Версiя для друку Обговорити в форумi

УВАГА! КОНКУРС!

Любі друзі - читачі і дописувачі газети "Джерельце"! Сподіваємось, що нинішнього року наш щомісячний дитячий додаток до "Кримської світлиці" виходитиме регулярно, а тому, дорогенькі наші джерелята, славні хлопці і дівчата, чи не час нам позмагатися?
Для вас, школярі будь-яких класів і будь-якого віку, "Джерельце" оголошує конкурс на кращу розповідь на тему "Ми - кримські квіти з українського віночка".
Правда ж, цікава тема?
А що ж мається на увазі?
А те, що ми, кримські діти різних національностей, живемо у нашій незалежній державі Україні. Отже, всі ми - громадяни України.
А яке наше ставлення до нашої рідної країни України? Чи шануємо ми її, чи любимо? Що ми знаємо про неї, про її славні сторінки історії, про її культуру? Яких ми знаємо українських письменників - нині сущих і тих, хто жив і писав у минулому, чия творчість вам знайома і найбільше подобається і за що? А яких ви знаєте українських художників, акторів, музикантів - як в Україні, так і тих, хто жив чи нині живе в Криму? Якими ви бачите чи хотіли б бачити в майбутньому Крим і Україну? За що ви любите Україну, її мову, культуру, людей?
Розповідайте і про своє місто чи село, в якому живете, чим воно славне. Про свою школу, про улюблених ваших друзів, вчителів, своїх рідних тата, маму, дідуся чи бабусю, про свій родовід, про визначних чи просто добрих людей, котрі живуть поруч з вами. Вибирайте будь-яке з цих питань (про все відразу не слід писати!) і розповідайте.
Свої розповіді (можна у віршах і прозі) надсилайте до редакції "Джерельця" на адресу: 95006, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 5, к. 13, редакція газети "Кримська світлиця", для "Джерельця" з поміткою "На конкурс".
Рукописи приймаються написані і від руки, і виконані на комп'ютері чи друкарській машинці. Можна й потрібно додавати свої фото і можна фото героїв своїх оповідань.
Найцікавіші з надісланих вами матеріалів будуть опубліковані в "Джерельці". Термін подачі матеріалів до 1 листопада ц. р.
Переможці будуть відзначені призами.
Отож, дорогенькі джерелята - за роботу! Чекаємо ваших
цікавих розповідей!
ЗАВЖДИ ВАШЕ "ДЖЕРЕЛЬЦЕ".
Продовжуємо публікувати твори, які надійшли на конкурс. Чекаємо нових матеріалів.

Ці твори до "Джерельця" на конкурс "Ми - кримські квіти з українського віночка" надіслали учні третього класу Роздольненської школи № 2. І прозою, і віршами вони намагаються розповісти про свою малу батьківщину Крим, про свою країну Україну, в якій вони живуть, виростають і навчаються. І нехай ще не всі свої думки вони вміють добре викласти на папері, проте все, про що вони пишуть, - написане щиро і від душі.
"Джерельце" радо друкує їхні розповіді і запрошує й інших кримських дітей активно включатися до конкурсу, який ми продовжуємо аж до осені.

НАША БАТЬКІВЩИНА - УКРАЇНА!

Наша Україна - велика країна. Крим - це частина України. Я народилася і живу в Криму. Крим - моя Батьківщина. Вона дуже гарна: високі гори, синє море, яскраве сонечко, зелені ліси і багато різноманітних квітів.
Наша Україна - багатонаціональна. Тут живуть росіяни, українці, болгари, молдовани, азербайджанці, вірмени, караїми та інші народи. Усіх їх об'єднує дружба, вони, наче ті квіти у віночку.
Про доброту, про щирість, про материнську ласку я зібрала ось ці прислів'я:
Земля годує людей, як мати дітей.
При сонці тепло, а при матері добро.
Одна у людини рідна мати, одна у неї й Батьківщина.
Сонечко, як рідна матуся, ніколи не скривдить.
Катя ЛІХТАНСЬКА.

СЛАВЕН НАШ КРИМ

Україна - це наша країна, де ми живемо. В нашій країні проживає багато народів, які розмовляють різними мовами, але державною є українська. До складу України входить Автономна Республіка Крим. Це чудовий куточок землі. Багатий лісами, горами, ріками. В лісах водиться багато звірів і птахів. У нас є морські порти, куди заходять кораблі з різних країн світу. Ще наш Крим славиться своїми курортами та дитячими оздоровницями.
Сергій ОХРІМЕНКО.

