Задум написати про льв╕вських лемк╕в у мене виник ще минулого року, коли я готував статтю «Р╕хард Зорге ╕ Петро Когут попереджали» («КС» в╕д 17.06 2005 р.). Зупиняло одне. Я розум╕в, що про лемк╕в треба писати або дуже багато ╕ глибоко, або краще не братися за тему зовс╕м. Радянський розв╕дник Петро Михайлович Когут (його пов╕домлення про напад г╕тлер╕всько╖ Н╕меччини на СРСР було другим п╕сля шифровки Р╕харда Зорге) - це далеко не ╓дина яскрава особист╕сть у середовищ╕ льв╕вських лемк╕в. В╕н пост╕йно радив мен╕ зустр╕тися ╕з художницею Мар╕╓ю Янко, сп╕вачкою Наталкою Криничанкою, ╕сториком ╤ваном Красовським... Мусив чекати, поки «Кримська св╕тлиця» потовща╓. Але нав╕ть тепер надзвичайно ц╕каву розмову ╕з лемками Львова я вимушений подавати у дуже скороченому вигляд╕. Т╕шу себе над╕╓ю, що це не остання наша зустр╕ч ╕ не остання публ╕кац╕я. Тож ми у прив╕тн╕й осел╕ Петра Когута серед книжок, альбом╕в, кольорових фотограф╕й ╕ географ╕чних карт. Як ╕н╕ц╕атор зустр╕ч╕ починаю з короткого пояснення: - В╕д Лемк╕вщини до Криму дуже далеко. Проте, в час ╤нтернету будь-яка в╕ддаль ╓ умовною. А ось знаходити як╕сь паралел╕ у житт╕ р╕зних рег╕он╕в - дуже ц╕каво. Нещодавно кримський ╕сторик Володимир Лещенко у статт╕ «В╕д тавр╕в до тавр╕йц╕в» пров╕в паралель м╕ж гуцулами ╕ таврами, яких також вважа╓ предками укра╖нц╕в. Тож я соб╕ дозволю шукати не в╕дм╕нне, а сп╕льне у долях лемк╕в та укра╖нц╕в Криму. Адже й одн╕, й друг╕ значною м╕рою в╕д╕рван╕ в╕д свого кор╕ння, в╕д земл╕ батьк╕в. Зна╓мо про операц╕ю «В╕сла», але пам’ятаймо, що далеко не вс╕ укра╖нц╕ опинилися на п╕востров╕ з власно╖ вол╕. Це перше. Друга обставина - це надзвичайно висока активн╕сть лемк╕в, ╖хня пас╕онарн╕сть, що кожному впада╓ у в╕ч╕. Брав ╕нтерв’ю у письменник╕в брат╕в Капранових, ╕ вони згадували про лемк╕вськ╕ поселення у Микола╖вськ╕й област╕. В лютому цього року товариство «Лемк╕вщина» орган╕зову╓ у Дрогобич╕ презентац╕ю восьмого видання книги Юр╕я Горл╕са-Горського «Холодний Яр». Завжди п╕дкреслю╓ сво╓ лемк╕вське походження льв╕вський скульптор Володимир Ропецький, нав╕ть беручи активну участь у д╕яльност╕ всеукра╖нсько╖ парт╕╖ «Батьк╕вщина». Багато суто укра╖нських культурницьких ╕н╕ц╕атив м╕ста Львова започаткувала сп╕вачка Наталка Криничанка. Сп╕вак ╤ван Попович несе укра╖нську культуру у св╕ти, але не зр╕ка╓ться свого лемк╕вського кор╕ння. Знаю ще й такий факт: автором пам’ятника Лес╕ Укра╖нц╕ у Торонто ╓ лемко Михайло Черешньовський. Лемки працюють на Укра╖ну ╕ в той же час пишаються сво╓ю самобутн╕стю, ориг╕нальн╕стю, неповторн╕стю. В чому причина лемк╕вського феномена? Петро Когут: - Причин дек╕лька. Далеко не останню роль в╕д╕грала операц╕я «В╕сла», повне вигнання польських лемк╕в з╕ сво╖х земель. Коли люди ви╖здять добров╕льно, це одне. А коли ╖х виганяють силою - це