Версiя для друку Обговорити в форумi

Гостю з далекої Канади, професору Мирославу Шкандрію раніше бувати в Криму не доводилося, і проведе він тут всього кілька днів. Одним із його перших візитів стало відвідання "Кримської світлиці", бо серед інтересів науковця є чимало близьких і нам, "світличанам".

Мирославу Шкандрію не подобається слово "діаспора", коли воно вживається по відношенню до канадських українців, бо нібито натякає на щось стороннє, чужорідне. І ця його чутливість до слова не випадкова, адже він за фахом філолог, голова департаменту германістики і славістики Манітобського університету (м. Вінніпеґ), викладає кілька мов (узагалі володіє українською, російською, англійською, німецькою та французькою), а вважає себе просто канадцем українського походження, в якому поєдналися дві стихії - та, що йде від повсякденного життя і оточення, й інша - батьківсько-материнська.
А народився батько Мирослава, Борис, на Івано-Франківщині і під час Другої світової війни був у лавах української дивізії "Галичина", після чого, пройшовши через італійські та англійські табори, познайомився зі своєю майбутньою дружиною, уродженкою Донбасу Ольгою, яка згодом стала матір'ю Мирослава.
Ще тоді, позбавлений волі, підготував Борис (літературний псевдонім Богдан Бора) перші збірки своїх поезій, а пізніше став автором кількох книг. Це зернятко любові до творчості передалося і сину, але трансформувалося в захоплення дещо інше. Проте, тяжіючи до наукової діяльності, чи не всі свої дослідження побудував молодий вчений на аналізі саме літературно-художнього процесу, що був таким багатим і своєрідним на зламі двох епох, гострому зламі, який відірвав багатьох етнічних співвітчизників Мирослава від батьківщини.
Перу Мирослава Шкандрія належить ціла низка англомовних книг: "Літературна дискусія в Україні у 20-ті роки", "Модерністи, марксисти і нація - літературна дискусія в Україні", "Культурний ренесанс в Україні 1925 - 1928 років", "Росія і Україна - література та імперський дискурс" та інші, що зараз у роботі.
Більш за те, дуже важливе місце у своєму житті приділив п. Мирослав і популяризації таких приречених свого часу владою на забуття українських поетів, як Микола Хвильовий, переклавши, зокрема, його політичні памфлети англійською мовою, або ж Давид Бурлюк (саме запрошення його фундації в Криму і стало однією з причин приїзду поважного гостя до України, бо збіглося воно з підготовкою до нової виставки творів поета-футуриста, якою зараз опікується Мирослав Шкандрій).
До речі, редактором каталогу "Феномен українського авангарду" та співкуратором подібної виставки науковцю вже доводилося бути. Але сьогодні є надія залучити до цієї справи і внучку Бурлюка Мері Холт, яка має багато цікавих експонатів.
Щодо каталогу, то до нього увійшло понад 70 творів різних авторів. Вони здобули світову відомість ще майже не знані в Україні. Готуючи до видання матеріали, Мирослав Шкандрій мав нагоду познайомитися з так званим спецфондом, який розташувався у підвалі одного з київських музеїв і містив свого часу (1937 рік) понад 2 000 полотен. Під час Другої світової війни їх було вивезено до Німеччини і повернути вдалося лише близько трьохсот. Але і їхня перспектива на майбутнє дорівнювала нулю - саме в такий бал було поціновано мистецьку вартість цих здобутків людської фантазії і таланту. І лише в 70-ті роки художні полотна із спецфонду почали реанімовувати. Кращі твори, що поверталися на світ Божий, і були відібрані для згаданого каталогу.
Цікавою виявилася і розповідь професора про свої дослідження, пов'язані з життям і творчістю Петра Карманського, а в першу чергу, про його перебуванням у 1913 році в Канаді. У зв'язку з цим з'явилася друком добірка його літературно-політичних фейлетонів з передмовою упорядника, в якій Мирослав Шкандрій дав відчути подих тієї бурі пристрастей, котру викликав свого часу гострий на слово літератор. А критикував Карманський, в першу чергу, канадський уряд та місцевих українців за той непопулярний крок, який дозволили вони вчинити тутешнім лібералам - йшлося про закриття в Канаді двомовних, україно-англійських шкіл.
Але третє покоління канадських українців знову вибороло право навчати дітей рідною мовою. Сьогодні україно-англійські школи діють у трьох провінціях і відвідує їх близько трьох тисяч учнів.
Серед них і діти п. Мирослава та його дружини Наталки Хом'як. Як розповідає п. професор, його дружина займається щонайактивнішою громадською діяльністю, зокрема в організації "Освіта", важливою метою якої є заохочування дітей до навчання рідною мовою, відповідний вплив на їхніх батьків. Самовіддано працює пані Наталка і в батьківському комітеті однієї з таких шкіл, яку відвідують дочки Олександра та Гелена. Вони вже опанували батьківську мову і горді з того.
- Привертає увагу те, що жителі Канади і Криму мають багато спільних проблем, - зауважує гість редакції. - Особливо це стосується багатонаціональності нашої і вашої громад. Для нас двомовні школи - це оптимальний варіант. В багатьох із них другою є єврейська, французька, німецька мови. В уряді теж існує певний баланс - він складається з англо- і франкомовних чиновників. В "українських" провінціях мали навіть свого часу міністрів культури українського походження.
І все одно кілька років тому був зініційований референдум, під час якого сепаратистам не вистачило лише близько 50 тис. голосів, щоб домогтися перемоги.
- І як, на вашу думку, повівся б уряд Канади, якби сепаратисти перемогли?
- Важко сказати. Але це була б справжня страшна криза. Ось чому провінції мають у нас великі права щодо вдоволення національних запитів своєї громади. Але безперечно одне - українцям Канади і Криму треба більше спілкуватися, це буде дуже корисний діалог. Варто лише продумати можливі форми таких контактів.
- Але схожість ситуацій, в яких ми перебуваємо, все ж таки обмежена. Бо якщо вас не вдовольняє слово "діаспора", вживане у звичайному його смислі, то що казати нам, представникам титульної нації, маючи справу хоча б з ось таким претендентом на перемогу в конкурсі поштарів щодо поширення "Кримської світлиці", який заявляє: "Запитує цю газету переважно українська діаспора". І це - не рядова поштарка, а начальник відділення зв'язку.
Моя репліка залишається без коментарів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 30.08.2002 > Тема "Українці мої..."