|
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 11.08.2006 > Тема ""Білі плями" історії"
#33 за 11.08.2006
П’ЯТА КОЛОНА В УКРА╥Н╤: ЗАГРОЗА ДЕРЖАВНОСТ╤
╤ван Д╤ЯК
(Продовження. Поч. у № 28 - 32).
Найважлив╕шою з восьми затверджених статей Брюховецького була перша, за якою сам гетьман в╕ддавав ус╕ м╕ста Л╕вобережно╖ Укра╖ни п╕д пряму владу московських во╓вод. Тепер рос╕йська адм╕н╕страц╕я мала керувати м╕стами, розпод╕ляти податки ╕ збирати ╖х, визначати торговельн╕ мита, винн╕ оренди, податки з млин╕в та шинк╕в. Для цього вона робила перепис населення ╕ визначала для кожного громадянина його повинност╕ («податний оклад»).
Д╕яльн╕сть Брюховецького викликала таку бурю невдоволення в Укра╖н╕, що в╕н п╕сля повернення з Москви, не почуваючись безпечно, оточив себе сотнею охоронц╕в з московських людей. Незадоволених «л╕кували» кампан╕╓ю терору, однак пол╕тика московсько╖ адм╕н╕страц╕╖, а особливо мир з Польщею 1667 року ц╕ною розпод╕лу Укра╖ни навп╕л по Дн╕пру, викликали повстання. Рятуючи життя, Брюховецький зробив спробу «зм╕нити прапор», повернувшись до укра╖нського табору, але розлютован╕ козаки його зарубали.
Доля Брюховецького - ╕ноземно╖ мар╕онетки, яка запродала Батьк╕вщину заради власно╖ кар’╓ри - повинна бути пересторогою. Цього гетьмана хоча б покарали т╕, кого в╕н запродав. Однак значно б╕льше приклад╕в ╕нших ренегат╕в, котр╕ сповна отримували свою нагороду в╕д «великого пана».
Гетьман Дем’ян Многогр╕шний виявився справжн╕м подарунком дол╕ для Рос╕╖ в складний момент «Дорошенк╕вщини», коли майже вся Укра╖на об’╓дналася п╕д булавою одного гетьмана Дорошенка. Петро Дорошенко був людиною, безумовно, видатних зд╕бностей, палким патр╕отом, позбавленим самолюбства й далеким в╕д ╕нтерес╕в окремих стан╕в чи груп населення. Це один з небагатьох укра╖нських гетьман╕в пер╕оду Ру╖ни, котрий стояв вище особистих ╕нтерес╕в, бажав врятувати кра╖ну в╕д пр╕рви, до яко╖ вона все б╕льше скочувалася.
Москва негайно зробила ставку на Многогр╕шного, аби усунути з боротьби незручну для не╖ ф╕гуру Дорошенка. Для цього вона легко п╕шла на черговий розпод╕л Укра╖ни. Для Многогр╕шного орган╕зували гетьманство Л╕вобережно╖ Укра╖ни, обмежуючи цим вплив Дорошенка. Врешт╕-решт, ситуац╕ю опанували, Дорошенко опинився на рос╕йському засланн╕. Тут уже й Многогр╕шний перестав бути потр╕бним. Над ним у Москв╕ влаштували суд з катуванням. ╤ хоча н╕яких доказ╕в зради не ╕снувало, однак його разом ╕з с╕м’╓ю та найближчими приб╕чниками в╕дправили на заслання до Сиб╕ру. А ╕нший ренегат - генеральний обозний Петро Заб╕ла, котрий з╕грав вир╕шальну роль у дол╕ Многогр╕шного, одержав шубу з собол╕в у нагороду в╕д царя.
2 листопада 1708 року з лиця земл╕ зник Батурин. Це було не просто м╕сто та столиця Л╕вобережно╖ Укра╖ни, не просто наш тод╕шн╕й найпотужн╕ший економ╕чний, культурний, пол╕тичний центр. Це був символ прагнення укра╖нц╕в мати власну долю та власну державу. Найб╕льшого розкв╕ту Батурин досяг за час╕в гетьмана ╤вана Мазепи (1687 - 1708). За його влади тут був заснований Батуринський козачий кур╕нь - тод╕шн╕й вищий навчальний заклад для в╕йськових ╕ державних потреб. У 1708 роц╕ гетьманська столиця стала центром боротьби за в╕дновлення повно╖ державно╖ незалежност╕. На придушення козацько╖ держави цар Петро ╤ направив в╕йсько на чол╕ з Олекс╕╓м Меншиковим.
