Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановна редакція "Кримської світлиці"! Вирішив надіслати вам свій протест (певно, що не лише свій) на статтю В. Луганського, надруковану в № 7 (23626) "Крымской правды" за цей рік. Відверті антиісторизм і зневага до пам'яті наших героїв не залишили мене байдужим. Буду дуже радий, якщо моя стаття згодиться до друку і знайде однодумців...

"Крымская правда" невтомно і наполегливо продовжує іти шляхом викривлення, плюндрування і цинічної зневаги до української історії та культури. Ще одним таким кроком стала стаття В. Луганського "350 и один год украинского народа" (№ 7, 2005 р.). "Вторая половина января словно нарочно поставила рядом три исторические даты - одну поистине великую и две ничтожные и позорные..."  - так вона починалась. "Поистине великая" - це Переяславська рада, а "ничтожные и позорные" - це День пам'яті Героїв Крут та День Соборності України. Прочитавши таке, можна було б закінчити на цьому, бо лише з того, як цей "знавець української історії" оцінює дві святі дати українського народу, можна зробити висновок щодо історичної адекватності автора. У цій статті не наводиться хоч якихось суттєвих історичних доказів. Натомість ганебно замовчуються реальні події. Про Переяслав можна багато дискутувати. Хтось вважає це політичною помилкою Б. Хмельницького, а хтось - ні. Найголовніше - що було
після Переяславської ради. Зі статті виходить, що український народ потрапив у "теплицу, где они развивались в самых благоприятных условиях, пользуясь защитой великого государства". Що ж, проаналізуємо ці "благоприятные" умови. По-перше, відразу після смерті Б. Хмельницького почався наступ на права України, які гетьман домігся від царя визнати. "Березневі статті" ніби й не існували для Москви. 1659 р. - заборона мати міжнародні зносини, 1665 р. - втручання Москви у збір податків в Україні, впровадження горілчаної монополії, 1709 р. - введення посади царського резидента при гетьмані, 1772 р. - впровадження Малоросійської колегії, 1728 р. - гетьман у військових справах підпорядковувався царському боярину Голіцину, вибори гетьмана - лише з дозволу царя, полковників призначав цар, головним суддею замість гетьмана ставав цар, 1764 р. - ліквідація Гетьманщини, 1775 р. - знищення Запорозької Січі.
1686 року відбувся перехід Української церкви до Московського патріархату на умовах забезпечення автономії, але у майбутньому це також порушили. Незважаючи на це, автор стверджує, що "царское слово крепко". А як "благоприятно" розвивалась українська мова та культура після циркуляра міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 року, котрий забороняв друкувати шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання українською мовою, забороняв викладати нею у школах, оскільки "никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может", та після Емського указу 1876 р. Олександра ІІ, який забороняв друкувати українською всі оригінальні твори та переклади, заборонено сценічні вистави, читання лекцій та ввезення з-за кордону українських видань. Потім ще хтось дивується, чому з'являються Мазепа, Петлюра, Бандера. Вибачайте, але такого "благополучия" ми не бажаємо.
Усю свою зневагу і ненависть до ідеї самостійної Української держави В. Луганський висловлює в своїй оцінці героїчного бою під Крутами та Акта Злуки. "Миф, призванный украсть само понятие соборности" - так охарактеризував він день 22 січня, коли український народ за сотні років бездержавного окремного існування у великих імперіях, урочисто проголосив про створення СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Так, ця держава була рано вбита, але вона не була переможена. Вона жила в серцях патріотів, що і викликало її Воскресіння. Тих, хто віддав свої молоді життя під Крутами автор в "Крымской правде" називає "обманутыми мальчишками". Ні! То були юні лицарі з хоробрими серцями. Луганський підкреслює, що наче то й не українці були, що, мовляв, половину складали поляки та євреї. Хочу нагадати, що усю дорогу до бою і в самий бій хлопці шли з піснею "Ще не вмерла...". Павло Тичина напевне ж ліпше від якогось Луганського з "Крымской правдой" знав, чим для нас є драма Крут:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт -
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ...
Тож даремно стараєтеся, пане Віталію Луганський (чи хто там заховався за цим псевдонімом): вам ніколи не вдасться спаплюжити або змусити нас забути чи відректись від наших золотих сторінок історії національного державотворення!

м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 21.01.2005 > Тема "Резонанс"