БІЛЯ ХАТИ - КВІТИ

Україна - наша Батьківщина. Вона славиться своїми працьовитими людьми та квітами. Українська хата дуже красива. У давнину хату робили з глини та соломи. Біля хати стоїть тин, червоним цвітом палахкотять коло хати мальви, жоржини, айстри. Поруч з ними розкошують м'ята і чорнобривці. Моя бабуся родом
з України. Батько моєї бабусі працював шахтарем. У 1944 році усі кримські татари були депортовані в Узбекистан, у тому числі й сім'я мого діда.
У 1998 році моя бабуся зі своєю сім'єю переїхала до рідного краю. І я, внучка моєї бабусі, дуже люблю свою Батьківщину. Я з моєю мамою купили дім, у якому дуже затишно, гарно, тепло.
Уляна МИХАЙЛОВА.

МІЙ КЛАС

Я народився в невеликому чудовому селищі Роздольне, що розташоване в північній частині Криму. Навчаюсь в 3-му класі Роздольненської школи № 2. Наш клас ми прикрасили в українському стилі: біля входу намальована піч з глечиком,
в середині класу ми зробили пліт з лози, а на плоті - квітучі соняшники, на стелажах - вишивані рушники, біля вікна - портрет Тараса Шевченка.
Я відвідую заняття в гуртку народної творчості, де дізнаюся багато цікавого про наші національні звичаї.
Я люблю своє селище, свій дім, свій край, адже це все - моя Україна.
В'ячеслав АРСЕНЬЄВ.

ЛЮБЛЮ ВЧИТИСЯ

У мене є бабуся Тетяна, дідусь Іван, брат Женя. Живу я з мамою і татом. Мою маму звуть Світлана, а татка - Павло.
Я дуже їх люблю. Ще у мене є тітка Антоніна. Вона мені дуже люба. Я вчусь у школі у селищі Роздольне, люблю читати, пізнавати нове. А допомагає мені в цьому моя вчителька Надія Павлівна. Коли я виросту - стану хіміком і буду виготовляти хімікати, які допомагають живій природі.
І ще я дуже люблю свій край, свою Україну!
Юля ШЕВЧЕНКО.

ТУТ ЛЮДИ ДОБРІ ТА ЩИРІ
Я живу в Україні. Це велика країна, з мальовничими містами та селами. Столиця України - Київ. Через усю державу протікає ріка Дніпро. Дуже гарно у Карпатах та Кримських горах. На Україні народився великий поет Т. Г. Шевченко. У нашій державі родючі землі, багато лісів, ланів. Люди дуже добрі та щирі. Усі ми намагаємося зробити Україну ще красивішою. Я дуже люблю свою Вітчизну.
Владислав ПОТОЛОКОВ.

НА ВУЛИЦІ АНТОНА КІМА
Я живу у селищі Роздольне на вулиці Антона Кіма. Вона названа на честь героя війни.
У Роздольненському районі вирощують виноград, хліб, яблука, розводять тварин. Я дуже люблю свій край.
Оленка КИЗИЛОВА.

МОЯ РОДИНА

Я люблю свою матусю,
А також свого татуся.
Я й бабусі дуже рада
А дідусь - той завжди рядом.

Я люблю свою родину -
Землю, небо, Україну.
Не забуду я ніколи
Друзів, селище і школу.

Я чудуюся цим світом,
Кожен день для мене свято,
А життя таке чудове.
Добре знають це малята.
Оленка ЗІБОРОВА.

КОЖНОМУ СВІЙ КРАЙ НАЙМИЛІШИЙ

Моя батьківщина - Крим. Це маленький клаптик нашої великої землі. Як джерельце, що наповнює річки, озера, моря, так і Крим дарує всім тепле лагідне Чорне море, піщані пляжі, зелень садів і виноградників.
Струменить, виспівує різномовне кримське джерельце, відбиваючи в собі лагідне сонце, дзвінкий сміх дітей, доброту і щирість людей.
Сонячна кримська квіточка вплетена і в яскравий український вінок. І всі ми, кримські діти - кримські квіти з того барвистого українського віночка.
Микита РЕШЕТНИКОВ.

ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ВІТЧИЗНО!

Країна, в якій я живу, зветься Україною. Вона багата і прекрасна. Є в неї і ліси та гори, ріки і моря, родючі лани і широкі степи, але найцінніше її багатство - люди. Серед моїх земляків є немало славних працівників. Я пишаюся ними, пишаюсь вами, мій Криме, моя Україно.
Я виросту, вивчуся і розбудовуватиму тебе, Вітчизно!
Іра МИСИК.