зовс╕м ╕нше. Включаються в д╕ю вс╕ захисн╕ сили нац╕онального орган╕зму. Зроста╓ ╕ патр╕отизм. - Як у кримських татар? Вони запевняють, що, перебуваючи у вигнанн╕ в Узбекистан╕, щовечора в с╕мейному кол╕ говорили про р╕дний Крим. П. К. - Щось под╕бне ╕ у нас. Де б ми не жили, а в╕рш╕ наш╕ про Лемк╕вщину, картини наших художник╕в про Лемк╕вщину... ╤ван Красовський: - До в╕йни лемки були найдружн╕шими з╕ слов’ян. Коли йшли працювати кудись в поле чи в л╕с, то хату залишали в╕дкритою. На стол╕ залишали молоко, хл╕б, аби подорожн╕й м╕г перекусити. ╤ н╕хто н╕коли н╕чого не брав чужого... С. Л. - Це вже схоже на кавказц╕в. ╤. К. - Так, але все це уже в минулому. П. К. - ╢ ще одне пояснення нашого патр╕отизму, небажання розчинятися серед ╕нших етн╕чних груп. Це дещо в╕дм╕нна ╕стор╕я. Лемки прийняли християнство щось на 120 рок╕в ран╕ше, ан╕ж русич╕ Ки╓ва. ╤ в той же час ун╕ю прийняли на 100 рок╕в п╕зн╕ше, ан╕ж галичани. Кр╕м того, на лемк╕вських землях 1200, а може, й 1500 рок╕в тому ╕снувала велика держава - Б╕ла Хорват╕я. Вона включала ╕ словацьк╕ Карпати, ╕ польськ╕, ╕ укра╖нськ╕, включала й р╕внини Угорщини та Югослав╕╖. Вс╕ тод╕ говорили ╓диною русинською мовою. Б╕л╕ хорвати були наст╕льки сильними, що ╕мператор В╕зант╕╖ не раз кликав наших хоробрих во╖н╕в, коли не м╕г дати соб╕ раду з коч╕вниками Сходу. П╕сля одн╕╓╖ з перемог в╕н попросив б╕лих хорват╕в оселитися на його землях. Так ╕ з’явилося на територ╕╖ нин╕шньо╖ Грец╕╖ м╕сто з╕ слов’янською назвою Салон╕ки... В╕дом╕ просв╕тител╕ Кирило ╕ Мефод╕й походять зв╕дти, тобто ╓ лемками. В╕д лемк╕в - вся культура сх╕дних слов’ян. С. Л. - Чи не занадто см╕ливе твердження? Наталка Криничанка: - Н╕, це правда. Ми вважа╓мо, що Адам ╕ ╢ва також були лемками. Т╕льки лемки могли д╕литися одним-╓диним яблуком; ходили гол╕-бос╕ по земл╕ ╕ вважали, що вони в раю... С. Л. - Це ви про дово╓нну б╕дн╕сть лемк╕в? Про ╖хню щиросердн╕сть? П. К. - Лемк╕вська земля не надто родюча, але все одно ми вважа╓мо ╖╖ ра╓м на земл╕. А вс╕х лемк╕в - братами й сестрами. С. Л. - Знаю, що частина закордонних лемк╕в вважа╓ себе окремою в╕д укра╖нц╕в нац╕╓ю. Чим це поясню╓ться? П. К. - Все тою ж культурною, мовною самобутн╕стю, дещо в╕дм╕нною ╕стор╕╓ю, про яку я говорив. С. Л. - Ось я тримаю в руках книгу Федора Лабоша «История Русинох Бачкей, Сриму, Славони╖ 1745 - 1918». Вона про русин╕в Югослав╕╖. То невже оце «русинох» у родовому в╕дм╕нку ╓ ближчим для вас, ан╕ж укра╖нська л╕тературна мова? Принаймн╕ в лемк╕вських селах на Закарпатт╕, де я бував, так не говорять. П. К. - Територ╕альна ╕золяц╕я, звичайно, впливала на мову. Але все одно, ╓ багато речей матер╕ально╖ культури, як╕ зближують нас. Тому лемки Словаччини, Польщ╕ та русини Югослав╕╖ вважають себе близькими родичами. С. Л. - Колись я читав статтю прибалт╕йського