був лише шматок. Той шмат мало кому зайшов через добренний обсяг, а мен╕ – аж в╕д╕рватися не могло мо╓ юне серце в╕д т╕╓╖ ╕стор╕╖, хоч ╕ сильно-сильно плакало. Так я вперше д╕знався про Голодомор. Ще був момент у старших класах, коли до нас на в╕дкритий урок зав╕тав м╕сцевий кобзар ╕з бандурою, батько школярки з паралел╕. Не т╕ко на мене сильно вплинула та зустр╕ч. П╕сля не╖ ми з однокласниками домовились розмовляти в школ╕ виключно укра╖нською. ╤ протримались десь два тижн╕».
В родин╕ Романа справи з укра╖нською мовою були не кращ╕: «У мо╖й с╕м’╖ укра╖нсько╖ майже не було. Я чув ╖╖ т╕ко в бабусино╖ сестри, що жила в Кулик╕вц╕... Ще укра╖нська майже пост╕йно була в об╕гу мого дядька – полковника з Коростеня. В╕н ╓диний, хто сп╕лкувався укра╖нською, коли при╖здив до нас на с╕мейн╕ свята, ╕ чомусь завжди здавався мен╕ дивним з т╕╓ю вимовою. Вона максимально привертала увагу. А це в мо╖й с╕м’╖ не сильно п╕дтримувалось».
Дал╕ Закревський згаду╓: «З мого оточення т╕ко Матв╕й ╕ Володя ╕з Черн╕гова, ск╕льки я ╖х знаю, говорили р╕дною мовою ще задовго до того, як це стало спочатку трендом, а пот╕м, п╕сля 24 лютого 2022-го, мейнстримом ╕ сво╓р╕дним моментом само╕дентиф╕кац╕╖. Нюансом, який одразу давав можлив╕сть зрозум╕ти, хто перед тобою сто╖ть ╕ на якому р╕вн╕ його самосв╕дом╕сть».
Про св╕й перех╕д на укра╖нську мову Роман Закревський пише: «М╕й шлях до укра╖нсько╖ мови почався з видалення рос╕йсько╖ розкладки в телефон╕ десь за р╕к до повномасштабного вторгнення. Я листувався виключно р╕дною мовою чи англ╕йською. В побут╕ ╕ в живому сп╕лкуванн╕ тод╕ ще переважала мова нашого ворога, але п╕сля того, як ми зустр╕ли весну в Печен╕жин╕, коли я рефлексував ╕з кумом з приводу вс╕х под╕й, через як╕ ми були змушен╕ ви╖хати, мен╕ самому ставало гидко, бо втомлен╕ м╕зки п╕д д╕╓ю п’янкого карпатського вина видавали з мого рота рос╕йську, яка там, на Галичин╕, в його ювел╕рн╕й майстерн╕ лунала максимально чужор╕дною. ╤ я сам в╕дчував себе наче забрудненим ╕зсередини. Цього бруду дуже сильно корт╕ло позбутися. Особливо тод╕.
Велику роль у переход╕ на укра╖нську й розум╕нн╕ того, що з нами зробили сов╓ти, також в╕д╕грала одного вечора лекц╕я з ╕стор╕╖ Укра╖ни, в як╕й кум пояснив, що наша держава була розд╕лена по р╕чц╕ Збруч м╕ж двома великими ╕мпер╕ями. Одна – Австро-Угорська, ╕нша – Рос╕йська. ╤ мен╕ просто не пощастило народитися якраз у т╕й, яку максимально насл╕ду╓ кра╖на-агрессор».
Ще одне спостереження автора: «В юност╕ мене завжди дивувало: чого я знаю рос╕йську, а рос╕яни укра╖нську – н╕».
А як справи з мовою у в╕йську? Роман Закревський пише: «Тут у в╕йську багато хто розмовля╓ рос╕йською, як ╕ багато хто укра╖нською. Але одразу чути, чи людина сп╕лку╓ться нею, бо поважа╓ закони сусп╕льного простору, чи послугову╓ться нею з дитинства, бо виросла в укра╖нськомовному середовищ╕. Хоча питань до тих хлопц╕в, що тримають л╕н╕ю фронту, взагал╕ н╕яких нема╓. За них говорять ╖хн╕ д╕╖».
А один во╖н стверджу╓, що коли п╕д час бою в телефон╕ чу╓ш знайомий голос, «то поф╕г якою мовою в╕н говорить».
А якщо голос незнайомий ╕ говорить з метою заманити наших козак╕в у пастку? Як тод╕ розп╕знати ворога?
Презентац╕ю книги Романа Закревського провела во╓нна кореспондентка Анастас╕я Рокитна.
А.Р.: Чому ти вир╕шив написати книгу зараз?
Р.З.: Коли мо╖ тексти почали з’являтися в ╤нтернет╕, було дуже багато позитивних в╕дгук╕в. Я на в╕йн╕. Я можу задвохсотитись. Треба робити зараз.
А.Р.: Чому ти вир╕шив, що цей досв╕д треба записати?
Р.З.: Я не один такий. Так в╕дчувають ╕ ╕нш╕ люди. Раптом ця книга допоможе тим, хто ще вага╓ться. Хтось подума╓: «Якщо цей чувачок п╕шов без в╕йськового досв╕ду, значить я теж зможу».
Про фото Роман Закревський сказав: «╢ ╕мена, але нема╓ назви населеного пункту. Це в╕йна ╕ треба фотографувати людей так, щоб не було зрозум╕ло, де ця людина перебува╓.
А.Р.: Яка твоя мр╕я?
Р.З.: Моя мр╕я: написати, що в╕йна зак╕нчилася ╕ повернутися додому. Не просто до Черн╕гова, а взагал╕ повернутися додому з в╕йни.
А.Р.: Зараз багато в╕йськових пишуть книги. Чому треба ╖х читати?
Р.З.: В╕йна – це особистий досв╕д. Ця книга важлива ╕ для того, хто бере ╖╖ в руки, щоб д╕знатися про цю в╕йну, ╕ в контекст╕ ╕стор╕╖. Як ╕сторичний документ.
А.Р.: Ти б радив сво╖м побратимам теж писати?
Р.З.: Кожен з нас щось в╕дчува╓ ╕ ма╓ можлив╕сть це описати.
А.Р.: Чи зрозум╕ють твою книгу цив╕льн╕?
Р.З.: Я написав ╕ для того, щоб люди подумали: «Там не страшно, можна долучатися».
Зб╕рка есе╖в Романа Закревського «Я стою у довг╕й черз╕ разом з ╕ншими в╕йськовими» доповнена документальними й художн╕ми фото автора.
Анатол╕й Зборовський
На фото: Роман Закревський ╕ модераторка презентац╕╖ Анастас╕я Рокитна
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2026 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=28080
|