Версiя для друку Обговорити в форумi

25 січня, в день святої мучениці Тетяни, виповнилося 14 років Тані Полубко - палкій шанувальниці "Джерельця", юній поетесі, нашому пречудовому позаштатному кореспондентові.
Таня на відмінно навчається в школі № 14 м. Чернівців, бере активну участь в усіх шкільних заходах, кілька років поспіль перемагає в конкурсах з української мови імені Петра Яцика.
А минулого літа за перемогу в усеукраїнському конкурсі "Історія мого роду", який організувала громадська організація "Союз українок України", Таню було нагороджено путівкою в "Артек". Її спогади про відпочинок в цьому найпрестижнішому таборі відпочинку друкуються в цьому номері "Джерельця".
Люба наша Таню! Редакція "Джерельця" від імені багатьох своїх читачів і дописувачів дуже і дуже сердечно вітають тебе з днем твого народження! Спасибі твоїй бабусі Надії Василівні за те, що виховує тебе справжньою українкою! Щастя тобі, дівчинко, здоров'я та усіляких гараздів! Хай доля до тебе буде завжди прихильною!

"Я хочу вірші сонячні мережать,
ЩОБИ ВОНИ КОМУСЬ ДОПОМОГЛИ!"
Я - Тетяна Полубко з Чернівців (ну, чим же не кримчаночка?). Не смійтеся: Крим я дуже полюбила. Мені щойно виповнилось 14 років, у Криму побувала вже двічі. Хотіла б там жити. Проте... Я люблю усю свою Україну, кожен її куточок, кожен метр землі, кожне деревце, кущик; кожну п'ядь голубого (а часом і суворого, похмурого й туманного неба, що розкинулося над нами). Люблю тому, що люблю, тому що тут народилася, вперше вдихнула повітря на повні груди, вперше першим своїм дитячим криком сповістила світ, що я прийшла у нього, сповістила Україну, що народилося ще одне її дитя, громадянка, людина...
Так склалося, що мене виховує бабуся. Але ми з нею оптимісти, тримаємось і не дозволяємо собі хникати. Життя коротке, за ниттям і наріканням може усе минути. А коли ж встигнути щось зробити у ньому? Адже ж не для цього воно дане, щоб думати тільки про свої негаразди. Потрібно поспішити зробити у ньому щось корисне, бо дні життя не повернеш потім назад...
Не для того життя людині дається, щоб лише дихати повітрям, їсти хліб, милуватися навколишнім світом, - щоб тільки споживати. В ньому потрібно творити, стверджувати себе, розвивати те, що дано Богом. Я люблю писати й малювати. Це моя мрія на все життя. Але потрібно вдосконалюватися. Не можна стояти на одному місці. Рядочки, які я недавно написала, - це моє кредо:

Я хочу вірші сонячні
мережать,
Щоби вони комусь
допомогли,
Щоби вони,
 як та рятівна стежка,
Когось правдиво
по життю вели...
І ще:
Я не люблю неправди,
Хоч, може, й красива вона...
Ні, краще уже те, справжнє,
Хоч серденько розрива.
Ну, що за користь із того,
Що буде гарна брехня?
З правдою жити,
 як з Богом,
Бо правда - завжди свята...

ПРО ТЕ, ЩО СЕРЦЮ МИЛЕ
Є щось символічне у тому, що "Кримська світлиця" і "Джерельце" пишуть про дитячий журнал "Соняшник". Мабуть, долі схожі. "Кримську світлицю" і "Джерельце" верстає сам редактор, а "соняшникова" мама - головний редактор пані Леся Воронина теж б'ється, мов риба об лід. А які вони чудові, які потрібні дітям ці високопробні українські видання! Хоч би трішки їм уваги і поваги від владних структур, хоч якийсь стимул з'явився б - і то було б тепліше й радісніше на серці.
Я їх усі люблю - хороші дитячі видання. Це наші вихователі. Вони вчать нас виростати не байдужими до людського горя і біди, бути розумними, працьовитими, а ще - рости патріотами рідної землі.
У мене все починалося з "Малятка" і "Вечірньої колисанки". А потім була "Яблунька". У ній - мій дебют: це перший опублікований вірш "Чорнобривці". Це було у вересні 1999 року, а в 2002 - я удостоїлася звання "Панна "Яблунька"-2002". Я і ще одна дівчинка з Чернігівщини. А у 2004 - нагородження у Спілці письменників від журналу "Соняшник".
І ось зустріч з "Кримською світлицею" і "Джерельцем". Тут я не просто школярка-дописувачка. В першу чергу - молода громадянка. По-іншому не можна.
Якесь подвійне виникає почуття: адже ж живемо ми у нашій вільній, незалежній державі. І влада у ній наша, українська. То чому ж виникають такі проблеми з фінансуванням "Кримської світлиці", "Джерельця", "Соняшника"? Так хочеться вірити, що у новому бюджеті будуть передбачені кошти на наші прекрасні дитячі видання. Може, допоможе те, що наступний 2006 рік Президентом оголошений роком дитини? Може, зроблять дітям України такий дарунок? Аби мої слова були почуті. А поки що - мій подарунок побратимові "Джерельця" - "Соняшникові".
"Соняшнику" дорогий,
Ми - твої соняшничата,
Ти у нас усіх один;
Нас у тебе - так багато.
Ти навчаєш, як нам жить,
Як поводитись, трудитись,
Хочеш, щоби всі умить
Ідеальними зробились.
Будем разом підростать
І тягнутися до сонця:
Всіх дівчаток і хлоп'ят
Зігріва воно охоче.