н╕мця Д╕триха Льобера «Що таке Батьк╕вщина?». Народився в╕н у Риз╕, пот╕м ем╕грував до США, став професором Кал╕форн╕йського ун╕верситету. Д╕трих Льобер розбира╓ багато аспект╕в поняття «Батьк╕вщина». В першу чергу, це, звичайно, люди. Але також ╕ територ╕я, природа, будинки. Нав╕ть кам╕ння. ╤ нав╕ть акцент. Професор писав, що готовий був розц╕лувати кожного ╓врея, вих╕дця з Латв╕╖, за той неповторний прибалт╕йський акцент, який зберегли лише вони. До в╕йни латв╕йськ╕ ╓вре╖ вчилися в н╕мецьких школах ╕ збер╕гали цей акцент, нав╕ть пере╖хавши до ╤зра╖лю. Н╕мц╕ ж, як╕ пере╖хали до ФРН, його швидко втратили, асим╕лювалися. Нав╕ть цього акценту було достатньо, щоб бути в╕зитною карткою дово╓нно╖ Латв╕╖.. ╤. К. - Ось ви говорите про мову. Я пригадав, що у нашому сел╕ вживали слово «хустина», а вже через р╕чку говорили «фацелик». Ми казали «ячм╕нь», а через р╕чку - «ярець». Д╕йсно, нема╓ ╓дино╖ мови лемк╕в. ╤ не треба штучно ╖╖ творити. Це неможливо. Так само, як сто рок╕в тому н╕чого не вийшло з «язич╕я»... Треба берегти матер╕альну культуру, хоча це, останн╓, ╓ дуже важкою справою. Лемк╕вською культурою я займаюся з 1955 року. Тод╕ мен╕ заборонили захищати дисертац╕ю. Проте я написав понад 1000 праць, у мене ╓ 38 книг. Чекаю виходу в св╕т «Енциклопед╕╖ Лемк╕вщини», що буде м╕стити дв╕ тисяч╕ стор╕нок тексту. Незабаром вона ма╓ вийти у Варшав╕. Переконаний, що тепер треба писати ╕ друкувати! Можливо, через 50 рок╕в люди звернуться до надрукованого. А поки що я з болем констатую: ╕нтерес молодих лемк╕в до нашо╖ культури пригаса╓. С. Л. - Надто вже пас╕онарними ╓ лемки, аби зникнути з лиця земл╕. Он в Америц╕ ╕рландц╕ повн╕стю втратили свою мову, зате тепер кожен шостий американець з горд╕стю може сказати, що в його жилах тече ╕рландська кров! Щось втратиться, а щось ╕ збережеться... Якби ╕рландц╕ сид╕ли у себе вдома, то мало б хто про них знав. А так вони стали «закваскою» найпередов╕шо╖ (принаймн╕ у техн╕чному в╕дношенн╕) нац╕╖ св╕ту. Так ╕ лемки Львова стали, по сут╕, м╕сцевою ел╕тою, хоча д╕ти вже по-лемк╕вськи не говорять... Н. К. - Це тому, що ми живемо у великому м╕ст╕. У с╕льськ╕й м╕сцевост╕ в умовах Галичини зберегти сво╓, лемк╕вське, було б значно важче. Активна участь в укра╖нському пол╕тичному ╕ культурному житт╕ позитивно впливатиме на ╕м╕дж лемк╕всько╖ громади, допоможе виховати почуття гордост╕ за сво╓ походження у наших д╕тей. С. Л. - ╤рландський вар╕ант? Н. К. - Так. Ось ви згадували про ки╖вський клуб Романа Коваля «Холодний Яр». Була б дуже вдячна, якби ви якось зв’язали нас. Спробу╓мо створити щось под╕бне у нас, у Львов╕. С. Л. - Добре, зв’яжу. Спод╕ваюся, що ваш льв╕вський досв╕д згодом використають ╕ кримчани. На п╕востров╕ також можна спробувати «╕рландський вар╕ант». Коли буде горд╕сть за сво╓ походження, то швидко повернеться