Версiя для друку Обговорити в форумi

 Валерій Гаєвський – кримський письменник-фантаст із 30-річним «стажем». На його рахунку – редакторство трьох часописів і видання авторських книг, президентство в «Кримському клубі фантастів», членство в Спілці письменників Криму. Будь-яка інша людина на цьому б вже заспокоїлася. Та очі цієї людини іскряться бажанням творити все нові і нові світи. Свої світи – світи кримських однодумців і їх перспектив, світи власної уяви і письменницьких ідеалів, і, нарешті, світ розвитку фантастики як жанру погодився розкрити перед нами Валерій.

 ПЕРЕДІСТОРІЯ: ЯК ВСЕ РОЗПОЧИНАЛОСЯ
 - Я почав писати фантастику на рубежі 17 - 18 років. Тоді я не замислювався про те, що потрібен вихід у світ, а просто підшукував однодумців. Минуло років вісім, перш ніж я познайомився зі Світланою Володимирівною Ягуповою, чудовим автором, яка при Спілці письменників вела секцію фантастики. Це було чи не перше явище, коли СП вів секцію молодих авторів, що не є членами спілки. Студія була творчим об’єднанням: ми читали один одному оповідання, критикували, відшукували неоднозначні нюанси. Тоді вперше промайнула ідея: непогано було б згодом створити з наших творінь щось цілісне. Так, в 1983 році вийшла перша в Криму колективна збірка фантастики під назвою «Фантаври», до якої увійшли твори 15 молодих авторів.
 Вона викликала бурхливу реакцію у видавничому колі, оскільки, перша в Союзі, складалася з творів, написаних непрофесіоналами. Це були різнопланові творіння, різні за художніми характеристиками, але досить професійні. «Фантаври» потягнули за собою цілий шлейф подій. До Криму прийшов циркуляр, який забороняв видавати в провінції фантастику, вийшов ряд статей, у тому числі і в московській газеті, де затівалася двостороння полеміка: з одного боку, наполягали на тому, що треба дати молодим дорогу, з іншого, радили поставити жорсткі обмеження. І другий номер, що готувався до виходу в 1984 році, світ не побачив. Книга стала раритетом, її автори у подальшому склали кримське ядро української фантастики.

 КРИМ: РОЗБІР ПОЛЬОТІВ
  - У 2004 році я випустив книгу «Хто є хто в кримській фантастиці». Вона складається зі статей, критичних заміток, рецензій, анотацій. Інформація досить різнопланова, але зібрана компактно і показує той літературний процес у фантастиці, який протягом 23 років відбувався в Криму. Його не можна розглядати з позиції поступальної ходи – ні, у нас були страшні провали, зльоти і падіння, творче зростання поєднувалося з боротьбою.
 Книга швидко розійшлася, отримала добрий розголос, незважаючи на те, що тираж книги – всього 200 екземплярів. Інформація збиралася буквально по крупицях, багато довелося їздити по Криму: деяких людей треба було розшукати, бо вони пішли з літератури. Багато хто успішно реалізував себе, випустивши авторські книги або колективні збірники. Наприклад, 1992 року в Криму вийшла збірка жіночої фантастики «Феміфан». Це були ластівки, що окремо вилітали зі спільного гнізда.