ЦЕЙ ПРЕКРАСНИЙ "АРТЕК"
Тут більше сонця, ніж в усьому Криму, ніж в усьому світі. Тут синіше небо й море, а морські хвилі лагідніші й тепліші.
А яке прозоро-чисте повітря, а які розкішні пальми! А які високі гори... А які...
Вожатих таких ніде більше немає: розуміють з півслова, з погляду. А ми їх теж розуміємо з погляду. І друзі тут вірні й хороші, тому загін наш - найкращий і найдружніший на весь "Артек".
Ми купалися й загоряли, ходили в походи, давали концерти (і то нічого, що для п'єси мені дали босоніжки, які потрібно було кріпити шнурочками, такі вони старенькі...). Все одно було весело, і я зіграла добре, і всі були задоволені.
А потім, потім проводилися різні конкурси, і я заробила три грамоти, які бережливо привезла додому. Ось і за свій малюнок я отримала грамоту і посіла перше місце на весь наш "Лісовий" табір. Я назвала цей малюнок "З ювілеєм, "Артек!".
Тому, що я відпочивала влітку в "Артеку", завдячую Союзу українок України. Я виконувала дуже серйозне дослідження у номінації "Історія мого роду". Моя конкурсна робота називалася "Криниця роду мого". В своєму дослідженні я торкнулася життя своїх пращурів аж до сьомого покоління. Таке дослідження цікаве і корисне не лише для мене, а й для нашого молодого суспільства, для історії України, бо за часи комуністичного режиму багато знищено архівних матеріалів, перекручено нашу історію.
Тож, щоб відновити історичну правду, залучивши до цього молодь України, і проводиться конкурс. Його започаткували вісім років тому. Опікуються ним голова СУУ Лілія Степанів-на Григорович та пані Ростислава Федак зі Львова, котра є його патронесою, українки, патріотки, які глибоко усвідомлюють значення цього конкурсу для відновлення правдивої історії України і для виховання у молоді пошани до історичного минулого рідного краю та любові до рідної землі, котра так щедро і рясно зрошена кров'ю попередніх поколінь, на котрій споконвіків українці боролися за волю й незалежність.
Як я уже висловилась, дослідження проводила на прикладах життя і боротьби свого давнього українського роду, котрий корінням вріс в усе наше національне. Чималу допомогу в оформленні роботи, у визначенні головного в ній чи другорядного надала мені велика патріотка, чудова вихователька, справжня українка - голова нашого Чернівецького обласного Союзу українок Олександра Василівна Попелюк.
Жаль мені дуже, що в цьому конкурсі цього року не було жодного учасника з Криму. Матеріали конкурсу оформили у збірник "Міжнародний конкурс "Мій рідний край"-2004-2005". Звичайно, кримчани теж могли б взяти участь у цьому конкурсі, і не тільки діти українського походження, котрі живуть у Криму, а й інших національностей, бо Україна - це і їх рідний край. А писати, досліджувати є про що. Одна тільки депортація національних меншин Криму відкрила б багатющі сторінки історії Кримського півострова. Це так потрібно для нас, для нащадків! Сподіваюся й вірю, що в 9-му конкурсі візьмуть участь і представники учнівської та студентської молоді Криму. А підсумки його, як і 8-го, відбудуться 28 червня в День Конституції у Києві.
Моє перебування в "Артеку" було овіяне романтикою великого торжества - 80-річного ювілею прекрасної дитячої Міжнародної республіки. Святковим настроєм пройнялися
усі табори, всі загони, кожна дитина, котра на цей час перебувала в "Артеку": на свято приїхав наш Президент Віктор Андрійович Ющенко з дружиною. Важко передати словами ту урочистість, радість, збудженість, які сповнювали наші душі. Здавалося, саме повітря, море, гори - усе радіє в цей день. Я хотіла фотографувати, але це було неможливо: в напрямку до Президента тягнулося море рук. За ними нічого не було видно. Від мене неподалік, всього за кілька кроків, стояла пані Катерина Ющенко. Я спочатку її не впізнала, така вона була радісна, весела, як артеківка, бо пройнялася настроєм свята.
Ніколи не забуду цього чудового, урочистого дня! Про "Артек" я написала кілька віршів. Ось один з них.

ЗДРАСТУЙ, ЧУДОВИЙ "АРТЕК"!
Здрастуй Крим, ласкавий,
теплий і казковий.
Наш "Артек", оспіваний
 у мріях осяйних.
Аю-Даг у синяві,
 гарний невимовно
У променях сонця
 срібно-золотих.
Манить всіх гладінь
 морська святкова,
Грає в Чорнім морі
 тепла голубінь.
Друже, глянь -
краса ж бо невимовна
Відгукнулась піснею
 в серденьку моїм.
Блискітками хвилі
 виграють, як в казці,
Поміж ними видно
 хоровод медуз.
Творчість і романтика
 в кожного у серці,
Бо "Артек" - дитячий
 наш міцний союз.
Ми "Артеку" не забудем:
В серце вріс він назавжди,
Всім розкажемо і всюди,
Як чудово тут жили!
Тетяна ПОЛУБКО,
учениця 8-го "а" класу ЗОШ № 14 м. Чернівців.
На фото: Таня Полубко в "Артеку".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 27.01.2006 > Тема ""Джерельце""