18 серпня виповнився б 61 рік відважному прикордоннику, колишньому начальнику Ізмаїльського прикордонного загону полковнику Ігореві Момоту. У ніч з 10 на 11 липня 2014 року він загинув разом з побратимами поблизу селища Зеленопілля на Луганщині, яке знаходиться за 15 кілометрів від російсько-українського кордону, від потужного удару реактивними системами залпового вогню «Град» з території Росії.

 Народився майбутній генерал у Тирасполі 18 серпня 1965 року в родині військового. Невдовзі після народження сина командування відрядило батька Федора Якимовича Момота служити в Угорщину. В угорському містечку Комаром на кордоні зі Словаччиною Ігор Момот пішов у школу до першого класу. Улюбленим його одягом були перешиті мамою батькові військові сорочки захисного кольору.

 У 1977 році родина переїздить до Черкащини, де батько, Федір Якимович, командував Черкаським танковим батальйоном. Майбутній генерал продовжив навчання в Черкаській середній школі №26. Він захоплювався історією і літературою. Мама, Марія Іванівна, згадує: «Любив фантастичні оповідання, міфологію давніх народів, історичні розвідки на тему видатних особистостей і подій минулого, особливо ж – книги про визначні битви й полководців». Хтось із однокласників підмітив, що ініціали Момота Ігоря Федоровича – «М. І. Ф. » – відтоді його так і називали.

 Коли Ігореві виповнилось 15 років, сталася непоправна втрата: його батько, майор Федір Момот загинув під час бойових навчань. Мине час, і, коли загине від ворожого ракетного обстрілу Ігор Момот, його доньці буде теж лише 15 років. Після закінчення школи юнак вступив до військового училища, а через 4 роки молодим лейтенантом розпочав свою службу на кордоні з Афганістаном. З вересня 1986 по жовтень 1989 роки неодноразово брав участь у бойових операціях на території Афганістану, за що відзначений бойовими нагородами.

 В Афганістані Ігор познайомився з майбутньою дружиною, яка супроводжувала пораненого офіцера в Душанбинський військовий госпіталь. У шпиталі Надія працювала операційною сестрою. В 1989 році у них народилась донька Марія.

 Коли Україна здобула незалежність, Ігор Федорович добився переведення на рідну землю своїх батьків. З 1992 року служив у Прикордонних військах України (нині Державна прикордонна служба України - ДПСУ). Службу продовжив на посадах коменданта Котовського (тепер Подільського) прикордонного загону та начальника Ізмаїльського прикордонного загону, яким командував 3,5 роки. Здобув юридичну освіту. Був заступником начальника оперативного управління в центральному апараті ДПСУ в Києві.

 З грудня 2007 року полковник Ігор Момот обіймав посаду начальника Навчального центру підготовки молодших спеціалістів ДПСУ «Оршанець» поблизу Черкас. За час керівництва Навчальним центром зарекомендував себе вмілим керівником, активно працюючи в напрямі розбудови Навчального центру. До виконання посадових обов’язків ставився з великою відповідальністю.

 З березня 2014 року Ігор Федорович особисто очолював створену зі складу Навчального центру мотоманеврену групу. В період з березня по червень даний підрозділ вів активні бойові дії з оборони державного кордону України та знищення колон терористів, що намагалися проникнути через кордон на територію Донецької та Луганської областей. Особовий склад підрозділу, який очолював полковник Момот І.Ф., виявляв мужність, героїзм та відданість Військовій присязі у протистоянні переважаючим за чисельністю та озброєнням бандам терористів. З усіх мотоманеврених груп, що виконували завдання на ділянках східного кордону, група полковника Момота виявилась єдиною, яка вела дійсні бойові дії з бандами терористів, та визнана керівництвом служби найбоєздатнішою.

 11 липня на ділянці Луганської області поблизу населеного пункту Зеленопілля Ігор Момот і мотоманеврова група були на позиціях опорного пункту українських сил. Вимогливість та досвід бойових дій Ігоря Федоровича допоміг врятувати багато життів. Але своє життя командир не зберіг. Він вимагав, щоб підлеглі добре окопувались – це берегло їх від ворожих куль та осколків… Побратими пригадують, що тієї ночі полковник Момот майже не спав. Над ранок приліг в наметі – не в окопі, не на землі, а – на тапчан – через проблеми зі спиною. О 4:30 ранку ворог завдав підступного удару по позиціях ЗСУ та прикордонників з РСЗВ БМ-21 «Град». Під час цього обстрілу Ігор Момот зазнав уламкового поранення, не сумісного з життям.

 Під час похоронної церемонії у рідному «Оршанці» ридали не стримуючи сліз не тільки жінки, а й мужні чоловіки, солдати... Посмертно Ігорю Момоту присвоєно звання генерал-майора. Навчальний центр «Оршанець», який Ігор Момот очолював сім років, тепер носить його ім'я, а біля КПП Центру встановлено погруддя генерала.

 Указом Президента України №176 від 29 квітня 2019 р. генерал-майору Ігорю Момоту посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». На честь Ігоря Момота названо теплохід Українського Дунайського пароплавства та вулиці в Ізмаїлі, Городищі, Черкасах, Києві та Харкові.

 Минуло вже дванадцять років. Та пам'ять про тих, хто першими стали на захист України в 2014 році, залишається живою. Вони боролися тоді, коли війна лише починалася. І своєю мужністю показали, що український кордон — це не лише лінія на карті. Це люди, які готові захищати свою державу до останнього.

 Світла пам'ять генерал-майору Ігорю Момоту та всім його побратимам. Їхній подвиг назавжди залишиться частиною історії незалежної України.

 Василь Вельможко,

 краєзнавець, Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2026 > Тема "Українці мої..."