Версiя для друку Обговорити в форумi

 Переглядаючи телепрограми всіх заходів пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій та будучи безпосереднім учасником загальнонаціональної акції «Засвіти свічку!», прийняла рішення подати через газету і свій голос - вимогу до Верховної Ради України - визнати Голодомор 1932 - 1933 рр. - геноцидом української нації. Нарешті відкриті архіви КДБ, в яких містяться беззаперечні факти акту геноциду...
 І хоча сама 30 років за переконанням перебувала в лавах КПРС, з яких вийшла ще до ліквідації шостої статті Конституції СРСР (політичної основи радянської держави), після побаченого і почутого в День скорботи 25 листопада ц. р. зарані приєднуюсь до тих, хто вимагатиме міжнародного суду над комуністичною ідеологією, що революційним шляхом збройного повстання встановила диктатуру пролетаріату, яку В. І. Ульянов (Ленін) спроектував як «криваву і безкровну боротьбу», а також заборони сучасної комуністичної партії України, що сповідує в своїй програмі теорію марксизму-ленінізму. До того ж лідери цієї партії П. Симоненко та Л. Грач не мають морального права посідати місце в законодавчому органі влади нашої держави, оскільки постійно проявляють патологічну ненависть до України і всього українського. Вони на кожному кроці захищають інтереси чужої держави, перебування в складі якої і призвело до такої страшної трагедії, як масовий голодомор, винищення українського селянства. Нічого подібного, окрім українців, не знали всі сущі на планеті Земля за всю історію людства!!!
 На противагу сказаному вище, за аналогією дозволю собі навести факти з життя сучасної України. Два роки тому від лютих морозів вимерзла озимина. Був великий недобір зернових культур. Але громадяни України не зазнали голоду. Своя держава, як не було трудно, подбала так, щоб хліб - основний продукт харчування, не піднявся в ціні. У колишніх військовослужбовців Радянської Армії нині пенсія в Україні значно більша, ніж у їхніх колег по службі в Збройних силах СРСР в багатій Росії. Або помаранчева влада як досягнення в свій актив має повне право віднести різке покращення утримання дітей, позбавлених батьківської опіки, в державних установах та у прийомних батьків.
Пригадується інтернатне буття в школах Радянського Союзу. За утримання вихованців в інтернаті батьки-переселенці з материкової України, бідні та голі, як бубон, платили. У випадку затримки оплати фінансовий відділ Сімферопольського міськвиконкому вимагав від мене, директора школи-інтернату, оформляти судові позови на примусове стягнення плати за утримання дитини в школі-інтернаті. Харчування ж на добу коштувало 76 коп. В натуральні норми по калорійності вкластися було дуже і дуже тяжко, а то і неможливо. А тим часом наддержава в ім’я маячної ідеї світового комунізму утримувала Кубу, Нікарагуа, В’єтнам, Анголу. Будувала для Єгипту - Асуанську греблю, для Індії - Бхілайський металургійний комбінат. На наші кошти утримувала міжнародний комуністичний рух. Нині незалежна Україна щоденно харчує кожного вихованця школи-інтернату, позбавленого батьківського піклування, на 20 грн. (без врахування заробітної плати десяти працівникам харчоблоку, витрат на електроенергію, воду, опалення). Діти без батьків мають набір продуктів набагато кращий, ніж в середній статистичній українській сім’ї. До меню, окрім м’ясних, молочних, овочевих та інших основних продуктів харчування, входять: лососева ікра, червона риба, цитрусові, банани. Два останні щоденно. В школі-інтернаті діти, позбавлені батьківської опіки, утримуються безкоштовно. І це дуже добре! Але, як кажуть, палиця має два кінці. Другий - такий підхід держави до вирішення проблеми сирітства заохочує багатьох, навіть і не зовсім деморалізованих людей (якщо їх можна назвати людьми), «надурняк» виростити та виховати своє потомство.
 Керуючись етичними нормами, я не можу назвати імена тих, хто на плечі держави переклав свій батьківський обов’язок. І мова не про асоціальний елемент: п’яниць, бомжів, позбавлених волі, також калік. А цілком здорових працездатних людей.
