Версiя для друку Обговорити в форумi

ОБІЦЯЛИ "КРИМСЬКИЙ РАЙ"...

СПОДІВАЮСЯ, що після оприлюднених в "КС" архівних матеріалів навіть найзатятіший українофоб не стане заперечувати той очевидний факт, що саме на Україну і український народ ліг основний тягар повоєнної відбудови Криму. Тим же, хто буде опиратися, радимо погортати пуди ешелонних списків сотень тисяч переселенців з України, яких часто всупереч їхньому бажанню завозили упродовж 50 років до Криму.
Не менш промовистими є також і статистичні матеріали про колосальні економічні витрати нашої республіки на відбудову Криму. Тож твердження про те, що півострів у повоєнні роки відроджувався мозолистими руками українських селян та робітників, не є гіперболою або журналістським перебільшенням.
Сподіваємося, що колись на нашій невдячній кримській землі більш мудрі нащадки наважаться спорудити пам'ятник не завойовниці півострова, блудниці "исконно русской императрице Екатерине ІІ", і не кривавим комуністичним вождям, а стожилому українському селянинові, який після виселення кримських татар врятував півострів від руйнації, відродив садівництво та виноградарство, дав життя пустельному кримському степові.
У реальній буденності, з якою щоденно стикалися сотні тисяч переселенців, життя на півострові виявилось не таким райдужно-звабливим, як про це по всій Україні, на кожному кроці галасували газети, радіотарілки на колгоспних базарах, армія уповноважених відділів з оргнабору і переселень, сільські та районні партійні секретарі. Мабуть, і деяким землячкам, яких змушували підписувати листи про щасливе життя у Криму, при зустрічі на кримській землі, було соромно дивитись людям в очі.
Вже при завантаженні у товарні потяги більшість переселенців усвідомлювала, що радянська влада їх у черговий раз ошукала. На залізничних вокзалах на сім'ї переселенців чекали не пасажирські потяги, а звичайні товарняки, у яких перевозили зазвичай арештантів чи худобу. Досвід перевезень великих мас людей у такий спосіб у залізниці, яка фактично була підрозділом НКВС, був величезний. Тягар дорожнього побуту та харчування у дорозі також ліг на плечі переселенців. З собою вони мали право взяти найнеобхідніші речі, невеликий запас продуктів, документи та обмінні квитанції на безоплатну здачу зерна, картоплі, корів, поросят, свиней та іншої живності.
В офіційних звітах зазначається, що на кримських станціях переселенці часто стикалися з тривалим очікуванням автотранспорту, неготовністю господарств до прийняття сімей. Звіти різноманітних комісій, які вивчали численні скарги переселенців та їх облаштування на місцях поселень, засвідчують не лише безвідповідальність місцевих чиновників, але й цілковиту байдужість владних структур за долю сотень тисяч людей, зірваних з рідних місць.
Українським переселенцям 50-х років у Криму виявилося найтяжче. Адже перша хвиля післявоєнних переселенців з Російської Федерації майже не мала великих побутових проблем. Їх поселяли вже у добре обжиті райони Південнобережжя та Передгір'я, де було пристойне житло і навіть майно виселених кримських татар. Більшість садиб кримських татар мали воду та поливні городи. Переселенців з України, які прибували до Криму, селили у малообжиті, безводні степові райони. Їх поселяли по сім'ях колгоспників, школах, клубах, коморах. Будівництво степових будиночків велося досить повільно і неякісно. Про тяжкі побутові умови українських переселенців на кримській землі красномовно говорять архівні документи.
Ми будемо оперувати даними 1955 року, тобто першого року після передачі Кримської області до складу України. У довідці, підписаній головою виконкому Кримської обласної ради, зазначається, що за період з 1950 по 1955 рік в кримські колгоспи було переселено 16 630 сімей. У 1955 році Рада міністрів України передбачала переселити ще 2 190 сімей. Переселення відбувалося з Київської, Вінницької, Сумської, Чернігівської та Полтавської областей. Намагаючись перевиконати план, переселили на 50 сімей більше. Чисельність переселенців у 1955 році складала 8 818 осіб, кількість працездатних становила 5 153 особи. Як зазначає голова облвиконкому, перед всіма радянськими та с/г органами стояло завдання - забезпечити господарське облаштування та закріпити всіх прибульців на кримській землі з метою ліквідації гострої нестачі робочої сили.