Меншиков розпочав облогу Батурина. Вона могла б тривати дуже довго, бо у м╕ст╕ була значна в╕йськова залога, артилер╕я ╕ велик╕ запаси пороху, харч╕в та набо╖в. Зрадив Батурин ╤ван Н╕с, що показав московським в╕йськам п╕дземний х╕д у фортецю. 2 листопада рос╕яни ув╕йшли до Батурина. Усе населення, нав╕ть немовлят, вир╕зали, а м╕сто спалили.
Те, що побачили сучасн╕ археологи, наводить жах. Ось висновок археолога ╕ викладача Черн╕г╕вського ун╕верситету Володимира Коваленка, надрукован╕ в газет╕ «Укра╖на молода» й передрукован╕й згодом у багатьох укра╖нських виданнях:
«На розкопках цього року ми виявили поховання д╕тей, як╕ лежать рядочками, без трун, з вуг╕ллям у засипц╕. ╢ поховання з простреленими черепами, з розбитими головками. ╢ по дво╓ в могил╕. Це д╕ти, п╕дл╕тки в╕д 2 до 15 рок╕в. Знах╕дки св╕дчать, що р╕занина була тотальною, ╕ в Батурин╕ не залишилося н╕кого живого. Не бува╓ окремих дитячих кладовищ, тим б╕льше - з розтрощеними к╕стками, з в╕друбаними головами. Це однозначно св╕дчить, що вони - жертви саме т╕╓╖ страшно╖ ноч╕. Б╕льше того - за минул╕ роки нами були знайден╕ поховання людей, яких просто викинули з могил. Тобто не т╕льки вир╕зали все населення, але й повикидали пок╕йник╕в, як╕ лежали на паперт╕ Воскресенсько╖ церкви». З 70 погреб╕нь, як╕ в╕днайшли досл╕дники, близько 30 - дитяч╕. ╤ це далеко не вс╕ «в╕дкриття».
Про траг╕чну долю Батурина найкраще сказав Т. Г. Шевченко у сво╖й м╕стер╕╖ «Великий льох»:
Я була ще недол╕тком,
Як Батурин славний
Москва вноч╕ запалила,
Чечеля убила,
╤ малого, ╕ старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах Мазепиних...
Коло мене
╤ сестра, ╕ мати
Зар╕зан╕, обнявшися,
Зо мною лежали.
В тому, що ╕дея укра╖нсько╖ державност╕ пережила стол╕ття, надихала на боротьбу наступн╕ покол╕ння укра╖нц╕в ╕, зрештою, матер╕ал╕зувалася у створенн╕ сучасно╖ Укра╖ни, велика роль належить гетьману Кирилу Розумовському. Свою усипальницю, Воскресенську церкву, в╕н побудував на територ╕╖ Мазепино╖ цитадел╕ - там, де могили захисник╕в Батурина з листопада 1708 p., ╖хн╕х дружин та д╕тей. Понад п╕встол╕ття н╕хто не мав права згадувати ╖х та зводити хрести на ╖хн╕х могилах. А будуючи усипальницю для себе, Кирило Розумовський вшанував пам’ять батуринц╕в.
На в╕дстан╕ часу батуринська трагед╕я красномовно засв╕дчу╓: ╖╖ не було б - ╕ про це треба говорити у весь голос! - якби не зрадництво того ж Носа та козак╕в-переб╕жчик╕в. Не можна об╕йти мовчанкою про ще одну ╕сторичну постать - Феофана Прокоповича. За гетьманства Мазепи в╕н написав хвалебний панег╕рик на його честь. Коли ж перем╕г Петро ╤, арх╕╓пископ посп╕шно чкурнув до Москви, створив ал╕луйну царев╕ ╕ «прокляття» Мазеп╕, називаючи його «новим ╤удою». З його ж ╕н╕ц╕ативи у Глухов╕ була започаткована ганебна анафема Мазеп╕: вив╕сили б╕ля церкви чучело гетьмана, з╕гнали людей на майдан ╕ п╕д оганьблив╕ молитви рос╕йськ╕ попи проштрикували списами людинопод╕бну ляльку. До реч╕, й сьогодн╕ в церквах Московського патр╕архату щороку в╕дслужують анафему - прокляття Мазеп╕. В одному ряд╕ з Мазепою опинилися й ╕нш╕ пол╕тичн╕ вороги царату: Степан Раз╕н ╕ Омелян Пугачов. Запорозька С╕ч за перех╕д на б╕к Мазепи одразу ж була зруйнована рос╕йськими в╕йськами п╕д командуванням полковника П. Яковлева. Неоц╕ненну допомогу йому надав ╕нший укра╖нський ренегат - полковник ╤. Галаган. На С╕ч╕ залишалася невелика к╕льк╕сть козак╕в, котр╕ утрималися в╕д