Версiя для друку Обговорити в форумi

Російський урок

Визнання російського історика

Юрій Афанасьєв - автор книги "Опасная Россия. Традиции самовластья сегодня" - академік Російської академії природничих наук, почесний доктор багатьох зарубіжних університетів, одне з чільних імен російської історичної науки, засновник і тривалий час ректор Російського державного гуманітарного університету в Москві. Це видання з'явилося друком у Москві 2001 р., після приходу до влади Путіна. Книга була широко відрецензована на Заході, щойно вийшов друком польський переклад. Чомусь на той час в Україні вона пройшла повз увагу істориків, а даремно.
З огляду на події останніх років, цікаво повернутися до цієї книжки, актуальність якої особливо виразна сьогодні.
Це книга сувора, болюча, безкомпромісна. Найбільша її цінність - критична свідомість власної історії. Своїм дослідженням Афанасьєв засвідчує, що в російській національній ментальності насправді відбувається глибинний перегляд інтерпретативних стереотипів. Ні, це ще не процес, а лише поодинокі самотні голоси. Але це голоси потужні. Це голос російського історика, який іде супроти "тріумфалістської" течії, намагаючись зрозуміти реальні проблеми і перспективи сьогоднішньої Росії. Варто прислухатися до думки Афанасьєва, якщо хочемо зрозуміти, що насправді відбувається в Росії. Крім того, крізь призму цього безжалісного аналізу можна також краще збагнути й те, що донедавна відбувалося в Україні. І до яких непоправних наслідків могло б це призвести, якби Україна різко не змінила свій цивілізаційний вибір.
Сам факт виходу цієї книжки в Росії - емблематичний. Ця студія є фактично попередженням про встановлення в Росії автократичної, більш того - неототалітарної системи. І вже тим самим ця книжка свідчить про можливість змін у російській історіографії. А також - парадоксально - не виключено, що й у самій Росії. Адже критичне усвідомлення реальності є першим кроком до її подолання. З такою Росією неможливо не бути солідарними.
Отже, пропонуємо вам аналіз цих цитат (збережена мова і шрифтові особливості оригіналу) з точки зору державних інтересів України, яка волею малоросійських клонів російської автократії нещодавно мало не осіла в сипучі піски євразійської пустелі, - разом із тією Росією, яка, як свідчить аналіз Афанасьєва, перебуває на грані своєї, можливо, неминучої катастрофи.