Чиновник високого рангу самокритично заявляє, "що з цим завданням" ми не впорались. Перш за все кримська влада не підготувалась до прийняття великої маси переселенців. До того ж, вжиті заходи щодо господарського облаштування прибульців виявилися малоефективними. Особливо незадовільно - у наданні переселенцям житла та корів. Переселенці ж активно стали до праці на полях, городах, садах, виноградниках та тютюнових плантаціях.
Замість обіцяних переселенських будинків та облаштованих квартир переважну більшість сімей прибульців підселили до сімей колгоспників або надали зовсім непридатне житло. До весни 1955 року у колгоспах області було підготовлено лише 156 будиночків; будівництво нових будинків та завершення вже розпочатих до бе-резня не відбулося.
Перший кредит на завершення будівництва житла для переселенців в сумі 4,6 млн. крб. надали лише 5 березня, а на нове будівництво в сумі 15,4 млн. крб. - 14 квітня, а третій - 12 млн. лише у серпні. Із запланованих 3 050 будинків на 1 жовтня 1955 року підготували лише 1 133. До пізньої осені будівництво понад 700 бу-динків так і не розпочали. У стані довгобуду перебувало понад 1 200 будинків. Особливо незадовільно будували житло для переселенців у Джанкойському, Азовському, Октябрському, Сімферопольському, Сакському, Совєтському, Ленінському районах.
Через незадовільне будівництво в колгоспах області понад 1000 сімей лишаються не забезпеченими житлом. Влада не забезпечила переселенців також і обіцяними коровами. Без годувальниць у 1955 році лишилося 648 сімей планових переселенців. Ще 119 сімей переселенців минулих років також не отримали корів.
Питання про серйозні недоліки у господарському облаштуванні переселенців обговорювалось на засіданні бюро ОК КПУ (30 вересня) та 4 жовтня 1955 року на засіданні Кримського облвиконкому. Проте  істотних змін ці чиновницькі наради не принесли. На будівництво вкрай не вистачало ні матеріалів, ні робочої сили. Корів же у Криму також бракувало. Тому місцева влада звернулася по допомогу до київських урядовців з проханням виділити області додатково ще 500 - 700 корів. Через незадовільне ставлення кримської влади до потреб та побуту переселенців лише за 9 місяців покинули півострів 327 сімей прибульців поточного  року і 119 сімей, які прибули 1954 року.
Ще більш невтішні дані щодо господарського облаштування переселенців з інших областей України наводяться у довідках районних уповноважених та керівників відділу переселень Кримського облвиконкому. Кримський облвиконком проводив перевірку стану прийняття та господарського облаштування переселенців у Білогірському районі за 1950 - 1954 роки. Упродовж 1950 - 1955 рр. Білогірський район прийняв 1 058 сімей переселенців. З них у 1950 - 1951 рр. вибуло 87 сімей, у 1952 - 75, у 1953 - 57, у 1954 - 41, а в 1955 - 47. Всього за п'ять років вибуло з району 307 сімей або 29% кількості прибулих.
Комісія облвиконкому визнала наявність численних скарг переселенців на їх незадовільне господарське облаштування у районі і байдужість районної влади до побутових умов людей. Так, у більшості колгоспів Білогірського району будинки здавали зовсім не придатні для життя: без підлоги, внутрішніх дверей, без стелі, а надвірні будівлі без даху.
