Версiя для друку Обговорити в форумi

Випадково мені до рук потрапила стаття Алли Петрової «Кримський вірус нетерпимості...» («КС» за 7.04.06 р.) Коли читаєш про знущання, яких зазнають наші кримські брати з боку оскаженілих від безкарності промосковських шовіністів, хочеться миттєво допомогти. На жаль, миттєво змінити становище в таких випадках неможливо, як не годні миттєво щось вдіяти батьки, знайшовши в кімнаті сина наркотик або в сумочці неповнолітньої дочки - протизаплідні засоби... Тема протидії дискримінованих меншин шовіністичному загалові віддавна цікавить автора, тож дозвольте поділитися з вами своїми міркуваннями.
По-перше, про підігрування «патріотичних» політиків україножерам, що прикро вразило п. Петрову. Для мене тут нема несподіванки: відмінності між «про»- та «антиукраїнськими» фракціями політичного класу є куди менш істотними, ніж між цілим тим класом - і простими українцями, які «говорять українською не для Києва, а від серця». Авторові не один рік пішов на усвідомлення того, що НРУ, КУН або інші «наші» партії є не більш корисними для української справи, ніж «Союз» чи партія Вітренко. Але коли вже це «доходить», багато чого стає на свої місця... На жаль, сьогодні український соціум не годен протиставити прагненню кар’єристів до здобуття та утримання владних посаджодної співставної за силою альтернативної мотивації - патріотизм, любов до рідного слова тощо перед цим могутнім прагненням одразу «тушуються». Отож не сподіваймося на політиківі не ставмо український інтерес у залежність від висліду їхніх змагань за ласі шматки владного пирога!
По-друге, чи можуть українські патріоти Криму щось зробити для свого захисту самотужки? Частково так, можуть. Спробуймо розглянути один із можливих сценаріїв таких дій. Візьмемо за відправну точку... хоча б згадану п. Петровою шовіністку біля ксероксу, який на площі Куйбишева. (Не варто побоюватися розголошення цього сценарію через газету, оскільки шовіністи не читають українських видань).
Отже, для початку утворімо оргкомітет майбутньої акції (3-5 осіб) й ретельно підрахуємо свої сили. Скільки людей можуть до неї долучитися? Який статус цих людей та якими засобами вони диспонують? Чи можна розраховувати на союзників (татарські організації, толерантних російськомовних кримчан, деяких представників місцевої влади та медій)?.. Тепер складаємо план акції, прагнучи передбачити будь-які варіанти її розвитку - й починаємо школити майбутніх учасників. (М. Л. Кінг школив волонтерів боротьби проти сегрегації до двох місяців, але нам наразі вистачить і кількох занять.) На цьому етапі - сувора секретність (надто щодо часу й місця проведення акції), ніяких інтерв’ю для преси абощо.
...У визначений день і годину до ксероксу гаспажи шовіністки шикується черга клієнтів. Перший із них підходить - і українською мовою чемно просить скопіювати певний документ. За ним так само - другий, третій, усі решта. За логікою, в певний момент починається шовіністична реакція - тут увага: знімаємо на фото- чи кіноплівку!.. Непохитно чемно розпитуємо гаспажу шовіністку: на підставі чого вона відкриває свою пащеку? Чи можна поговорити з її начальником? Чи він погоджується зі своєю підлеглою?.. В присутності юриста документуємо подію (а свідки тут як тут!), просимо розписатися її «героїв». Звертаємося до місцевої влади, згодом виходимо на міську демонстрацію... За пару днів у присутності преси вручаємо «героям» нагороду імені Валуєва... Тут, як кажуть, можливі варіанти. Принципово важливо тільки, щоб усе робили самі кримчани - у виконанні приїжджих українців ті самі дії набувають діаметрально протилежного забарвлення в очах загалу.
Коли справу завершено - проводимо «розбір польотів» (конче необхідна стадія!) та готуємо наступні кроки. Серія подібних акцій із відповідним розголосом спроможна змінити масову свідомість. Не слід апелювати до держави та наголошувати на державному статусі нашої мови - адже національні права громадян є первинними відносно будь-яких державних актів і самих державних структур. У шовіністів не мусить складатися враження, ніби переписавши 10-ту статтю Конституції чи навіть пересунувши кордон Російської імперії на Перекопський перешийок вони дістануть відтак право цькувати українців.
Утім, без досягнення стратегічної перемоги над шовінізмом усі тактичні успіхи залишатимуться лише епізодами з історії програної війни... Перенесімося уявою років на 100 назад, у типове єврейське містечко, куди після погрому завітала сіоністська делегація. В повітрі літає пух і пахне смаленим, рабин читає кадиш над мертвими, а живі слізно благають у приїжджих хоч якого захисту... «Ні, шановні, - відповідають ті, - за всього нашого бажання в цій ситуації ми вас захистити не годні. Наш ворог стократ численніший і оточує нас зусібіч; можемо відбити його напад в одному місці, але не повсюди, де він на нас напав чи ще нападе. Зате ми можемо повернутися до своєї землі, заволодіти нею - й тоді дамо собі раду з будь-якими ворогами!» Припускаю, що містечкові бідаки не вельми втішилися такими словами, однак... Перший рік існування держави Ізраїль став останнім роком, коли будь-де над землею літав пух з роздертих єврейських перин. Ні, уряд Ізраїлю не забезпечив усіх євреїв світу озброєними охоронцями - просто змінився статус нації.
Сьогодні національно свідомі українці так само, як євреї 100 років тому, є народом без землі - на жодному клаптику суходолу їхні мова та культура не панують так же природно й неподільно, як, скажімо, польські мова та культура в Польщі чи єврейські - в Ізраїлі. Багатьох кримчан здивують такі слова мешканця «націоналістичної Галичини», але тільки тої слави... Де в моєму регіоні можна сховатися від усепроникної російської попси, придбати україномовні відео- та аудіопродукти, переглянути українські чи дубльовані українською кінофільми, подивитися цікаві й змістовні українські телепередачі?.. Хіба україножерні ЗМІ чи російськомовний криміналітет опанували галицькі терени менш успішно, ніж Крим чи Донеччину?.. Розмовна мова галичан, в чистоті перетривавши совєтські часи, нині на очах деградує до жахливого суржику, причому російщення її відбувається на всіх рівнях - фонетики, лексики, синтаксису, семантики...
Де знайти українцеві ґрунт під ногами?! Свого часу єврейську країну дехто волів створювати в Уганді, Патагонії абощо - досвід показав, що єдино придатним для цього тереном є той, який пов’язаний з народом нерозривними історичними узами. Так само українство слід передовсім боронити та відроджувати на тих теренах, де його неперервне буття триває понад тисячоліття - на Галичині, Волині, Поділлі, Поліссі, Верхній Наддніпрянщині... Відроджувати мудро й комплексно, себто також економічно й соціально, бо «пояс бідності», яким є нині історичні українські регіони, ніколи не стане рушієм національного поступу, а завжди буде лише принижено плентатися в хвості. Як погромників збуджувала беззахисність містечкового єврейства, так нині шовіністів збуджує видима національна слабкість українства; борцями проти «утисків російської мови» рухає не страх перед «утисками», а мисливський азарт і «запах крові».
Армія без тилу конче приречена на поразку, а ми воліємо перемогти. Аби щось радикально змінилося на краще для українців Криму, вирішальні зміни мають відбутися поза Кримом. Аби позамовкали шовіністи, слід спочатку зламати національну поставу самих українців, переважна більшість яких у той чи інший спосіб «підсіли на голку» русифікації й не бажають чи не знаходять сили «зіскочити з голки». Тяжку працю національного відродження не можна підміняти політичними кампаніями, в тому числі й змаганнями за статус української мови тощо... Уже довший час я благаю Бога, щоб ці прості істини почали доходити до свідомості лідерів та ідеологів нашого національного руху. Наразі ж борітеся - поборете, й хай вам Бог помагає, доки запізнюються з допомогою недолугі ваші брати.