 КЛУБНЕ ЖИТТЯ
 - В процесі створення кримського клубу перетнулося багато доль, фактів, подій. У квітні 2003 року літературний клуб «Гельгью», який я раніше очолював, газета «Южана», «Хайдельберг-центр» (громадська організація, створена на базі двох міст-побратимів) і літературний критик Микола Кобзєв стали засновниками Першого кримського республіканського літературного семінару фантастики «Фанданго-2003». На ньому було заявлено про створення клубу, меморандум якого був підписаний 30 людьми. В майбутньому незалежне творче об’єднання «Кримський клуб фантастів» ми плануємо зробити громадською організацією. Регулярно проводити щорічні літературні семінари вже стало традицією. Крім творів тих, хто був присутній, ми читаємо прислані рукописи авторів, що живуть далеко і не змогли приїхати. Ведеться бурхливе творче обговорення, проходить мозковий штурм. До нас приєднуються нові, молоді автори. Отже, існує редакторський портфель, існує семінар. Підсумком роботи є вихід кримського республіканського альманаху фантастики, містики, романтичної і нетрадиційної літератури «Фанданго», котрий, щоправда, повністю оплачується авторами. Хотілося б, щоб нас читали і знали не лише в Криму, і редакція робить для цього все можливе. Наприклад, вельми вдалим ходом є адресна передплата. Цього року плануємо ряд зустрічей, запросимо критиків з Харкова, Києва, із Росії для полеміки, щоб зрозуміти, як «центр» бачить перспективу розвитку фантастики.

 ЛІТЕРАТУРА ДРУГОГО ҐАТУНКУ?
  - Криму не можна підкорятися ідеї, що він – це провінція, місце «літератури другого ґатунку».
Я - категоричний противник подібного погляду: Крим – це культурний центр, він має право не тільки будувати свою літературну політику, але і бути законодавцем нових напрямів.
  Розвиваючи цю думку, можна з упевненістю сказати: наша земля має свою оригінальну метафізику. Відчувається не лише дивовижна переплетеність її культурних шарів, але й неймовірний енергетичний згусток, виникнення якого, наважуся стверджувати, зумовлене впливом вищих сил. В одному з трактатів Павла Глоби сказано, що Крим (зороастрійська версія імені нашого півострова – Моору, що означає «Плаваюча земля») вважається одним із 16 планетарних Каршварів (благих місць), і головною місією цього Каршвара є збереження таємниць про Землю і стародавніх знань. Я цей міф давно підхопив і пробую його розвинути в своїх творах. У підготовлюваній до випуску восени книзі «Польоти над Карабі» дуже чітко вимальована ідея Криму астрального, метафізичного, свого роду паралельного простору. Крим є хранителем якоїсь інформації, і це стверджую не лише я, а й провідні біоенергетики. Творчі люди більше за інших відчувають підтримку Криму на духовному рівні. Так, Крим – прекрасне місце для творчого процесу, але одночасно – дуже важке місце для реалізації. Для того, щоб про тебе заговорили, тут потрібно прикласти, як мінімум, в 2 - 3 рази більше зусиль, ніж у будь-якому іншому місці. Отже, дух провінціалізму необхідно викорінювати. Якщо ви – митець, то не можна все життя жити, поглядаючи на те, що відбувається в столицях.
 Ми самі повинні створювати свою реальність і включати в цю реальність інших. Нова творча генерація йде з півдня взагалі і з Криму зокрема. Я знаю багатьох талановитих особистостей, що поїхали з Криму: зумівши реалізувати себе в інших містах, вони стають дуже помітними. Крим як маленький простір переміщується в інші області, створює там своє біополе. Ось що лежить в основі розуміння того, чим займається наш клуб.