Колгоспи не надавали переселенцям належної матеріальної допомоги, хоч на ці заходи були виділені необхідні продукти та гроші. Керівники колгоспів і районні чиновники не реагували на численні скарги переселенців, особливо на недобудовані будинки та нелюдські умови побуту. Типовим прикладом чиновницької байдужості до потреб переселенців стало брутальне ставлення до сім'ї переселенця 1952 року з Київсь-кої області Смовж Марії Петрівни. Чоловік її, тяжко працюючи у колгоспі, помер, а сину-трактористу на роботі відірвало ногу. Сама нещасна жінка, піднімаючи тяжкі вантажі, надірвалася на колгоспній роботі і упродовж 1953 - 1954 років (8 місяців) пролежала у лі-карні. Сім'я жила лише за рахунок праці єдиної дочки. Всі потерпали від злиднів. Через них змушені були продати навіть надійну годувальницю - корову. Колгоспне начальство не зважало на благання сім'ї Смовжів надати хоча б якусь допомогу. І лише у 1955 році райвиконком надав переселенцям "ссуду", допомогу - 40 кг пшениці.
Комісія визнала, що причиною багатьох негараздів у колгоспах району є слабка економіка господарств. Більшість переселенців, отримуючи досить низьку платню, не могли забезпечити не лише свій прожитковий мінімум, але й вести розрахунки за позику на придбання житла. Вона складала до 2 тис. крб. на рік.
Оплата за трудодні, наприклад, у колгоспі ім. Кірова в 1953 році складала 95 коп. та 1,1 кг зерна, у 1954 - 2 крб. 02 коп. і 0,134 кг зерна. А у колгоспі ім. Чапаєва в 1953 році на трудодень отримали 1 крб. і 0,8 кг зерна. Лише у 1954 році на трудодень видали 4 крб. 55 коп. та 2 кг зерна. Ще нижчою оплата була у колгоспі ім. Шаумяна: 1953 рік - 1 крб. 03 коп. і 1,5 кг зерна, а в 1954 році - 2 крб. 40 коп. і 1,2 кг зерна.
За завданням уряду України з 17 травня по 15 червня ситуацію з господарським облаштуванням переселенців у Криму (Сімферопольський, Євпаторійський та Октябрський р-ни) перевіряла інспектор відділу переселень Полтавського облвиконкому. Комісія виявила ще більше різних недоліків.
У Сімферопольському районі з початку року (1955) на поселення прибуло з України 105 сімей. Більшість з них розташувались на підселенні до колгоспників. У виробничих приміщеннях (школах, коморах та конторах) розмістили 10 сімей. Зазначається, що як районні, так і сільські ради та керівники колгоспів виявили дивовижну байдужість до долі переселенців. Так, у колгоспі ім. Маленкова (голова Шалатолін) переселенку Коновалюк Ганну Устимівну з сім'єю розмістили у приміщенні... свинарника, тобто у маленькій кімнаті, де готували корм для свиней. А сім'ї переселенців Годинюка Михайла Тимофійовича та Ковтуна Павла Самійловича також розташували у іншій кімнаті цього ж свинарника. І це свавілля чинили тоді, коли у трьох переселенських будинках мешкали зовсім сторонні люди, не переселенці.
У більшості господарств не було дитячих садочків. Тому матері малолітніх дітей не могли працювати у колгоспах. Керівники колгоспів вважали, що вони не зобов'язані дбати про дошкільні заклади. Жодного нового будинку для переселенців, з 15 запланованих у колгоспі, на час перевірки так і не завершили.
Не краща ситуація склалася з прийняттям переселенців у кол-госпі ім. Жданова (голова Дьяков). Переселенця Гутарова Миколу Єгоровича з сім'єю розмістили у прибудові до приміщення комори. Вона була зовсім непридатна для життя: там не було навіть вікна, за питною водою потрібно було іти понад 500 м. І це при тому, що дружина переселенця мала народжувати дитину. Переселенця Клименка Івана Климовича також розташували з сім'єю у непридатній для життя коморі, з бетонною підлогою, без стелі  і великими шпаринами у стінах, через що у помешканні були постійні сильні протяги.
