Версiя для друку Обговорити в форумi

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.
(Продовження. Поч. у №1 - 28).

Рік 1952 був особливо небезпечний для нас, і ми з батьком переховувалися впродовж кількох місяців в маленькому селі Оберлав біля Гарміш-Партенкірхен. Нещастя хотіло, щоб всі троє дітей захворіли на запалення залоз і мусили впродовж двох місяців лежати в ліжку.
Під час чотирьох років ми були цілковито відірвані від українців, а це загрожувало нам, дітям, повним відчуженням від українства. Але мій батько, не зважаючи на свою відповідальну і виснажливу працю, знаходив ще досить часу для того, щоб вчити мене української історії, географії та літератури, як теж спонукав мене до читання українських книжок. Мій брат і сестра, ще заки пішли до німецької народньої школи, маючи 5 чи 4 роки, уже навчилися читати і писати по-українськи.
В той час я ще не знала, ким був мій батько, хоч і не могла собі пояснити, чому ми змінили наше прізвище; але я не відважилася запитати про це батька.
В 1954 р. ми переїхали до Мюнхена, головно тому, щоб заощадити батькові щоденної небезпечної їзди (80 км), як теж тому, що тут були для дітей кращі можливості учитися.
Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних обсервацій, постійної зміни прізвища, як теж через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один мій знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера - це мій батько. Вже тоді я собі усвідомила, що не смію прозрадити цього моїм молодшим братові та сестрі; було б дуже небезпечно, якщо б малі діти через свою наївність в чомусь проговорилися.
Від 1954 до 1960 р., ще рік по смерті мого батька, ми жили в Мюнхені.
Мій покійний батько був стомлений постійною охороною і подеколи був необережний. Він твердо вірив, що стоїть під особливою Божою охороною, і говорив: якщо мене хочуть спрятати зі світу, то знайдуть спосіб зліквідувати мене разом з охороною. Він їздив своїм автом до української католицької церкви, де підсудний вперше його побачив.
Підсудний твердить, що через вагання і докори совісті він не виконав скритовбивства в травні 1959 р. В той час було відомо, що мій батько загрожений, і тому зміцнено його охорону.
Сьогодні, в три роки по смерті мого батька, я говорю в першу чергу від імені моєї мами, яка віддала свою молодість моєму батькові та своїм дітям.
Я хочу ще повернутися до зізнань підсудного, де він говорить яким цинічним способом Сєргєй його заспокоював, кажучи, що діти Бандери будуть ще йому "вдячні" за цей вчинок. Ця цинічна заввага вказує на те, що КГБ плянував схопити нас, дітей, вивезти нас до Совєтського Союзу, зламати наш опір жахливими способами, що там сьогодні практикуються, і зробити з нас комуністів, щоб ми засуджували нашого рідного батька. Саме таким способом пробувано виховати на комуніста сина генерала Тараса Чупринки, Головного Командира УПА, який загинув у 1950 р. в Білогорщі. Сєргєєві мусило бути ясно, що це єдиний спосіб допровадити нас, дітей, до такого ставлення.
Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючою людиною і загинув за Бога та незалежну вільну Україну - за свободу всього світу.
Мій блаженної пам'яті батько, який уосіблював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само як мого брата і моєї сестри та української молоді".

ГІРКЕ СЛОВО - ЧУЖИНА

Хоча політична діяльність Степана Бандери в повоєнні роки була начебто найбільше на виду, а все ж про неї найважче писати, настільки суперечливі свідчення навіть сучасників, людей, які в той час знали Бандеру, спілкувалися з ним.
Найперше - яку посаду займав Степан Бандера на цей час?
На момент свого арешту німцями він був Головою Проводу ОУН, яка називала себе революційною або ще "з-під стягу Бандери".
Після арешту обов'язки Голови перейняв на себе Микола Лебедь, але він не був офіційно затверджений на цій посаді і називався урядуючим провідником. На III Великому Надзвичайному Зборі ОУН у 1943 р. було вирішено відмовитися від інституції провідника і натомість було створено Бюро Проводу з трьох чоловік: Роман Шухевич, Ростислав Волошин і Дмитро Маївський. Але і Волошин, і Маївський загинули, знову залишився один - Роман Шухевич, який задля конспірації вживав кілька псевдонімів.
Мирослав Прокоп, один із засновників Української Головної Визвольної Ради (УГВР), твердить, що Роман Шухевич був і залишався Головою Проводу до самої своєї загибелі. Інший видатний націоналістичний публіцист Степан Мудрик-Мечник писав: "Степан Бандера після звільнення з німецького концтабору Саксенгавзен на деякий час затримався в Берліні. Сюди до нього з України з групою членів ОУН приїхав Микола Лебедь, висланий Романом Шухевичем для зовнішньополітичної діяльності. М. Лебедь став перед Бандерою на струнко і склав звіт про проведену ним працю". По-перше, оце "став на струнко" мимоволі викликає усмішку. А по-друге, Микола Лебедь прибув на Захід не для звіту перед Бандерою, а як генеральний секретар зовнішніх справ УГВР разом із Зеноном Матлою і Дарією Ребет для того, щоб інформувати світову громадськість про ту героїчну боротьбу, яку веде УПА з комуністичним режимом.
Хоча палкі прихильники Степана Бандери вважали, що його в 1940 р. на Краківському Зборі обрано дожиттєвим провідником ОУН, але він сам, судячи з усього, хотів мати підтвердження своїх повноважень і намагався зібрати IV Великий Збір ОУН, але цей намір залишився нездійсненим, оскільки на нього не могли прибути делегати з України. Замість Збору взимку 1946 р. у Мюнхені була проведена розширена конференція, на якій створено Закордонні Частини ОУН. Це дало підстави тим націоналістам, які не погодилися з політикою Степана Бандери, твердити, що в повоєнні роки він уже не був Головою Проводу всієї ОУНр, а лише ЗЧ ОУН.
Мабуть, історія певною мірою повторюється. Як у 1940 р. Степан Бандера зі своїми однодумцями звинувачували Провід ОУН у тому, що, перебуваючи на еміграції, він не орієнтується в ситуації в краю, так тепер Дарія і Лев Ребети, Зенон Матла, Микола Лебедь та інші члени ОУН, які мали можливість познайомитися з поглядами і настроями населення центральних і східних областей України, звинувачували в цьому самого Бандеру.
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 15.07.2005 > Тема "Українці мої..."