й мова. Укра╖нцям Криму буде легше, н╕ж ╕рландцям у США, оск╕льки у мови ╓ державницька перспектива. До реч╕, кримський досв╕д ц╕нний ╕ для вас. ╢ чимало випадк╕в, коли укра╖нську добре опановують кримськ╕ татари, в╕рмени, рос╕яни, греки... ╤ це незважаючи на те, що укра╖нц╕ розпорошен╕ ╕ в меншост╕. Мар╕я Янко: - Знаю чимало випадк╕в, коли лемк╕вську мову вивчали в с╕м’ях люди польського, н╕мецького чи ще якогось ╕ншого походження. В Житомир╕ ╓ в╕домий дует «Червоне ╕ чорне». Ярослав Теплий - лемко, його батьки родом ╕з села Босько, що на Лемк╕вщин╕. А дружина його, Валентина Тепла, родом ╕з Житомирщини. Однак сп╕ва╓ ця пол╕сянка як справжня лемкиня! Якось у Львов╕ я познайомилася з журнал╕сткою ╕з Москви. Вона чеченка за походженням, багато ╖╖ родич╕в зазнали депортац╕╖. Може, це й викликало такий п╕двищений ╕нтерес до ╕стор╕╖ лемк╕в. Мову нашу вона зна╓ просто чудово! ╤ на вулицях Львова розмовляла так, що н╕чим не в╕др╕знялася в╕д м╕сцевих жител╕в. Знаю випадок, коли лемк╕вську в╕д чолов╕ка добре засво╖ла француженка. С. Л. - Пан╕ Мар╕╓, в одному з номер╕в польського часопису «Над Бугом ╕ Нарвою» ╓ стаття «П’ять запитань для лемка». Там йдеться про те, що, аби зберегти мову, автохтонам треба переселятися на землю предк╕в. Принаймн╕, польська влада це вже дозволя╓... М. Я. - Я знаю цей часопис ╕ читала цю статтю. Мен╕ подоба╓ться, що «Над Бугом ╕ Нарвою» ╓ не лише часописом укра╖нц╕в П╕д-ляшшя, а пише про вс╕х укра╖нц╕в Закерзоння, прид╕ляючи багато уваги лемкам. Повертатися в р╕дн╕ м╕сця? У вищезгадан╕й статт╕ йдеться ╕ про те, наск╕льки важко це зробити нин╕ нав╕ть громадянам Польщ╕... Що вже говорити про тих лемк╕в, як╕ опинилися в Укра╖н╕? У мо╓му в╕рш╕ «Туга за Лемк╕вщиною» ╓ так╕ рядки: Вертай, вертай, моя доню, В наш╕ р╕дн╕ син╕ гори, Бо за мною ╕ за вами Юж давно бануют они... В╕рш написаний у вигляд╕ розмови депортованого лемка з р╕дною дочкою. Звичайно, кожен з нас спод╕вався повернутися, а батьки мр╕яли про те, щоб хоч д╕ти змогли побачити р╕дн╕ м╕сця, священн╕ могили предк╕в: Витай, витай, моя доню, Наш╕ верхи ╕ долини, А м╕ принесь грудку земли З мо╓й р╕дной Лемковини... У вищезгадан╕й статт╕ Наталки Кляшторно╖ ╓ сумний висновок: «Б╕льш╕сть не повернеться. В горах життя в економ╕чному план╕ тяжче. Тому треба, щоб на чужин╕ не розгубили свого...» П. К. - Тепер нам доводиться рад╕ти нав╕ть таким речам, як збережений ╕коностас - як у мо╖й р╕дн╕й Петров╕й Вол╕, наприклад. Хоча церква вже й католицька, але начиння збереглося наше, лемк╕вське. П╕д час останньо╖ по╖здки я нав╕ть подякував за це католицькому священику, ╕ в╕н був цим дуже зворушений. В б╕льшост╕ церков понищили все. Рад╕╓мо як д╕ти, коли перекону╓мося, що сто╖ть непорушно як скеля ╕ щороку зелен╕╓ наш тисячол╕тн╕й лемк╕вський дуб б╕ля села Р╕пник. Якщо точн╕ше, то