ВЕЛИЧ I ДЕГРАДАЦIЯ

Історик запитує: "История: повод ли для гордости или стыда?" І пише: "Любить Россию - это, как у Чаадаева, - знать ее. Не коленопреклоненно, не с закрытыми глазами". Якщо Росія, вважає історик, що переживає один за одним крах своїх планетарних імперських проектів, не буде здатна осмислити себе в категоріях реальної історії, ця країна буде приречена. "ХХ век для России начался и закончился невиданными для нее историческими поражениями. В начале века обанкротилось самодержавие, в конце - коммунистический порядок". І саме тому, що, декларуючи побудову соціалізму, Росія насправді побудувала "ГУЛАГ и полицейское государство. Запад, продвигаясь по тому же курсу, [...] построил социально ориентированную экономику и открытое общество". Ось тому основна небезпека Росії - в інерції власної історії, в неможливості знайти альтернативу перманентному імперському проекту, який гальмує розвиток країни, паралізує процеси модернізації.
Почнемо з економіки. Що являє собою економіка Росії, з її світовими амбіціями, а в дійсності - маргінальним становищем? Реставрація капіталізму, пише історик, теж пішла "грандиозно, со свойственным мировой периферии размахом. [...] Уж если либеральная приватизация - то вплоть до приватизации на пользу нескольких человек земных недр и всего национального достояния, а заодно и всей государственной власти". [...] Если свобода вообще, то и от законов тоже".
Який капіталізм утвердився в Росії? - запитує історик. І відповідає: "Олигархический", "бандитский". І основна причина в тому, що "в России "олигархи" и губернаторы - почти сплошь из советской и постсоветской номенклатуры". "Сегодня российские власть и собственность просто снова открыто [...] соединились". Відтак "мало поводов даже для сдержанного оптимизма: их соединение произошло независимо от общества, основой для такого соединения стали не общественные, а корпоративные, а по существу - клановые интересы". А цементуючою основою такого об'єднання влади й капіталу стало "беззаконие (президент Путин именует его "диктатурой закона")".
У результаті прірва бідності, в яку скотилася Росія, наближає її хіба до "передкапіталістичної Африки" та Латинської Америки. А прийшла до цієї деградації Росія "своим неповторимым путем", - сумно іронізує історик: "через имперское величие, через победу над фашизмом и ядерный паритет с США". Ця деградація зумовлена тим, що реальна ринкова економіка, яка забезпечує стабільне економічне зростання, неможлива без підставових елементів демократії. Підміна ж демократії автократією веде неминуче лише до "бандитського" капіталізму, так печально знайомого і нам.
Досить кинути оком на деякі цифри, які наводить Афанасьєв. Ці цифри чудово висвітлюють недолугу псевдоекономічну міфологію наших учорашніх можновладців, які прагли переконати суспільство в тому, що інтеграція з Росією є запорукою економічного та суспільного розквіту України.
Росія посідає "71-е место, среди стран "средней степени развития", сразу после Ливана и Западного Самоа - это и есть наше реальное место в мировой экономике [...]", пише Афанасьєв.
Росія не працює над жодною європейською перспективою - тією єдиною перспективою, яка могла б врятувати її економіку від криз і стагнації: "Пока что - ни согласия, ни намерений. Власть, как всегда, хочет силы и великодержавности". А суспільство не знає, чого насправді хоче, - просто "большинство из 140 миллионов населения живут на один доллар в день, а несколько сотен людей превратились в миллиардеров де-юре. Из страны за последние десять лет "сбежало" 150 - 200 млрд. долларов", а "годовой государственный бюджет равен трехнедельному американскому".
Оскільки ж Росія продовжує мріяти про себе як про супердержаву, то повторює фактично радянський варіант мілітаризованої економіки, яка в російських умовах ліквідує саму можливість економіки соціально орієнтованої. "Новая гипермилитаризация экономики - самоубийственна для России". Сучасна оборонна система Росії, вважає історик, несумісна з принципами вільного ринку. Третього шляху не дано: або треба будувати правове суспільство з ринковою економікою, або задовольняти інтереси "нынешнего военно-промышленного чиновного сословия".
А що буде далі? "А будет разоряться государство в пользу оборонно-промышленных генералов". І війна в Чечні ніколи не закінчиться, бо вона потрібна саме цим генералам.
Або ж питання системи соціального забезпечення населення. Політичне й економічне беззаконня, про яке пише Афанасьєв, призвело до того, що в Росії, за формулою російського демографа Л. Рибаковського, спостерігається "європейська народжуваність та африканська смертність". Тривалість життя в Росії - на 15 років нижча порівняно із Заходом. Щороку в Росії вмирає мільйон населення, зокрема 60 тисяч дітей. І причина більшості смертей - недосконалість медичного обслуговування, відсутність ліків, застарілість медичного обладнання (звичайно, якщо треба вибирати між термічними колисками для російських немовлят і бомбами для немовлят чеченських, то країна, яка собі сниться "супердержавою", не може не вибрати останнього!). Росія посідає друге місце у світі за числом самогубств. Драматичними темпами зростає смертність від алкоголізму, СНІДу, сухот, сифілісу. Санітарно-епідемічний стан продовольчої продукції - катастрофічний (ніж витрачати час на перевірку м'ясо-молочної продукції в Україні, чи не краще було б навести лад у себе вдома?!). Інститут соціальних і політичних досліджень Російської академії наук прогнозує в 2045 році скорочення російського населення на 70 - 90 мільйонів...
А адміністративна піраміда влади? Знову Афанасьєв: "Расползающиеся в разные стороны регионы. Приватизированное государство на услужении у мафиозных кланов. Заполнившая все поры общества коррупция..." Вам це нічого не нагадує? Ось звідки така "культурна близькість" між путінською Росією та кучмівською Україною, що робила просто необхідним стирання між ними кордонів. Так більшало території для "приватизації" у мафіозних кланів - для колективного грабунку надр, ресурсів і просто людського життя.
А правовий простір? Упродовж останніх десяти років правове поле в Росії "разрабатывали для себя, под себя и для собственной безопасности сами "приватизаторы" вместе с олигархами". Дії російської влади за останній час - це "постоянные изменения правил игры, отказ выполнять свои обязательства и функции, подмена правового регулирования волюнтаристскими решениями, молчаливое, а порой и открытое одобрение противозаконных операций, попустительство коррупции и дей-ствиям, противоречащим общественным интересам. Все это ведет к дальнейшему выдавливанию экономики в "тень", а общества - к протестному состоянию".
Демократичні інституції? На Заході, пише історик, суди і прокуратура є незалежними гілками відповідно державної та виконавчої влади. В Росії це - "карательные органы моносубъектной власти". В Росії прокуратура стала "державою в державі", тому що "беззаконня прокуратури" обслуговує інтереси влади, - це теж відома нам схема. Президент Росії особисто "эту по существу монархически-большевистскую, а по форме демократическую власть укрепляет. Тип власти не изменился. Сегодня президенту кажется, что он делает единственно возможное - повышает роль советской прокуратуры, откладывает реформу судов и прибирает к рукам еще трепыхающуюся прессу. Ослабляя других политических игроков и делая ставку снова на бюрократию как системообразующий элемент власти, он воссоздает ту самую моносубъектную русскую власть (иначе говоря - самовластие), которая веками пригибала Россию". Путін "отождествляет себя, свою власть и политику с государством в целом. А государство как власть отождествляется им с обществом".