м. Львів
(E-mail: vitkvol@narod.ru)

 ДЕПУТАТИ ЛЬВІВЩИНИ ПРОСЯТЬ ПРЕЗИДЕНТА втрутитися у політику органів місцевого самоврядування, які переглядають статус російської мови. Вони називають такі дії порушенням Конституції держави.
Подібні регіональні рішення, на думку депутатів Львівщини та Львова, провокативні і спрямовані на розкол українського суспільства. У зверненні львівських радців до глави держави мовиться, що процес впровадження як офіційної російської мови відбувається у час, коли не діє законодавчий орган України. Депутатів дивує, що ані уряд, ані прокуратура не реагують на подібні рішення регіональних рад. Львівські обранці просять Президента втрутитись у ситуацію беззаконня і звертаються до інших міських та обласних рад підтримати їхнє звернення і врятувати українську мову “від знущань русифікаторів”.

У КРИМУ ПРОРОСІЙСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИМАГАЮТЬ ВІДНОВЛЕННЯ ДІЇ КОНСТИТУЦІЇ КРИМУ, за якою автономна республіка мала права суверенної держави. Кілька десятків активістів коаліції проросійських організацій “Севастополь-Крим-Росія” з цією вимогою пікетували приміщення Постійного Представництва Президента України в автономії.
Учасники акції протесту вимагають відновлення дії першої конституції Республіки Крим, яка надавала автономії права суверенної держави і встановлювала договірні стосунки Криму з Україною. Ця кримська конституція була ухвалена 6 травня 1992 року, а скасована на вимогу офіційного Києва у 1995-му, і тепер проросійські організації вимагають її відновлення, як перший крок до приєднання Криму до Росії.
“Мова йде сьогодні про конституційні права народу Криму, яких на сьогодні у кримчан немає!” - уже після мітингу проросійські активісти передали відповідне звернення до Представництва Президента, але перед цим спалили брошуру з текстом Конституції Автономної Республіки Крим.
Представники коаліції проросійських організацій півострова “Севастополь-Крим-Росія” закликали також Президента Віктора Ющенка і новообраний український парламент добровільно відмовитися від прав на Крим і місто Севастополь. Як заявив один з лідерів Народного фронту Святослав Коломієц: “Мета цієї акції – прибрати з Конституції України розділ 10-й “Автономна Республіка Крим і місто-герой Севастополь. Оскільки, на наш погляд, на ці території згідно з міжнародним правом суверенітет України не поширюється”.
Учасники пікетування запевнили журналістів, що подібні акції протесту стануть постійними і щоразу радикальнішими: “Терпіння у росіян – до певних варіантів... Якщо нас сьогодні тут сто осіб, то коли настане кінець терпінню, – будуть сотні тисяч! Це знають усі, що коли прокидається російський ведмідь, коли його доводять до такого стану, то вже буде мало місця і небу, і землі”, - заявив один з лідерів “Євпаторійської російської громади”...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 12.05.2006 > Тема "Резонанс"