Побувала я нещодавно в Харков╕. П╕шла поблукати на речовий ринок «Барабашово». ╤ чого там т╕льки нема╓, ╕ кого там т╕льки нема╓. ╤ хто там лише не торгу╓: ╕ наш╕ б╕леньк╕, ╕ чорненьк╕ африканц╕, ╕ китайц╕, ╕ корейц╕... Шумить, гуде, нурту╓, торгу╓, заклика╓, пропону╓... Йду соб╕, замислившись, бо купувати н╕чого не збиралась. Але аж ось впала в око гарненька ма╓чка. Запитала укра╖нською. В╕дпов╕дь почула теж нашою, хоча з неймов╕рним акцентом в╕д чорненького симпатичного африканця. Розговорились вже рос╕йською. А в╕н ╕ каже: «Украинцы не хотят знать украинского языка. Что ж они думают, а как же они будут в учреждения ходить, не знаю. Да это же просто смешно!» ╤ засм╕явся негр. Ось так. Купила я в нього ту р╕ч, хоча розм╕р мен╕ не п╕дходив. Й стало мен╕ чи то сумно, чи то соромно. Не знаю, з чого, чи за кого, чи не за всю мою Укра╖ну, затюкану. За укра╖нц╕в, котр╕ бояться самих себе ╕ сво╓╖ т╕н╕. П╕шла соб╕ ще б╕льш замислившись: спливли в пам’ят╕ рядки Т. Г. Шевченка з поеми-м╕стер╕╖ «Великий льох»: Так см╕ються ж з Укра╖ни Сторонн╕╖ люди! Не см╕йтеся, чуж╕ люде! Церков-домовина Розвалиться... ╕ з-п╕д не╖ Встане Укра╖на. ╤ розв╕╓ тьму невол╕, Св╕т правди засв╕тить. ╤ помоляться на вол╕ Невольнич╕ д╕ти. Чи не актуально?
ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК 31-го «РАМШТАЙНУ»:
«РОЗМОВА ДАЛА ЗНАЧНИЙ ПРОГРЕС»?
РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Я В╤ЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦ╤В ╤ ВЕТЕРАН╤В
ЯК РОС╤Я СТИРА╢ УКРА╥НСЬКУ ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
ПОКРОВА БЕЗ М╤Ф╤В: ЩО МИ ЗНА╢МО ПРО ЦЕ СВЯТО