переходу на б╕к швед╕в разом з ус╕м кошем. П╕д час штурму Галаган закликав ╖х скласти зброю, об╕цяючи помилування. При цьому в╕н поклявся на хрест╕. Запорожц╕ пов╕рили ╕ здалися. Тод╕ за наказом командування рос╕йськ╕ солдати вчинили р╕занину. Меншиков, головний ╕н╕ц╕атор зруйнування С╕ч╕, допов╕дав Петру ╤, що «живьем взято старшины и казаков с 300 человек», яких в╕н наказав «по достойности казнить». Кошовий отаман Степаненко писав гетьманов╕ Скоропадському як це робилося: «Голови луплено, ши╖ до плахи рубано, в╕шано ╕ ╕нш╕ тиранськ╕ смерт╕ завдано... мертвих ╕з гробов многих не тилко товариства, но ╕ чернецов одкуповано, голови оним утинано, шкури луплено ╕ в╕шано». При штурм╕ Запорозько╖ С╕ч╕ рос╕яни втратили 294 вбитими ╕ 142 пораненими. Петро ╤ наказав «вооруженною рукой препятствовать селиться запорожцам вновь на Сечи или в другом каком-либо месте». В╕йська знищили поселення й зим╕вники, тому вц╕л╕л╕ козаки втекли до Туреччини, заснувавши в урочищ╕ Олешки на Дн╕пр╕ нову С╕ч.
П╕сля Батурина хвиля терору прокотилася по вс╕й Укра╖н╕. Розпочалися сл╕дства й жорсток╕ кари на вс╕х, хто був причетний чи зап╕дозрений у причетност╕ до справи Мазепи. «Жах ширився по м╕стах ╕ селах, населення яких посп╕шало засв╕дчити перед московським урядом свою лояльн╕сть. Прихильник╕в Мазепи чекали кари, заслання, конф╕скац╕я майна, яка поширювалася ╕ на ╖хн╕х родич╕в. А тих, хто робив доноси, нагороджувано чинами, ма╓тками, конф╕скованими у жертв. Глибока деморал╕зац╕я охопила Укра╖ну, де кожний тремт╕в за сво╓ життя...», - опису╓ Наталя Полонська-Василенко в «╤стор╕╖ Укра╖ни».
Однак в╕дпов╕дно до старого вислову «мавр зробив свою справу ╕ може п╕ти», справжньою нагородою для запроданц╕в було зневажливе ставлення хазя╖в. Чим дал╕, тим ширше нов╕ господар╕ застосовували до укра╖нських запроданц╕в ╕ ренегат╕в практику тортур, арешт╕в, заслань ╕ смертних вирок╕в. Не вдаючись у подробиц╕, як з Брюховецьким та Многогр╕шним, просто дамо коротк╕ приклади.
Арештовано кошового отамана ╤вана С╕рка, який мав великий вплив на С╕ч╕. Ув’язнений отаман був перевезений до Москви, а дал╕ - заслання до Сиб╕ру. Уже пот╕м, коли в╕н знадобиться для в╕йни з турками ╕ буде зв╕льнений, все одно в╕дчуватиме глибоку образу за арешт. Адже отаман завжди п╕дтримував православне Московське царство у вс╕х його д╕ях в Укра╖н╕, оск╕льки головну увагу прид╕ляв боротьб╕ з мусульманами, а не виборенню укра╖нсько╖ державност╕. ╤ ось за це така подяка! Д. Яворницький зазнача╓, що якось С╕рко проговорився, мовляв, не забуде цього Москв╕ до к╕нця свого життя.
Арешт оч╕кував ╕ на гетьмана Самойловича. Лояльний та зручний до московсько╖ пол╕тики, в╕н на схил╕ свого життя все одно потрапив за ╜рати. Звинуваченого у зрад╕, його заарештували разом ╕з двома синами. Оск╕льки н╕яко╖ вини за ними не було, вир╕шили суд не влаштовувати ╕ одразу в╕дправити старого гетьмана з сином Яковом (стародубським полковником) до Тобольська на заслання, а ╖хн╓ майно конф╕скувати. ╤нший син гетьмана, черн╕г╕вський полковник Григор╕й, за доносом м╕сцевого рос╕йського во╓води був засуджений в Москв╕ Боярською думою до страти. Григор╕ю Самойловичу в╕дтяли голову в м╕ст╕ Севську, а його батько помер у Сиб╕ру через два роки.
(Дал╕ буде).
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 11.08.2006 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4040
|
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