ЛЮБЛЮ СВОЮ УКРАЇНУ

Українка я маленька
Українці батько й ненька,
І сестричка, й братик милий
В Україні народились
М. Підгірянка

Я народилась в чудовому кримському селі, недалеко від Чорного моря. Змалечку слухала спів жайворонка в небі, гуркіт трактора в полі, милувалась безкрайніми степовими просторами та блакитним небом над головою. Мені дуже подобаються степ і море, чудовий літній ранок і перший зимовий сніг.
"Виростай, дитино, пам'ятай: Україна - то найкращий край", - говорила нам, малюкам, наша перша вчителька. Вона вчила любити і шанувати своїх батьків, своє село, свою Батьківщину - Україну. Саме вона познайомила нас з творами Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Я. Франка. Разом з нею ми співали українських пісень, розучували танці, ходили в походи.
Я навчилась любити свою Україну. Україна - це мій рідний край, країна добра і краси. І все це в людях - працелюбних, красивих, співучих, дотепних. Я часто подорожую зі своїми батьками і бачу всю красу моєї рідної землі - безкраї степи Півдня, зелені ліси Полісся, чудові Карпатські гори.
Я із задоволенням слухаю пісні у виконанні Дмитра Гнатюка, Оксани Білозір, Таїсії Повалій. Люблю слухати "Чорнобривці", "Два кольори" і сучасні естрадні пісні.
Найголовніше багатство України - люди. Це вони - талановиті і трудолюбиві - роблять цю землю красивою і щедрою.
Юлія КАНІБОЛОЦЬКА.
с. Нива Роздольненського району АРК.