 «ФАНТАЗІЇ ПРО ВТРАЧЕНЕ»
 - Над першим романом «Фантазії про втрачене, або Дев’ять сфер пробудження» я працював 5 років, 5 божевільних років енергетичних моментів, коли писав я тільки з потреби звертатися до слова, ні в якому разі нахабно себе не усаджуючи. У той час я відчував, що через мене йде трансляція зверху. Це почуття не можна було поставити під сумнів, настільки фізично відчутне воно було.
 Та, як говорив нам Олександр Грін, «я вірю, що так звані чудеса чиняться своїми власними руками». Така була доля мого видання: я випустив його за свій кошт, причому видавництво пішло на те, щоб випустити текст нового автора. Роман був розпроданий за 7 місяців, про нього виходили статті.
 Мій роман живе своїм життям з 1997 року. Він мало того, що мені ледве не зламав долю, показав те, про що я раніше не здогадувався. Він намагався енергетично на мене впливати. Ті люди, яких я посвятив в цей текст, теж ним захворіли. Кожен відчув свій шок. Як тільки він вийшов «в народ», то з самого початку про себе заявив. Це дитина, вирощена мною, яка сказала: «Ти – мій тато, але я житиму без тебе». Тепер я і не знаю, хто його читає, що відбувається із людьми, з ним зв’язаними. До мене доходять відгомони того, що роман вплітається в життєву канву читачів. І це так цікаво, що я не можу відпустити його – він пов’язаний зі мною пуповиною. Може, цей момент ніколи не прийде.
 Думається, що, написавши текст, його легко відпускаєш. Начебто піднявся на гору, зітхнув, і відчуваєш неймовірне полегшення, бо коли прагнеш швидко вирватися, здолати, і нарешті досягаєш цього, то відчуваєш: залишив важкий тягар. Ти перебуваєш в стані польоту, а потім, протягом 2 - 3 днів, наступає стан спустошеності. Ти замислюєшся: а чи треба було так бігти на вершину, підштовхувати себе. Між цих двох вогнів і живеш: з одного боку, тебе оточує велике захоплення, з іншого – розгубленість. Ці поняття знайомі будь-якому письменнику, художнику. Що робити? Напевно, завдяки цьому ми зростаємо. Це як у Реріха в «Агні-йозі»: «Благословенні перешкоди, бо ними ростемо». Це із розряду наших душевних перешкод. Все одно, людська природа стає витонченішою, незважаючи на соціальну маячню, яка твориться в нашій країні. Ще залишилися такі моменти, де проходить самовдосконалення.

 ПИСЬМЕННИК В РОЛІ ЧИТАЧА: СПОГАДИ
  - У шкільні роки я був знайомий з кращими взірцями вітчизняної фантастики – Бєлєнкін, брати Стругацькі, Володимир Михайлов, Павло Еммануель, Сергій Снігов, - і зарубіжної – Кларк, Саймон, Бредбері. У 70-ті роки на читацький ринок ринула якісна література, ми виховувалися на кращій фантастиці. Хотілося того, що різко б відрізнялося від сталих моделей. Ця хвиля пошуку, яка охопила весь навколишній світ, неабияк зачепила і нас. На хвилі хіпізму гостро хотілося відкрити, відчути для себе щось незвичайне, те, що відводило б нас від пропонованих призм бачення. Одна справа - коли з екрана телевізора тобі 18 годин підряд розповідають про політику партії. Абсолютно інша справа – наше побутове життя, яке від цього звільнене. І вже третя справа – наші внутрішні пошуки.
 Країна дивиться Тарковського, читає Стругацьких, захоплюється картинами Сальвадора Далі. Здійснюється культурна флюктуація. Покоління 60-х років опинилося на піку викиду творчої енергії: нам було цікаво знати, що пишуть інші автори, до чого прагнуть наші співвітчизники. Ми один в одного виривали «Бридких лебедів» тоді заборонених Аркадія і Бориса Стругацьких, ми вистоювали в чергах на книжкових "чорних ринках". Зараз цей процес виглядає інакше: завалені прилавки, література на будь-який смак. Сучасному читачу важко орієнтуватися в цьому морі; моральні межі розсунені, суспільство змінилося: нам хотілося новизни, а зараз люди повинні у вже створеній новизні знаходити своє місце. А ми займалися пошуком нових світів.
 Пізніше з’явилася література постмодерністського плану, авангардна, яку не всі сприймають однозначно.
Я не в захваті від Пєлєвіна – мені подобаються плавніше написані речі, де є місце ліричному відступу. Та тепер стрімкий темп життя, стрімка і мова. Зараз складніше, але тоді було цікавіше – і не тому, що ми були молодше на 20 років. Багато твоїх однолітків були зайняті пошуками нарівні з тобою. Нині людина самотніша. Вона повинна спорудити човен, просмолити вітрило і вийти у відкрите море, не знаючи, що її там чекає.