IМПЕРСЬКИЙ ВИМIР

Підтвердженням сповзання Росії до диктатури, коментує історик, є, власне, й наступ на засоби масової інформації, тепер уже майже цілковите обмеження свободи слова. Цензура заповнює собою всі пори соціального організму. Зрозуміло, тиск на пресу має ті ж самі модальності, що донедавна спостерігалися і в Україні: альтернативні засоби інформації - журнал "Итоги", газета "Сегодня", радіостанція "Эхо Москвы" - були закриті чи обмежені в своїй діяльності нібито не за критику політики Кремля, а за фантоматичні порушення податкових законів. На велетенських обширах російської периферії інформація зведена до одноканальної пропаганди. За дев'ять років - від 1992-го до 2001 р. - в Росії було вбито 183 журналісти. "20 журналистов в год убивают в России, которая официально ни с кем не воюет", - гірко констатує історик.
Попри все, такі брутальні силові методи управління державою ведуть до зворотного результату, вважає Афанасьєв: не до зміцнення країни, а до прогресуючого її розпаду. "Административные меры президента России по укреплению "властной вертикали", по созданию на территории страны семи генерал-губернаторств, - это, скорее, очередная акция по силовому скреплению разваливающейся империи, чем серьезная попытка внутреннего обустройства России". "[...] Постепенно и незаметно единое государство на территории России по сути дела перестало существовать". "[...] Единая экономическая система страны неуклонно разрушается. Возможно, более точное определение еще мрачнее: ее уже нет".
Історик говорить також про особливо драматичний наслідок історичної специфіки російської державної системи, закоріненої у винятково імперському вимірі її формування, а саме: відсутність органічної єдності Росії як суспільного утворення і як культури. Ця держава складається із суб'єктів, пише Афанасьєв, які опинилися в цих кордонах у різний час і "зачастую не по своей воле" (серед прикладів фігурує і насильницьке приєднання України до Радянської Росії шляхом більшовицької окупації). Ці суб'єкти, твердить історик, перебувають "не только в разных цивилизациях, но и в разных временных эпохах". Єдиним інструментом такого об'єднання в минулому був лише терор: репресії, депортації і навіть Голодомор, як у випадку України. Ціна комуністичного насилля по світу - 85 - 100 мільйонів жертв.
З них на сумлінні Росії - 20 мільйонів людських життів, як вказує відоме дослідження європейських учених - "Черная книга коммунизма. Преступления. Террор. Репрессии" (рос. переклад: Москва, 1999). Комуністичну Росію перевершив лише комуністичний Китай - 65 мільйонів жертв...
Присуд історика суворий: "Русское насилие, его размах и гигантское наследие (включая Чечню сегодня) - это монголо-византийско-социалистический [...] синтез", який парадоксально вдарив тяжко по самій Російській державі. Адже радянський "інтернаціоналізм", який насправді був безвідмовно діючим механізмом тотального національного приниження і взаємного нацьковування всіх без винятку втягнених у цей диявольський експеримент народів, обернувся "политическим отторжением России [...] всеми бывшими "союзными республиками", за исключением, может быть, Белоруссии - в силу родового сходства все еще советского режима Александра Лукашенко и постсоветской российской власти".
Словом, є ризик, вважає історик, що остаточна конфігурація світу після "холодної війни" матиме з вини Росії конфліктну, дестабілізовану і дестабілізуючу структуру. З одного боку, ЄС - розширений простір політичної рівноваги й економічного достатку, в якому паритет забезпечений на всіх щаблях представництва (включаючи, між іншим, мовний: ЩОДНЯ ЄС витрачає 2 мільйони євро для перекладу з мов і на мови ВСІХ членів Співдружності). А з другого - парад євразійських сателітів, яких втягує в себе, мов чорна діра, "зияющая пропасть развала России", розширюючи простір бідності, беззаконня і репресивних методів керування.
Ось тому згортання демократії в Росії і сьогоднішня експансіоністська політика її президента - це для російського історика "путь над пропастью" Російської держави.
Власне, загадка російської історії, твердить учений, - в самій російській владі. Принципова відмінність російського та європейського типів влади полягає в тому, що "наша власть проистекает из конфликта, она моносубъектна, признает только себя за вершину азиатской по сути "Пирамиды", а все другие субъекты подавляет и уничтожает". "Наша власть всегда была как бы вне общества, самодостаточна, не зависела от него и в то же время всегда его угнетала, подавляла"...

(Закінчення в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 14.04.2006 > Тема "З потоку життя"