Моя ти Буковино смерекова

Привіт "Джерельце"!
Не хочу, щоб склалося враження, що я хочу відняти у когось з кримчан нагороду чи завадити комусь. Ні, ні. Я просто не ділю в своїх помислах, у сприйнятті Україну на схід, захід, Крим. Ми - це ми, ми - єдині. І я хотіла свою конкурсну роботу розпочати так.
Як це гарно звучить - "Кримські квіти з українського віночка"! Яка красива фраза. А я - буковинська чічка (чічка - по-буковинськи квітка), також з українського віночка. Тож плетімо його разом, наш поетично-пісенний вінок для матері-України. Хіба вона цього не варта? І нехай не рветься наш вінок, нехай він буде барвистим і міцним. І нехай прикрашає нашу Україну, щоб вона була ще красивішою, ще веселішою, щоб її ясні очі не туманилися смутком, що її діти сваряться, не розуміють одне одного. Адже, коли це так, то матері дуже боляче. У неньки, - вчить народна мудрість, - десять пальців і, котрий не поріжеш, він болить. Так і наша мати-Україна! Їй болить, якщо ми чинимо нерозумно. Їй болить і Крим, і захід, і Донецьк, і Луганськ, і Дніпропетровськ...
Нас, українців, називають націоналістами. Але ж це зовсім нормально любити своє, рідне. Хіба є такий француз, щоб не любив Францію, а щось чуже? Треба і чиєсь любити, бо всі ми діти Божі, але в першу чергу треба любити своє. Для мене Крим - це частинка України. І я дуже його люблю, відчуваю, що він мені не чужий. В Криму, як і на моїй зеленій Буковині, живуть люди різних національностей. Ми не сваримося, поважаємо одне одного, любимо. Чому ж у Криму так часто розпалюються чвари? Мені це болить. Чому хочуть другу державну російську? Гріх великий впаде на тих, хто підбурює, хто розпалює ворожнечу.
Недавно я була учасницею першого фестивалю "Хотинський піснецвіт". Він проходив у древньому Хотині у нас, на Буковині. Коронну пісню цього фестивалю співала Сакіна Халілова. І як вона співала про Україну, свою другу малу батьківщину! Співала чистою українською, без акценту і з великою любов'ю. А сама ж азербайджанка!
Моя ти Буковино смерекова,
Моя свята
прабатьківська земля,
Усі віки ти квітнеш веселково,
А я - твоє щасливеє дитя.
(Авторські слова)
Пісенний Буковинський край... Він прославлений поетами й художниками, композиторами і співаками. А ще - простими трудівниками, роботящими, котрі працею своєю до тої краси, якою обдарував Господь Буковину, додали красу, створену своїми працьовитими руками. Мені хочеться розповісти про місто, столицю Буковини, та розповісти так, щоб ті, хто не бачив ніколи мого рідного міста, уявили собі його в найкращих барвах і щоб назавжди полюбили його так, як я його люблю. Воно - прекрасне. Це найкрасивіший куточок України. Його ще називають серцем Буковини, краєм буків і смерічок; містом, де з великої любові народилася "Червона рута".
Ім'я йому - Чернівці! Місто розташоване на обох берегах швидкоплинного Пруту. Феодальна грамота згадує, що воно було засноване у 1408 році поблизу древньої фортеці ХІІ - ХІІІ століть.
В далекому 1775 році до Чернівецького магістрату викликали найстаріших жителів міста і запитали: "Хто збудував Чернівці?" "За переказами дідів і батьків, - відповіли старожили, - місто заклали руські князі, що мечем боронили цей край. Воно стояло не на теперішній землі, а на лівому березі Пруту, де село Ленківці. Через татарські напади і часті повені занепало. Його відбудували на протилежному, високому березі Пруту, де Чернівці стоять і тепер".
Достовірність переказу перевірили археологи. Робота експедиції увінчалася успіхом. Високий земляний вал, що зберігся, є рештками фортечних укріплень міста. Вони були збудовані при галицькому князі Ярославові Осмомислові, який, за висловленням літописця, "разстроил землю свою".
Чернівці зараз - це красиве, зелене, розвинуте сучасне місто. В ньому поєдналися пам'ятки старовини з сучасністю. Корінні жителі Чернівців - українці, буковинці. Але поряд з ними живуть румуни, молдавани, євреї, росіяни, поляки. Вони поважають одне одного, не сваряться. Усі ми називаємося одним збірним словом - буковинці, бо ми - діти Буковини, діти Чернівців, нашої малої батьківщини. Наше місто - це наш спільний дім. Йому у 2008 році виповниться уже шість століть. Воно і старовинне, і юне, бо в ньому переплітається історія з сучасністю. Чернівці, Буковину неможливо не любити. Тут така атмосфера, аура добра, доброзичливості, духовної краси.
Незабутня Леся Українка, відвідавши Чернівці (вона приїжджала сюди двічі до своєї подруги Ольги Кобилянської), написала: "Буковина - прекрасний край, і хто побував тут хоч раз, то назавжди залишив частинку свого серця".
На вулиці Шкільній у Чернівцях розташована моя школа. Вона найдавніша школа на Буковині (а, може, і в Україні; про це скажуть своє слово дослідники). Школа почала своє існування ще у 1783 році. В 2003 р. ми відзначили її 220-річчя. У ній навчалися такі видатні особистості: Юрій Федькович, Міхай Емінеску, Осип Маковей, Омелян Попович, працювали Раймонд Кайндль, Дмитро Ончул, Омелян Попович, Осип Маковей (колишні учні).
Окрасою Чернівців є Національний університет ім. Ю. Федьковича. Він розташований в колишній резиденції буковинських митрополитів, яка збудована за проектом чеського архітектора Йозефа Главки. Ансамбль створено з великою любов'ю. Щоб його оцінити по-справжньому, потрібно бачити це величне творіння людського розуму і рук.
За центральним корпусом резиденції розкинувся казково-таємничий університетський Ботанічний сад. А у ньому - велетень-бук з червоняво-брунатними листочками. Це червонолистий, або пурпурнолистий бук. Крона його спускається до землі, а стовбур дуже могутній. Букові уже близько 130 років. Він простягає свої гілки назустріч усім, хто приходить його відвідати, ніби хоче обняти і пригорнути. Свого часу під його вітами побували
Ю. Федькович, О. Кобилянська, В. Стефаник, І. Франко, О. Маковей, І. Бажанський, Є. Ярошинська. Під цим ніжним велетнем повідала про свої болі і жалі своїй подрузі Ользі Кобилянській у 1901 році Леся Українка.
Приходив до велетня-бука і молодий Володя Івасюк... Чи не тут зародилася у нього мрія створити прекрасну "Червону руту"?
Шумить старий бук, пригадуючи пісню своєї юності... закликає шумом своїх розкішних червонавих віт прийдешні покоління до мудрості, духовності, добра.
Про рідний Буковинський край і столицю його Чернівці я написала кілька поезій. Ось одна з них:
Я розповім вам про Буковину,
Я розкажу вам про Чернівці,
І серцем своїм прилинете
Дивуватись чудовій красі.

Тут небо високе й райдужне,
І смерічки стрункі уряд.
Сонцем вранішнім осяяні,
Молоденькі буки стоять.

Виплива воно,
немов чічка ясна,
І на всі голоси пташки
Так стараються,
бо уже весна
Свої звуки злила в хори.

Та в казкові такі і прекраснії,
Наче музика всіх світів
Заспівала ураз про щастя,
Про красу буковинських лісів.

Таємнича печера Довбуша
Повідає історію всю,
А Прутові води поночі
Котять хвилю бурхливу,
стрімку.

І співає Марічка Іванкові
Про свою осяйну любов.
Ну, а легінь
ясними світанками
Їй несе едельвейс,
що знайшов.
Тетяна ПОЛУБКО,
учениця 8-го "а" класу ЗОШ № 14 м. Чернівці.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 30.06.2006 > Тема ""Джерельце""