 Нещодавно чула по радіо, що в Білорусі президент О. Лукашенко видав декрет, згідно з яким примусово стягуватимуть з батьків плату за утримання їхніх дітей в державних дитячих установах, якщо в сім’ї не були створені нормальні умови і діти навіть без рішення суду були забрані представником держави. У нас же непоодинокі випадки, коли батьки працюють за кордоном, залишивши дітей на близьких родичів, а ті їх, як кинутих сиріт, оформляють у школу-інтернат! Такий варіант допустимий. Але ж працююча за бугром мати цілком в змозі платити за утримання своєї дитини. Так ні! Не платить! Ось таким чином, безкоштовно, тільки я знаю, утримується в нашій школі-інтернаті семеро дітей. Не виключаю і того, що після закінчення навчання та випуску зі школи вони, як і решта вихованців, позбавлених батьківської опіки, отримають від держави одноразову допомогу, так звані «підйомні» - 1200 грн.
 У цьому зв`язку висловлюю тривогу, що після введення восьмитисячної гривневої допомоги породіллі кількість охочих на дармове утримання дітей в державних установах може зрости в геометричній прогресії. Пільга від держави, по суті, шкодить (виникла проблема оплати лікарняних працюючим людям, саме тим, хто сплачує податки на соціальне страхування, і в новому бюджеті на 2007 рік закладається норма на рік не більше 30-ти лікарняних днів) і буде шкодити решті громадян України в інших аспектах.
 В наш час, коли великий відсоток сімей живе за межею бідності, то чи задумувався хтось із можновладців та роботодавців, а як живеться тим діткам в сім’ях, мама котрих отримує заробітну плату 400 грн., і підвищать її на 40 грн. тільки в грудні 2007 року. Але не зважаючи ні на що, вона не підкидає своїх діток, як зозуля, іншим. А хто у виграші від щирої материнської любові, судити вам, моїм читачам, з такого прикладу. Вихованці школи-інтернату оздоровлюються влітку на морі по 2 - 2,5 місяця. Дитина, що живе у малозабезпеченій сім’ї, і разу за все життя не побуває на морі і чи покуштує той апельсин на різдвяні свята? Вихованці ж школи-інтернату отримують щорічно по 8 - 10 новорічних подарунків за час зимових канікул.
 Справедливості ради назріла крайня необхідність державі переглянути ставлення до дітей, які живуть у бідних сім’ях (фактично, майбутнього України, адже суспільство від випускників шкіл-інтернатів отримає майже стільки, скільки має сьогодні від їхніх асоціальних батьків. Про це свідчила офіційна статистика епохи соціалізму. Лише шість відсотків вихованців шкіл-інтернатів вели гідний людини так званий радянський спосіб життя після закінчення школи), і годувати дітей бідних не пільгами та подачками, а шляхом підвищення заробітної плати їхнім батькам до рівня цивілізованих держав. Тим самим уникнемо проблеми поповнення контингенту шкіл-інтернатів. Період первісного нагромадження капіталу уже завершився. Є в Україні на рівні тих же цивілізованих країн, що йшли до своїх багатств століттями, за кількістю свої мільйонери і мільярдери, нувориші-скоробагатьки. І народ знає, яким чином здобувалося і здобувається їхнє багатство. Пора вже і цьому народові отримувати гідну плату за свою працю і не бути винятком у світі, як це було в 1932 - 1933 роках. Одна з причин, чому депутати Верховної Ради України не приймають закони, необхідні для вступу в СОТ, - це вільна міграція робочої сили, що позбавить можливості доморощених експлуататорів мати свою українську дешеву робочу силу.
 Також пора правлячій Партії регіонів виконувати свої передвиборні обіцянки про те, що після обрання до влади саме їх «завтра буде жити краще». А поки що маємо лише перегукування зі сталінським висловом «Жить стало лучше, жить стало веселее!», сказаним вождем народів в 30-х роках після того, як було винищено від семи до десяти мільйонів українців голодною смертю, найстрашнішою, яка тільки може бути. Ото думайте і зважуйте всі - і народ, і українська влада, щоб нічого подібного більше не повторилося на нашій благословенній українській землі. Бо тільки в своїй хаті - своя правда, і сила, і воля.
 
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 01.12.2006 > Тема "З потоку життя"