Версiя для друку Обговорити в форумi

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.
(Продовження. Поч. у №1 - 11).

Володимир Бєляєв, згадуючи про цей період життя Степана Бандери, писав, що той, б'ючись об заклад, на очах у ровесників однією рукою душив котів "для зміцнення волі". Ці два останні слова в Бєляєва взято в "лапки", що, як відомо, робиться, коли слова вживаються в іронічному тоні або в протилежному значенні.
Що ж, Бєляєв перебував у Західній Україні в ті роки, коли були живими ще багато людей, які добре знали сім'ю Бандерів, і хтось із них міг розповісти таку історію радянському журналістові (бо якби розказав щось добре, то де він був би вже на другий день "за антісовєтскую агітацію").
А ось збереглася розповідь про дещо інший випадок.
У 1924 р. українському суспільству стало відомо про трагічну долю зв'язкової УВО Ольги Басараб. Її арештували поляки і протягом однієї ночі закатували до смерті. Одного разу сестра Бандери Володимира, зайшовши зненацька до кімнати, застала свого брата блідого, з міцно зціпленими зубами, а з кінців його пальців капала кров. Придивившись ближче, Володимира побачила, що під нігті Степана загнано голки. "Ти збожеволів!" - вигукнула вона. "Та ні, - з трудом розціплюючи зуби, відповів брат. - Просто я хотів перевірити, чи зміг би перенести, якби мене схопили вороги і почали заганяти голки під нігті".
Тож якщо епізод з котами справді мав місце, то не від вродженої схильності до садизму, а від хлоп'яцького, може, й нерозумного бажання перевірити себе: чи зможеш ти позбавити життя іншу істоту? Адже в революційній боротьбі, яку вже остаточно обрав для себе Степан Бандера, напевно, доведеться позбавляти ворогів і зрадників життя або й посилати на вірну смерть друзів. Що відчував при цьому в останньому випадку Степан Бандера, дізнаєтеся, коли прочитаєте його виступ на Львівському процесі 1936 р.
Якщо вірити радянському публіцистові Полікарпові Шафеті, вперше Степан Бандера був арештований у 13 років. Зауваження "якщо вірити" необхідне, бо хоч у своєму політичному детективі "Убивство міністра Перацького" автор зазначає, що був у Варшаві і знайомився з архівом цієї справи, а проте допускає ряд недомовок і неточностей. Так, Полікарп Шафета ні словом не згадує про ту фатальну роль, яку відіграв у процесі так званий архів Сеника (детальніше про це буде далі).
А коли цитує автобіографію Бандери, то робить це не за оригіналом, а перекладаючи з якоїсь іншої мови, тобто подає навіть не подвійний переклад, а приблизний переказ. Наприклад, Степан Бандера писав: "Цей період моєї діяльності закінчився моїм ув'язненням у червні 1934 р. Передше я був кількакротно арештований польською поліцією у зв'язку з різними акціями УВО й ОУН, наприклад, при кінці 1928 р. в Калуші й Станіславові за організування у Калуші листопадових свят - маніфестацій в честь 10-річчя 1-го Листопада і створення ЗУНР в 1918 р.". А ось як подає це Шафета: "Під час цієї діяльності багато разів був ув'язнений і покараний: за підготовку маніфестації у десяту річницю виникнення Західно-Української республіки, за нелегальний перехід польсько-чехословацького
кордону, а також з приводу замаху на польського комісара Чеховського, в участі в якому мене підозрівали".
Як бачимо, тут є одне-єдине спільне слово - "діяльності".
І все ж, якщо вірити Полікарпові Шафеті, серед документів процесу в справі вбивства Перацького є свідчення на суді агента поліції Кароля Сікори, котрий пред'явив протокол, складений на Бандеру ще 1922 р. Ось як подає показання Кароля Сікори Полікарп Шафета: "Я тоді затримав цього, перепрошую високий суд, шмаркача за нелегальний перехід кордону. Бандера сказав мені, як зараз пам'ятаю, що він чех, живе в Цешині, а до нас приїхав подивитися Польщу і вертається назад. "Де ж твоя перепустка? - питаю. - Хто живе близько кордону, має постійний документ". Бандера одказує: "Я свій документ удома забув, якщо треба, покажу іншим разом". Взяли його на постерунок і при обшукові знайшли посвідчення учня стрийської гімназії. От який він чех. То, прошу високий суд, шпигун з малолітства".
Зараз, коли минуло вже стільки літ, неможливо з'ясувати, чи підліток мав завдання від дорослих перебратися через кордон і передати якісь відомості, чи це була просто хлоп'яцька витівка.
Минали рік за роком, хлопець переходив із класу в клас. І все ж уже в гімназії Степана Бандеру більше цікавила громадська і політична діяльність. Готуючи себе до подальшого життя професійного революціонера, він дбав про свій фізичний стан і виховання сили характеру. В Стрию існували легальні юнацькі спортивні організації "Пласт" і "Сокіл". До "Пласту" Степана Бандеру прийняли лише в 3-му класі (Петро Мірчук знову допускає неточність, пишучи, що Бандера став пластуном відразу після вступу в Стрийську гімназію). Сучасному читачеві не дуже відомо, що це за організація - "Пласт", але тут немає можливості детальніше про неї розповідати. Досить лише сказати, що з цієї організації, зокрема з куреня "Червона калина", до якого вже в старших класах належав Степан Бандера, вийшло чимало видатних діячів ОУН, а пізніше УПА: Степан Охримович (помер в 1931 р. після побоїв у польській тюрмі), Олекса Гасин (загинув у бою в 1949 р.) та ряд інших (з них 18 осіб загинули за різних обставин).
Окрім легальних молодіжних організацій, почали виникати нелегальні, в тому числі "Група Української Державницької Молоді", до якої належали Степан Охримович, Юліян Вассиян, Іван Габрусевич, Богдан Кравців; "Організація Вищих Кляс Українських Гімназій", з якої вийшли такі відомі потім діячі, як Роман Шухевич, Володимир Янів, Богдан Кордюк, Зенон Коссак, Степан Ленкавський. Після злиття деяких окремих організацій у 1926 р. виник "Союз Націоналістичної Української Молоді" (СНУМ), який очолив Осип Боднарович, а до Проводу входили Степан Охримович, Богдан Кравців, Степан Ленкавський, Іван Габрусевич.
Однією з найвидатніших постатей молодіжного руху в 1920-х роках в Галичині був Степан Охримович, який, власне, і ввів у політичну діяльність свого молодшого колегу по Стрийській гімназії Степана Бандеру. Знайшовши в бібліотеці місцевої "Просвіти" праці Миколи Міхновського, зокрема його "Самостійну Україну", Охримович захопився ними, дав їх читати своїм друзям, зокрема й Степанові Бандері. В результаті виникла вже згадана "Організація Вищих Кляс Українських Гімназій".

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2005 > Тема "Українці мої..."