 МИНУЛЕ І НИНІШНЄ: ПРІРВА В 20 РОКІВ
 - Чим відрізняється фантастика часів моєї молодості і сучасна? Додалася синкретична домінанта, яка поєднує в собі елементи фентезі, наукової, соціальної і психологічної фантастики. Кращі зразки світової літератури пишуться на стику цих напрямів.
 Зараз важко виділити чистий жанр. Останні твори - міжжанрові, тоді як літературу 20-річної давності простіше розмежувати. Автор того часу чітко бачив свої завдання: яким потрібно показати героя, що слід відтворити - психологічний портрет або ж інтригу... Сучасну фантастику можна порівняти з бульйоном. Він може бути смачний, а може бути й прісний, але в будь-якому разі це повинно бути складне блюдо. При тому, що йде процес поглиблення тексту, його межі розмиваються по відношенню до інших літератур – стає складніше підібрати чітке визначення, що таке фантастика. Бо самої фантастики може не бути, може бути персонаж, що несе в собі її елементи. Говорити про те, що тодішні твори були не такі цікаві, як теперішні, теж не можна – той час був часом проривів, коли формувалося поле діяльності. Автор ще не знав, в який простір потрапить, він йшов туди все сміливіше і сміливіше. Це освоєння нових територій запам’ятовується по духу, енергетиці. Ті, хто йшов за першопрохідцями, йшли второваними шляхами. Я і на собі відчуваю цей відбиток, але моє бажання створити свій простір все-таки реалізовується.
 Так, частка мого людського життя спливає в руслі реальних вимірів. Та я все одно прагну потрапити в світ, який створюю, частина моєї душі перебуває там. Складно балансувати на грані, часто доля за це платить не зовсім тією монетою. Бути фантастом нелегко. Цей не захоплений стан, це морально і психологічно важка робота. Але той, хто ступив в цю воду, навряд чи з неї колись вийде. Це можна порівняти з відчуттям, коли людина, що живе в глухому містечку, раптом потрапляє перший раз в місто, до моря. До цього п’янкого почуття радості хочеться повертатися постійно. Це порятунок.

 РЕАЛІЇ У СВІТЛІ ЖАНРУ
  - Фантастика не повинна відповідати реаліям життя. Реалії – поняття складніше, ніж ми собі уявляємо; найчастіше ми вкладаємо в нього лише соціальне значення. Розчленити уяву і реальність складно. Свого часу Гоголь в «Мертвих душах», описуючи стихію як сплав чогось неймовірного, сказав: «Тьма і світло перемішалися повністю». Одне вплетене в друге. Реалії – умовна річ: вони постійно змінюються. А ще є внутрішні, стійкіші реалії. Яка мені різниця, що у Верховній Раді влаштовуватимуть війну? Я не тримаю пульс на цих подіях. Мені важливі події, які відбуваються усередині мене або мого співтовариства. Мені цікаві відповіді на ті вічні питання, які існують в літературі. Ось це реалії необхідні більше, ніж ця миттєва суєта.
 Але фантастика - це величезний, розсунений материк. Всі сюжети, ідеї, які були в літературі, - все це існує у фантастиці як в цілому світі. Змінюються антуражі, герої, кочують часи, паралельний простір вирушає один в інший. Соціальна фантастика переплетена з психологічною, остання шукає нові виміри людської природи. Саме в стані «перевитості» повинен перебувати сучасний митець. Він може втекти в свій вузький маленький світ, але звідти повинен розвернути точку зору максимально широко. Сфокусуємо погляд, і тоді вийдуть промінчики, які ми простягнемо і проб’ємо пролом в стіні.
 Реалії чудові – всім нам потрібно жити, ростити дітей, піклуватися про майбутнє. Та це не означає, що ми повинні себе на них розіпнути і полягти кістками заради них.
  Альона АРМАШЕВСЬКА,
студентка факультету журналістики Таврійського гуманітарно-екологічного інституту.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 11.08.2006 > Тема ""Будьмо!""