Господарським облаштуванням переселенців практично не опікувалися у кожному сімферопольському колгоспі. Так, у колгоспі ім. Шеверніка всі 11 сімей переселенців також підселили до місцевих колгоспників. У той же час, у спеціально збудованих будинках для переселенців мешкали упродовж кількох років люди, близькі до керівництва колгоспу.
Комісія визначила, що на рівні району влада також не займалася системно господарським облаштуванням переселенців. Із 100 запланованих до здачі будинків не було збудовано  жодного. В цілому у Сімферопольському районі в стадії будівництва перебувало понад 364 будинки. У той же час, за документами, на будівництво витратили майже 400 тис. крб. Цей факт свідчить, що на місцях відбувалося нецільове використання виділених на будівництво державних коштів. За їх рахунок не лише керівники господарств, але й району, вирішували свої власні проблеми: будували комфортне житло, ремонтували свої помешкання та накопичували гроші на придбання власних автомобілів.
Упродовж 1955 року велося активне переселення з України і до Євпаторійського району. Замість 120 сімей за планом до району у 1955 році переселили 163 сім'ї. Але не всіх їх забезпечили впорядкованим житлом. Значну кількість сімей (понад 30) підселили до помешкань колгоспників та у виробничих приміщеннях (школах, конторах, коморах). У той же час у будинках для переселенців тривалий час мешкали голови колгоспів та їх водії, працівники МТС, агрономи, учителі. Голова колгоспу
ім. Сталіна (Карборан) примудрився поселити сім'ю переселенця Кованюка Михайла Івановича з сім'єю у власному кабінеті, а сім'ю Литяги Олексія Андрійовича у комірчині місцевого інтернату. Голова колгоспу "Родіна" (Новиченко) розмістив багатодітні сім'ї переселенців Онищенка Дмитра Васильовича (7 осіб) та Стрюка Василя Івановича у одній квартирі із двох невеличких кімнат.
Велика заборгованість за позикою на будівництво житла для переселенців і незавершене будівництво свідчать також про розкрадання коштів або про їх нецільове використання. Здані в експлуатацію будинки мали безліч недоліків. Їх здавали без дверей, без підлоги та з вельми неякісною внутрішньою штукатуркою.
Відповідно до урядових постанов, господарства, у які прибували переселенці, мали надавати їм продовольчу позику. Передбачалось, що відпускні ціни на продук-ти харчування для переселенців будуть пільговими, а не ринковими. Проте керівники більшості колгоспів вирішили на переселенцях добряче заробити. Вони часто надавали продукти за цінами, вищими від ринкових. Так голова євпаторійського колгоспу ім. Сталіна Карборан Є. М., мабуть, врахувавши близькість курортної Євпаторії, став відпускати продукти переселенцям за завищеними цінами: олію по 19 - 23 крб. за літр, яйця - 9 - 10 крб., молоко - 2,8 - 3,0 крб. за літр. Більшість сімей переселенців у цьому господарстві перебували у тяжкому матеріальному стані. У той же час, передбачений державою фонд підтримки переселенців був використаний лише на 50%.
Зазначені факти свавілля знахабнілих місцевих червоних урядників були непоодинокі. Переселенці з іншого євпаторійського колгоспу ім. 8 Березня також скаржилися на високі відпускні ціни на продукти харчування та брутальне ставлення до людей зарозумілого голови колгоспу Шевченка.
Досить складною виявилося господарське облаштування переселенців також у господарствах Ленінського, Первомайського, Джанкойського, Приазовського, Чорноморського та Роздольненського районів. Не дуже комфортно жилося українським переселенцям і у кримських риболовецьких колгоспах.
Проте, незважаючи на великі випробування, які випали на долю переселенців з України, чиновницьке свавілля та безпорадність влади, переважна їх більшість залишилась на півострові. Своєю жертовною, самовідданою працею вони відродили повоєнний Крим.
Петро ВОЛЬВАЧ,
академік УЕАН, голова Кримської філії Наукового товариства
ім. Шевченка, дійсний член НТШ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 14.04.2006 > Тема ""Білі плями" історії"