дубу 1200 - 1300 рок╕в. В╕н сто╖ть ще з дохристиянських час╕в. Споконв╕к╕в у лемк╕в ╕снувала традиц╕я кла-нятись цьому дубу п╕сля вес╕льного обряду. Все знищила депортац╕я, вже й села Р╕пник нема╓, а дуб наш сто╖ть. Н. К. - Це тепер поляки дозволяють повертатися, коли зробити це стало в тисячу раз╕в складн╕ше. А колись, в╕дразу п╕сля в╕йни, м╕сцев╕ поляки могли стр╕ляти в лемка без попередження. Це дозволялося, нав╕ть в╕талося владою. В╕домий художник-прим╕тив╕ст Никифор Криницький повертався два рази, ╕ його щоразу завертали. Лише на трет╕й раз дозволили залишитися. Нещодавно в Криниц╕ йому в╕дкрили пам’ятник. Були присутн╕ президенти Польщ╕ ╕... Литви. В╕д Укра╖ни не було жодного чиновника. На жаль. ╤. К. - Таке ставлення Укра╖ни до лемк╕в аж н╕як не сприя╓ проукра╖нськ╕й ор╕╓нтац╕╖ польських лемк╕в, та й словацьких теж. А ось поляки останн╕м часом люблять писати про лемк╕в. Науковц╕ також полюбляють «лемк╕вську» тему. Про польську культуру писати важче, оск╕льки все вивчено, досл╕джено. Важче захистити дисертац╕ю. Ну, ╕ звичайно, поляки ставлять перед собою певн╕ завдання. Намагаються довести, що до XVII стол╕ття на цих землях русин╕в не було, лише поляки. Хоча в д╕йсност╕ все було навпаки. Лемки жили не лише в горах, але й на р╕внин╕. Але з XV стол╕ття почалася потужна польсько-н╕мецька колон╕зац╕я. Русинам забороняли селитися в м╕стах ╕ м╕стечках. Там могли жити лише поляки та ╓вре╖. С. Л. - Чому ж так дискрим╕нували саме лемк╕в? ╤. К. - Р╕ч Посполита боролася з лемк╕вською силою, позбавляла нас можливост╕ творити м╕ську лемк╕вську культуру. С. Л. - Тепер, д╕йсно, коли говориш «лемко», то уявля╓ш с╕льську людину, горянина. Уявля╓ш смереки, г╕рськ╕ потоки, ╕, звичайно, ватру... П. К. - А могло все скластися ╕ по-╕ншому. Лемки були б ╕ м╕ськими жителями, творили б ╕ м╕ську культуру. З ╕ншого боку, оце вм╕ння жити в горах дозволяло зберегти сво╓ р╕дне, бо поляки селилися на р╕внинах, ╕ це зменшувало конкуренц╕ю. До в╕йни б╕ля Кросно ╕снував сво╓р╕дний «лемк╕вський остр╕в», себто п’ять чи ш╕сть горянських с╕л серед польських р╕внинних поселень. Це там, де знаменитий тисячол╕тн╕й дуб... Прикро т╕льки, що п╕сля операц╕╖ «В╕сла» цей остр╕в став майже безлюдним... С. Л. - У ваших словах в╕дчува╓ться смуток... Н. К. - А я залишаюся невиправною оптим╕сткою! ╢ бажання працювати, ╓ сили. ╢ великий досв╕д збереження р╕дного. В наших серцях лемк╕вська ватра н╕коли не згасне! Треба, щоб ╕ укра╖нц╕ Криму не сид╕ли склавши руки, а вивчали найр╕зноман╕тн╕ший св╕товий досв╕д, в тому числ╕ ╕ наш. Коли в серц╕ запала╓ любов до р╕дного, то вс╕ тепер╕шн╕ проблеми виявляться не такими вже й складними.
На фото: лемк╕вський «Р╕хард Зорге» Петро Когут (в центр╕) б╕ля ╓дино╖ лемк╕всько╖ церкви у Львов╕.
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
